В Україні діє законодавча та нормативна база, мета якої — захищати права споживачів, підвищувати вимоги до якості товарів, що виробляються, до підприємств роздрібної торгівлі незалежно від їхньої організаційно-правової форми, а також громадян-підприємців, які займаються господарсько-торговельною діяльністю, сприяти нормальній організації процесу торговельного обслуговування покупців, запобігати обмеженню їхніх інтересів у будь-якій формі.
Законодавчі та нормативні акти регулюють процеси торговельного обслуговування окремими видами товарів, визначають основні правила роботи підприємств роздрібної та дрібнороздрібної торговельної мережі, вимоги щодо якості і безпечності товарів, термінів їх реалізації, гарантії тощо.
Нормативно-правова база — це сукупність усіх правил, які регулюють торговельну діяльність. Вони визначають обов'язкову відповідальність суб'єктів господарсько-торговельної діяльності, як юридичних, так і фізичних осіб, перед споживачем і захищають його законні права.
Загальні права громадян України встановлені Конституцією України, згідно з якою розробляються і затверджуються акти цивільного та господарського законодавства.
Основними актами цивільного та господарського законодавства України (ухвалені Верховною Радою України 16 січня 2003 р.) є:
• Цивільний кодекс України № 435-IV, яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їхніх учасників.
• Господарський кодекс України № 436-IV, який визначає правові засади господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. ГК регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
У ст. 39 третього розділу Господарського кодексу України «Захист прав споживачів» визначені основні права споживачів.
Споживачі, під час придбання, замовлення або використання товарів (послуг) з метою задоволення своїх потреб, мають право на:
• державний захист своїх прав;
• гарантований рівень споживання;
• належну якість товарів (послуг);
• безпеку товарів (послуг);
• необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (послуг);
• відшкодування збитків, завданих товарами (послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (послугами), у випадках, передбачених законом;
• звернення до суду та інших уповноважених органів влади за захистом порушених прав або законних інтересів.
Споживач має право на те, щоб товари за звичайних умов їх використання, зберігання чи транспортування були безпечними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну.
У разі відсутності нормативних документів, що містять обов'язкові вимоги до товару, використання якого може завдати шкоди життю і здоров'ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну споживача, відповідні органи державної виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов'язані негайно заборонити випуск і реалізацію таких товарів.
Споживач має право на одержання необхідної, доступної та достовірної інформації про товари, що забезпечує можливість компетентного вибору їх. Інформація про товари має містити:
• назви нормативних документів, вимогам яких має відповідати товар;
• перелік основних споживчих властивостей товарів, а щодо продуктів харчування — склад (включно із переліком використаних у процесі їх виготовлення інших продуктів харчування і харчових домішок), калорійність, вміст шкідливих для здоров'я речовин порівняно з обов'язковими вимогами нормативних документів і протипоказань щодо застосування;
• ціну та умови придбання товарів;
• дату виготовлення;
• гарантійні зобов'язання виробника;
• правила й умови ефективного використання товарів;
• термін служби (придатності) товарів, відомості про необхідні дії споживача після його завершення, а також про можливі наслідки у разі невиконання цих дій;
• найменування й адресу виробника і підприємства, яке здійснює його функції, щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт, технічне обслуговування.
Якщо товари підлягають обов'язковій сертифікації, споживачеві має надаватися інформація про їхню сертифікацію.
Стосовно товарів, які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я споживача та його майна, виробник (продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про такі товари й можливі наслідки їхнього впливу.
Збитки, завдані споживачеві товарами, придбаними в результаті недбалої реклами, підлягають відшкодуванню винною особою в повному обсязі.
Суб'єкти господарювання в питаннях вимог щодо сировини, показників якості, методів аналізу, упаковки, маркування, транспортування, приймання і зберігання продовольчих товарів керуються стандартами та технічними умовами.
В Україні сформована система нормативних документів зі стандартизації, яка охоплює:
• державні стандарти України — ДСТУ;
• галузеві стандарти України — ГСТУ;
• стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України — СТТУ;
• стандарти підприємств — СТП;
• технічні умови України — ТУУ.
Державні стандарти України затверджуються без обмеження терміну їхньої дії та є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності.
Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань стосовно реалізації їхніх прав. Конкретні права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав та відносини між споживачами товарів (послуг) і виробниками (продавцями) регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» та іншими законодавчими актами.
Закон надає споживачам право обміняти впродовж 14-ти днів, не враховуючи дня купівлі, непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.
За порушення законодавства про захист прав споживачів Закон «Про захист прав споживачів» встановив матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання сфери торгівлі, зокрема і громадян-підприємців.
Держава провадить постійне удосконалення нормативно-правової бази відповідно до тенденцій розвитку світового суспільства та національних інтересів України.
Основні терміни
Дрібнороздрібна торговельна мережа складається з палаток, кіосків, інших нестаціонарних торгових одиниць, які не мають торговельного залу для покупців та пересувної мережі — спеціально обладнаних різних пристосувань для дрібної торгівлі: автомагазини, лотки, розвозки тощо.
Комплекс послуг підприємства роздрібної торгівлі — це один з основних засобів нецінової конкуренції, який дає магазину можливість посісти особливе місце серед інших аналогічних торгових закладів.
Нормативно-правова база — це сукупність усіх правил, які регулюють торговельну діяльність. Визначає обов'язкову відповідальність суб'єктів господарсько-торговельної діяльності, як юридичних, так і фізичних осіб, перед споживачем і захищають його законні права.
Роздрібна торгівля — це підприємницька діяльність з продажу товарів та послуг на підставі усного або письмового договору купівлі-продажу безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їхнього особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків.
Роздрібна торговельна мережа — сукупність стаціонарних пунктів роздрібного продажу, так звана магазинна торгівля.
Торговельна діяльність — це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі-продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку,
Торговельне підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, який систематично здійснює торговельну діяльність для задоволення суспільних та особистих потреб громадян та інших кінцевих споживачів і є юридичною особою.
Фірмова торгівля — це продаж товарів безпосередньо їх виробниками та відокремленими структурними підрозділами цих виробників, які не мають статусу юридичної особи.
