Варіант № 1
1.Відновлення могутності Київської держави та князівської влади за Володимира Мономаха
2.Виникнення козацтва, та його роль в історії України.
3.М.Хрущов. Політика десталінізації в СРСР та Україні.
Після років князівських усобиць на короткий час єдність Русі було відновлено князем Володимиром Мономахом, сином візантійської принцеси Олени і онуком візантійського імператора Констянтина Мономаха (правив у 1113-1125 pp.). Спочатку він правив у Переяславі. У цей час кочівники не порушували кордонів Русі, оскільки руські князі, які зібралися з його ініціативи і під його керівництвом розбили половців і змусили їх відійти до Грузії. У літописах не зазначено жодної поразки Володимира Мономаха від половців. Саме такого авторитетного князя і запросили кияни на престол.
Мономах відновив порядок у Києві, обмежив сваволю лихварів, вніс доповнення до «Руської правди», відстояв кордони від зазіхання інших князів, у руках київського князя знаходилося 3/4 території Русі. Він проводив активну зовнішню політику – був одружений з донькою англійського короля, а син Мстислав – з шведською принцесою.
Він – автор першого педагогічного твору в історії України – «Повчання дітям». У творі князь аналізує досвід свого життя, дає настанови своїм дітям як жити.
За своє недовге правління Володимир Мономах здійснив 83 великих походи, його життя скінчилося у розквіті могутності і слави. За висловом літописця князь «просвітив Руську землю, як сонце».
Причини та джерела виникнення козацтва.
Історики вважають, що слово козак — тюркського походження, а означає воно вільна людина. Деякі дослідники відносять появу козацтва ще до часів Київської Русі (ХІ-ХІІ ст.), коли князі посилали невеликі загони для охорони своїх кордонів від ворогів. Перебуваючи на «окраїнах» князівських земель, далеко від влади князів, його воїни самостійно влаштовували своє життя, побут, займалися ремеслами, промислами та полюванням, але головне — виконували військові функції.
Проте більшість істориків уважає, що козацтво з'явилося в XV ст. (приблизно 1490 року), саме з цього часу дійшли до нас перші писемні згадки про козаків.
Причини виникнення козацтва:
• соціальна — посилення феодального та релігійно-національного гноблення українського народу після утворення Речі Посполитої;
• економічна — захоплення польськими та литовськими феодалами українських земель, нестача власної орної землі, переселення селян та міщан на нові землі для подальшого їх господарського освоєння;
• лицарська — наявність героїчних постатей, які, нехтуючи своїм життям, були готові скласти голову, захищаючи свій народ від польсько-литовських феодалів, кримських татар і турків; саме вони згуртовували озброєні загони народних месників, що виступали на захист честі й волі України.
Джерелами формування козацтва стали:
• селяни-втікачі від польської сваволі;
• селяни й міщани (уходники), які переселялися на нові, вільні землі «Дикого поля»;
• частина української шляхти, позбавлена іноземцями власності;
• різноманітні категорії служилих людей.
Усіх, хто опинився в межах «Дикого поля», життя примусило згуртуватися в могутню військову організацію — адже тільки так можна було захиститися від феодалів, турків і татар. Так виникла Запорізька Січ.
3.М.Хрущов. Політика десталінізації в СРСР та Україні.Десталінізація — процес ліквідації культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним. 5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. У вересні 1953 р. першим секретарем ЦК КПРС став М. Хрущов. у суспільно-політичному житті назрівали суттєві зміни. Винятковою подією на цьому шляху став ХХ з'їзд КПРС (14-25 лютого 1956р). Він увійшов в історію насамперед завдяки знаменній "секретній доповіді" М. Хрущова, в якій визнавався культ особи Й. Сталіна, його прояви і наслідки за минулі два десятиріччя. Завдяки М, Хрущову почався процес десталінізації. З таборів і заслання поверталися реабілітовані жертви репресій. Істотно послабився притаманний сталінському режимові всеохоплий страх. За 1953-1956 рр. в Україні було реабілітовано 7679 осіб. Серед них, - письменники В. Еллан-Блакитний, В. Чумак, 1. Микитенко, окремі військові та державні діячі. Процес десталінізації спричинився до появи на початку 60-х років нового покоління інтелігенції, яке називали "шістдесятниками", дисидентами. В Україні дисидентський рух розпочався в середині 50-х років. Його учасники піддавали критиці ідеї марксизму-ленінізму, виступали за утвердження історичної правди, за вільний розвиток української культури. Особливо це виявлялося в Західній Україні, де ше свіжими були спогади про недавню братовбивчу війну. У 1959 р. було створено Українську робітничо-селянську спілку (У РСС). Проект її програми написав Л. Лук'яненко. Незабаром його було засуджено до страти, але вирок замінено 15-ма роками ув'язнення.
У дисидентському русі брали участь такі представники інтелігенції, як В. Мороз, М. Осадчий, Д. Іващенко, М. Масютко, М. Озерний, І. Гнатюк. Г. Баран, генерал П. Григоренко та ін. Поступово з'явилися не дозволені цензурою праці "самвидаву", в яких викривалась існуюча система.
Набирала сили в цей час, за влучним виразом письменника І. Еренбурга, хрушовська "відлига" у культурному житті. У 1957 р. історики України дістали дозвіл заснувати власний журнал лід назвою "Український історичний журнал". Через два роки розпочалася публікація Української радянської енциклопедії. Потім пішли публікації "Історії українського мистецтва", "Історії міст і сіл України", яких не мали навіть росіяни. З'явилися численні україномовні журнали з природничих і суспільних наук, утому числі "Економіка Радянської України", "Радянське право" та ін. У ці часи були надруковані автобіографічна повість О. Довженка "Зачарована Десна", романи і повісті Г. Тютюнника, Л. Первомайського. Естафету старшого покоління підхопила талановита літературна молодь. Серед них - "лицар українського відродження" В. Симоненко, Л. Костенко, І. СвітличнийІ. Драч, М. Вінграновський, В. Шевчук, Є. Гуцало, А. Горська, В. Кушнір. Молода генерація митців дістала назву "шістдесятників". Кожен з них вирізнявся своєю творчою індивідуальністю. Українське музичне мистецтво в 50-ті роки збагатилося низкою талановитих творів. Серед них - третя симфонія композитора Б. Лятошинського, опери Ю. Мейтуса "Украдене щастя" та Г. Майбороди"Мілана". Пісенні твори П. Майбороди, А. Філіпенка, А. Штогаренка, Шамо набули великої популярності серед населення. Період "відлиги" тривав недовго. З другої половини 1958 р. починається тиск на всіх письменників, творчість яких припадала на період "відлиги". В Україні критикували за вільнодумство С. Голованівського, за перші збірки гостро накинулися на Л. Костенко і цим зумовилось її майже трирічне мовчання. Адміністративно-командна система керівництва всім духовним життям країни продовжувала діяти. Всеохоплюючий диктат номенклатурного апарату зберігався і зміцнювався. Згортались елементи демократії у сфері міжнаціональних відносин. Усунення від влади М. Хрущова у жовтні 1964 р. посилило тенденцію до більш жорстоких покарань. У серп ні-верес ні 1965 р. було заарештовано близько двох десятків правозахисників. Серед них-літературний критик Г. світлими ми, художник П. Заливаха, історик В. Мороз та ін.
Як відомо, спроба замінити М. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК КПРС ще в червні 1957 р. групою колишніх сподвижників Й. Сталіна закінчилася провалом. Але поступово М. Хрущов, очоливши боротьбу з культом особи Й. Сталіна, під впливом свого оточення опинився в полоні власного культу особи. За час його перебування при владі були намагання здійснити реформи в багатьох ланках, домогтися демократизації форм управління, але зміни в суспільно-політичному житті мали суперечливий характер. Реформи не були пов'язані з творчою ініціативою мас і з демократичними процесами. Водночас навіть спроби реформування суспільства адміністративний апарат сприймав як загрозу власному існуванню і почав готувати усунення М. Хрущова, що й було зроблено в жовтні 1964 р. на Пленумі ЦК КПРС. Першим секретарем ЦК був обраний (з 1966 р. знову було введено посаду генерального секретаря) Л. Брежнєв, а уряд очолив О. Косигін. Значні зміни відбулися також за період 50 - першої половини 60-х років у керівництвіЦК КП(б)У. Так, першим секретарем ЦК і КП(б)У з 1949 р. по червень 1953 р. був Л. Мельников, а потім, уперше за всю історію української парторганізації, - українець за походженням О. Кириченко. У 1957 р. його змінив М. Підгорний, який перебував на цій посаді до 1963 р. З 1963 по 1972 р. першим секретарем КП(б)У був П. Шелест. Я к відомо, активну рол ь в організації змови проти М. Хрущова відіграли Л. Брежнєв, М. Підгорний, П. Шелест - висуванці М. Хрущова.На середину 50-х років Україна займала вагоме місце в народногосподарському комплексі СРСР. Особливого розвитку набули машинобудування, металургія та легка промисловість. Водночас у середині 50-х років виявились серйозні недоліки системи управління народним господарством. Були надмірно роздуті штати в міністерствах і відомствах, давалося взнаки жорстко централізоване планування. У цих умовах М. Хрущов висунув ідею реформи управління. Але ні він, ні його найближче оточення не ставили питання про повний злам командно-адміністра-
Варіант № 2
1. Трипільська культура.
2. Діяльність Кирила Розумовського.
3. Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р., її історичне значення.
Трипільська культура
Трипільська культура існувала(IV—II тис. до н. є.) у зазначений період досягли значного розквіту хліборобські племена Правобережної України відомі під назвою – трипільці. вперше цю культуру відкрив В.Хвойко у 1893 р.Спочатку ця культура розселялася по берегах південного Бугу й Дністра. звідси розселення відбувалося на північ та схід. Трипільці обробляли шкури тварин, пряли, ткали, виготовляли одяг та взуття.
У трипільців основою суспільного ладу були родові традиції. На початку свого існування трипільці утворювали невеликі поселення. Будинки в них були двох типів. Будинки обпалювалися пічками. Поступово поселення трипільців стали похожими на міста. Основним заняттям було хліборобство. Вони сіяли пшеницю, ячмінь, просо, коноплі. Для обробітку землі використовували мотики з кам’яними наконечником, рала, волів. Крім землеробства займалися тваринництвом.
Цівковим у трипільців був посуд,який вони робили без гончарного круга і розмальовували красивим орнаментом.
Мали трипільці і свої релігійні вірування. Вірили в символи диких тварин. а також у кожному помешканні знаходили жіночі статуетки.
Причини занепаду культури на рубежі 2000року до н.е. остаточно не зясованні
2.
Останній гетьман України – Кирило Розумовський (гетьманував у 1750-1764 pp.), який одержав булаву завдяки брату, що був коханцем імператриці Єлизавети І. Простий козак за походженням, отримав прекрасну освіту в Німеччині і Франції, у 18 років очолив Імператорську академію наук (перебував на цій посаді 20 років). Новий гетьман дбав про розвиток науки та мистецтв в Україні, у своїй резиденції в Батурині він мав намір відкрити університет, а Глухів – на значний культурний центр. Він домагався від уряду повернення Україні її прав. Внаслідок його постійних прохань Україна була виведена з відомства Сенату і передана Колегії іноземних справ, як було раніше. Під управління гетьмана передали і Запорозьку Січ, Київ. Проведено також реформу судочинства – до складу Генерального суду вводилися виборні особи із старшин кожного полку. Козацька старшина отримала судову владу, як в часи Визвольної війни. Гетьман започаткував полкові школи для обов'язкового навчання козацьких дітей Домогтися відновлення іноземних зносин гетьманові не вдалося.
З приходом до влади в Росії імператриці Катерини II автономії України завдано смертельного удару – в 1764 р. було скасовано гетьманство (Розумовський отримав компенсацію грошима та землями), справи управління Україною передані Малоросійській колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Територію Гетьманщини поділили на намісництва, козацькі полки реорганізували в регулярні карабінерські частини, слобідське козацтво ліквідоване. Україна перетворилася на окраїну Російської імперії, втративши будь-які суверенні права.
3.
