Г) варіанти відмінкових форм іменників.

У професійному мовленні переважає давальна форма однини іменників із закінченням – у(- ю) (документу, бригадиру, апарату). Хоча допустима варіантність закінчень у іменників (директорові Семенчку Юрію Петровичу).

Паралельні закінчення родового відмінка іменників –а, - я та –у, - ю, пов’язуються із розрізненням смислових відтінків: акта (документ) – акту (дія), апарата (прилад) – апарату (установа), блока (частина споруди, машини) – блоку (об’єднання партії), рахунка (документ) – рахунку (дія).

В разі виникнення труднощів щодо вибору закінчень слід звертатися до орфографічного словника.

В письмовій формі (службових листах) і в усній при звертанні слід використовувати кличний відмінок, що надає теплоти, ласкавості, сприймається як вираз поваги: Шановний Олексіє Вікторовичу; Вельмишановна Антоніно Іванівно… До старшого за віком або офіційної особи використовують у звертанні й форму називного відмінка (Ігор Іванович), і форму кличного відмінка (Ігоре Івановичу).

20) слова, що однаково, але мають абсолютно різні значення. Такі слова називають лексичними омонимами, а звукове і граматичне збіг мовних одиниць, які семантично пов'язані друг з одним називається омонімією. (Гр. – homos – однаковий + onyma – ім'я). Наприклад, ключ' – 'криниця' (холодний ключ) і ключ' – 'металевий стрижень особливої форми для відмикання і замикання замку' (сталевої ключ); цибулю ' – 'рослина' (зелена цибуля) й цибуля ' – 'зброю для метання стріл' (тугий цибулю). На відміну від багатозначних слів лексичні омоніми що немає предметно-семантической зв'язком, т. е. вони мають загальних семантичних ознак, якими можна було б будувати висновки про полисемантизме слова. Відомі різноманітні форми лексичній омонімії, і навіть суміжні з' ній явища інших рівнях мови (фонетичному і морфологічному). Повна лексична омонімія – це збіг слів, які належать до частині промови, переважають у всіх формах. Прикладом повних омонімів можуть бути слова наряд' – 'одяг' і наряд – 'розпорядження', де вони різняться в вимові і написанні, збігаються переважають у всіх падежных формах єдиного і множини.

При неповної (часткової) лексичній омонімії збіг в звучанні і написанні практикується в слів, які належать до частині промови, ні в всіх граматичних формах. Наприклад, неповні омоніми: завод ' – 'підприємство' (металургійний завод) і завод ' – 'пристосування доведення на дію механізму' (завод у годин). У другого слова немає форм множини, а й у першого, є. У омонимичных дієслів заколювати ' (яму) і закопувати ' (ліки) збігаються всі форми недосконалого виду (закапую, закопував, буду закопувати); форми дійсних дієприкметників сьогодення й колишніх часів (закалывающий, закапывавший). Але ні збіги в інших формах досконалого виду (закопаю – закапаю тощо. буд.).

Міжмовні омоніми - слова двох мов, які мають однакову чи майже однакову форму, але різняться значенням.

Наприклад: укр. уродливий "гарний" - рос. уродливый "потворний", укр. луна "відгомін, відлуння" - рос. луна "місяць", укр. булка "хліб із білого пшеничного борошна" - болг. булка "молода, наречена", укр. черствий "який став твердим, несвіжим (про хліб)" - чеськ. cerstvy "свіжий", укр. диван "рід великих меблів для лежання і сидіння" - польськ. dywan "килим", укр. магазин "крамниця" - англ. magazine "журнал", укр. комплекція "будова тіла, статура" - ангд. complexion "колір обличчя", укр. геніальний "винятково талановитий" - англ. genial "добрий, сердечний, веселий", укр. академік "член академії наук" - польськ. akademik "студентський гуртожиток", нім. - Akademiker "людина з вищою освітою", укр. артист "актор, музикант, співак" - фр. artiste, англ. artist "художник".

Міжмовні омоніми ще називають "фальшивими друзями перекладача", бо нерідко перекладач, довірившись звучанню слова, опиняється в смішному становищі. Так, Шевченкове "Пішла луна гаєм" один із відомих російських поетів переклав "Пошла луна лесом", а інший Сосюрине

"Нарозі дзвенів трамвай" передав як "По розам звенел трамвай". Саме тому вивчення міжмовної омонімії є важливим для перекладознавства і практики викладання іноземних мов.

Омоніми в деяких випадках призводять до непорозуміння. Саме на цій їх властивості будуються каламбури (гра слів) і анекдоти. Мова іноді намагається усунути омонімію. Так, скажімо, замість лічити "застосовувати ліки для припинення захворювання" стали використовувати форму лікувати, бо лічити має омонімічне лічити "рахувати"; замість засипати (від спати) - форму засинати, щоб диференціювати це слово від омонімічного засипати (від сипати). Коли в українській мові збіглися за звучанням колишні дієслівні форми бы ти і бити, то в першому слові стали вимовляти замість [и] звук [у] - бути під впливом форми буду. Слово весь "село" зовсім вийшло з ужитку, бо воно мало омонімічний займенник весь (у польській мові слово wies уживається в значенні "село").

Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся.

Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Тому треба особливо уважно стежити за вживанням малознайомих слів і завжди звертатися до відповідних словників, щоб уточнити значення, правопис та вимову потрібного слова.

Порівняймо значення паронімів:

Адрес. Адреса.

Адрес — письмове привітання на честь ювілею тощо.

Адреса — напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи.

Виборний. Виборчий.

Виборний вживається, коли йдеться про виборну посаду.

Виборчий — пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів, наприклад: виборча кампанія, виборче право, виборчий бюлетень та ін.

25) Написання прізвищ, імен по батькові.

1. Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами українського правопису:

- українські та інші слов'янські прізвища іменникового типу відмінюються, як іменники відповідних відмін, напр.: Кривоніс - Кривоноса, Кривоносові (Кривоносу) тощо;

- прізвища прикметникового типу на -ий, -ій відмінюються, як відповідні прикметники, напр.: Сингаївський - Сингаївського, Сингаївському, Сингаївського, Сингаївським тощо;

- чоловічі прізвища прикметникового типу на -ов, -ев (-єв), -ів' (-їв), -ин, -ін (-їй) відмінюються за такими зразками: Петров, Петрова, Петрову, Петрова, Петровим, на Петрові (у), Петров і Петрове; Ковалів, Ковалева (ліва), Ковалеву (ліву), Ковалева (ліва), Ковалевим (лівим), на Ковалеві, -у, (ліві, -у), Ковалеве, (ліве) й Ковалів;

- жіночі прізвища, що закінчуються на приголосний і на -о не відмінюються: Ліною Костенко, Ганні Чубач.

2. Українські чоловічі й жіночі імена відмінюються відповідно до загальних норм українського правопису:

- чоловічі й жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а, -я, відмінюються, як іменники І відміни: Микита, Микити, Микиті, Микиту, Микитою, Микиті, Микито; Ілля, Іллі, Іллі, Іллю, Іллею, Іллі, Ілле;

- чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та на -о, відмінюються, як іменники II відміни: Олег, Олега, Олегові (у), Олегом, Олегові, Олегу; Ігор, Ігоря, Ігореві (ю), Ігоря, Ігорем, Ігореві, Ігоре;

- українські жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний, відмінюються, як іменники III відміни: Любов, Любові, Любові, Любов, Любов'ю, Любові, Любове.

3. Українські імена по батькові творяться таким чином:

- більшість чоловічих імен по батькові твориться додаванням до основ власних імен суфікса -ович: Михайло - Михайлович, Петро - Петрович;

- кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лукич (Лукович), Савич (Савович), Кузьмич (Кузьмович), Хомич (Хомович), Якович, Ілліч;

- жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайлівна, Петрівна, Микитівна;

4. Українські імена по батькові відмінюються, як відповідні іменники: Павло Антонович, Павла Антоновича, Павлові (у) Антоновичу, Павла Антоновича, Павлом Антоновичем, Павлові Антоновичу, Павле Антоновичу;

26. Кількісні числівники відмінюються за кількома різними зразками.
Числівник один відмінюється за родами, числами та від­мінками, як займенник той (дуже подібно до відмінювання прикметників):
один одна одні
одного однієї / -ої одних
одному одній одним
Як у Н. чи Р. одну Як у Н. чи Р.
одним однією / -ою одними
(на) одному / -ім одній одних
У середньому роді числівник один відмінюється так само, як і в чоловічому, за винятком називного й знахідного від­мінків, де він має форму одне (одно).
Наголос у непрямих відмінках числівника один припадає звичайно на закінчення: одного, одному, на одному, одним, одних. Але в стійких сполученнях наголос у такому разі пере­ходить, як правило, на перший склад: один одного, один одно­му, один одним, один до ддного, один по ддному, один за ддним, всі до одного, ні ддного, ні ддному.
Числівники три, чотири, кілька, багато та всі збірні від­мінюються за зразком відмінювання числівника два (у збір­них числівниках у непрямих відмінках суфікс -еро відпадає, у збірному числівнику обидва, обидві відпадає частина -два, -дві):
Власне кількісні неозначено - кількісні збірні
два, дві три кілька п 'ятеро
двох трьох кількох п 'ятьох
двом трьом кільком п 'ятьом
Як у Н. або Р.
двома трьома кількома п 'ятьома
(на) двох трьох кількох п 'ятьох
Лише числівники чотири (четверо) і багато в орудному відмінку мають закінчення -ма: чотирма, багатьма. Числів­ники обидва, обидві, обоє в непрямих відмінках мають одна­кові форми: обох, обом, обома.
Наголос у називному відмінку всі збірні числівники, крім числівників на позначення другого десятка, мають на першо­му складі (четверо, семеро, дев'ятеро, десятеро, двйдцятеро, тридцятеро), а числівники на позначення другого десятка — на складі -на- (одинадцятеро, чотирнадцятеро, дев ятнадцяте-ро). У непрямих відмінках усі числівники цієї групи мають наголос на останньому складі: чотирьдх, чотирьом, чотирмй, одинадцятьбх, одинадцятім, одинадцятьома, тридцятьох, тридцятьома".
Числівники від п *яти до вісімдесяти (крім сорока), кілька­надцять, кількадесят відмінюються, як числівник п'ять (у складних числівниках п 'ятдесят — вісімдесят відмінюється тільки друга частина):
п'ять сім вісім п ятдесят
п'яти семи восьми п 'ятдесяти
п'яти семи восьми п 'ятдесяти
Як у Н. або Р.
п 'ятьма сьома вісьма п 'ятдесятьма
(на) п'яти семи восьми п 'ятдесяти
У формах орудного відмінка числівників сьома, вісьма є так само закінчення -ма, як і в інших числівниках, але воно злило­ся з кінцевим приголосним основи: сьом + ма, вісьм + ма.
Допускається, що числівники цієї групи можуть мати такі самі форми, як і збірний числівник п 'ятеро: п 'ятьох, п 'ятьом, п 'ятьома. Але сплутування цих двох форм неможливе в разі відмінювання дробових числівників, назв сотень, деяких по­єднань числівників з іменниками.
Числівники на позначення другого десятка в усіх відмін­ках, крім орудного, мають наголос на складі -на- (одинад­цять, одинйдцяти; чотирнадцять, чотирнадцяти), а в орудно­му — на останньому складі (одинадцятьма, чотирнадцятьма). Числівники з кінцевою частиною -десят у називному від­мінку мають наголос на останньому складі: п 'ятдесят, сімде­сят, вісімдесят. У непрямих відмінках усі числівники цієї групи (крім числівників на позначення другого десятка: одинйдцять і т. д.) мають наголос на останньому складі:
десяти, десятьмй; двадцяти, двадцятьма; шістдесятії, шістде­сятими; вісімдесяти, вісімдесятьма".
Числівники сорок, дев 'яносто, сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають однакове закінчення -а:
сорок дев яносто сто (днів)
сорока дев 'яноста ста (днів)
сорока дев 'яноста ста (дням)
сорок дев'яносто сто (днів)
сорока дев 'яноста ста (днями)
(на) сорока дев 'яноста ста (днях)
Старі форми непрямих відмінків com, стам, стома вжива­ються-з іменниковим значенням «сотня»: Дивлюся: сади над шляхами та городи з стома церквами (Т. Шевченко).
У складних числівниках від двохсот до дев'ятисот, а та­кож у числівнику кількасот змінюються обидві частини: пер­ша — як числівник два або п 'ять, друга — як іменник місто в множині. Пишуться вони разом:
три міста триста п' ять міст пятсот
трьох міст трьохсот п 'яти міст п'ятисот
трьом містам трьомстам п 'яти містам п'ятистам
три міста триста п 'ять міст п'ятсот
трьома містами трьомастами п 'ятьма містами п 'ятьмастами
(на) пюьох містах трьохстах п 'яти містах п'ятистах
Тільки числівник двісті в називному відмінку має своєрі­дну форму (це колишня двоїна).
Числівники цієї групи в непрямих відмінках, крім оруд­ного, мають наголос на останньому складі, в орудному — на передостанньому: сімсот — семисот, семистам, сьомастами, па семистах.
Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники відповідної відміни й групи:
Однина Множина
нуль тисяча
нуля тисячі
нулю (-еві)тисячі
нуль тисячу
нулем тисячею нулі (-еві) тисячі
мільйон нулі тисячі мільйони
мільйона нулів тисяч мільйонів
мільйону (-ові) нулям тисячам мільйонам
мільйон нулі тисячі мільйони
мільйоном нулями тисячами мільйонами
мільйоні (-ові) нулях тисячах мільйонах
Порядкові числівники змінюються за родами, числами й відмінками, як прикметники: третій — як прикметники м'я­кої групи, усі інші — як прикметники твердої групи. Причо­му в складених порядкових числівниках змінюється тільки ос­таннє слово (у складених кількісних числівниках — усі скла­дові частини).
Відмінки Порядковий Кількісний
числівник числівник
тисяча сьомий тисяча сім
тисяча сьомого тисячі семи
тисяча сьомому тисячі семи
Як у Н. чи Р. тисячу сім
тисяча сьомим тисячею сьома
(на) тисяча сьомому тисячі семи
У дробових числівниках чисельник відмінюється, як відпс відний кількісний числівник, а знаменник — як порядковий. Причому після чисельників дві, три, чотири знаменник ста­виться у формі називного відмінка множини, а після п'ять та більше — у формі родового відмінка множини: дві треті (ча­стини), три п'яті (частини), чотири десяті (частини), дев'ять десятих (частин).
одна десята дві десяті шість десятих
однієї десятої двох десятих шести десятих
одній десятій двом десятим шести десятим
одну десяту дві десяті шість десятих
однією десятою двома десятими шістьма десятими
(на) одній десятій двох десятих шести десятих

У складних числівниках у кінці першої частини м'який знак не пишеться: п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, п'ятсот, шістсот, дев'ятсот; а також: п'ятнадцять, шістнадцять.
Порядкові числівники на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний пишуться одним словом, і перша частина в них стоїть у родовому відмінку (крім сто і дев'яносто): двохсотий, двохтисячний, трьохтисячний, двадцятип'ятитисячний, трьохсотп'ятдесятимільйонний (але: стотисячний).
У порядкових числівниках, утворених від назв десятків, перша частина не змінюється: п'ятдесятий, шістдесятий, сімдесятий, вісімдесятий.
На початку складних слів (прикметників, іменників) чис­лівники один, два, три, чотири мають відповідно форми одно-, Дво-, три-, чотири-: однозвучний, двоповерховий (не «двохповерховий»), триярусний (не «трьох'ярусний»), чотирикутник (не «чотирьохкутник»). Форми двох-, трьох-, чотирьох- вживають ся тільки перед частинами, що починаються з голосного: двох­елементний, трьохактний, чотирьохосьовий (і чотиривісний). Числівники п ять і більше (крім сто і дев яносто) на по­чатку складних слів мають форму родового відмінка: п'яти­денний, п'ятдесятирічний, п'ятисоткілограмовий (але: стодоларовий). Це стосується й числівників два, три, чотири, якщо вони є частиною складеного числівника: двадцять два роки — двадцятидвохрічний (але: дворічний), тридцять три дні — трид-цятитрьохденний (але: триденний).
Якщо перша частина відчислівникового слова записується цифрами, то кінцева частина приєднується безпосередньо до цифр через дефіс: 49-мільйонний, 12-поверховий, 86-відсот-ковий, 250-квартирний, 125-річчя (читається: сорокадев'ятимільйонний, дванадцятиповерховий, вісімдесятишестивідсотковий, двохсотпятдесятиквартирний, стодвадцятип'ятиріччя).
Букви дописуються до цифр тільки на позначення поряд­кових числівників: 7-й, 9-ї, 10-ю, 11-го, 12-му, 70-х, 1990-і (наприклад: 7-й клас, о 9-й годині, на 12-му поверсі, початок 70-х років тощо).
Якщо закінчення числівника позначається однією буквою, то до цифри дописується тільки закінчення (від основи букви не відриваються): перша — 1-а, друга — 2-а, третя — 3-я, тре­тю — 3-ю, сьому — 7-у, десяту — 10-у. Якщо закінчення чис­лівника позначається двома чи трьома буквами, то до цифри дописуються лише ті букви, які йдуть після букви, що позна­чає голосний: першої — 1-ї, першого — 1-го, першому — 1-му, першим — 1-м, перших — 1-х, першими — 1-ми, сьомому — 7-му.
До римських цифр букви не дописуються: квартал, у II кварталі, починаючи з III кварталу.

27. Дієприкметник - це особлива форма дієслова, що виражає динамічну ознаку предмета за дією, яку він сам виконує (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники).

Активні дієприкметники бувають теперішнього та минулого часу, утворюються відповідно від основ теперішнього часу дієслів недоко-наного виду за допомогою суфіксів -уч-/-юч- або -ач-/-яч та від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-, напр.: контролюючий, терплячий; збанкрутілий.

У сучасній українській діловій мові вживання активних дієприкметників теперішнього часу обмежене. Неповною є навіть твірна база цих дієслівних форм. Наприклад, вони зовсім не утворюються від дієслів з постфіксом -ся. У такому разі використовують перифрастичний вислів, напр.: вчитися -> той, хто вчиться.

Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів, як правило, доконаного, рідше недоконаного виду за допомогою суфіксів -її-, -єн- (-єн-), -т-, напр.: прочита-ти -> прочи-та-н(ий), запроси-ти -" запрош-ен(ий), приклеї-ти -> прикле-єн(ий), висуну-ти -> висуну-т(ий) або висун-ен(ий), писа-ти -> писа-н(ий).

Пасивні дієприкметники використовують для лаконічного вираження думки (часто вони замінюють ціле підрядне речення). Вони відзначаються вищою частотою вживання в науковому та діловому стилях мови порівняно з активними (їх співвідношення у тексті складає 5:1⁹). Виступаючи у ролі означення самостійно чи у поєднанні з іншими словами (дієприкметниковий зворот), пасивні дієприкметники уточнюють, конкретизують зміст означуваного ними слова, напр.: Витрати на придбання будівель і споруд, призначених для виробничих потреб, не належать до кошторисної документації будов. Функціонуючи як присудки, вони набувають здатності виражати різні часові значення за допомогою допоміжних слів (бути, ставати, здаватися тощо), напр.: Робота буде завершена вчасно (майбутній час); Робота була завершена вчасно (минулий час). Відсутність допоміжного дієслова свідчить про минулий час, напр.: Робота завершена вчасно. Аналогічно може бути виражене часове значення активних дієприкметників зі суфіксом -л-, напр.: Тоді банк не вважатимуть збанкрутілим (майбутній час).

Щоб уникнути помилок при вживанні дієприкметників, варто пам'ятати про різні засоби української мови, якими можна замінити відповідні граматичні форми та конструкції, а саме: підрядні речення, прикметники, займенники, іменники, прикметниково-іменникові словосполучення тощо, напр.: інформуючий - той, що інформує; слідуючий - наступний, подальший, такий; діючий (закон) - чинний; існуючі (недоліки) - наявні; вражаючий (ефект)-могутній; галопуюча (інфляція) - обвальна, нестримна; пануюча (тенденція) - панівна; існуюча (категорія) - наявна; обнадіюючі (показники) - обнадійливі; знеболюючий (засіб) - знеболювальний або засіб від знеболення; контролюючі (органи) - органи контролю; підслуховуючий (пристрій) - пристрій для підслуховування; керуючий (банком) - керівник, завідуючий (відділом)- завідувач (відділу); зростаюча (інфляція) - щораз більша інфляція.

Активні дієприкметники минулого часу та пасивні дієприкметники часто використовують у професійному мовленні, напр.: збіднілий, збанкрутілий; підтверджений, покритий (акредитив); опротестований, преюдиційований (вексель), втрачена (вигода), вироблений (дохід).

Входячи до складу термінологічних сполук, дієприкметники часто послаблюють значення дії і вступають у синонімічні чи антонімічні відношення подібно до прикметників, напр.: фіксовані (витрати) -постійні, рентні; передавальні (платежі) - трансферні.

Дієприкметники можуть втрачати ознаки дієслова і прикметника та переходити в іменники, напр.: Береженого Бог береже!

4. Дієприслівник - це незмінна форма дієслова, яка виражає супровідну до основної дію (завершену або незавершену).

Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи/ -ючи (від дієслів І дієвідміни) або -ачи /-ячи (від дієслів П дієвідміни), напр.: тонути (тон-уть) -> тонучи, купувати (купу-ють) -> купуючи, просити (прос-ять) -> просячи, кричати (крич-ать) -> кричачи. У зіставленні з основним дієсловом-присудком конкретизується їх часова співвіднесеність: а) одночасність, напр.: Шумлять, заїжджаючись на свято, люди; б) попередність, напр.: Дивуючись зі спритності виконавців, керівник, однак, похвалив їх роботу; в) наступність, напр.: Готуючи бланки, він забув попередньо узгодити їх структуру з керівником.

Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи інфінітива за допомогою суфіксів -ши або -вши, вибір яких зумовлений характером кінцевого звука основи (приголосний або голосний), напр.: прибіг-ти -" прибіг-ши, сказа-ти -> сказа-вши. Виражають, як правило, додаткову дію, яка відбувається перед основною, напр.: Заслухавши та обговоривши звітну доповідь керівника відділу, працівники одноголосно ухвалили....

Особливістю вживання дієприслівників є їх неодмінний зв'язок із суб'єктом - виконавцем основної дії. Порушення такої співвіднесеності призводить до логіко-синтаксичних помилок, напр.: Перевірка пройшла, не виявивши ніяких порушень; Зважаючи на подвійну функцію, їх кількість коливається від двох до п яти.

Дієприслівники можуть стосуватись предикативних прислівників, інфінітивів, безособових дієслів, напр.: Важко стає, таке згадуючи; Треба заспокоїтися, забувши про неприємності; Перебираючи факти, не віриться у непричетність їх до справи.

5. Предикативні форми на -но, -то - це незмінні форми дієслова, що виступають головним членом (присудком) у безособових реченнях.

За своєю семантикою та використанням форми на -но, -то становлять специфіку української мови, яка вирізняє її з-поміж інших слов'янських мов¹⁰.

Утворюються вони від основи пасивних дієприкметників за допомогою суфікса -о, напр.: завершений) -" завершен-о, написан(ий) -> написан-о, здобут(ий) -" здобут-о. Саме ці форми вживають замість пасивних дієприкметників, якщо хочуть наголосити на дії, а не на ознаці, пор.: Запрошення розіслано вчасно замість Запрошення розіслані вчасно.

Особливого звучання набувають предикативні форми на -но, -то в текстах художньої літератури, напр.: Все розтрачено, розгублено, Бо воно було людьми

Не шановано, не люблено (Олександр Олесь).

Виражаючи значення результативного стану, що є наслідком виконаної дії, такі форми дієслова зосереджують в собі "усю силу вислову", їх використовують на останньому етапі пасивізації" суб'єкта дії двоскладних речень, пор.: Адміністрація виплатила заборгованість -> Заборгованість виплачена (адміністрацією) -" Заборгованість виплачено.

За характером своєї семантики виражають дію перехідну, минулу, пасивну. Однак можуть передавати значення майбутньої дії за допомогою допоміжного дієслова бути, напр.: Роботу буде завершено вчасно.

Як правило, безособові дієслівні форми на -но, -то вживають у значенні "хтось щось зробив", напр.: Роботу завершено (хтось завершив); Лист відправлено (хтось відправив). Рідко їх використовують стосовно явищ природи, напр.: Поля затоплено (вода затопила).

Слід пам'ятати, що форми на -но, -то в українській мові є безособовими і не можуть мати при собі навіть пасивного суб'єкта, вираженого формою орудного відмінка, типу Нами проаналізовано, а треба У роботі проаналізовано.