Смерть Л Брежнєва в 1982 р. поклала край його „ері”, але не змінила загальної ситуації в країні. Наступником Брежнєва став Юрій Андропов. У 1984 р. він помирає. Його змінив Костянтин Черненко, який у березні 1985 р. також помирає і новим Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано Михайла Горбачова. З його приходом до влади знову постала надія на краще. М.Горбачов починає кампанію перебудови радян системи й насамперед її застійної економіки. Це – курс на прискорення соц-економ розвитку, на реформування економіки, яке передбачало розширення прав підприємств; тісний зв’язок заробітної плати з результатами господарської діяльності; сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу у в-цтво. Проте скоро стало зрозуміло, що без реформування політ системи усі економ реформи приречені на провал. Тому XIX партконференція (червень 1988 р.) прийняла рішення про кардинальне реформування політичної системи, закріпила курс на демократизацію суспільства, гласність в управлінні державою та плюралізм думок у межах соціалістичного вибору. Перш ніж горбачовські реформи дійшли до Укр, тут сталася катастрофа глобального значення: 26 квітня 1986 р. вибухнув реактор Чорнобильської атомної електростанції. Величезна радіоактивна хмара покрила багато районівУкр, Рос, Білорусії. Радян власті намагалися приховати спочатку сам факт, а потім і масштаби цієї катастрофи. Спротив горбачовському курсу переважної частини парт номенклатури, в тому числі укр, послаблював позиції його ініціатора, негативно впливав на весь розвиток соц-економ ситуації. Чи неєдиною сферою, де „перебудова” принесла позитивні результати, була суспільно-політична: окремі кроки, пов’язані з демократизацією життя суспільства, розширенням поінформованості, гласності. ЗМІ почали друкувати „викривальні” матеріали про компартійних чиновників, недоліки існуючої системи. Були оприлюднені виступи письменників О. Гончара, Б. Олійника, І. Драча з критикою застою в духовній сфері, тотальної русифікації. Видаються праці М. Грушевського, В. Винниченка, М. Хвильового, М. Костомарова, з’являються позитивні публікації про УСС, ОУН–УПА, розкривається правда про голодомор в Укр 30-х років, сталінські репресії, звучать заклики до ліквідації монополії КПРС на владу. Під тиском обставин керівництво республіки вимушене було піти назустріч вимогам часу й суспільства. Зокрема, в жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон „Про мови в Укр РСР”. Була розроблена державна програма розвитку укр. мови до 2000 р. Отже, суспільно-політ рух, що відбувався в Укр в період перебудови, мав одночасно демократичний і національно-визвольний характер. Упродовж 1988–1989 рр. масово виникають неформальні організації, які очолюють цей процес: Українська Гельсінська спілка, Товариства укр. Мови ім. Т. Г. Шевченка, екологічна організація „Зелений світ”, товариство „Меморіал”. У вересні 1989 р. була створена найбільш масова демократична організація „Народнийрух Укр за перебудову”, яку очолив Іван Драч. Головною метою організації стало вихід України з СРСР, усунення комуністичної партії від влади та відновлення укр. державності. Рух також сприяв активізації суспільно-політ життя, характерними особливостями якого стали політ дискусії, мітинги, демонстрації. Все це привело до розхитування СРСР, послаблення позицій комуніст партії в суспільстві.У 1990 р., після видалення статтів з Конституції СРСР про „керуючу і спрямовуючу роль КПРС” та прийняття Верх Радою УРСР постанови „Про порядок реєстрації громадських об’єднань”, починається становлення в Укр багатопартійної системи. Постали Укр республіканська партія, Демократична партіяУкр, Партія Зелених Укр та ін. – усього в 1990 р. було створено 16 політ партій. Важливою подією 1990 р. стали порівняно демократичні вибори до Верховної Ради УРСР. Особливо значним законодавчим актом, прийнятим цією ВР в 1990 р., стала затверджена 16 липня „Декларація про державний суверенітет Укр”.В процесі перебудови, розпочатої з ініціативи КПРС, розпочатої М. Горбачовим у 1985 р., укр народ прийшов до висновку про необхідність розбудови своєї незалежної держави і 24 серпня 1991 р. ВРУ прийняла „Акт проголошення незалежності Укр”.
87. Процес формування багатопартійності в Україні 80-90 рр.ХХст. Поглиблення демократичних процесів супроводжувалося розмежуванням політичних сил у суспільстві, Його активна частина почала об'єднуватися в партії, аби вибороти державну владу й утримати її..В Україні приймається закон, який закріпив право громадян об'єднуватись у політичні партії, інші громадські організації, брати участь у рухах. У республіці почала складатися багатопартійна система.У квітні 1990 р. відбуваються з'їзди Української республіканської партії (УРП), створеної на основі Української Гельсінської спілки, яка оголосила про саморозпуск, та Української християнсько-демократичної партії (УХДП).У травні проходять установчі збори соціал-демократів.У червні 1990 р. на з'їзді у Києві Українська народно-демократична ліга трансформується в Українську народно-демократичну партію. Через кілька днів була заснована Київська ліберально-демократична спілка,проголошено про створення Української селянсько-демократичної партії (УСДП).Восени 1990 р. в Києві відбуваються установчі з'їзди Партії зелених України (ПЗУ) та Ліберально-демократичної партії (ЛДП). У Дніпропетровську виникла Народна партія України (НПУ).У грудні з різницею в два тижні з'являються Партія демократичного відродження України таДемократична партій України. Всього протягом 1990-1991 рр. в Україні почало діяти майже 20 політичних партій.Нові партії, як правило, утворювалися навколо окремих народних депутатів або груп у Верховній Раді. Такі партії мали кращі стартові можливості, бо могли пропагувати свої погляди з трибуни Верховної Ради.Деякі партії створювалися «під лідера». Особливу групу серед керівників цих партій та їх активу складали колишні учасники дисидентського руху.Майже всі новостворені партії не в змозі були визначити свою соціальну базу, та, власне, й не мали такої.Орієнтація значної частини партій на середні верстви населенні не враховувала тогочасної структури суспільства. Поява окремих партій була пов'язана не стільки з реакцією на суспільні запити, скільки була наслідком прагнень їх ініціаторів «увійти» в політику.Такі партії стали скоріше організаційними утвореннями штучного характеру, оскільки трималися не на політичній спільності, не на стабільній соціальній базі, а на єдності інших інтересів, наприклад, фінансових, професійних тощо. Своєрідну групу складали партії, відмінності між якими можна виявити лише у назвах.Новостворені партії та громадські організації по-різному оцінювали політичне становище у республіці і визначали своє ставлення до державного статусу України.За вихід із СРСР і створення незалежної держави виступили Українська республіканська партія. Демократична партія України, Партія зелених. Народний рух України, Виникнення в Україні багатопартійності свідчило про зростання політичної активності населення, про його ідейне розшарування.Однопартійна система та ідеологічний монополізм в Україні стали зникати легітимним шляхом, без силових сутичок і небезпечних конфліктів.Переважна більшість новостворених партій виступила за демократію, суверенітет і незалежність України, засвідчивши цим зацікавленість у тому, щоб республіка прилучилася до світової цивілізації, сповідувала загальнолюдські цінності.Поява нових партій завдала відчутного удару по монополії КПРС (КПУ) і створила передумови для завоювання республікою державного суверенітету та незалежності.
