Складання аудиторського висновку. 41. Органи управління в сфері екологічного аудиту.

41. Органи управління в сфері екологічного аудиту.

42. Сертифікація екоаудиторів.

43. Права екоаудиторів

44. Принципи екологічної оцінки.

45. Визначення екологічного менеджменту з позицій міжнародних стандартів

46. Мета і завдання екологічного менеджменту, як наукової дисципліни, її зв'язок з іншими дисциплінами.

47. Поняття «забруднення» в екологічному страхуванні, класифікація збитків.

48. Обов'язки екологічних аудиторів.

49. Поняття сталого розвитку. Критерії та принципи. Екологічна домінанта сталого розвитку.

50. Можливості проведення екологічного страхування в Україні.

51. Кваліфікаційні вимоги до екоаудиторів.

52. Концепції становлення екологічного менеджменту в Україні.

53. «Моделі світу» з організації світового господарства.

54. Екоаудит і приватизаційний процес.

55. Відмінності в поняттях екологічне управління та екологічний менеджмент.

56. Розгляд альтернатив при проведенні екологічної оцінки.

57. Екоаудит в інвестиційному процесі.

58. Ключові принципи сталого розвитку.

59. Виконавці і процес проведення екологічної оцінки.

60. Екоаудит і захист інтересів товаровиробника та «зелені технології».

1. Види і принципи екологічної політики. Теорія зовнішніх ефектів.

Екополітика - система заходів, пов'язаних із впливом суспільства на природу.

Екологічна політика (ЕП) буває п'яти видів:

1. Глобальна - проведення міжнародних, політичних і
зовнішньоекономічних акцій з урахуванням екологічних
обмежень у соціально-економічному розвитку, запасів наявних
у світі природних ресурсів і їхнього розподілу між країнами.

2. Державна - соціально-економічна політика, у тому
числі міжнародна, побудована на розумінні ефектів і недоліків,
пов'язаних з екологічним станом території й акваторії.

3. Регіональна екополітика - політика держави стосовно
регіонів, а також: екополітика, здійснювана самими регіонами.

4. Місцевий рівень - проведення локального й об'єк­тивного моніторингу; здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства; організація розробки місцевих екологічних програм і проектів.

Принципами екополітики в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.) передбачено:

• введення плати за погіршення якості природних ресурсів (ці платежі повинні здійснюватися за рахунок прибутку підприємств, установ і організацій);

• введення екологічного страхування. Страхування повинно бути добровільним чи обов'язковим у випадку збитку, завданого в результаті забруднення навколишнього середовища, а також погіршення якості природних ресурсів;

• надання пільг при оподатковуванні підприємств, організацій і громадян у випадку реалізації ними заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів і охорону природного середовища;

• встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів.

5. Екологічна політика на рівні підприємства. Після отримання екологією домінуючого статусу в системі суспільних цінностей, підприємство вже не може обійтися без відображення своєї екополітики в довгострокових планах.

Теорія зовнішніх ефектів. Глобальним і локальним екосис­темам властива відносна стійкість до зовнішніх та внутрішніх впливів, пластичність, виживання в екстремальних умовах, цикліч­ність і ритмічність процесів, збалансованість природних процесів.

Однак одні види діяльності можуть призводити до змін стану природних компонентів і впливати на результативність інших видів діяльності.

Так, промислове забруднення атмосфери викликає зни­ження врожайності сільськогосподарських культур; скидання забруднених вод у водойми знижує їхню рибопродуктивність.

Це наслідок зовнішніх ефектів стосовно первинних джерел забруднення.

Як правило, зовнішні ефекти не враховуються першими, але впливають на економічний результат інших суб'єктів господарювання.

2. Пріоритети екобезпеки. Екобезпека та екостратегія.

Екологічна безпека - такий стан навколишнього сере­довища, при якому стає неможливим погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Складовими елементами екобезпеки є:

• Екологічно чиста

• Екологічно чисті Грунти

• Екологічно чисте виробництво

Екологічна безпека й екологічна стратегія. Екологічна експертиза (ЕЕ) буде ефективною тоді, коли її зміст буде пов'язаний з науково обґрунтованими висновками.

Різний режим природокористування, безпосередньо пов'язаний з екологічною специфікою конкретної території, дозволяє розробляти спеціальні екологічні карти. На основі них виділяються спеціальні зони, у рамках яких і здійснюється ЕЕ проектованих об'єктів.

В останні роки в багатьох країнах як фундаментальний критерій вибирається такий, котрий пов'язаний зі ступенем ризику щодо завданого збитку навколишньому середовищу.

Проблема екологічного ризику в умовах ринкової економіки є особливо актуальною і тісно пов'язана не тільки з еколого-економічним механізмом територіальної організації про­дуктивних сил, але і з соціально-економічним, еколого-демографічним й іншими компонентами багатофункціональної і багатогалузевої територіальної організації виробництва.

В умовах ринкової економіки і кризового її стану особливий інтерес викликає інтегрований підхід до формування еколого-еко-номічної політики на найближчу і більш віддалену перспективи.

Актуальним стає принцип екологічно стійкого розвитку території. Тобто, уся система територіальної організації суспільства й окремих її компонентів повинна розвиватися в напрямку екологічно стійкого стабільного простору.

Такий розвиток передбачає формування територіальної системи без збитку для задоволення потреб майбутніх поколінь.

При плануванні і забудові території повинна враховуватися екологічна ємність території.

Враховується також такий показник, як біоресурсний потенціал території, тобто здатність навколишнього середовища до самоочищення, у тому числі і до можливості утилізації визначеного обсягу відходів (викидів, скидів) чи можливість витримати без наслідків інші антропогенні навантаження, що будуть обумовлені господарською діяльністю в регіоні (греблі, очисні станції, мости).

Існують також критерії стійкого розвитку - критерії справедливого розподілу ресурсів між нинішнім і прийдешнім поколіннями.

Тобто використання ресурсів одним поколінням не повинно перевищувати обсяги, що забезпечують нормальні умови життєдіяльності.

 

3. Природні ресурси та природні умови.

Природні ресурси та природні умови, що складають природно-ресурсний потенціал, для кожної території харак­теризуються достатньою різноманітністю.

Природні ресурси - тіла та сили природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Природні умови - тіла та сили природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя й діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у матеріальних сферах виробничої і невиробничої діяльності людей.

Головна ознака природних умов - збереження їхніх властивостей при використанні, у крайньому разі теоретично.

Класифікація природних ресурсів має велике значення в практичній діяльності.

Наука про ресурсокористування припускає багато варіантів класифікацій, в залежності від того, з якої точки зору роз­глядаються ресурси, з якою метою здійснюється їхня систе­матизація. Більшість схем можна об'єднати у три групи:

• за принципом вичерпаності та відновлюваності ресурсу;

• за генетичною ознакою ресурсу;

• за економічним призначенням ресурсу.

За принципом вичерпаності та відновлюваності ресурси поділяються на вичерпні та невичерпні, які в свою чергу, поділяються на відновні та невідновні.

До невичерпних ресурсів належать сонячна радіація, енергія морських припливів та відпливів, внутрішнє тепло Землі, енергія вітру, атмосферне повітря, вода.

Вичерпні ресурси характеризуються кінцевістю запасів або можливістю їхнього повного знищення.

Відновні Невідновні

Класифікація за генетичною ознакою ресурсу базується на поділі ресурсів за місцем їхнього розташування, джерелом формування. Найзручніше розташувати ресурси по сферах географічної оболонки (включаючи найближчий космос),

Космічні ресурси - це сонячне випромінювання й сила тяжіння Місяця, що викликає припливну хвилю.

Ресурсами атмосфери; Ресурси гідросфери Ресурси літосфери;

Мінеральні ресурси; Земельні ресурси; Ресурси біосфери

енергетичних; Ресурси хімічної промисловості; Ресурси сільського, лісового, рибного господарства. Рекреаційні ресурси

4. Зони екологічного лиха.

Зони екологічної катастрофи - території, де через діяльність людини чи руйнівні сили природи виникли стійкі або необоротні негативні зміни в навколишньому середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності.

Челябінськ-65 (ПО «Маяк») у 1957 p., радіаційні аварії в Айдахо-Фолс (США, 1961), м. Шевченко (1974), Ок Риджі Три-Майл-Айленд (США, 1961), Сосновий Бор (Росія, 1992).

У Бхопалі (Індія) в 1984 році на хімічному підприємстві, що належить американській фірмі «Юніон карбайд» в атмо­сферу потрапило кілька десятків тонн метилізоціаната - отрути багатобічної дії. Загинуло 2 тис. чоловік, осліпли і постраждали - 250 тисяч.

Зони підвищеної екологічної небезпеки - території, де внаслідок людської діяльності чи сил природи виникли стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що ставлять під загрозу здоров'я і життя людей, збереження природних об'єктів, обмежують ведення господарської діяльності.

Зони надзвичайної екологічгюї ситуації - ділянки території, де в результаті господарської чи іцшої діяльності відбуваються стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що за­грожують здоров'ю населення, стану природних екосистем,

генофонду рослин і тварин (розливи нафти з танкера «Престиж» біля узбережжя Франції й Іспанії, затоплення населених пунктів під час розливу рік у Закарпатті, затоплення міст Європи під час масового випадання опадів у січні 2003 p., епідемія холери в районі Миколаєва через низьку якість води в р. Південний Буг).

Зони екологічного нещастя - ділянки території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбулися глибокі необоротні зміни навколишнього середовища, які спричинили істотне погіршення здоров'я населення, порушення природної рівноваги, руйнування природних екосистем, деградацію флори і фауни (смог над містами Донбасу і Наддніпрянщини, обвали будинків у центрі Одеси через наявність під містом каменоломень - катакомб, висихання Аральського моря через вилучення води для зрошення в басейнах рік Амудар'я і Сирдар'я).

Екологічне ураження - значне регіональне чи локальне порушення умов середовища, що призводить до деградації місцевих екосистем, господарської інфраструктури, загрожує здоров'ю і життю людей, завдає значного економічного збитку. Найбільш яскравим прикладом екологічного ураження може слугувати ядерна війна і її наслідки.

Екологічні ураження бувають:

1. Різкі, раптові, катастрофічні. Вони пов'язані з
надзвичайними ситуаціями і підрозділяються на:

• природні катастрофи і стихійні лиха (землетруси, виверження вулканів, зсуви, повені, урагани, епідемії);

• антропогенні (техногенні) катастрофи (промислові і комунікаційні аварії, вибухи, обвали, руйнування будинків, пожежі)

2. Протяжні в часі - наслідки надзвичайних ситуацій,
катастроф (хімічні і радіаційні забруднення).

5. Типи аварійних ситуацій та їх характеристика.

Режимні - виникають при штатному функціонуванні потенційно небезпечних об'єктів, наслідки від них перед­бачувані, ступінь захищеності висока (щорічні повені в заплавах річок, зледеніння полотнини автодоріг під час ожеледі, зледеніння літаків при польоті на визначеній висоті в особливих іюгодних умовах);

Проектні - виникають при виході за межі штатних режимів з передбачуваними і прийнятними наслідками (захищеність від них - достатня). Наприклад, позаштатні ситуації на АЕС чи інших об'єктах, коли наслідки не відносяться до необоротних. Розлив води рік Європи під час надмірного випадання атмосферних опадів;

Запроектні - виникають при необоротних ушкодженнях важливих елементів з високим збитком і жертвами. Ступінь захищеності від них недостатній, з необхідністю проведення відбудовних робіт (землетруси, аварійні витоки газу з на­ступними руйнівними вибухами, аварії нафтових танкерів з розливом значних обсягів нафти);

Гіпотетичні - можуть виникати при непередбачених заздалегідь варіантах з максимально можливим збитком і жертвами; захищеність від них низька, прямому відновленню об'єкти не підлягають (Чорнобильська аварія, аварія на аеродромі Скнирів у Львові, терористичний акт у США 11 вересня 2002 р.) Ще одним прикладом може слугувати ситуація з Київським водосховищем. Останнім часом з'явилося багато публікацій про стан гідротехнічних споруд на Дніпрі і можливі наслідки під час їхнього прориву.

З наукової точки зору Дніпровський каскад - «нахилений з крутими перепадами об'єкт». Якщо під час землетрусу по­страждає Київська ДРЕС, то земляна дамба, аварійність якої складає 93%, буде знищена, і на столичні райони Оболонь, Троєщину, а потім і на всю Україну «обвалиться радіоактивне цунамі з вод Київського моря».

У випадку прориву київської дамби 27 міст України та Запорізька ГЕС будуть знищені. Загине від 14 до 15 мільйонів чоловік. Завдяки 500 млн тонн високорадіоактивних мулистих відкладень, які накопичилися за 18 років після Чорнобильської аварії, це найбільш небезпечний об'єкт світу, а якщо мул розіллється, ця територія буде радіоактивною протягом 1000 років.

Серед першочергових заходів слід передбачити бетонування Київської дамби та спуск води хоча б на 7 метрів. Потім водосховище треба засипати породами з териконів Кривого Рогу та Донбасу. Однак на ці роботи необхідно 5 мільярдів доларів, яких у держави немає.

Однак, небезпека виникає не тільки від Київського водосховища. На Дніпрі зараз розташовано шість ГЕС: Київська, Канівська, Кременчуцька, Каховська, Дніпрогес та Дніпро-дзержинська. І всі вони знаходяться у тій чи іншій стадії аварійності. Найбільш небезпечною є ситуація зі шлюзами на Дніпрогесі. Як показало комп'ютерне моделювання, прорив будь-якого з водосховищ спровокує прорив всіх інших, які розташовані нище від нього за течією, з усіма витікаючими з цього наслідками.

 

6. Природні ресурси та їхня економічна оцінка.

 

Природні ресурси - тіла та сили природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Головна ознака природних ресурсів - зміна їхніх влас­тивостей при залученні до виробничого процесу. До ресурсів належать складові надр Землі, вода, природний рослинний та тваринний світ, а також земля.

Класифікація за економічним призначенням ресурсу базується на використанні ресурсу у сферах народного господарства.

До енергетичних ресурсів належать органічне паливо, ядерне паливо, гідроенергія, сонячна, вітрова енергія та ін.

Ресурси для виробництва конструкційних матеріалів -руди чорних та кольорових металів, будівельні матеріали, деревина, технологічна вода.

Ресурси хімічної промисловості

Ресурси сільського, лісового, рибного господарства.

Рекреаційні ресурси в широкому розумінні цього поняття включають в себе також і умови: сонячне випромінювання, кліматичний режим, повітря, ландшафти.

Територіальні ресурси включають землі несільськогос-подарського призначення, які можуть бути використані для будівництва доріг, під забудову житлових та виробничих об'єктів.

Використання в економічній системі природних ресурсів ви­магає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виража­ється в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Оцінивши природно-ресурсний потенціал можна дійти висновку, що на даному етапі розвитку науки і техніки ми не в повній мірі використовуємо ресурси. Тому на першому етапі потрібно звернути увагу на зношеність основних фондів, застаріле обладнання та невідповідність техніки і технологій сучасним вимогам господарювання. Необхідним є оновлення виробництва, застосування новітніх технологій, запровадження інноваційних програм, залучення іноземних та вітчизняних інвестицій, що сприятиме розвитку економіки країни.

7. Розрахунок збитків за забруднення довкілля.

Головними критеріями визначення економічних збитків є негативні зміни середовища в результаті антропогенної діяльності. Відповідно, при такому підході більш ємним стає поняття забруднення середовища. Економічні збитки, як параметр, який відбиває взаємодію виробництва і середовища, може бути розрахований відносно об'єктів господарської діяльності і елементів довкілля, що передбачає наявність системи показників.

Структура показників, які дозволяють оцінити натуральні збитки від забруднення середовища, вельми різноманітна, і формування її у кожному конкретному випадку прямо залежить від обґрунтованої номенклатури одиничних натуральних збитків, що підлягають оцінці.

Фактичні збитки - це втрати і додаткові витрати, які склалися в умовах забруднення середовища. Можливі (по­тенційні) збитки - економічні збитки, які сформуються в результаті надходження забруднюючих речовин від об'єктів у прогнозному періоді. Відвернені збитки - це зниження можливих (потенційних) збитків в результаті проектування або проведення заходів по захисту довкілля.

Економічні збитки, як комплексний показник, що відбиває особливості взаємодії виробництва з середовищем і здійснює вплив на головні характеристики виробничої діяльності, виконує такі функції:

1)Облікова функція проявляється у тому, що збитки є мірою оцінки впливу господарської діяльності на середовище.

2)Інвестиційна функція виходить з того, що яким би чином не оцінювалися економічні збитки, вони, у всякому разі,визначаються розмірами додаткових вкладень матеріальних і трудових витрат, виступають як поточні витрати та капітальні вкладення.

3) Обмежувальна функція економічних збитків про­являється в тому, що об'єкти-забруднювачі прямо (у вигляді штрафів) або побічно (у вигляді подорожчання вихідної сировини, підвищення захворюваності працюючих та ін.) відчувають наслідки своєї діяльності.

4) Стимулююча функція тісно пов'язана з розглянутою функцією. Різного роду платежі та штрафи, які визначають на основі економічних збитків, стимулюють скорочення забруд­нення, і, відповідно, зменшують витрати об'єктів на компенсацію збитків.

Основна особливість збитків - це те, що вони завдаються реципієнтам безпосередньо, але для суб'єкта забруднення є зовнішнім (екстерніальним) ефектом, що потребує спеціальних регуляторів для запобігання його прояву у зв'язку з тим, що як реципієнти, так і суспільство в цілому не зацікавлені у формуванні економічних збитків.

Гранично допустимі викиди (ГДВ) або скиди (ГДС) - це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє природне середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка з урахуванням дії інших джерел забруднення та перспективи розвитку підприємства не пере­вищує встановлених норм екологічної безпеки людини.

За понадлімітні викиди й скиди

 

8. Соціально-економічна ефективність природоохоронних заходів.

Природоохоронні заходи мають забезпечити дотримання нормативних вимог до якості навколишнього середовища з урахуванням перспективних змін у розвитку виробництва та демографічної ситуації. Вони повинні також забезпечувати отримання максимального економічного ефекту від покращання стану навколишнього середовища.

Досягнення вказаних цілей можна оцінити за допомогою екологічних та соціально - екологічних результатів.

— екологічна результативність природоохоронних заходів полягає в зниженні негативного впливу на навколишнє середовище і покращанні його стану. Це виявляється у зменшенні кількості забруднюючих речовин у середовищі, збільшенні обсягів доступних до використання водних, земельних, лісових, біологічних ресурсів;

— соціально-економічна ефективність природоохоронних заходів виявляється у підвищенні рівня господарювання, якості життя населення, збільшенні національного багатства тощо. Економічні результати — це економія або попередження втрат природних ресурсів, живої та уречевленої праці" підвищення рентабельності виробництва у виробничій і невиробничій галузях. Значно важче оцінити соціальні аспекти природоохоронної діяльності. 3 цією метою здійснюються оцінювання динаміки захворюваності населення, умов праці, проживання та відпочинку, підтримання екологічної рівноваги, збереження естетичної цінності ландшафтів, підвищення екологічної обізнаності населення і формування екологічної свідомості.

Економічне обґрунтування природоохоронних заходів проводять:

— шляхом зіставлення економічних результатів цих заходів з витратами на їх отримання;

— за допомогою системи показників загальної і порівняльної ефективності;

— за допомогою чистого економічного ефекту природоохоронних заходів.

 

9. Предмет екологічного менеджменту.

 

Екологічний менеджмент – це система управління діяльністю підприємства (організації) в тих чи інших її формах, напрямах, сторонах, які прямо чи непрямо стосуються взаємовідносин підприємства з навколишнім природним середовищем.
Можна сказати, що екологічний менеджмент – це тип управління, принципово орієнтований на формування та розвиток екологічного виробництва й екологічної культури життєдіяльності людини. Це тип управління, побудований на соціально-економічному й соціально-психологічному мотивуванні гармонії взаємин людини із природою.

Предметом екологічного менеджменту є, передусім, екологічні (природоохоронні, ресурсозберігаючі тощо) аспекти діяльності підприємства (організації), продукція, що виробляється, та послуги. Кінцевою метою екологічного менеджменту є мінімізація негативних впливів бізнес-діяльності на навколишнє природне середовище, досягнення високого рівня екологічної безпеки процесів виробництва та споживання продукції, що виробляється на підприємстві, і виконуваних послуг. При цьому реалізація даних завдань має узгоджуватись із досягненням підприємством інших пріоритетних цілей, включаючи забезпечення поточної й довгострокової конкурентоспроможності.

Екологічний менеджмент розширює межі та цілі управлінської діяльності, охоплюючи й навколишнє природне середовище, оскільки екологічна проблематика не розглядається більше окремо від інших аспектів бізнес-діяльності, а екологічні наслідки, витрати перетворюються в інтегральну частину бізнесу.

Таким чином, екологічний менеджмент здійснюється винятково економічними суб’єктами. Це внутрішньо мотивована діяльність, добровільна у своїй основі; діяльність, що залежить від особистої зацікавленості менеджера в її кінцевих результатах та обумовлена його кваліфікацією, досвідом і майстерністю.

 

10. Основні принципи і елементи системи екологічного менеджменту (EM-).

 

Принцип перший: Зобов'язання і політика

Організація повинна визначити свою екологічну політику і забезпечити виконання зобов'язань по відношенню до функціонування EM-.

Принцип другий: Планування

Організація повинна розробити план (програму) до­сягнення цілей і виконання завдань екологічної політики.

Принцип третій: Реалізація

Для ефективної реалізації екологічної програми організація повинна визначити і вишукати можливості і механізми, необхідні для досягнення цілей і виконання завдань екологічної політики.

Принцип четвертий: Оцінка і вимір

Організація повинна забезпечити необхідну оцінку, моніторинг і вимір екологічних показників своєї діяльності.

У цьому сенсі систему екологічного менеджменту варто розглядати як організуючу структуру, що повинна знаходитися під постійним спостереженням.

Принцип п'ятий: Перевірка і поліпшення

Організація повинна перевіряти і постійно поліпшувати свою систему екологічного менеджменту.

Схема 1. Елементи екологічного менеджменту

 

11. Стан екологічного менеджменту в Україні.

В Україні питаннями управління охо­роною природного середовища займаються державні, зако­нодавчі, виконавчі і судові гілки влади. Конституцією України законодавчі функції з питань охорони природи покладені на Парламент, що здійснює право власності на землю і її надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ і інші природні ресурси, розробляє й вдосконалює моніторинг окремих частин біосфери, визначає державну екологічну політику і міжнародне спів­робітництво в сфері використання ресурсів і охорони навко­лишнього середовища, здійснює контроль за виконанням природоохоронного законодавства.

Прийняті такі закони і кодекси з основних питань приро­докористування, збереження і відтворення, а також охорони природи.

Так, у 1995 р. - Закон про охорону атмосферного повітря (Додаток 11),

У 1990 р. - Земельний Кодекс, У 1991 p. - Закон про земельну реформу,

У 1991 р. - Закон про охорону навколишнього природного середовища,

У 1992 р. - Закон про охорону здоров'я народу, У 1992 р. - Кодекс про надра і переробку мінеральної сировини, У 1993 р. - Лісовий, водний, кодекси.

Урядом покладені обов'язки з охорони окремих частин біосфери на міністерства і державні комітети.

Міністерство освіти і науки, Національна Академія Наук керують питаннями впровадження у виробництво передової техніки і технологій в галузі природокористування, збереження і відтворення, а також захисту природних ресурсів.

Міністерство екології і біоресурсів користується правом підвідомчого управління і контролю за діяльністю міністерств і відомств, підприємств і організацій в сфері охорони навко­лишнього середовища. Міністерство геології й охорони надр відповідає за охорону мінерально-сировинних ресурсів, регулює використання й охорону підземних вод.

Комітет охорони здоров'я здійснює відомчий контроль за станом природного середовища з огляду охорони здоров'я громадян.

Міністерство сільського господарства здійснює відомчий контроль за дотриманням Земельного Кодексу, використанням хімічних засобів захисту рослин і мінеральних добрив.

Міністерство внутрішніх справ веде нагляд за дотриманням правил охорони атмосферного повітря і водних джерел транспортними засобами і землерийною технікою.

Комітет з водного господарства контролює дотримання вимог Водного Кодексу, відповідає за стан охорони водних ресурсів від забруднення, засмічення і виснаження.

Комітет з гідрометеорології забезпечує охорону атмо­сферного повітря від забруднення, проводить фізичне спо­стереження за станом повітря, водойм і поверхні ґрунту.

Закон про навколишнє природне середовище встановлює дисциплінарну, матеріальну, адміністративну й кримінальну відповідальність за порушення природоохоронного законо­давства, заподіяння шкоди навколишньому середовищу або створення реальної загрози від його заподіяння.

12. Міжнародний підхід до екологічного менеджменту.

Загострення екологічної ситуації в різних частинах світу змусило держави шукати шляхи виходу зі становища, що склалося. У багатьох країнах розроблені 5-10-річні програми поліпшення якості навколишнього середовища. Наприклад, Японія прийняла програму фінансування будівництва водо­очисних споруд, ФРН - федеральну програму утилізації відходів, США - програму будівництва місцевих систем каналізації і водопостачання та ін.

Перша міжнародна нарада, присвячена охороні природи, відбулася з ініціативи Чехословаччини в травні 1971 р. Це був симпозіум Європейської економічної комісії ООН.

5 червня 1972 р. у Стокгольмі відкрилася конференція ООН по навколишньому середовищу, і ця дата вважається початком міжнародного співробітництва. Вона пройшла під гаслом «Земля тільки одна». 27 сесія Генеральної Асамблеї ООН цей день проголосила Всесвітнім днем захисту навколишнього середовища.

По різних екологічних проблемах держави вступають у багатобічні відносини, часто під егідою міжнародних орга­нізацій, союзів, програм, що входять у систему ООН, а також інших неурядових організацій.

До міжнародних організацій, спілок і програм відносяться:

Міжнародна рада наукових спілок (МРНС), що поєднує академії і наукові спілки майже всіх країн. МРНС займається дослідженням космічного простору, Світового океану, Ан­тарктиди, розробляє міжнародну програму з проблем на­вколишнього середовища.

Науковий комітет з проблем навколишнього середовища (СКОПІ), що вивчає біохімічні цикли, токсикологію навко­лишнього середовища, займається питаннями моніторингу природного середовища.

Програма ЮНЕСКО «Людина і біосфера» вивчає еко­логічні наслідки посилення впливу діяльності людини на тропічні і субтропічні екосистеми, лісовий ландшафт і на пасовища.

Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП) вивчає проблеми охорони ґрунтів і вод, захист Світового океану від забруднень.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) проводить санітарно-гігієнічну оцінку якості навколишнього середовища.

Глобальна система моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС) здійснює контроль за станом навколишнього середовища через системи спеціальних станцій і мереж спостереження.

Міжнародний союз охорони природи (МСОП) вивчає питання збереження і розумного використання природних ресурсів.

Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) стежить за станом земної атмосфери.

Міжнародна океанографічна комісія (МОК) стежить за станом Світового океану.

Всесвітня організація з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) займається питаннями навчання і підготовки фахівців в сфері охорони природи.

13. Перспективи розвитку екологічного менеджменту в Україні.

Незважаючи на розходження, функції екологічного управ-ління й екологічного менеджменту в цілому збігаються. Разом з тим для екологічного менеджменту характерний істотний розвиток, поглиблення і розширення ряду функцій і відповідної діяльності, що у традиційному екологічному управлінні реалізуються достатньо поверхнево і формально, наприклад, стосовно обґрунтування екологічної політики і зобов'язань, організації зовнішньої екологічної діяльності, перегляду й удосконалення системи стимулів.

Таким чином, з розвитком екологічного менеджменту значно розширюються і видозмінюються традиційні функції екологічного управління. Так, функція аналізу й оцінки результатів екологічної діяльності тут у першу чергу починає визначати завдання аудитування системи екологічного менеджменту, які відсутні в традиційному управлінні.

Щодо перспектив розвитку екологічного менеджменту в Україні можна констатувати, що на даному етапі уже створені деякі законодавчі й організаційно-правові передумови його впровадження. Наразі ведеться робота з боку Мінекології та природних ресурсів по внесенню доповнень у природоохоронне законодавство, яке враховує вимоги міжнародних стандартів у галузі довкілля. Зокрема, ще в середині 90-х років, Мінекобезпеки і Фонд державного майна підготували пропозиції щодо прийняття Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Положення «Про порядок врахування екологічних вимог при приватизації майна державних підприємств» і створення Центра екологічного аудиту.

Екоменеджмент в Україні повинен виконувати чотири основні функції. Це, насамперед:

• прийняття і реалізація природоохоронного законодавства;

• контроль за екологічною безпекою;

• забезпечення проведення природоохоронних заходів;

• досягнення погодженості дій державних і громадських органів.

З них найбільш розвинуті перші дві функції.

14. Законодавчий моніторинг у сфері екологічного менеджменту.

Законодавчо-правова основа системи екоменеджменту в Україні визначається, формується і регламентується Законом України «Про охорону навколишнього природного сере­довища», прийнят ще в 1991 році, доповненнями до нього 1998 року, а також іншими законодавчо-правовими актами (табл. 9.1.1, Додаток 12),

Крім того, в цей час першочерговими завданнями в сфері екологічного законодавства є:

• прийняття нових (невідкладних) законодавчих актів, а саме: законів України про зони надзвичайних екологічних ситуацій, екологічне страхування, екологічну освіту;

• внесення змін і доповнень до існуючих кодексів і законів;

• підготовка проектів Законів України про статус рекреа­ційних, курортних, лікувально-оздоровчих зон з особливими умовами природокористування;

Загалом же, правовий механізм екологічного менеджменту повинен сприяти урегулюванню відносин у сфері екології за рахунок застосування превентивних, оперативних, стиму­люючих і примусових заходів з використання природних ресурсів і їхніх відходів, а також широкому впровадженню юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства до юридичних і фізичних осіб.

Таким чином, необхідно сформувати нову систему еколого-правових відносин, що забезпечують включення екологічних і санітарно-гігієнічних вимог в сферу виробничо-господарської діяльності і гарантують реалізацію природоохоронних програм і заходів щодо збереження здоров'я нації.

При цьому вдосконалення правових основ екологічного менеджменту повинно бути направлене на:

• реорганізацію системи органів управління природними
ресурсами і подальшу інтеграцію функцій управління в сфері
використання природних ресурсів в єдину узгоджену функціо­
нальну систему;

• зміщення акценту в здійсненні державного контролю за дотриманням екологічного законодавства шляхом поступового формування органів екологічного контролю на регіональному рівні;

• використання можливостей басейнового принципу з урахуванням регіональних та місцевих особливостей і законо­мірностей розвитку природних комплексів і екосистем;

• узгодження координаційних і контрольних функцій Мінекоресурсів та органів прокуратури з посилення контролю за дотриманням екологічного законодавства, реалізації екологічної політики держави, захисту екологічних прав громадян.

При цьому завданням природоохоронного законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулю­вання відносин у сфері охорони, використання і відтворювання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, попередження і ліквідація негативного впливу господарської і іншої діяльності на навколишнє природне середовище.

 

15. Адміністративно - нормативні інструменти екологічного менеджменту.

До державних відносяться ті методи регулювання, які примушують місцеву владу неухильно їх дотримуватися згідно з національним або міжнародним законодавством; до муніципальних - методи регулювання, які реалізуються місцевою владою самостійно, наприклад, планування землекористування, місцеві будівельні норми, заходи щодо управління транспортними потоками, місцеві стандарти з контролю над забрудненням навколишнього середовища, норми розміщення об'єктів або норми заготівель.

В Україні екологічна стандартизація та нормування прово­дяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил та вимог з охорони навколишнього природного середовища, вико­ристання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

На відміну від стандартів, економіко-екологічне норму­вання^ це встановлення меж, в яких допускаються масштаби розвитку виробництва і зміни природних властивостей природного середовища.

Екологічні підходи до визначення допустимих навантажень суттєво відрізняються від санітарно-гігієнічних. Метою останніх є визначення рівня допустимого забруднення середовища або іншого навантаження, насамперед, на окремий людський організм, а також населення загалом. При екологічному нормуванні основним документом може стати паспорт, в якому встановлюються показники гранично допустимих викидів шкідливих речовин для кожного джерела і потенційно небезпечного підприємства. Також повинна бути вироблена система заздалегідь спланованих дій для того, щоб позбавити населення від негативних наслідків надзвичайних ситуацій.

Поняття екологічного ліцензування.

Ліцензування - це акт санкціонування дозволу проектування або практичної дії, заснований на національному чи місцевому законодавстві або політиці.Вона обмежує:

• доступ або споживання природних ресурсів;

• примушує до вживання необхідних заходів для під­тримки в припустимих межах тих видів діяльності, які потенційно несуть небезпеку для навколишнього середовища;

• сприяє розвитку тих видів діяльності, які ведуть до усунення або пом'якшення навантаження на навколишнє середовище.

Ліцензування встановлює екологічні вимоги й обмеження у вигляді спеціального дозволу на ведення конкретної господар­ської або іншої діяльності природокористувачів на відповідній території (об'єкті). Наприклад, за такою схемою здійснюється видача ліцензій на водокористування.

Під комплексним природокористуванням розуміється таке використання природно-ресурсного потенціалу території, при якому експлуатація (вилучення) одного виду природного ресурсу завдає найменшого збитку іншим природним ресурсам.

Ефективним елементом системи екологічного регулювання на регіональному рівні, як свідчить зарубіжний досвід, є система квот на викиди шкідливих речовин, яка поширена в США, Німеччині, частково в Канаді.

16. Методи визначення екологічного ризику.

Екологічний ризик (ЕР) - оцінка на всіх рівнях - від локального до глобального - вірогідності появи негативних змін у навколишнім середовищі, викликаних антропогенним чи іншим впливом.

Під екологічним ризиком також розуміють можливу міру небезпеки заподіяння шкоди природному середовищу у вигляді можливих втрат за визначений час.

Оцінка екологічного ризику включає;

• вивчення сценаріїв можливих аварій і їхніх наслідків для
навколишнього середовища і населення;

аналіз запобіжних заходів попередження й обмеження наслідків аварій;

• порядок розрахунку збитку, завданого діяльністю підприємства;

• деталізацію засобів зменшення цього збитку;

• оцінку впливу на середовище залишкового забруднення;

Якщо з позицій управління безпека - це визначений нормативний стан об'єкта управління (небезпека -відхилення від цього стану), то ризик - це вплив - зовнішній і (чи) внутрішній, котрі призводять чи можуть призвести до відхилення від норми.

В оцінюванні ризику можна виділити 4 основних напрямки: інженерний, модельний, експертний і соціальний.

Інженерний напрямок - є розрахунком ймовірностей аварій. Основні зусилля спрямовуються на збір статистичних даних про аварії та пов'язані з ними викиди токсичних речовин у навколишнє середовище.

Модельний напрямок. Розробляються математичні моделі процесів, які призводять до небажаних наслідків для людини та довкілля при використанні шкідливих хімічних речовин та сполук.

Експертний напрямок. При використанні перших двох підходів для оцінювання ризику часто недостатньо статис­ті і чних даних або не зовсім зрозумілі деякі принципові залежності. Соціологічний напрямок дає змогу визначити ступінь ризику окремими групами населення.

Стратегія управління екологічною безпекою має спи­ратися на концепцію ненульового ризику.

До об'єктивних відносять передумови, що не залежать безпосередньо від характеристик проекту.До суб'єктивних відносять передумови, що безпосередньо характеризують сам проект: технічне оснащення, кваліфікацію виконавців, організацію виробництва і т.д.

Види аналізу ризику. Аналіз ризику може бути кількісний і якісний.

Кількісний аналіз чисельно визначає розмір окремих ризиків і ризику всього проекту в цілому. Для цього вико­ристовується теорія ймовірності і математичної статистики.

Розрізняють 3 складові ЕР:

1)оцінка стану здоров'я людини і можливого числа жертв;

2)оцінка стану біоти за біологічними інтегральними показниками;

3) оцінка впливу забруднених речовин на людину і навколишнє середовище;

17. Оцінка впливу на навколишнє середовище.

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) - процедура врахування екологічних вимог законодавства при підготовці і прийнятті рішень про соціально-економічний розвиток суспільства.

ОВНС, зокрема, встановлює необхідність розгляду альтер­натив намічуваної діяльності, а також організації суспільних слухань чи інших форм участі громадськості. Процедура ОВНС проводиться найчастіше для проектів, здійснюваних великими компаніями, що піклуються про свій міжнародний імідж, для великих проектів за участю іноземного капіталу, а також для проектів, які фінансуються міжнародними організаціями -ЄБРР, Всесвітнім банком і т.п.

Оцінка впливу намічуваної господарської й іншої діяль­ності на навколишнє середовище (далі - оцінка впливу на навколишнє середовище чи оцінка впливу) - це процес, що сприяє прийняттю екологічно орієнтованого управлінського рішення про реалізацію намічуваної господарської й іншої діяльності за допомогою визначення можливих несприятливих впливів, оцінки екологічних наслідків, врахування суспільної думки, розробки заходів для зменшення і запобігання впливам. Важливе місце в системі екологічної оцінки займає поняття екологічного обгрунтування. Обґрунтування екологічне - сукупність доводів (доказів) і наукових прогнозів, що дозволяють оцінити екологічну небезпеку намічуваної господарської й іншої діяльності для екосистем (природних територіальних комплексів) і людини.

Екологічне обґрунтування планованої господарської й іншої діяльності в передпроектній і проектній документації здій­снюється з метою оцінки впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище. Розробки заходів для запобігання негативному впливу конкретних об'єктів госпо­дарської діяльності на екосистеми, зниження його до рівня, регламентованого нормативними документами з охорони навколишнього природного середовища, а також збереження природних багатств і створення сприятливих умов для життя людей шляхом всебічного комплексного врахування всіх переваг і втрат, пов'язаних з реалізацією намічуваної діяльності. У складі матеріалів, що враховуються, у передпроектній і проектній документації повинні бути наведені: характеристика природних умов у місці розміщення об'єкта, інформація про історико-культурну спадщину, прогноз очікуваних змін у навколишньому середовищі.

18. Еко. оцін. намічуваної діяльності як інструмент екополітики.

Екологічна оцінка заснована на простому принципі: легше виявити і запобігти негативним для навколишнього середовища наслідкам діяльності на стадії планування, ніж знайти і виправити їх на стадії її здійснення. Таким чином, екологічна оцінка зосереджена на всебічному аналізі можливого впливу запланованої діяльності на навколишнє середовище і використанні результатів цього аналізу для запобігання чи пом'якшення екологічного збитку.

У країнах СНД основними складовими системи екологічної оцінки є екологічна експертиза, яка організується державними природоохоронними органами, і оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС), яка проводиться замовниками документації, що підлягає експертизі. Екологічна оцінка може розглядатися з різних точок зору. З одного боку, — це процес, що носить науково-технічний і інженерний характер, змістом якого є прогноз впливів і наступне прийняття чи коректування планових чи проектних рішень. З іншого боку, екологічна оцінка являє собою механізм регу­лювання і пов'язану з ним формальну процедуру.

Під екологічною оцінкою ми розуміємо процес систе­матичного аналізу й оцінки екологічних наслідків на­мічуваної діяльності, консультацій із зацікавленими сторонами, а також врахування результатів цього аналізу і консультацій у плануванні, проектуванні, затвердженні і здійсненні даної діяльності.

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) і еко­логічна експертиза є складовими частинами системи екологічної оцінки.

Отже, екологічна оцінка (ЕО) може здійснюватися на рівні окремих проектів і на рівні «стратегічних» документів (планів розвитку територій чи галузей господарства, програм, політик, стратегій та ін.) і буде називатися, відповідно, екологічною оцінкою проектів (ЕОГІ) і стратегічною екологічною оцінкою (СЕО) (див. мал. 1).

Вплив на навколишнє середовище це будь-яка зміна в навколишньому середовищі, що цілком чи частково може бути результатом намічуваної господарської й іншої діяльності. Системи екологічної оцінки спочатку на проектному, а потім і на стратегічному рівнях, міцно увійшли в законодавства більш як сотні країн і ряду міжнародних організацій. Нормативні акти вводилися паралельно з аналізом досвіду і розвитком уявлень про основні принципи ЕО.

Процес екологічної оцінки включає:

• аналіз (прогноз) потенційних впливів намічуваної діяльності на навколишнє середовище й оцінку їхньої значимості;

• консультації з зацікавленими сторонами з метою пошуку взаємоприйнятних рішень;

• використання результатів прогнозу впливів і кон­сультацій у процесі прийняття рішень, що відносяться до намічуваної діяльності.

Екологічна оцінка виявляється найбільш ефективною в тому випадку, якщо її матеріали використовуються не тільки при ухваленні рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності в цілому, але і при прийнятті різних рішень у ході планування і проектування.

19. Екологічна оцінка і сталий розвиток.

 

Екологічна оцінка і сталий розвиток. Екологічна оцінка, що відповідає сформульованим вище принципам, може слугува­ти одним з основних інструментів сталого розвитку. Будучи не тільки превентивним інструментом екологічного регулювання, але також: і інструментом планування і проектування, вона допомагає формувати стратегічні рішення відповідно до економічних, соціальних до еко­логічних цілей стійкого розвитку.

Предметом екологічної оцінки є вплив намічуваної діяльності на навколишнє середовище. Під впливом тут розуміються ті зміни в навколишньому середовищі, що цілком чи частково є результатом намічуваної діяльності. Прогноз і розробка заходів для їхнього пом 'якшення є однією з основних складових процесу ЕО. Систематична, ком­плексна природа екологічної оцінки дозволяє виявляти ті впливи, що можуть неадекватно враховуватися стан­дартами, встановленими для окремих середовищ і джерел впливу, насамперед, непрямі і кумулятивні впливи. З іншого боку, для того щоб такий систематичний аналіз був можливий, а результати його могли застосовуватися на практиці, екологічна оцінка повинна бути сконцентрована на найбільш важливих, ключових впливах. Впливи в рамках екологічної оцінки розглядаються не тільки з огляду на їхню фізичну величину, але і з огляду їхньої значимості для суспільства в цілому, окремих соціальних груп і громадян.

Під навколишнім середовищем у контексті ЕО розуміються природні середовища, компоненти навколишнього середовища, ландшафт. Традиційно в ході ЕО розглядаються й історикд-__. культурні цінності. Однак практично завжди екологічна оцінка тією чи іншою мірою зачіпає медичні, соціальні і економічні наслідки намічуваної діяльності, пов'язані із впливом на навколишнє природне середовище. Предметом ЕО можуть бути не тільки окремі проекти, але ініціативи більш високого рівня — різні плани і програми, галузеві схеми розвитку, проекти нормативних актів, що можуть мати значні екологічні наслідки.

Ініціатором ЕО може слугувати юридична чи фізична особа, відповідальна за планування (проектування) і здійснення намічуваної діяльності, свого роду «хазяїн» намічуваної діяльності. У ролі ініціатора можуть виступати як державні органи, так і приватні компанії.

 

20. Ухвалення рішення за підсумками екологічної оцінки.

 

Узгодження окремих аспектів намічуваної діяльності. Існують різні спеціалізовані органи, наприклад агентства, відповідальні за охорону вод, лісів, здоров'я населення і т.д. Ці органи відповідальні за узгодження (ліцензування, видачу дозволу) окремих аспектів намічуваної діяльності, що можуть включати, наприклад, використання визначених ресурсів, обсяг викидів і т.п. Як правило, ці органи використовують зміст матеріалів екологічної оцінки при ухваленні відповідного рішення.

У переважній більшості систем ЕО всі перераховані функції виконують державні органи. Однак, можливі і виключення, наприклад зазначена вище незалежна Комісія з ЕО в Нідер­ландах. Зрештою, варто згадати внутрішні системи ЕО міжнародних організацій (наприклад, Всесвітнього банку, Європейського банку реконструкції і розвитку і т.п.). У таких системах функції «спеціально уповноважених органів» в описаному змісті виконують підрозділи цих організацій. Вони контролюють дотримання необхідних процедур ініціатором діяльності, що претендує на одержання фінансування, оцінюють якість документації з ЕО, а також приймають рішення про виділення фінансування.

Роль зацікавлених сторін у процесі ЕО можна коротко описати в такий спосіб:

• вони представляють свої інтереси, а також інтереси інших, іноді більш широких груп;

• вони можуть надавати інформацію, необхідну для проведення ЕО.

Зацікавлені сторони в процесі ЕО можуть бути, зокрема, представлені державними органами, наприклад, спеціалізо­ваними агентствами, у сферу компетенції яких входить той чи інший аспект намічуваної діяльності, чи органами місцевого самоврядування. Передбачається, що державні органи пред­ставляють інтереси суспільства в цілому чи населення визначеної території в сфері своєї компетенції, зокрема при видачі дозволів чи погоджень. Однак ця взаємодія не обов'язково має на увазі одержання формального дозволу. Деякі державні організації, беручи участь у процесі консультацій, можуть служити джерелом інформації, необхідної для виконання ЕО. Іншим організаціям необхідно направляти ЗВНС чи його проект; потім вони можуть представити офіційні зауваження і коментарі, що носять рекомендаційний характер. Зрештою, деякі державні організації самі і планують на даній території діяльність, що може стосуватися намічуваної діяльності - предмет ЕО. Цей факт повинен бути врахований ініціатором у процесі планування, для чого необхідна взаємодія з цими організаціями. Практично в будь-якій національній системі ЕО визначений перелік державних органів, взаємодія з якими необхідна в ході екологічної оцінки.

21. Врахування результатів екологічної оцінки при прийняті рішень.

 

Основна мета екологічної оцінки — сприяти прийняттю рішень, що враховують екологічні фактори на рівні з технічними й економічними. Проміжні й остаточні результати екологічної оцінки проектів можуть використовуватися різними сторонами, наприклад:

проектувальниками при виборі проектних рішень, пов'язаних з найменшим впливом на навколишнє середовище і при плануванні заходів для пом'якшення впливів;

ініціатором при виборі альтернатив здійснення намічуваної діяльності (чи ухваленні рішення про відмову від такої);

кредитно-фінансовими організаціями під час прийняття рішень про виділення коштів на здійснення намічуваної діяльності;

органами, відповідальними за охорону навколишнього середовища при видачі дозволів на природокористування й узгодженні умов природокористування;

іншими органами державного нагляду і контролю, органами влади і місцевого самоврядування при прийнятті рішень про дозвіл чи ліцензування намічуваної діяльності.

Післяпроектні стадії. Накопичений в галузі ЕО досвід свідчить, що результативність цього процесу вирішальним чином залежить від того, наскільки висновки екологічної оцінки враховуються не тільки при плануванні, але і при здійсненні намічуваної діяльності. Тому в сучасних системах ЕО все більше уваги приділяється стадіям ЕО, що відбуваються після затвер­дження намічуваної діяльності («післяпроектним стадіям»). З цією метою в документацію з ЕО включаються так звані плани екологічного менеджменту (ПЕМ), що докладно описують, яким чином будуть виконуватися запропоновані заходи для пом'якшення негативних впливів. ПЕМ звичайно також включають програми моніторингу реальних впливів і порівняння їх з попередніми, що дозволяє поліпшити не тільки індивідуальні процедури екологічної оцінки, але і систему ЕО в цілому.

Елементи процесу ЕО: участь громадськості і розгляд альтернатив. Одним з найважливіших елементів екологічної оцінки є участь громадськості. У процесі екологічної оцінки беруть участь три основні групи, що розрізняються за ступенем і характером зацікавленості в тих чи інших результатах проекту: ініціатор діяльності, спеціально уповноважені органи й інші зацікавлені сторони. При цьому ініціатор діяльності і група учасників, що представляє інтереси держави, досить легко визначаються за формальними ознаками, їхні права й обов'язки, як правило, регламентовані нормативними документами

 

22. Об'єкти екологічної експертизи.

 

Екологічній експертизі підлягають:

• інвестиційні програми, проекти схем розвитку і роз­
міщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей на­
родного господарства;

• проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схем облаштованості промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;

• інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових і розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств;

• документація з перепрофілювання, консервації і лік­відації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв і інших промислових і господарських об'єктів, що можуть впливати на стан навколишнього середовища, у тому числі військового й оборонного призначення;

• проекти законодавчих і інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення еко­логічної (у тому числі радіаційної) безпеки, охорони навко­лишнього природного середовища і використання природних ресурсів, діяльності, що може впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей;

• документація з впровадження нової техніки, технології, матеріалів і речовин (в тому числі закуповуваних за кордоном), що можуть створити потенційну загрозу навколишньому середовищу і здоров'ю людей;

• відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, уряду А Р Крим, місцевих рад народних депутатів чи їхніх виконавчих комітетів Державній ЕЕ можуть підлягати еко­логічні ситуації, що створилися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти і комплекси, у тому числі військового й оборонного призначення, що спричиняють значний негативний вплив на стан природного середовища і здоров'я людей;

• військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю, підлягають ЕЕ відповідно до Закону та інших спеціальних законодавчих актів України.

 

23. Мета і завдання екологічної експертизи.

 

Екологічна експертиза (ЕЕ) - це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань і об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевих екологічних дослідженнях, аналізі й оцінці передпланових, проектних і інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати чи впливає на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей. Екологічна експертиза спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої і фактичної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональному використанню і відтворенню природних ресурсів, створенню екологічної безпеки.

Метою ЕЕ є запобігання негативному впливу антропо­генної діяльності на стан навколишнього середовища і здоров'я населення, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

ЕЕ ґрунтується на концепції прийнятного ризику і реалізує концепцію управління ризиком - тобто процесу прийняття рішень, у яких оцінюється екологічний ризик і можливості його попередження.

Основні завдання екологічної експертизи:

- Визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності.

- Організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів ЕЕ.

^ Встановлення відповідності об'єктів ЕЕ вимогам еко­логічного законодавства, санітарним нормам, будівельним нормам і правилам.

- Оцінка впливу діяльності об'єктів.

- ЕЕ впливу на стан навколишнього середовища, здоров'я людей і якість природних ресурсів.

- Оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості і достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей.

- Підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих ви­сновків ЕЕ.

 

24. Суб'єкти екологічної експертизи.

 

Суб'єктами ЕЕ є:

Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації і еколого-експертні підрозділи чи комісії.

Органи й установи Міністерства охорони здоров'я України - у частині, що стосується експертизи об'єктів, які можуть негативно впливати чи впливають на здоров'я людей.

Інші державні органи, місцеві Ради народних депутатів і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавств. Громадські організації екологічної спрямованості чи створювані ними спеціалізовані формування. Інші установи, організації і підприємства, у тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, що залучаються до проведення ЕЕ. Окремі громадяни в порядку, передбаченому Законом і іншими актами законодавства.

 

 

25. Форми проведення екологічної експертизи.

 

В Україні здійснюються державна, суспільна, додаткова і інші види ЕЕ.

Висновки державної ЕЕ є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення про подальшу реалізацію об'єктів ЕЕ, висновки державної ЕЕ враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.

Висновки суспільної й інших ЕЕ носять рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної ЕЕ, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта ЕЕ.

Державна ЕЕ організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями чи спеціально створюваними комісіями Міністер­ства охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки Ук­раїни, Міністерства охорони здоров'я України, їхніх органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.

До проведення державної ЕЕ можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, організацій і підприємств, а також експерти міжнародних організацій.

Здійснення державної ЕЕ є обов'язковим для видів діяльності й об'єктів, що являють підвищену екологічну небезпеку (Додаток 1).

Проведення додаткових державних ЕЕ здійснюється з ініціативи зацікавлених осіб на підставі договору про надання еколого-експертних послуг за рішеннями Кабінету Міністрів України, Уряду А Р Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їхніх виконавчих комітетів.

Документація, що представляється на об'єкти державної ЕЕ, повинна бути у відповідному порядку погоджена з зацікав­леними органами і містити оцінку можливих соціальних наслідків.

Замовники державної ЕЕ зобов'язані підготувати у вста­новленому порядку Заяву про екологічні наслідки діяльності і матеріали, на яких вона ґрунтується.