29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив почесного отамана Вільного козацтва генерала Павла Скоропадського гетьманом України. Центральна Рада була розпущена, і в Україні започатковано нове державне утворення – гетьманат "Українська держава". Гетьманський переворот був спробою консервативних політичних сил загасити полум'я революції, покласти край радикальним соціальним настроям, силою державної влади та поміркованих реформ спрямувати суспільне життя на рейки правових норм, забезпечити перш за все право приватної власності "як фундаменту культури й цивілізації".
Досягненнями діяльності гетьманату П. Скоропадського були:
1. Відновлення права приватної власності та вільного підприємництва.
2. Налагодження діючого адміністративного апарату, набуття досвіду організації державної служби. Реформування вищих органів судової влади в особі Державного Сенату. Створення нових органів охорони правопорядку – Державної варти, що поєднувала поліцейські і жандармські функції.
3. Жорстке державне регулювання промисловості, транспорту, торгівлі і зв'язку в умовах гострої економічної кризи, боротьба з анархією на місцях та дезорганізацією виробництва.
4. Налагодження нормального грошового обігу, вдосконалення грошової системи (українська валюта була забезпечена природними багатствами і головним чином цукром); сформування державного бюджету, відкриття українських банків, акціонерних товариств і бірж тощо.
5. Організація чіткої кордонної і митної служби.
6. Намагання утвердити міцний середній клас селян-власників як соціальну опору гетьманату.
7. Прийнято закон про загальний військовий обов’язок та розроблено план організації армії, яка мала нараховувати понад 300 тис. чол. резервом.
8. Визнання де-юре і де-факто суверенітету Української держави з боку майже двох десятків країн. Підписання прелемінарного (попереднього) мирного договору з Росією, за яким радянська Росія офіційно визнала Українську державу.
9. Подальші кроки щодо українізації народної освіти і підвищення авторитету державної української мови.Піклування про розвиток науки, заснування Української Академії наук та українських наукових видань.
10. Підвищено авторитет Православної Церкви, надання їй статусу Екзархату і автономії у складі РПУ; покладено початок Українській Автокефальній Православній Церкві.
Прорахунки діяльності гетьманату П. Скоропадського:1)Повернення поміщиків у свої маєтки і «вибивання» компенсації з селян за збитки, завдані маєткам; 2)Збільшення тривалості робочого дня до 12 годин.3)Зайняття чиновницьких посад росіянами (в основному), більшість в уряді були членами російської партії кадетів. 4)Помилкова ставка лише на багаті і заможні верстви населення, відсутність політичної гнучкості.5)Заблокування конституційного процесу.6) Прийняття Акта про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією тощо.
65. Діяльність Директорії.
Характерною рисою ситуації в Україні після революцій 1917 р. було те, що поряд із політичними рухами, що боролися за створення унітарної держави (більшовики, білогвардійці, іноземні інтервенти), досить активно проявили себе сили, що поставили за мету створення незалежної української держави. Перша така спроба була зроблена Центральною радою в 1917 - на початку 1918 р. На превеликий жаль ця спроба не мала успіху.
29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот. Німецько-австрійська окупаційна влада, спираючись на підтримку буржуазно-поміщицьких кіл, скинула Центральну раду і замінила її урядом гетьмана П. Скоропадського.
Його реакційний внутрішній курс поглиблювався певною залежністю "Української держави" від німецько-австрійських правлячих кіл. А те, що усі найвищі посади були зайняті російськими бюрократами, поглиблювало недовіру і нетерпимість до гетьманського уряду. Крах Центральної ради у квітні 1918 р. не припинив активності в справі відродження української національної державності.
Керівникам українських партій вдалося об'єднати і організувати антигетьманський рух. На хвилі загального піднесення було утворено Директорію, як політичну наступницю Центральної ради і орган по керівництву повстанням. Поштовхом до активізації її діяльності стала "Грамота про федеративний зв'язок України з небільшовицькою Росією" П. Скоропадського від 14 грудня 1918 р. Військо Директорії почало стікатися до Білої Церкви.
В цей час в німецькій армії відбувався розлад. Революція в Німеччині, непевне становище в Україні посилювали його. Гетьман втратив підтримку окупаційної влади. 14 грудня П. Скоропадський зрікся влади на користь уряду, супроводивши це короткою запискою: "Я, гетьман всієї України, на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якім він перебуває. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склались, керуючись виключно добром України, відмовляються від влади".
У Декларації від 26 грудня 1918 р. Директорія наголошувала, що постійною організацією влади повинен стати Трудовий конгрес. 5 січня 1919 р. з'явився наказ, що призначав перше зібрання його на 22 січня 1919 р. Конгрес розпочав свою діяльність саме цього дня.
Одночасно 22 січня відбулося об'єднання двох суверенних українських держав - Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну самостійну соборну державу. Урочистий Акт злуки був проголошений Директорією на Софійському майдані Києва. Йому передували Предвступний договір, укладений 1 грудня 1918 р. в м. Фастові між УНР та ЗУНР, а також Ухвала Української Національної Ради від 3 січня 1919 р. про злуку УНР і ЗУНР. Однак об'єднання через ряд обставин не було тоді доведено до кінця.
Серед усіх запланованих Директорією заходів найбільш важливою була розробка аграрної реформи. Ще 8 січня 1919 р. уряд видав "Основний закон для всіх земель Української Народної Республіки". Реалізація аграрної програми не вимагала від уряду надзвичайних зусиль. Справу аграрних перетворень було досить передати у руки самих селян, які через земельні комітети оперативно здійснили б їх. У разі реалізації закону на селі відбулася б справжня аграрна революція. Проте цей закон не відповідав прагненню діячів Директорії побудувати в Україні суспільство трудящих, позбавлених будь-якої експлуатації.
Дуже важливими були розходження серед самих лідерів Директорії. Фіктивність її як "колективного" органу влади була очевидною. В ній неухильно зростав вплив С. Петлюри.
На так званій Державній нараді було запропоновано передати владу військовим (тріумвірат мали складати С. Петлюра, В. Коновалець, О. Болбочан). Спроба ця провалилася. А після виходу В. Винниченка зі складу Директорії С. Петлюра став її головою.
Ситуація в Україні складалася надзвичайно тяжкою. Звідусіль її оточували вороги. Директорія все більше втрачала підтримку населення, чисельність її армії неухильно скорочувалась.
В умовах жорстокої боротьби й недостачі української інтелігенції Директорії "на ходу" доводилось створювати новий державний апарат: систему законодавчих і виконавчих структур як у центрі, так і на місцях, армію, органи охорони громадського порядку. Та зробити це кваліфіковано у неї не було ні сил, ні можливостей.
