Захищаючи себе від наступу тоталітарного режиму, західноукр населення вдавалося до річних методів боротьби – від саботажу до збройного опору.Організатором боротьби стала УПА, яка у 1943 р. об'єдналась з підпіллям ОУН в єдину структуру -ОУН-УПА. Політичною надбудовою УПА була Українська головна визвольна рада (УГВР) – організація, покликана здійснювати керівництво національно-визвольним рухом в Україні.На початку 1944 року ОУН-УПА переходять до бойових дій проти Червоної армії. У бою біля села Турба Рівненської області радянські війська розгромили 5-тисячне угрупування військ УПА. Із січня 1944 р. УПА керував Роман Шухевич. Під кінець року він усвідомив неможливість проводити великі бойові операції. УПА стала діяти невеликими загонами, якіпідтримувализв’язок один з одним через зв’язкових.1945 р. центр боїв перемістився до Галичини, де сталося близько півтори тисячі бойових зіткнень між УПА і радян військами. У 1945-1946 рр., УПА взяла під контроль значні території ЗхУкр. Величезні райони на території Волині та у передгір'ях Карпат були блоковані. Всіх, хто хоч якось був пов'язаний з ОУН-УПА знищували або відправляли до Сибіру. Пропаганда, жорстокість і підступність радянських каральних органів, а також ефективні соц-економ зміни та поширення колективізації зробили неможливим продовження опору.5 березня 1950 р. у с. Белогорщі під Львовом Р.Шухевич загинув під час бою з радянськими військами. Наступник Р.Шухевича В.Кук вже не міг координувати дії розрізнених загонів, які в основному вели боротьбу за виживання. Невеликі загони ОУН-УПА діяли до середини 50-х років. Зрештою рух опору був повністю придушений. 170 тис.членів ОУН-УПА та співчуваючих було засуджено і відправлено до таборів. Національно-визвольна боротьба мала велике значення у пробудженні укр. Суспільства від політичної летаргії.
Трагічною подією в післявоєнному житті зх. українців стала так звана операція „Вісла”. Її витоки слід шукати в 1944 р. Саметоді, 8 вересня, було підписано угоду між пол Комітетом нацвизволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію пол та укр. населення. У такий спосіб пол прокомуністичний уряд намагавсярозв’язати проблему нацменшин у своїй країні. Малося на увазі, зокрема, „добровільне” переселення українців Закерзоння до радянської Укр. На 1 січня 1945 р. виїхало лише до 40 тис.осіб. Це були переважно члени КПЗУ, „москвофіли”, а також ті, хто вимушений був жити у знищених війною селах. Що ж стосується більшості українців Закерзоння, то вони не мали такого наміру. Тоді пол влада, підтримана Моск, почала „переконувати” українців виїхати з Пол. В хід пішло все – від пропаганди й погроз до підпалів, грабунку та вбивств. На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення „добровільної репатріації”, на територію УРСР було переселено понад 480 тис.осіб. Активну участь у спротиві насильницькій депортації брали формування Української повстанської армії. Бої в пол. Карпатах практично не вщухали і в повоєнні роки. 29 березня 1947 р. польська влада приймає рішення про виселення всіх українців, що мешкали у Пд-Сх Пол. 28 квітня 1947 р. о 4-й годині ночі розпочалася горезвісна операція „Вісла”, яку здійснювали 6 пол дивізій, об’єднаних в оперативну групу, війська держбезпеки. В результаті їхніх дій було депортовано велику кількість українців, багато вбито та взято в полон вояків ОУН–УПА.В 1947 р. до смертної кари було засуджено 372 українці. Ця акція не лише підірвала базу ОУН–УПА на Закерзонні. Вона вкрай важко відбилася на соц-економі політико-правовому становищі українців, котрі залишилися в Пол. Негативними були й міжнародні наслідки операції. Протягом довгих повоєнних десятиліть вона значно заважала розвиткові укр-пол відносин.
79. Післявоєнна відбудова і розвиток України (1946-1953)
Друга світова війна мала для України не лише нищівні наслідки. Післявоєнна УРСР у багатьох важливих аспектах виявилася відмінною від довоєнної. Значно розширилися кордони, зросла її політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився етнічний склад населення і вперше за багато століть усі українці знаходилися в межах однієї держави. Україна, яка зазнала найбільших втрат у війні, стала однією з держав-засновниць ООН та членом багатьох міжнародних організацій. Найважливішим завданням того періоду- була відбудова народного господарства, для чого був прийнятий четвертий п'ятирічний план (1946-1950). Передбачалося за п'ять років перевершити довоєнний рівень валового випуску продукції та відновлення виробничих потужностей. Найскладніша ситуація склалась у сільському господарстві- втрати під час війни, другорядне значення у соціалістичному плануванні, згубна державна політика, несприятливі погодні умови призвели до надзвичайно тяжкого явища - голоду 1946-1947 років, що особливо ускладнив відновлення економічного післявоєнного життя. Але, незважаючи на явні хронічні проблеми колгоспної системи, радянське керівництво відновило політику колективізації (особливо в Західній Україні) й ще активніше проводило її.В цілому четверта п'ятирічка, позначена відновленням лінії індустріалізації, дала дивовижні та неоднозначні результати. У 1946-1950 pp. на розвиток важкої промисловості спрямовано 88 % державних капіталовкладень, що дало до 1950 р. збільшення на 15 % промислового виробництва у порівнянні з 1940 роком. У Західній Україні, де до війни важкої промисловості практично не існувало, прогрес у цій галузі особливо вражав: до 1950 р. промислове виробництво зросло на 230 %. У 50-х роках Україна знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи.Проте таке стрімке зростання промисловості відбувалося за рахунок нехтування випуску товарів народного споживання І не привело до підвищення життєвого рівня населення.Важливе значення надавалося керівництвом СРСР інтенсивній радянізації всіх сторін соціально-економічного і культурного життя Західної України. У грудні 1945 року ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях, згодом підрозділи такої спрямованості були організовані в галузевих наркоматах, інших органах державного управління республіки. Питаннями західних областей відав один із заступників голови Уряду, а в наркоматах один із заступників наркома. Ця проблема постійно перебувала на контролі владних структур. Плани розміщення відповідних галузей, розвитку продуктивних сил краю розглядались і вирішувалися в Уряді, Держплані, різних наркоматах. Необхідно зазначити такий момент кадрової політики радянського уряду в Західній Україні - майже всі ключові посади займали вихідці з інших регіонів. У 1946 р. лише 13 відсотків номенклатурних посад у західних областях обіймали місцеві мешканці.В УРСР створювалися союзно-республіканські міністерства чорної металургії, вугільної, паперової і деревообробної,легкої, текстильної промисловості, вищої освіти, зв'язку, республіканські міністерства автомобільного транспорту, юстиції. Українському уряду надаються додаткові права у плануванні виробництва і розподілу продукції промислової кооперації, колгоспів і радгоспів. Питома вага республіканської промисловості в Україні підвищилася з 36 % у 1953 р.Були дещо розширені можливості в справі планування, бюджетні права УРСР. Однак ці позитивні тенденції державного будівництва не набули подальшого розвитку та відповідного законодавчого закріплення, центр і надалі зберігав свій командно-унітарний статус.
Відлига» в Україні
В Україні процес десталінізації суспільного життя розгортався дещо повільніше, ніж у центрі. Тон і зміст критики були стриманішими. Зміни стосувалися переважно сфери культурного життя. В галузі ідеології та політики вони не виходили за межі вказівок центру. Така ситуація значною мірою зумовлювалася надто свіжими ще в пам'яті широкомасштабними репресіями, які в Україні, як ніде набрали найстрахітливіших. ознак. Проте з наростанням валу засудження сталінізму активізувалися й українці.
Позитивним змінам у суспільно-політичному житті України сприяла реабілітація, хоча й часткова, жертв сталінських репресій. З 1956 по 1963 р. в Україні було повністю реабілітовано 250 тис. осіб. Влада погодилася реабілітувати колишніх партійних і радянських керівників України, простих членів партії, проте не поспішала з реабілітацією сотень тисяч українців, звинувачених у "націоналізмі".
Загалом ліберальні зміни відбувалися нелегко. Влітку 1957 р. проти курсу на засудження "культу особи" Сталіна виступила верхівка ЦК партії. Вважаючи, що М. Хрущов у викритті Сталіна пішов надто далеко, т.зв. антипартійна опозиція вирішила усунути його від влади. Проте змовники -В. Молотов, Л. Каганович, Г. Доаленков, Д. Шепілов зазнали невдачі. У 1961 р. почалася нова хвиля десталінізації, кульмінацією якої стали винесення мумії тирана з кремлівського мавзолею та перейменування всіх об'єктів, які мали ім'я Сталіна.
З початком десталінізації було зроблено спробу переглянути й деякі аспекти економічної політики, щоправда, не зачіпаючи основ тоталітарної системи. Передусім М. Хрущов почав реформувати сільське господарство у яке перебувало у стані хронічної кризи. В 1953 р. він домігся для колгоспів підвищення закупівельних цін на м'ясо, молоко, зерно; списання боргів; зниження податків; зменшення обсягів обов'язкових поставок державі сільськогосподарської продукції. Ці послаблення дещо оживили немічне сільське господарство, підвищили прибутки колгоспників.
Наступним кроком М. Хрущова стала т.зв. кукурудзяно-горохова епопея. Спостерігаючи за успіхами аграрного сектору СІЛА, він вирішив запровадити окремі досягнення американських фермерів у СРСР. Колгоспам і радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи, гороху та деяких інших культур, що мало підняти рівень кормової бази тваринництва, а отже, забезпечити потреби споживачів у молоці, м'ясі, маслі тощо. В цілому добру ідею в умовах радянської дійсності, безвідповідальності й загальної безгосподарності було повністю дискредитовано. Якщо з 1950 по 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65 %, то в 1958—1964 рр. — на 3 %. У 1962 р. СРСР вперше змушений був закупити зерно за кордоном.
У цілому негативні наслідки мали й ліквідація машинно-транспортних станцій (МТС) та передача їх техніки колгоспам, боротьба з присадибними господарствами, створення "рукотворних морів" тощо.
Експерименти відбувалися також у промисловості. У 1957 р. почали реформувати управління народним господарством. Вважаючи над централізовані галузеві міністерства неспроможними забезпечити швидке зростання промислового виробництва, М. Хрущов замість них утворив територіальні управління — ради народного господарства (раднаргоспи). Це дало деякий ефект. Поменшало абсурдних зустрічних перевезень вантажів, було закрито сотні підприємств, які дублювали одне одного, ліквідовано окремі міністерства, скорочено адміністративно-управлінський апарат. Тисячі заводів і фабрик, позбувшись опіки центру, збільшили випуск теле- і радіоприймачів, пральних машин, пилососів, холодильників, фотоапаратів, мотоциклів, інших дефіцитних товарів. Темпи приросту промислової продукції у 1950-х — першій пол. 1960-х років майже вдвічі перевищували показники 1965—1985 рр. У цьому розумінні період правління Хрущова був най-динамічнішим для розвитку української промисловості.
Чи не найважливішою подією українського суспільно-політичного життя періоду "відлиги" стала поява нового покоління талановитих літераторів та митців, які одержали назву "шістдесятників".
Вбачаючи у пошуках творчої молоді зародки опозиційності, можновладці перейшли у наступ на шістдесятників. У 1963 р. за їх "перевиховання" взявся партійний ідеолог України А. Скаба. Було розгорнуто кампанію проти тих, хто приділяв "надмірну увагу" негативним явищам сталінської доби. До непокірних почали застосовувати адміністративні заходи: їм не дозволяли друкуватися у часописах, розганяли літературно-мистецькі вечори, закривали клуби творчої молоді.
Гоніння на шістдесятників свідчили про завершення відлиги. М. Хрущов був сином своєї епохи, причетним до багатьох її злочинів, тому не зміг відмовитися від використання старих методів. Так, поборюючи культ особи, він ревниво оберігав авторитарний стиль правління. Процес реабілітації жертв сталінських репресій супроводжувався новими політичними репресіями. Ще в 1958 р. було заборонено й знищено віддруковану збірку поезій Д. ІІавличка "Правда кличе", де автор викривав жахіття сталінської доби. У тому самому році в СРСР вийшов закон про реформу освіти, який відкрито надавав пріоритет у мовному питанні російській мові. Посилювалася антирелігійна кампанія, внаслідок якої в Україні було ліквідовано майже половину наявних парафій, монастирів, семінарій.
