З приходом до влади в Росії Катерини II було остаточно ліквідовано автономію Гетьманщини. У 1764 р. управління Гетьманщиною було передано Малоросійській колегії.
У 1774 р. закінчилась довготривала російсько-турецька війна. Петербург гучно святкував перемогу. Над Доном розгорілось повстання на чолі з Омеляном Пугачовим. Катерина II, налякана бунтівниками, наказала нищівно їх покарати.
Неспокійно було і на Запорожжі. Козаків, які поверталися переможцями з турецької війни, чекала несподіванка. їхні споконвічні землі Катерина II щедро роздавала разом із населенням, котре там жило, своїм улюбленцям і російським поміщикам. Запорожці занепокоїлись, що російська імператриця нехтує їхніми вольностями. Кошовий отаман Петро Калнишевський добре розумів, що після ліквідації Гетьманщини (1764 р.) та автономного устрою Слобідської України (1765 р.) настала черга й Запорозької Січі.
На Зелені свята 1775 р. фаворит Катерини II Потьомкін, який ще недавно мав за честь записатися до Війська Запорозького простим козаком, виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації української вольниці. Генерал Текелій отримав таємний циркуляр — розгромити Запорозьку Січ, роззброїти і розігнати козаків, спалити дощенту всі будівлі, рухоме майно конфіскувати, а старшину арештувати.
Стотисячне військо оточило Січ. 10 тис. козаків, які знаходились там, вирішили не чинити опору. Частина запоріжців, перебравшись через плавні, вирушила до Дунаю, а звідти — в турецькі володіння; решту під конвоєм було відправлено до найближчих фортець.
Московські вояки розграбували майно Січі, захопили скарбницю, зброю, прапори, реліквії, архів. Після цього спалили Січ і навіть Покровську церкву. Козакам вдалось врятувати і вивезти до Задунайської Січі свою найбільшу святиню — Ікону Покрови Божої Матері.
Найтяжча доля чекала кошового Війська Запорозького 84-річного Петра Калнишевського. Його разом з писарем Іваном Глобою і суддею Антоном Головатим вивезли до Москви й засудили до довічного ув'язнення. П. Калнишевський пробув у в'язниці на Соловках 25 років, осліп і помер на 112 році життя.
З серпня 1775 р. Катерина II видала маніфест, яким повідомляла усіх підданих Російської імперії про ліквідацію Запорозької Січі.
Історичне значення Запорізької Січі важко переоцінити, це не тільки явище вітчизняної історії, це визначне явище європейської та загальносвітової історії.
Козацька форма державності мала свої особливості. По-перше, вона виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі. Людей об'єднала не сила державної влади, а духовна спорідненість. По-друге, Запорозька Січ була деформованим варіантом державності: інтенсивний розвиток військової сфери — могутнє військо та озброєння і примітивний економічний сектор (відсутність власної фінансової системи, грошей, міст, розвинутої інфраструктури).
Отже, Запорозька Січ, маючи головні ознаки державності, все ж була лише своєрідною перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Внутрішні недоліки (домінування під тиском обставин воєнної та невиконання господарської, демографічної, культурної та інших державотворчих функцій) перехідної моделі та несприятливі зовнішні впливи так і не Дали змоги цьому зародку, ескізу української державності перерости в нову якість, але свій помітний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила.
42 Проаналізуйте причини, хід і наслідки гайдамацького повстання 1768 р. на Правобережжі. Опришківський рух був тісно пов’язаний з гайдамацьким, найвищим злетом якого стала так звана Коліївщина.У 1768 р. польський сейм під тиском Росії схвалює рішення про формальне зрівняння у правах православної та католицької церков. Цим Катерина ІІ розраховувала послабити Польщу, спровокувавши конфлікт між королем і шляхтою та виставивши себе захисницею православ’я. У відповідь шляхтичі скликають Барську конфедерацію під гаслом захисту католицизму і шляхетських прав. Починаються репресії проти українців. На прохання польського уряду Росія починає воєнні дії проти конфедератів, що послужило сигналом до повстання, яке у травні 1768 р. очолив Максим Залізняк. Він збирає повсталих, осердям яких були запорожці, у Холодному Яру. За декілька тижнів повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Галичину. Гайдамаки звільняли селян від влади польських панів, скасовували панщину та інші форми визиску, створювали органи селянсько-козацького самоврядування. Напочатку червня 1768 р. повсталі оточили Умань – один із центрів польського панування на Правобережжі. На їхній бік перейшов уманський сотник Іван Гонта з козаками, і місто капітулювало. Рада повсталих обрала Залізняка гетьманом і князем смілянським, а Гонту – полковником і князем уманським. Тоді військо гайдамаків налічувало 16 сотень.Наляканий розмахом Коліївщини, побоюючись поширення повстання на Лівобережжя й Запоріжжя, царський уряд наказав російським військам з’єднатися мовби для підтримки гайдамаків, а насправді надати допомогу польській армії у ліквідації повстання. В липні 1768 р. табір гайдамаків під Уманню було оточено, і ті здались. Залишки їхніх загонів були розбиті. Івана Гонту стратили з 800 повсталими. Максима Залізняка і багатьох його соратників заслали до Сибіру на каторгу. Віра у «доброго царя», відсутність політичного досвіду і культури, складнощі геополітичної ситуації зумовили поразку Коліївщини. Після цього російське самодержавство відкрито взяло бік польської шляхти. Ліквідація Запорізької Січі позбавила селян останнього прихистку волі.
43. Ліквідація автономного устрою Гетьманщини і Слобожанщини
У другій половині XVIII ст. частина козацької старшини намагалася відновити автономні права Гетьманщини. Під впливом фаворита імператриці Єлизавети Петрівни Олексія Розумовського дозвіл на відновлення гетьманства був отриманий. Останнім гетьманом став брат фаворита Кирило Розумовський (1750—І764). Він намагався відстоювати певну свободу Гетьманщини в галузі фінансів, здійснив перетворення у козацькому війську, провів реформу судової системи, виношував плани про заснування в гетьманській столиці Батурині університету.Почали проводитись старшинські з'їзди, де обговорювались питання поточної політики.Але останнє гетьманування мало під собою хитку основу — царську примху. Як тільки 1762 р. на престол зійшла Катерина П, вона відразу заявила про необхідність скасування гетьманства. Цариця наказала К. Розумовському скласти булаву, що той і зробив без будь-якого опору 1764 р.Замість гетьмана була встановлена друга Малоросійська колегія. Фактична влада в колегії належала її президенту, малоросійському генерал-губернатору П. Румянцеву.На місцях козацьке самоуправління зберігалось до початку 1780-х років. 1781 р. поділ Лівобережжя на полки й сотні було ліквідовано. Натомість запроваджувалася загальноросійська адміністративно-територіальна система. 1783 р. було ліквідовано козацьке військо. З козацького війська створили 10 регулярних полків, російської армії. З 1797 р. серед козаків почали проводитись рекрутські набори.Так само розвивалися події і на Слобожанщині. Військово-адміністративна реформа 1732—1737 рр. звела нанівець автономію краю. 1762 р. Катерина II призначила слідство над місцевою старшиною, за підсумками якого 1765 р. був виданий маніфест, де говорилося про безладдя і непотрібність козацької служби. Слобідське козацьке військо було ліквідоване, а замість нього створено гусарські полки. Поділ території на полки і сотні був також скасований. Натомість із центром у Харкові була створена Слобідсько-Українська губернія, що складалася з п'яти провінцій, однойменних із колишніми полками.Процес ліквідації автономного устрою Лівобережжя і Слобожанщини супроводжувався закріпаченням місцевого населення. У 60— 70-ті роки XVIII ст. царський уряд видав низку указів про обмеження права вільних переходів селян з однієї місцевості в іншу. Указ Катерини II від 3 травня 1785 р. законодавчо закріпив на Лівобережній і Слобідській Україні кріпацтво.Одночасно на українські землі поширювалась дія «Жалуваної грамоти дворянству», згідно з якою козацька старшина і українська шляхта зрівнювалися в правах з російськими дворянами, що виключало її опір ліквідації української автономії у складі Російської імперії. Таким чином, на кінець XVIII ст. Україна повністю втратила особливу адміністративно-територіальну, військову і соціальну організацію, ставши звичайною провінцією Російської держави.Після першої російсько-турецької війни була вирішена доля Запорозької Січі.Січ залишилась осередком антифеодальної боротьби, а це не влаштовувало російський уряд. У травні 1775 р. Запорозька Січ була остаточно ліквідована, а її землі увійшли до складу Новоросійської і Азовської губерній.
