Після втечі Виговського гетьманом знову був проголошений Юрій Хм. На козацькій раді в Переяславі 1659 р, йому царським указом був нав'язаний новий договір з Рос, який містив значно гірші умови у порівнянні з договором, підписаним його батьком. Зокрема, рос війська мали розміщатися в Києві та інших великих містах Укр, без схвалення рос царя не можна було обирати гетьмана і вести міжнародну політику. 1660 р. відновилися воєнні дії між Рос та Польщею. У ході цієї війни рос війська зазнали поразки під Чудновом на Житомирщині. Розгублений Ю.Хм за цих умов змушений був перейти на бік поляків і погодився на приєднання Укр до Польщі. Будучи не в змозі контролювати ситуацію, Ю.Хм 1663 р. зрікся гетьманства.Після зречення Ю. Хм гетьманом був обраний переяславський полковник П. Тетеря, який відстоював інтереси пропольськи налаштованої старшини. Але Лівобережжя та Запоріжжя його владу не визнали. У Ніжині на так званій Чорній Раді (де брали участь не тільки козаки, а й представники селян і міщан — «черні») був проголошений гетьманом І. Брюховецький, який роздавав щедрі обіцянки полегшити становище народу, зменшити побори, обмежити загарбання старшиною земель. Таким чином, укр землі були розділені ворогуючими старшинськими угрупованнями на дві частини. На Правобережжі укріпився ставленик Польщі П. Тетеря, а Лівобережжям з Києвом правив зорієнтований на Москву І. Брюховецький. Гетьман П. Тетеря намагався відвоювати ЛівоберУкр в союзі з Польщею, але його похід 1664 р. закінчився поразкою. Він не зміг перешкодити розміщеним на Правоберпол військам нещадно грабувати і знищувати місцеве населення. Як наслідок цього на Правобер 1665 р. спалахнуло антипольське повстання. П. Тетеря змушений був скласти гетьманські повноваження і втекти в Польщу. Правобережним гетьманом був обраний Чигиринський полковник Петро Дорошенко.Тим часом на Лівобереж Укра І. Брюховецький усіма силами намагався відстоювати інтереси козацької старшини, сприяв отриманню нею земель та посиленню утисків рядових козаків і селян. Оскільки це викликало невдоволення народу, І. Брюховецький підтримував тісніші зв'язки з московурядом. З цією метою 1665 р. в Москві він підписав новий договір з царським урядом, так звані Московські статті.В них зазначалися такі умови;• вибори гетьмана мали проводитися за згодою царя і в присутності царських послів;• митрополит української православної церкви призначався Москвою;• збільшувалася кількість царських військ, розміщених в Україні; •царські урядовці дістали право власноручно збирати податки в Україні в царську казну. 1667 р. Росі Пол, виснажені боротьбою за укр землі, в селі Андрусові під Смоленськом уклали угоду про перемир'я на 13,5 років. Згідно з Андрусівською угодою укра землі на Лівобережжі і Київ залишалися у складі Московдержави. Правобережні землі і Сх Галичина перейшли під контроль Польщі. Запорозька Січ була оголошена територією спільного управління Росії і Польщі. Т ч, був закріплений розділ україн земель між сусідніми державами. Це стало можливим багато в чому через боротьбу між старшинськими угрупованнями, які перетворили Укрна арену громадянської війни, що дістала назву Руїни. 1681 р. Росія, Туреччина і Крим уклали договір в Бахчисараї. Росія визнавала захоплення турками південного Причорномор’я і Поділля. Туреччина і Крим визнавали Лівобережжя і Київ володіннями Росії. Передбачалося, що розорені землі не будуть заселяться протягом 20 років. 6 травня 1686 р. Річ Посполита і Росія підписують так званий „Вічний мир”, згідно з яким до складу Московської держави входили Лівобережжя, Київ і Запоріжжя, а до Речі Посполитої – Правобережжя, Галичина, Пн Київщина і Волинь. Туреччина отримувала Поділля, а Пд Київщина і Брацлавщина залишалися нейтральними.Після укладення „Вічного миру” центр політичного і культурного життя українських земель зосереджується на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною, а росіяни – Малоросією. Якщо на Правобережжі, яке відійшло до Польщі, зразу було знищено залишки автономії українців, то на Лівобережжі ще тривалий час зберігалися певні елементи державності: виборність гетьмана та старшини, система місцевого самоврядування, судочинство, козацьке військо тощо. Петро I проводив явно централістсько-шовіністичну політику щодо Укр, як у плані форсованого наступу на її автономію, так і в економічній сфері (значну частину українських товарів дозволялося вивозити за кордон лише через роспорти, водночас українців зобов’язували купувати певні товари на рос фабриках; рос купці мали великі пільги у торгівлі з Гетьманщиною, а на українські товари накладалось велике мито при торгівлі з Рос).
36. І. Мазепа був добре освіченою людиною, мав значний військовий і дипломатичний досвід, пройшов добру школу управління Україною під керівництвом Дорошенка і Самойловича. Усе це було запорукою успішної діяльності на гетьманській посаді.
На першому етапі гетьманування Мазепа дотримувався політики добрих відносин з Москвою: доповідав про "витівки" запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки то в далекі північні райони, то в Польщу, то на південь. За рахунокУкраїниутримувалися не лишекозацькі, а йросійськівійська. За все це Мазепа одержувавщедріподарункивід царя, Петро І довірявукраїнськомугетьману.
Одним з найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвитоку країнської освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні гроші з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, щолише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. Промовистим є факт, що лише під його безпосереднім наглядом і керівництвом споруджувалося 12 храмів. За гетьманування Мазепи буловідновлено багато старовинних храмів княжої доби. Внесок Мазепи розвиток архітектури й будівництва настільки значний, що навіть тогочасний архітектурний стиль дослідникина зивають "мазепинським бароко". Інша царина культурницької діяльності Мазепи - друкарська справа. Видання Мазепинської доби були одними а кращих українських книгодруків. До речі, сам гетьман мав чи ненайкращу в Україні книгозбірню й обдаровував книжками з цієї бібліотеки монастирі, церкви, окремих осіб. Не менш, ніж церквами й монастирями, опікувався Мазепа Києво-Могилянською академією. Дбає Мазепа й про виникнення нових осередків культури, одним з них булла Чернігівська академія. На думку дослідників, така цілеспрямована й всеохо плююча культурницька діяльність Івана Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну державну політику. Непевність майбутнього України примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями, старшина тиснула на гетьмана. Та й сам Мазепа почав розуміти згубність відносинУкраїни з Московією.
Взявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московії, І.Мазепа розпочинає таємні переговори зі шведським королем Карлом XII. Коли шведський король у ході військових дій просувався територією. України, гетьман перейшов на його бік. У квітні 1709 р. Було підписано угоду з Карлом XII. У першому пункті договору Карл XII обіцяв захищати Україну й не укладати миру з царем, поки українці остаточно й назавжди не визволяться від Москви та не відновлять своїх давніх прав і привілеїв.
Та цим планам не судилося здійснитися. Після Полтавської катастрофи Мазепа опинився на чужині, де й помер 2 вересня 1709 р.
