Річ Посполита не примирилася з умовами Зборвського договору і у лютому 1651 р. почала воєнні дії, напавши на м.Червоне на Поділлі. Основні сили поляків концентрувалися на Волині під м.Берестечком, де й сталася вирішальна битва 30 червня 1651 р. Татари покинули поле бою та захопили в полон Б. Хм. Полковникові І. Богуну вдалося вивести частину козаків з оточення. В цей час на територію Укр насуваються литовські війська під орудою князя Радзивіла. Перевага залишається на боці поляків і Б. Хм, визволившись із полону, був змушений 18 вересня 1651 р. підписати нову мирну угоду у м. Білій Церкві. Автономія козацької держави обмежувалася тепер лише Київським воєводством, чисельність козаків скорочувалася до 20 тис., гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана, а польські пани могли повернутися у свої маєтки. Умови Білоцерк договору викликали масове невдоволення укрнароду і спровокували численні стихійні виступи. Частина селян переселилася на територію Рос держави. Б. Хм, який також не змирився з поразкою, накопичує сили і в травні 1652 р. завдає удару полякам в урочищі Батіг на Поділлі. Битва закінчилася блискучою перемогою козаків. Під Батогом загинула половина гусарів Речі Посполитої.І хоч це не означало кінець війни, Білоцеркугода втратила свою силу. Відтепер укрселяни, козаки і міщани домоглися усунення фільварково-панщинної системи, великого та середнього феодального землеволодіння, кріпацтва та інших форм феодальної залежності. Було завойовано право земельної власності й вступу до козацького стану. Більшість земельного фонду вигнаних феодалів, королівської та католицької церкви перейшла у власність державного скарбу, тобто стала народною власністю. Нова велика збройна сутичка між українцями і поляками сталася під м. Жванцем (осінь 1653 р.), де козацько-татарське військо взяло в облогу польський табір. Але від цілковитої поразки поляків врятували татари, які уклали з ними угоду. Вона припиняла воєнні дії і дала можливість татарам збирати данину на західноукраїнських землях. Стосовно України підтверджувались лише права і вольності козацтва. Про автономію на умовах Зборівської угоди навіть не згадувалось.Цілком очевидно виникла проблема зовнішньополітичної переорієнтації, бо основний військово-політичний союзник – кримський хан – не міг сприяти реалізації ідеї державності Укр.У цій ситуації перед Б. Хм постає необхідність зовн. військово-політичної допомоги. Розуміючи, що завоювати повну незалежність можна лише пройшовши попередній період протекторату когось із сусідів, гетьман шукає сильну державу-покровителя. В якості найбільш реальних розглядалися варіанти Туреччини і Росії. Контакти з останньою почалися ще у 1648 р., але через вичікувальну позицію Москви справа нічим певним не закінчилась. Тоді ставка робиться на Османську Порту, і вже на початку 50-х років з нею підписується нова угода, згідно з якою вона бере Військо Запорізьке під свій захист.Проте незабаром для Б. Хм стає очевидним формальний характер підтримки з боку Туреччини і знову активізується проросійська спрямованість зовн. політики козацької держави. Тут бік гетьмана взяла більшість старшини. Для неї визначальними були такі чинники, як спільна релігія, близькість мов і культур, спільність історичної пам’яті і, що істотно, військово-політична слабкість Росії порівняно з Туреччиною, що давало шанс більш повної самостійності майбутньої Української держави.На цей час і Москва, намагаючись розширити сферу свого впливу і використати Укр в якості буфера проти Туреччини, вирішила взяти Військо Запорізьке „під свою руку”. 1 жовтня 1653 р. Земський собор схвалює це рішення, і цар виряджає в Україну посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. Для підтвердження серйозності своїх намірів 31 грудня 1653 р. Росія оголошує війну Польщі.
