Серед специфічних закономірностей, що впливають на розвиток ДП та М, є старіння документів.
Старіння документів - це складний процес, який залежить від багатьох факторів і стосується як інформаційної складової документа, так і його фізичної основи.
Старіння фізичної основи документа обумовлене зміною з часом властивостей речових матеріалів, використаних при виробництві носія інформації та засобів її документування. Ці зміни відбуваються як внаслідок взаємодії складових елементів основи один з одним, так і внаслідок впливу факторів зовнішнього середовища (температури й вологості повітря, ступеня його забруднення домішками газів, наявності спектрів ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання, та ін.).
Процес старіння фізичної складової документа є необоротним і належить до нерівномірних процесів, у якому одночасно відбуваються декілька явищ, що можуть накладатися одне на одне. Тому в межах закономірності старіння матеріальної основи документа діє багато феноменологічних законів, наприклад, закон Фур'є про пропорційність теплового потоку градієнту температури, закон Фіка про пропорційність потоку компонента суміші градієнта концентрації, закон про пропорційність швидкості хімічної реакції градієнту хімічного потенціалу. З метою виявлення інтенсивності процесу старіння матеріальних носіїв документованої інформації використовують закон збереження маси, закон збереження енергії, другий закон термодинаміки та ін.
Основна параметрична характеристика фізичного старіння - довговічність матеріальної основи документа, яка залежить від хімічних та фізичних властивостей носія інформації: виду та хімічного складу волокнистих матеріалів, які застосовують при його виготовленні, наявності кислот, солей металів, речовин, якими фарбують, клеять основу та ін. Загальний показник довговічності паперу залежить від таких складових, як кількість целюлози, показник кислотності, ступінь полімеризації, мідне число, опір зламу та розривання. З часом характер поведінки цих складових змінюється.
Процес старіння матеріальної складової документа відбиває закон зниження з часом основних фізико-хімічних параметрів довговічності Швидкість падіння показника довговічності залежить від умов зберігання документа. Визначаючи показник довговічності матеріальної складової документа, слід зважати на параметри, які умовно характеризують склад сировини і технологію виробництва матеріальної основи документа, а також на температуру та відносну вологість повітря у сховищі, освітлення, довжину хвиль спектра випромінювання, зміст шкідливих домішок у повітрі.
Процес старіння інформаційної складової документів обумовлений тим, що документи навіть одного тематичного напряму, різнорідні не тільки за фізичним та інформаційним обсягом, але й за змістовною цінністю та корисністю для споживачів. Тому швидкість і характер їх просування до користувачів неоднакові. Більшим попитом користуються документи, що містять нову і, як правило, більш актуальну й цінну інформацію. Зі збільшенням "віку" документів попит на них спочатку сягає певного максимуму, а потім поступово зменшується і може навіть зовсім припинитися. Явище знижування з часом попиту на документ одержало назву "старіння", хоча за думкою багатьох фахівців поняття "старіння" не точно відбиває зміст цього процесу: якщо документ містив об'єктивну істину, то він ніколи не може застаріти.
Найпоширенішим у науковому обігу є визначення, запропоноване В.А. Мінкіною: старіння - це об'єктивний процес втрати ціннісних властивостей документів з часом у зв'язку з появою у потоці нових документів з більш оригінальною, повною, вірогідною інформацією про об'єкт. Так, за даними бібліотечної статистики близько 62% запитів припадає на журнали, "вік" яких не перевищує 1,5 роки, 31% - на журнали "віком" 1,5-5 років, 6% - на журнали віком від 6 до 10 років, 7% - на журнали більш ніж 10-річного віку.
Механізми процесу старіння інформаційної складової документів обумовлені: виникненням нових знань про об'єкт завдяки розвитку науки та суспільного знання; ущільненням та концентрацією знань про об'єкт внаслідок того, що відомості з кількох десятків або сотень публікацій узагальнюються у монографії, довіднику, підручнику та ін.; зміною соціальної ситуації, або природних умов існування явищ, що вивчаються; зміною стану об'єкта, що описують, або методів його вивчення; зниженням для споживача практичної цінності інформації, що міститься в документі, зміною його тезауруса (з цих позицій одна й та ж інформація може бути "застарілою" для однієї особи і актуальною для іншої) Швидкість старіння різних видів документів у ДІЇ та М неоднакова. Журнальні статті старіють швидше, ніж монографії і підручники, патентна документація - ніж звіти про НДР та науково-популярні видання. Але й документи одного виду старіють різними темпами. Так, статті, що взагалі не були процитовані, - застаріли одразу; статті, що активно цитуються, старіють значно повільніше, ніж середньоцитовані.
Фахівці розрізняють 4 моделі збереження у часі продуктивної здатності наукових документів: перша модель - це документи, що слабо відображені в наступних публікаціях, але тривало перебувають в активі наукової дисципліни; друга модель - роботи "класичні" - вони не так швидко стають популярними, але довго використовуються фахівцями; третя модель - геніальні роботи, що випередили свій час і тому набули визнання з запізненням, але надто широкого; четверта модель - роботи, що спочатку були добре сприйняти науковою спільнотою, але потім оцінені як помилкові, внаслідок чого відразу застарівають і не цитуються.
Історія науки свідчить, що її розвиток відбувається нерівномірно, внаслідок чого деякі галузі випереджають інших у пізнанні закономірностей природи та суспільства. Отже темпи старіння інформаційної складової документів у теоретичних та прикладних науках, у суспільних, природничих та технічних галузях знань різні. Суттєве значення для характеристики ДП за ознакою старіння мають темпи розвитку наукових напрямів. Так, у галузях науки, які бурхливо розвиваються (кібернетика, обчислювальна техніка, генна інженерія та ін.) швидкість старіння інформації значно більша, ніж у традиційних галузях науки, що мають "середні" темпи розвитку.
Хоча старіння інформаційної складової документа має об'єктивний характер, воно не розкриває внутрішнього процесу розвитку ДП та М і має здебільшого описовий характер. Так, старіння має значну кореляцію з властивістю успадковування інформації, оскільки у багатьох наукових роботах використовуються не першоджерела, що містять основні ідеї, а вже ті документи, в яких ці ідеї узагальнені, трансформовані, перевірені.
Існує декілька методик оцінювання динаміки старіння. Найпоширеніші вивчення оборотності документів у фондах бібліотек та органів НТІ, а також аналіз інтенсивності цитування конкретних документів. Якщо документ користується попитом протягом тривалого часу, то це значна публікація, яка належить до зразків документальної пам'яті суспільства. Якщо звертання користувачів до документа невелике та короткочасне - це малозначима, прохідна робота.
Для вимірювання швидкості старіння інформаційної складової документів американські вчені Р. Бартон і Р. Кеблер у 1960 р. запропонували прийняти показник "періоду напівжиття" документа (вперше цей термін запропонував у 1958 р. Дж. Бернал для оцінки швидкості розпаду радіоактивних елементів).
«Період на півжиття» документів у потоці - це час, протягом якого була опублікована половина всіх документів з певної галузі знань, що використовуються нині фахівцями. Цей період співпадає з часом, протягом якого припинено користування половиною опублікованих до цього моменту документів з цієї галузі знань. Наприклад, якщо період напівжиття опублікованих документів з фізики триває 4,6 року, це означає, що 50% документів з фізики, що використовуються нині фахівцями, мають "вік" не більше 4,6 року, тобто вийшли друком не раніше 1995 р.
За результатами досліджень Р. Бартона і Р. Кеблера визначено "періоди напівжиття" опублікованих документів для таких наукових напрямів: біомедицина - 3 роки; металургія -3,9 року; фізика - 4,6 року; соціологія - 5 років; хімія - 8,1 року; математика - 10,5 року; геологія - 11,8 року; географія -16 років.
Методика визначення інтенсивності старіння документів у потоці передбачає такі основні етапи:
фіксування частоти цитування документів (або звертання до них) за роками їх видання на значному масиві публікацій з певної галузі знань;
упорядкування частотного ряду цитувань (або звертань) у зворотній хронології років видання документів;
підраховування загальної суми цитувань (або звертань до документів) і поділення її на два.
Час, на який припадає 50% посилань (або звертань) - це "період напівжиття" документів у потоці. При цьому слід зважати, що визначені таким чином показники швидкості старіння мають лише орієнтувальний характер і належать не окремим документам, а їх цілісним сукупностям - масивам публікацій певної галузі або теми.
По аналогії з «періодом на півжиття» Г.Ф. Гордукалова запропонувала використовувати «період напівстаріння» -час, протягом якого кількість посилань на документ зменшується удвічі.
Існують й інші показники оцінювання темпів процесу старіння документів. Наприклад, Д. Прайс запропонував використовувати показник вимірювання швидкості старіння, який пізніше одержав назву "індекс Прайса" - відношення кількості посилань на публікації не більше 5-річної давності до загальної кількості посилань на публікації з певної галузі знань. Аналіз журнальних статей дозволив встановити, що індекс Прайса для статей з фізики дорівнює 60% - 70%; з радіології - 50% - 60%; з соціальних наук - 40% - 45%; з філології менше 10%. Це підтверджує закономірність залежності темпів старіння від швидкості розвитку певної галузі знання.
Особливості темпів старіння документів різних типів, видів і жанрів відображає розроблена фахівцями зонна модель старіння документів. Залежно від часу використання документів ця модель передбачає чотири зони:
зона "золотого фонду" - охоплює документи, що принципово не старіють: праці мислителів минулого, історіографічні роботи, архівні документи;
зона документів, які старіють повільно - охоплює документи, період використання яких у суспільстві може тривати десять - тридцять років: енциклопедії, довідники, наукові монографії про основи науки, звіти про НДР та дисертації;
зона середніх темпів старіння документів - документи з періодом активного використання у суспільстві (від двох до десяти років): науково-популярні, навчальні, виробничі видання, наукові статті, законодавчі та нормативні документи;
зона активного старіння документів - документи, період активного використання яких у суспільстві триває від одного дня до двох років: масово-політичні та рекламні видання, газетні публікації.
У життєвому циклі деяких документів має місце протилежне старінню явище: актуалізація - повернення документів минулих років до активного використання. Це явище є специфічною закономірністю функціонування ДП та М.
Основні причини актуалізації:
зміна соціальної ситуації, зміна пріоритетів у науці або економіці, виникнення інших нагальних завдань;
підвищення значущості певної технічної, виробничої або соціальної проблеми;
зміна оцінки попередніх загальновизнаних концепцій.
Актуалізованим може бути окремий документ, сукупність документів певної проблематики, праці одного автора, творчого колективу та ін. Актуалізація проявляється як у перевиданнях, так і в поверненні зі спецхранів ("реабілітації") раніше заборонених документів минулих років, у активному їх цитуванні сучасниками.
Кількісні показники процесу актуалізації документів до цього часу спеціально не вивчались. У новітній історії країни цю функцію виконують національні та інші великі наукові бібліотеки, які створюють списки та бібліографічні посібники видань, що повернулися зі спецхранів у відкриті для користувачів фонди. Ці бібліографічні покажчики відображають ДП та М, що утворюються та функціонують внаслідок дії закономірності актуалізації.
Розсіювання документів - це поява документів однієї тематики не лише в тематично спеціалізованих потоках і масивах, але й в потоках і масивах непрофільних документів.
Одночасно в інфосфері відбувається протилежний процес - концентрація документів - функціонування більшості документів певної тематики переважно лише в декількох однопрофільних документних потоках і масивах.
Ці явища досліджені на базі функціонування наукових документів. Наукознавцями доведено, що в різні періоди історії розвитку ДП та М ефект розсіювання мав неоднакову інтенсивність. У період слабкої диференціації науки (до XIX ст.) розсіювання документів було значним. Учений читав по суті всю наукову літературу, відбираючи профільну для себе інформацію із різних джерел. А оскільки такої літератури було небагато, пошук потрібної інформації не завдавав особливих труднощів.
Посилення диференціації наук не сприяло повній концентрації галузевих документів у ДП та М своєї тематики. Ці документи все частіше траплялися у міжгалузевих документних потоках, що надзвичайно ускладнювало пошукову діяльність як учених, так і бібліотечно-інформаційних служб, які мають посилити концентрацію документів однієї тематики в профільних ДМ і ДФ, забезпечити повноту їх надання фахівцям.
Явище розсіювання виявили ще наприкінці XIX ст., але родоначальником його вивчення вважається головний бібліотекар Лондонської наукової бібліотеки, член Королівського товариства наукової інформації, хімік і бібліограф С. Бредфорд. Вивчаючи потік наукових статей з електротехніки за 1925 - 1927 рр., прикладної геофізики і змазки за 1928 - 1931 рр., він помітив, що розподіл наукових журналів, що містять статті за названими темами, має загальну форму. На основі встановленої закономірності розподілення публікацій по виданням учений в 1948 р. сформулював закон, який згодом отримав назву "закон розсіювання Бредфорда".
Суть закону Бредфорда: якщо наукові журнали розташувати в порядку зменшення кількості статей з певного питання, то журнали в цьому списку можна розподілити на три зони з однаковою кількістю статей у кожній зоні. При цьому приблизно 1/3 статей з теми розташована у невеликому ядрі профільних журналів. Другу третину статей містять суміжні за тематикою журнали, кількість яких у Бредфорда була в п'ять разів більша за кількість журналів зони ядра. Остання третина статей розсіяна у журналах, непрофільних для обраної теми, їх кількість за назвами відносно ядра зростає приблизно в п'ять у квадраті разів.
У 1950 - 60-ті рр. цю закономірність уточнювали й доповнювали інші дослідники - Б. Віккері, М. Кендаль, Б. Брукс, Г.В. Гедримович, Д.Ю. Теплов та ін. Так, Л.С. Козачков і Л.А. Хурсин дійшли висновку, що розподіл статей у періодичних виданнях характеризує переважно процес концентрації документованої інформації, ніж її розсіювання, оскільки основна частина найважливіших публікацій з теми концентрується у порівняно невеликій кількості профільних видань - ядрі. Нові ідеї, як правило, концентруються у публікаціях, що належать до ядра зонної системи, тому нині закон Бредфорда має назву концентрації-розсіювання.
Про явище розсіювання опубліковано більш 1000 робіт. В історії його вивчення можна виділити три основні етапи:
I етап - 1934 - 1959 рр. - відкриття закону розсіювання і
перші експерименти щодо його емпіричної перевірки;
II етап - 1960 - 1970 рр. - підтвердження самого феномена розсіювання і активний пошук його математичної моделі;
III етап - 1970 - понині - вивчення явища розсіювання на потоках цитованої літератури, побудова динамічних моделей розсіювання.
Більша частина досліджень має прикладний характер, вони спрямовані на виявлення "ореолу розсіювання" -- переліку всіх журналів, які коли-небудь публікували статті з тематики, що вивчається.
Основним теоретичним результатом досліджень 70-х рр. слід вважати визнання закону Бредфорда лише частковим випадком загальнішого розподілу, виявленого у багатьох природних та соціальних явищах. Так, ще наприкінці 40-х рр. XX ст. Дж. Ципф, зібравши великий статистичний матеріал, довів, що частота вживання слів в усіх природних мовах світу підкоряється такому ж закону розсіювання, як і закон Бредфорда. Тому деякі дослідники називають закон розсіювання "законом Бредфорда-Ципфа".
Універсальність закону підтверджується тим, що йому підкоряються розподіл учених за їх продуктивністю (встановлено А. Лотке, 1926 р.), розподіл народонаселення у містах за його чисельністю (Дж. Ципф, 1949 р.), розподіл населення і фірм за розміром їх доходів (В. Паретто, 1897 р.), розподіл біологічних родів за кількістю видів, що належать до них (Дж. Уілліс, 1922 р.) тощо.
З іншого боку, доведено, що в класичному формулюванні закон Бредфорда не є справедливим для всіх галузей і тематичних напрямів, тому що в багатьох із них змінюється ступінь концентрації публікацій у зонах, співвідношення кількості журналів у зонах А, В, і С. Наприклад, за даними Г.Ф. Гордукалової, для суспільних наук характерна невелика кількість журналів зони ядра (2-5 журналів), велика група журналів у зоні В (від 29 до 65), максимальна кількість періодичних видань у зоні С (від 300 і більше).
Визначено також, що найбільше розсіювання опублікованих документів характерне для суспільно-політичної, найменше - для технічної галузі знань. Серед видів видань найбільше розсіюються книги, газети, журнали, найменше (або рівне нулю) - описи винаходів, стандарти, оскільки кожен із цих документів містить лише оригінальну інформацію і є унікальним, єдиним у своєму роді.
Звідси в ДМ і фондах патентної та нормативної документації найменший ступінь розсіювання і найвищий ступінь концентрації видань. Інші документні установи протиставляють явищу розсіювання документів координацію і кооперацію у взаємодії по формуванню своїх ДМ і ДФ.
Практика свідчить, що чим більше різнопрофільних наукових бібліотек та інформаційних центрів беруть участь у системі координації, тим менші втрати при обслуговуванні споживачів документами. Створення локальних, національних, глобальних комп'ютерних мереж і банків даних сприяє подоланню негативних наслідків розсіювання документованої інформації. Опанування та впровадження у документно-комунікаційну сферу новітніх інформаційних технологій суттєво допоможе фахівцям впливати на зміст, інтенсивність, характер і ступінь розсіювання документів у ДІЇ та М.
Формулювання закону Бредфорда цілком задовільно описує розсіювання документів у мікропотоках значних галузей науки та виробництва: металургії, легкій промисловості, сільському господарстві, ветеринарії тощо. Часткова або повна невідповідність емпіричних даних формульному співвідношенню Бредфорда характерна для публікацій з геології, фізики в цілому, фізики твердого тіла, ядерної фізики, будівництва, архітектури та ін.
Дослідники, які порівнювали картину розсіювання з кількох вузьких тем усередині однієї галузі відзначають, що: ступінь розсіювання значно варіюється залежно від теми; склад джерел "ядерної" зони не є стабільним у часі; журнали зони "А" не завжди профільні темі.
Отже, закон Бредфорда можна розглядати як наближену феноменологічну модель, але не розрахункову. Тому вже більше двадцяти років здійснює активний пошук математичної моделі в двох напрямах: математичне відображення словесного і графічного формулювання закону Бредфорда; математичні моделі, що найбільш задовільно описують емпіричний розподіл у тих галузях, де закон Бредфорда - Ципфа не працює.
Активна роль у поширенні аспектів вивчення закон) розсіювання та використання його результатів належить розповсюдженню у наукознавчих дослідженнях цитатного аналізу. Завдяки йому в 70-90-ті рр. оформилися нові напрями у вивченні розсіювання:
аналіз частоти цитування (використання) журналів і статей, розробка показників оцінки значущості журналів та публікацій у них;
виявлення відповідності між динамікою росту потоку і ступенем розсіювання публікацій;
динамічне та імітаційне моделювання процесу формування потоку статей з нової тематики з метою опису природи розподілу і прогнозу розвитку наукового напряму.
Вивчення динаміки ореолу розсіювання статей певної тематики за великі проміжки часу (від 20 до 100 років) підтвердило зв'язок між закономірностями росту і розсіювання статей у періодиці. Відповідно до результатів цих досліджень нині фахівці розглядають ріст потоку публікацій з нової теми як сукупність взаємопов'язаних процесів: проникнення публікацій нової проблематики в журнали, що раніше не публікували статті цього напряму; збільшення кількості статей у профільних виданнях.
У процесі багатьох досліджень визначена мінливість у часі ознаки "продуктивність журналів", розкрити її нові аналітичні можливості. Наприклад, запропоновано показник "потік через кордон", який дозволяє розрізнювати "консервативні" тематичні галузі від тих, що здійснюю! ь "експансію" в інші напрями. Завдяки змінам цієї ознаки можна говорити про наростаючі тенденції "оновлення" галузі, або про зниження інтересу до проблеми.
С. Бредфорд та його послідовники бачили у законі розсіювання ключ до системи періодичних видань: його використання давало можливість визначити ядро найбільш продуктивних журналів з певної теми (зона А), кількість і перелік періодичних видань середньої продуктивності (зона В), джерела зони розсіювання (зона С), апріорно визначити по емпірично виявленим показникам будь-якої зони загальну кількість однотемних статей. Нині дані про розсіювання застосовують значно ширше - для вдосконалення редакційно-видавничої, бібліотечно-бібліографічної, науково-інформаційної діяльності та наукометричного аналізу.
Серед нетрадиційних можливостей використання статистичних даних про розсіювання набувають поширення такі: визначення кола неперспективних журналів для фахівців певного профілю; створення умов для використання статей із зон максимального розсіювання; оперативне комплектування підфонду профільних журналів; розробка проблемного рубрикатора, що відбиває періодичні видання з певних тем; удосконалення класифікаційних схем і рубрикаторів на основі вивчення тематичних зв'язків між галузями та напрямами, а також методики індексування публікацій з зон розсіювання.
Перспективним є використання даних про розсіювання з метою:{визначення повноти відбиття профільного ДП у документних фондах, базах даних та бібліографічних виданнях; планування робіт щодо ліквідування прогалин ретроспективного обліку журнальних статей в універсальному, галузевому і регіональному аспектах; відбору найбільш значущих періодичних видань для складання проблемно-тематичних покажчиків та списків літератури; виявлення зв'язків між різними проблемами, науковими школами, виділення перспективних напрямів у розробці проблеми.
Для опису явища розсіювання нині використовують різні кількісні показники. За способом організації даних розрізняють:
- параметричні показники - параметри і коефіцієнти математичних моделей (кут нахилу "прямої Ципфа", коефіцієнти розсіювання К.Коула, М. Хайне, коефіцієнт "затухання" Н.В. Смольнікова, коефіцієнт концентрації Д. Пратта-Джин та ін.);
- емпіричні показники, які обчислюються будь-якими іншими способами крім математичних моделей розсіювання (відносне число "п" С. Бредфорда, процентне відношення числа релевантних і нерелевантних статей у журналі, фактор впливу Ю. Гарфілда тощо).
У процесі моніторингу ДП ефективно виділяти в зонах А і В такі групи журналів:
з низькою річною продуктивністю, але тривало працюючи з даної проблематики - постійно профільні;
теоретичні й рекламні журнали, що публікують значні "порції*" статей через декілька років - потенційно перспективні;
журнали, що недавно увійшли до ореолу розсіювання, але мають значну річну продуктивність - перспективні.
Крім того будь-які висновки про журнали, якими комплектується документна установа, повинні бути підкріплені частотою їх використання на світовому інформаційному ринку, аналізом показників частоти їх цитування та (або) оборотності.
Результати експериментального вивчення динаміки ореолу розсіювання дозволили фахівцям стверджувати, що журнали з часом можуть значно змінювати свій ранг, переходити за ознакою річної продуктивності в інші зони розсіювання. Нині найефективнішим є ранжування сумарної річної продуктивності журналів в автоматизованому режимі. Воно дає змогу впорядкувати журнали за їх роллю у мікропотоці, прослідкувати еволюцію ореолу розсіювання, відокремити всередині зон однорідні групи за їх тематикою, жанровою специфікою, систематичністю публікацій з теми та ін.
Таким чином, механізм розсіюваня-концентрації документів у потоці пояснюється спорідненістю наук, їх постій ним прагненням до інтегрування, до створення єдиної науки про природу та суспільство - метанауки. Завдяки тенденції до інтегрування на межі традиційних наук утворюються нові, які використовують "генетичну" інформацію своїх попередників. Окремі науки починають посилено розвиватися, використовуючи інформацію з суміжних, а іноді й далеких наук. Внаслідок цих процесів відбувається концентрація інформації в одних виданнях та її розсіювання в інших.
Розсіювання документованої інформації не можна оцінювати лише негативно. Воно створює умови для взаємозбагачення наук та міжгалузевого інформаційного обміну, для інтегрування і подальшого розвитку знань.
Дослідження та опанування закономірності розсіювання-концентрації дозволяє вирішувати багато практичних завдань науково-інформаційної діяльності, та є необхідним для кожного фахівця документно-комунікаційної сфери.
