Існування людської цивілізації можливо лише за умов спадкоємності соціокультурних традицій поколінь, що здійснюється через успадкування суспільно значущої інформації. Передавання інформації може здійснюватися двома основними способами: через безпосередню діяльність; через знакове опосередкування.
При всіх перевагах першого способу він не забезпечує виконання найважливішої соціальної функції - меморіальної або функції пам'яті. Прагнення зафіксувати, зберегти та передати цінні відомості, накопичені суспільною практикою, сприяло винаходу знакових систем, а також засобів та способів закріплення знаків на матеріальному носії, тобто до появи основних складових будь-якого документа.
Складний процес формування документної комунікації відбувався поступово, протягом кількох сотень тисячоліть, виникненню власно документа передував прадокумент, період функціонування якого характеризується як етап зародження ДП та М в суспільстві.
Найдавніші зразки прадокументів належать до епохи палеоліту (2 мільйони років - 15 тис. років до н.е.). Тоді людина фіксувала своє початкове знання про світ у виді прикрас та насічок на кістках тварин, знаряддях праці (списах, палицях, дрючках та ін.). Для закріплення числової інформації використовувалися кістки плодів, горіхи, зуби та фалангові кістки тварин. Прикладом може бути кістковий браслет із Мезину (пізньопалеолітичне поселення на Чернігівщині), який одночасно виконував функції лічильної бирки, календаря, прикраси та музичного інструменту типу кастаньєт.
Перехід до нової стадії фіксування та передачі інформації здійснюється завдяки виникненню художнього відображення дійсності - живопису. Найдавніші зразки наскального печерного мистецтва знайдено в печері Ла-Феррасі (Франція), де на кам'яних блоках продряпані зображення тварин та жіночі фігурки, які мають орнамент, покритий бурою вохрою (вік знахідки - приблизно 27 тис. років до н.е.).
Про здатність первісних людей свідомо фіксувати на матеріальному носії результати духовної діяльності свідчать також частково оброблені фігурні камені, кістки, ікла, черепашки, які використовували як талісмани, амулети, прикраси. Всюди, від Піренейського півострова до Сибіру, зустрічаються чуринги - кам'яні та кісткові пластини з зображеннями у вигляді радіальних та поперечних ліній, прямокутників, концентричних кіл, спіралей. Значний символічний зміст мали також жіночі статуетки - "палеолітичні Венери", що використовувалися як підвіски. Всі ці предмети виконували знакову функцію, їх поява знаменує важливий період розвитку прадокумента.
За думкою В. А. Соколова, розквіт палеолітичного мистецтва означав значне збагачення документного комунікаційного каналу та ретроспективної соціальної пам'яті, що було передумовою нових досягнень матеріальної та духовної культури. Так, орнамент та схематизовані зображення первісного мистецтва - це попередники писемності у вигляді піктограм та ієрогліфів.
Дійсно, в епоху мезоліту (14 - 10 тис. років тому) зображення людей та тварин у печерах Європи, Африки, Америки, Австралії мають вже стилізований характер, поряд із ними зустрічається багато символів - стрілки, хрести, кола, овали, прямокутники, змійки, ялинки тощо. Як фарби використовуються вохра, двоокис магнезію та кольорова глина. Фарби наносилися на малюнки пальцем або пензликом, зробленим із шерсті тварин.
Таким чином, у процесі розвитку первісного мистецтва поступово формувалися основні компоненти документа: знакова система, засоби та способи фіксування інформації, матеріальний носій та його конструкція.
Власне писемність виникла тоді, коли малюнки та зображення набули свідомого інформативного характеру, коли за допомогою окремих малюнків - піктограм людина почала цілеспрямовано закріплювати й передавати соціально значиму інформацію. Так виникла піктографія (від лат.- "намальований") - малюнкове письмо, що складалося з окремих зображень. які читалися завдяки певній послідовності розміщення всіх компонентів малюнка.
У часи широкого розповсюдження піктограм існували правила написання різних видів зображень, що передавали образи богів, воїнів, міфічних персонажів, сцен релігійного характеру та ін. Велике інформативне навантаження мали кольори: чорний означав ніч, смерть; червоний, жовтий, оранжевий - вогонь, сонце, тепло; блакитний - небо, світ, день, воду; зелений рослинність, родючість та ін.
Але піктографія не є письмо у власному смислі слова, тому що вона не фіксує певної мови. Можливості піктографії обмежені, оскільки вона непридатна для передавання абстрактних образів та понять.
Наступна стадія розвитку прадокументів як первісних складових ДП та М пов'язана з появою у письмі окремих умовних позначень - символів, які стали основою ідеографії. Ідеографічне письмо складалося з ідеограм, що передавали окремі поняття, словосполучення поза їх звукового значення, але ідеограми вже відповідали слову або поняттю певної мови.
Більшість дослідників датують виникнення писемності IV - III тисячоліттям до н. є. Однак, в Ірані знайдено цифрові значки та бирки, датовані 8500 роком до н. є. Поблизу міста Мелітополя на деяких печерах, гротах та плитах Кам'яної Могили знайдено письмена, що належать до 6200 р. до н. є. Фахівці припускають, що їх залишили жреці Шумеру, які відвідували ці місцевості у пошуках місць розселення навколо Чорного моря. На стінах печер красною та чорною фарбами намальовано різноманітні ритуальні сцени: полювання на Небесного Оленя, жіночі божества, шумерський бог Місяця, ім'я якого написано на плитах. Можливо, цей своєрідний архів низовин Дніпра став предтечею наступних архівів Месопотамії.
На гончарних виробах культури Яншао (Китай) знайшли ідеограми, що використовувалися для позначення цифр 5, 7, 8, - їх датовано V - IV тис. до н. є. Найдавніші піктограми, датовані 3400 р. до н. є., знайдені на глиняних табличках із Ніппура (Південний Ірак).
Ідеографія стала основою писемності всіх широко відомих найдавніших цивілізацій - єгипетської, китайської, шумерської, в яких було поширене ієрогліфічне (словесне) письмо. Так, у IV тис. до н. є. виник шумерський клинопис. Знаки видавлювали на м'яких глиняних табличках дерев'яною паличкою - стилем, після обпалювання або висушування таблички ставали міцними як камінь. Прямокутний стиль тримали нахилено, видавлюючи одним його кутом, у результаті верхня частина лінії клиновидно стовщувалася (звідси - "клинопис").
Поширення у IV - III тис. до н. є. словесного письма, виникнення засобів та способів фіксування інформації, а також спеціально сконструйованого для цього матеріального носія сприяли зростанню кількості документів, їх змістовному розмаїттю, що зумовило початок нового етапу еволюції ДП та М.
Фахівці стверджують, що перші шумерські таблички фіксували дані господарської звітності. Це було викликано потребами економіки, яка вимагала обліку товарів, що надходили до міста та вивозились з нього. Значну частину ДП та М складали таблички, що містили дані про господарські операції, кількість рабів, ємність та обсяг товару, числа днів, місяці. роки. Еволюція табличок із господарськими записами сприяла виникненню математичних документів, а також текстів, що виходили за межі господарських цілей та стали прообразом гуманітарної та природничо-наукової літератури.
Потреба у фіксуванні інформації була такою великою, що спричинила умови для структурування ДП та М. Існує думка, що Шумер - це перша в історії цивілізація, яка відобразила різноманітні аспекти свого розвитку в документах міфологічного, епічного, юридичного, політичного, медичного, географічного, сільськогосподарського, бібліографічного та побутового змісту.
Так, найдавніша географічна карта виконана на шумерській глиняній табличці і датована 2250 р. до н.є. На ній зображено річку Євфрат, що тече по Північній Месопотамії (сучасний Ірак). Найдавнішим зразком медичної літератури є невелика глиняна табличка з шумерським текстом, датована 2100 р. до н.е. Текст містить рецепти різних мазей, пластирів таін.
Найстаріший нотний запис, зафіксований на шумерській глиняній табличці у 1800 р. до н. є. На цьому документі зображено гептатонічну шкалу, що фіксує у нотних записах ассирійську любовну пісню.
У релігійному центрі Шумера - Ніппурі знайдено декілька тисяч табличок, розташованих у 62 кімнатах. У культурному центрі країни - місті Урі було відкрито "Будинок табличок" та кілька великих бібліотек. У іншому великому місті Шумера - Лагашу знайдено бібліотеку, у фонді якої систематизовано за змістом 20 тисяч табличок, серед них - законодавчі документи, праці з математики, історії, медицини та астрономії, найдавніші географічні карти, сільськогосподарські посібники (календар землероба та класифікація рослин) тощо.
У ході археологічних розкопок шумерських міст знайдено не лише великі бібліотеки та архіви царсько-храмових господарств, але й бібліотеки шкіл, особисті бібліотеки та архіви звичайних мешканців - торговців, ковалів, ювелірів та ін. Розповсюдження грамотності серед значної частини населення країни й відокремлення професії писаря сприяли росту обсягів та збагаченню тематичної, видової, географічної, авторської структури ДП, його кумуляції у архівних та бібліотечних документних масивах. Нині розшифровано та прочитано шумерські таблички з записами міфів, легенд, гімнів, прислів'їв, поем, елегій, що свідчить про зародження літератури та розвиток інших видів мистецтва.
Винайдений шумерами клинопис широко розповсюдився по країнах Близького Сходу та Малої Азії. У давній бібліотеці Вавилону (стародавнє місто на території сучасного Іраку) знайдено понад 1000 клинописних табличок, датованих IV - III тис. до н.е. Цей ДМ можна класифікувати за змістом на підручники з граматики та математики, історичні літописи, законодавчі та юридичні документи, політичні трактати, ділові документи тощо.
У стародавньому Єгипті також спостерігається тематичне розмаїття ДП та М. Каталоги книг храмових бібліотек цієї наймогутнішої держави Давнього Світу, що зафіксовані на стінах культових споруд, містять переліки пергаментних документів релігійного, медичного, географічного, кулінарного змісту, а також документацію храмів, пов'язану з його інвентарем та персоналом.
Поширення потреби в документуванні інформації зумовило подальший розвиток та вдосконалення систем письма, матеріалу та конструкції носіїв інформації. Поширені в III - II тис. до н. є. глиняні плитки вишиною до 40 см., що містили по 400 рядків у 4 колонках із двох сторін, були дуже громіздкі при малій інформаційній ємності. Окремий твір займав до 10 плиток. Ріст ДП та швидке накопичення ДМ потребувало побудови величезних документосховищ.
Починаючи з III тис. до н. є. в Єгипті почали використовувати новий матеріальний носій документованої інформації - папірус, що виробляли зі стебел однойменної рослини сімейства осокових. Конструкція матеріального носія з папірусу мала форму свитка, розміри якого були різноманітними: найбільш поширені папіруси мали 445 см. довжиною та 16 см. шириною, але довжина деяких перевищувала 40 м.
Використання свитку значно підвищило інформаційну ємність документів завдяки великим розмірам матеріального носія та можливості застосовувати фарби як новий засіб фіксування інформації. На свитках писали паличками або пензликами, користуючись чорними чорнилами, які виготовляли з вугілля, змішаного зі смолою. Перші слова літературного тексту, назву місяців та днів писали червоними чорнилами.
Документи на папірусах, що збереглися у бібліотечних та архівних ДМ палаців і храмів, містять як ділові документи (листи фараонів, бухгалтерські розрахунки) так і високохудожні літературні твори, навчальні посібники, наукові праці з математики, астрономії, медицини, релігійну літературу тощо. При бібліотеках та архівах, які здебільшого розміщувалися в одному приміщені, існували не лише школи писців, але й скрипторії - майстерні по виробництву документів, що стали прообразами генезисних документних систем.
Подальша еволюція матеріальних носіїв інформації тісно пов'язана з еволюцією знакових систем і способів їх закріплення і передачі в часі та просторі. Наступна стадія розвитку ідеографічного письма - використання знаків для відтворення не слів або понять, а морфем - мінімально значимих частин слова. Так виникло фонетичне (звукове) письмо, основане на передаванні не смислу, а звучання слів. Створення алфавіту, який передає окремі звуки за допомогою знаків (літер) для приголосних та голосних - це останній важливий крок в історії розвитку письма.
Усі види буквеного (алфавітного) письма походять від письма Фінікії, що виникло наприкінці II тис. до н.е. Замість сотень і тисяч ієрогліфів воно за допомогою 22 букв, що мали просту та зручну для написання форму, фіксували всі приголосні звуки. Фінікійській алфавіт удосконалили греки, які окрім приголосних почали фіксувати голосні букви. Приблизно до 400 р. до н. є. склався класичний грець кий алфавіт, що мав 24 букви, з яких 7 голосних. Цей алфавіт став національним письмом для всієї Греції, а пізніше Візантії.
Культурні досягнення Стародавньої Греції суттєво вплинули на загальний розвиток системи ДК. У VI -IV ст. до н.е. значно збагатились типологічна та авторська структури ДП та М Стародавньої Греції. Розвиток наукової думки та активне її документування привели до відокремлення у ДП та М різних жанрів наукових документів: діалогів, трактатів, географічних та астрономічних таблиць, каталогів зірок, карт, коментарів, енциклопедій та словників різних понять, літописів та хронік. Ріст обсягів ДП відбивають фонди особистих та публічних бібліотек: найбільшу для свого часу особисту бібліотеку мав Аристотель - 40 тис. світків; в Олександрії організовано Храм Муз, у бібліотеці якого у II ст. до н.е. нараховувалося 400 світків, а через двісті років - уже 700 тис. Склад ДФ бібліотеки був універсальний за змістом, відображував все, що створила грецька цивілізація - твори поетів, істориків, ораторів, лікарів, математиків, філософів, а також іноземну літературу - перекладені та не перекладені римські, єгипетські, сирійські, індійські, єврейські рукописи.
У Стародавньому Римі крім публічних функціонувало багато бібліотек, що відкривалися при академіях та інших навчальних закладах. Кожна велика антична бібліотека мала скрипторій - майстерню для переписування манускриптів. Поширюється бібліофільство, створюються приватні бібліотеки, розповсюджуються практичні керівництва на допомогу комплектування бібліотечних фондів, відкриваються книжкові крамниці, які одночасно були й читальнями, де з мстою обговорення нових творів збиралися поети, письменники, науковці. Таким чином, внаслідок активізації функціонування ДП та М поряд із генезисними почали розвиватися транзитні й термінальні ДС, зароджуються наукові знання про розмноження, відбір, розповсюдження, придбання, зберігання та використання документів.
Фонетична система письма, що проникла з Греції та Риму, впливала на розвиток писемності наддніпрянських праслов'ян періоду Черняхівської культури (П - V ст. н.е.). На деяких уламках посуду тих часів, на виробах із кістки виявлено грецькі й латинські літери та окремі слова, що переконливо свідчить про поширення серед багатоплемінного населення - носія черняхівської культури - писемності на основі грецького і латинського алфавітів.
Існують різноманітні версії розвитку давньо-слов'янської писемності. їх узагальнення дозволяє дослідникам запропонувати три групи різних алфавітів: 1) - руни або руниця; 2) - глаголиця; 3) - кирилиця або латиниця.
Записи на слов'янських рунах збереглися лише на могильних каменях та прикордонних стовпах, на зброї, прикрасах, монетах та культових статуетках. Є припущення, що це була попередня стадія розвитку писемності. Основою для писемності була у слов'ян глаголиця, яка, за думкою багатьох дослідників, виникла на століття раніше кирилиці. Пізніше кирилиця витіснила глаголицю.
Археологічні знахідки свідчать, що руси не лише писали або малювали букви, але й видавлювали їх на дереві або березовій корі, втираючи фарби у вдавлені місця, щоб надовго зберегти написане. Є дані, що вже в IV ст. європейські вчені листувалися зі слов'янськими вченими, які використовували різноманітні шрифти.
Щодо відомих та офіційно визнаних фактів розвитку книжкової справи в Україні, одним з найперших і найбільших її осередків у Київській Русі були Десятинна церква (996 р.), де розпочалося літописання, та скрипторій Софійського собору, в якому уже в 1037 р. налічувалося понад 900 томів літератури різного змісту. Серед них - багато творів церковного характеру (житія святих, проповіді), наукові твори (переклади з грецької та болгарської мов, хроніки, оповідання, історичні повісті, билини).
Літописи як історичне письменство набуло значного розвитку в Україні-Русі XI - XIII ст. Спершу як порічні записи подій, ведені ченцями в монастирях, вони поволі перетворилися на літературно-наукові твори. З правових документів були поширені договори, юридичні грамоти, які писалися у канцеляріях за певними шаблонами.
Вважається, що кількість книг, що перебували в ужитку в Київській Русі в XI ст. сягнула 200 тисяч одиниць. У XI -XIII ст. у країні сформувався значний гурт людей, яких можна назвати "книголюбами". Літописи подають імена князів, що любили читати, збирали бібліотеки: Ярослав, Володимир Василькович, Святослав (Збірник 1076 року був укладений на підставі його книгозбірні). Книги купували, переписували, вимінювали, дарували. Так, полоцька княжна Євфросинія (1173 р.) подарувала свою бібліотеку церкві св. Софії.
Розвиток писемної комунікації потребував винаходу зручних та дешевих матеріальних носіїв інформації. Єгипетський папірус був дорогим і недовговічним. У ПІ ст. до н. є. його змінив пергамент, який мав багато переваг: був міцнішим, легко згинався та різався, писати на ньому можна було з обох боків аркуша. Завдяки цьому від папірусних світків перейшли до зручнішої форми писемних творів - книжкового кодексу, яка збереглася понині. До ХП ст. пергаментні кодекси - єдина форма книги в Європі.
Однак пергамент був надто дорогим: для виготовлення одного кодексу середніх розмірів використовували десятки телячих, козлиних або овечих шкур. Шкільний підручник коштував більше двох телят, в Іспанії за один манускрипт віддавали будинок з виноградником.
Загальновідомим фактом винаходу технології виробництва паперу є рецепт, запропонований китайським ремісником Тсай Лунем у 105 р. Але на півночі Китаю знайдено папір, датований 71 р. до н.е. - 21 р. н. є., тобто папір винайдено приблизно на 100 років раніше, ніж вважалося донині.
У П - ПІ ст. н.е. папір став у Китаї головним матеріалом для письма. Пізніше технологію виробництва паперу опанували араби, які в VIII ст. завезли таємницю її виготовлення до Європи. Паперові книги були значно дешевші за пергаментні, що суттєво вплинуло на кількісний ріст документних потоків, масивів та фондів у XIII - XIV ст.
Швидкий розвиток паперової промисловості в Європі: у ХШ ст. в Італії, XIV ст. - у Франції, XV ст. - у Германії та інших європейських країнах свідчить про зростання потреби у документованій інформації, що зумовлено значними соціально-економічними зрушеннями: зменшенням авторитету церкви, відродженням наук та мистецтва, розвитком шкільної та університетської освіти. Так, в 1500 р. у Європі функціонувало вже 79 університетів, при кожному з яких формувалися архівні та бібліотечні документні масиви та фонди. Рукописний спосіб документування та тиражування інформації вже не міг задовольнити суспільні комунікаційні потреби. У багатьох країнах велись інтенсивні пошуки економічної та високопродуктивної технології тиражування документів.
Перші спроби друкування було здійснено у Стародавньому Китаї - у VIII - IX ст. тут почали застосовувати ксилографію (від грецького "ксилон"- дерево, "графо"- писати) - друк з дерев'яної форми. їх досвід перейняли інші народи Індокитаю. Найдавнішим друкованим документом, що зберігся понині, є свиток Дхарані або Сутра - звід релігійно-філософського учення Стародавньої Індії. Встановлено, що її текст надруковано з дерев'яних кліше не пізніше 704 р. н.е.
У XI ст. почали використовувати набірні форми, які складалися спочатку з глиняних, а потім - з металевих літер -ієрогліфів. Припускається, що книга з поемами періоду династії Тан (Корея), яка містить 28 сторінок, надрукована за допомогою металевого шрифту біля 1160 р. Однак більшість книгознавців вважає, що пріоритет у винаході друкарського станка належить німцю Іогану Гутенбергу, перші друковані книги якого датовано 1445 р.
Широке розповсюдження нового - ефективнішого способу документування та тиражування інформації ознаменувало початок наступного етапу еволюції ДП та М.
Початком цього етапу стала друга половина XV ст., що характеризується швидким збільшенням кількості генезисних ДС, суттєвим удосконаленням технологій книгодрукування. У 1461 р. відкриваються типографії у німецьких містах Бамберг і Страсбург; у 1465 - в Італії; 1468 р. - у Чехії й Швейцарії; 1469 р. - у Нідерландах; 1470 - у Франції; 1473 р. - в Угорщині; 1474 р. - в Іспанії; 1476 р. - у Польщі; 1490 р. - у Туреччині. Протягом п'ятдесяти років засновано понад 1100 типографій, які випустили у загальній кількості 35-45 тисяч назв першодрукованих книг тиражем близько 20 млн. прим. З них понині збереглося близько 500 тис. прим. Книги, надруковані раніше 1 січня 1501 р., називають "інкунабулами"; з 1501 -1550 рр. - "палеотипи". За тематикою половина потоку інкунабул - релігійна література, чверть - художні твори, 10% - документи з юриспруденції, 15% - інші галузі знань.
У XVI ст. замість дрібних майстерень виникають великі друкарські мануфактури, зростають тиражі книг - наприкінці століття вони сягали 1000 прим. Внаслідок цього збільшуються обсяги ДМ книготорговельних установ, зростають ДФ особистих, публічних та навчальних бібліотек.
Майже половину ДП та М ранніх друкованих видань становила релігійна література. Але поглиблювання спеціалізації у книговиданні зумовило появу видавців, що випускали не лише духовну, а й світську літературу, підручники з математики, практичні посібники для ремісників, наукові видання. Зі збільшенням питомої ваги наукової літератури ускладнюється не лише змістовна, а й видова структура ДП та М - поруч з книгами друкуються нотні, картографічні та ізографічні видання.
У XV - XVI ст. у Німеччині почали друкувати для продажу брошури з політичними або сенсаційними новинами, які стали прообразом періодичних видань. Найпершою газетою вважається брошура останніх новин, опублікована у Кельні в 1470 р. Як самостійне видання газета вперше почала регулярно виходити в 1631 р. у Франції. Найстарішою з газет світу, що існує понині, є шведська офіційна газета - орган Королівської шведської академії, заснована в 1645 р.
Одним із найстаріших журналів світу є журнал "Філософські праці Королівського товариства", перший номер якого вийшов в світ у 1665 р. в Англії. Одночасно з ним у Парижі почав видаватися "Журнал учених", що мав оперативно інформувати наукову спільноту про нові наукові видання. Таким чином журнал як вид документа історично виник у вигляді наукових реферативних журналів. Найперший у світі щорічник - "Альманах старого Мура"- виходить з 1697 р.
Подальший розвиток книжкового виробництва в Європі характеризують такі дані: в XVI ст. видано понад 242 тис. назв, у XVII ст. - 972300 назв, у XVIII ст. - близько 2 млн., а тиражі в середньому зросли з 300 - 350 примірників у XV ст. до 1000 - 1200 у XVII ст. Твори друку дешевшали та ставали більш доступнішими, що зумовлювало демократизацію книжкового ринку. Процес формування типо-видової та жанрової структури ДП та М наукових документів детально висвітлено у працях С.Г. Кулешова.
В Україні у XVI ст. вплив європейського гуманізму відбився на збільшення інтересу до природничих наук, математики, астрономії, ширилися філософськи твори античних авторів. Маєтки крупних магнатів (князів Андрія Курбського, Юрія Слуцького та ін.) ставали культурними осередками, в кожному з яких була школа й друкарня.
Впровадження постійного українського друкарства пов'язують з іменем Івана Федорова, який заснував у 1572 р. друкарню у Львові. Першою загальновизнаною українською друкованою книгою вважається виданий І.Федоровим "Апостол" (1574 р.). Однак щодо зародження українського книгодрукування нині спостерігається розвиток іншої версії: є інформація, що в Україні, зокрема у Львові друкарні існували ще до І. Федорова. Цю думку намагаються науково обґрунтувати українські книгознавці - О. Мацюк, Я. Запаско, В. Карпинський, Г. Коляда, П. Плющ, Ф. Максименко та ін.
Так, у фонді василіанських монастирів Центрального Державного Історичного архіву у Львові виявлено документи, які свідчать, що в цьому місті друкарня заснована ще в 1460 р. За документальними архівними джерелами власну друкарню подарував монастиреві львівський громадянин Степан Дропан. Звичайно, таке раннє виникнення друкарства в Україні дещо несподівано, але, якщо взяти до уваги високий рівень економічного і культурного розвитку Львова на той час, його тісні зв'язки з західними, зокрема з німецькими містами, про що є багато свідчень (наприклад, до середини XVI ст. папір до Львова постачали майже винятково з німецьких та польських паперових млинів), то стає зрозумілим наявність книгодрукування у Львові раніше багатьох міст Європи.
Дещо пізніше виникли друкарні і в інших містах України, зокрема в Києві та Острозі. Типографічний опис Київського намісництва в розділі "О типографії, или печатном домі Києво-Печерської лаври" свідчить не лише про заснування у 1531 р. першої друкарні в Києві, але й про те, що і в Острозі на той час також була друкарня. Щодо складу ДП України XV - XVI ст., перше місце в ньому належить творам церковним, зароджується і релігійно-публіцистична література. У світській літературі було багато літописів, в XVI ст. з'являються перші видатні вірші, епічні пісні (думи). У потоці законодавчих документів з'являються міжнародні договори, привілейні грамоти, земські устави і кодекси законів.
З середини XVI ст. крім Києво-Печерської лаври та Острога на Волині великими центрами книгодрукування в Україні були Львівська братська школа, монастирі Кременця, Чернігова, Новгород-Сіверського та ін. Монастирські братства об'єднували вчених, письменників, редакторів, граверів, коректорів, переписувачів, перекладачів. Книги, що видавалися у друкарнях монастирів, поповнювали не лише монастирські, але й приватні замкові бібліотеки гетьманів та князів. Основними способами постачання фондів бібліотек була купівля, дарунки, обмін та переписування.
Наприкінці XVI - початку XVII ст. в Україні швидко поширюються масштаби та репертуар книговидання. Лише в Острозькій друкарні у 1580 - 1612 рр. надруковано 28 видань. У Києві поряд із монастирськими працювали власні українські та польські друкарні. У першій половині XVII ст. з'являються друкарні: у 1604 р. - Дерманська на Волині та Срятинська біля Львова, 1606 р. - Крилоська під Галичем, 1616 р.- Києво-Печерська, 1619р.- Рахманінська на Волині, 1628 р.-Луцька.
Найбільше значення мала Києво-Печерська друкарня. За 15 років тут видано понад 40 книг, серед них були книги по 1000 - 1500 сторінок. Крім книг релігійного змісту друкували твори з філософії, історії, і не тільки українською, але й польською та латинською мовами. Щоб забезпечити друкарню папером, архімандрит Києво-Печерський Єлисей Плетенецький заснував у Радомислі біля Києва папірню та ливарню черенків.
Внаслідок розвитку українського книгодрукування у ДП та М крім різноманітних літургійних текстів з'являлися підручники для братських шкіл, філософські та літературні твори, видані різними мовами. Так, Луцька братська друкарня, заснована в 1626 р., видавала збірки віршованих творів українською мовою та підручники. Бібліотека Луцького братства налічувала на той час майже 30 друкованих книг українською, грецькою, латинською, польською та церковнослов'янською мовами, богослужбові книги, довідкову та навчальну літературу, значний масив музичних творів, філософські та педагогічні праці, багато архівних документів. Пізніше братчики влаштували древньосховище, в якому зберігались рукописні книги і стародруки.
В Україні кінця XVII ст. діяло 13 друкарень: з них 9 українських, 3 польські, 1 єврейська. Найінтенсивніше працювали українські друкарні в Києві, Новгород-Сіверському та Чернігові. З 20 книжок, виданих Новгород-Сіверською друкарнею, 15 належало перу українських авторів, а в одному лише 1679 р. друкарня випустила понад 6 тис. примірників різноманітних підручників для початкових шкіл.
У XVIII ст. провідними типографіями були Київська лаврська, Лаврського братства, Почаївська та Чернігівська. У Галичині типографії друкували книги польською, латинською, німецькою мовами. У Львові в 1749 р. почала виходити перша в Україні газета - "Львівський кур'єр", що видавалася французькою мовою.
Збільшення обсягу ДП зумовило до формування ДМ транзитних документних установ: у XVII ст. функціонували книжкові крамниці Львівської братської, Київської лаврської, Почаївської (XVIII ст.) типографій.
У другій половині XVIII ст. на Лівобережній Україні, що була у складі Російської держави, засновані типографії з громадянськими шрифтами - в Єлизаветграді (1764 р.), Києві (1787 р.), Єкатеринославі та Харкові (1793 р.). У першій половині ХІХ ст. важлива роль у книгодрукуванні належала типографії Харківського університету, заснованій у 1805 р.
У Європі на початку ХІХ ст. у поліграфічній справі відбулася промислова революція, яка сприяла вдосконаленню засобів, способів та технологій документування інформації. Мануфактурні типографії, основані на ручній праці, замінили промислові підприємства, які використовували друкарські машини. Винахідник першої друкарської машини - німець Фрідрих Кеніг. У 1814 р. її використовували в Англії, де він тоді жив, для друкування газети "Тайме". У 1817 р. Кеніг повернувся у Германію, де заснував фабрику друкарських машин.
У 1830-х рр. в Америці з'явилися тигельні друкарські машини, які понині використовують для друкування бланків, обкладинок, ілюстрацій. У 1860 р. Вільям сконструював ротаційну машину, що дозволяла друкувати на обох сторонах паперового полотна і була особливо зручною для випуску газет. У 1866 р. цю машину оздобили різальними та фальцювальними апаратами. У 1884 р. в США було винайдено строко-відливну складальну машину (лінотип), а у 1897 р. винайшли літеровідливну складальну машину (монотип), що вдосконалювала процеси коректури та верстання.
Паралельно відбувалося технічне переобладнання виробництва паперу. У 1799 р. француз Луі Робер винайшов першу машину для виробництва паперу. У середині ХІХ ст. навчилися виробляти якісний папір з деревини, що значно оптимізувало виробництво та поширило його масштаби. Оперативно опанували виробництво різних сортів паперу (спеціальної афішної, газетної, картографічної та ін.). Нині виробляється понад 600 різновидів паперу
Досягнення науково-технічного прогрес сприяли стрімкому росту ДП та М. Поряд із книжковою зростає обсяг газетно-журнальної продукції, створюються документи на новітніх носіях інформації, що зумовлює початок нового етапу еволюції ДП та М.
Виділення цього етапу пов'язано з виникненням та стрімким розвитком машинопрочитуваних документів. Процес постійного збільшення обсягів документованої інформації стимулював пошуки інформаційноємних носіїв, які б мали менші розміри, але вміщували більше інформації. Ідея перших машинопрочитуваних документів належить французу Жакару - винахіднику перфокарти. У 1780 р. він застосував її як контрольну у ткацьких верстатах - перфокарта фіксувала інформацію, необхідну для відтворювання малюнка в процесі вичинення тканини.
Для механізації обробки великих масивів документованої інформації перфокарти почали застосовувати з 1848 р., коли Ч. Бабідж створив першу аналітичну машину, що використовувала перфокарти для статистичних цілей. У 1884-1889 рр. Г. Холлерит створив лічильно-перфораційні машини, призначені для автоматизованої обробки інформації. У 1911 р. в США створено перше підприємство по виробництву лічильно-обчислювальних машин, що працювали на перфокартах. Ці машини були прообразами сучасних ЕОМ.
У 1816 р. французький винахідник Ж.Н. Н'єпс утримав перше фотографічне зображення об'єкта на носії. П_тент на винахід фотографії одержав у 1839 р. французький художник Л. Дагер - його технологія набула назву "дагеротипія". З 1841 р. опанували негативні та позитивні зображення об'єкта, який фотографувався, внаслідок чого з середини ХІХ ст. у структурі ДП та М відокремилися чорно-білі, а пізніше - кольорові фотодокументи.
Фотоплівку як новий матеріальний носій інформації застосували для створення мікрокопій документів. У 1853 р. здійснено перші спроби мікрокопіювання на прозорій, а в 1870 р. - на непрозорій основі.
У 1867 р. американцям К. Шолсу, С. Суле і К. Глиддену видали патент на друкарську машинку, яка на початку 70-х рр. надійшла у продаж під фірмовою назвою "Ремінгтон", ставши прототипом сучасних друкарських машин.
Ідея запису звукової інформації за допомогою фонографа належить французькому поету та вченому Шарлю Кро, який у квітні 1877 р. передав опис винаходу Французькій академії наук. Однак створив цей апарат відомий американський винахідник Томас Алва Едісон. Його технік Джон Крузі виготовив перший діючий пристрій з вощаним фоноваликом у грудні 1878 р. Горизонтальний диск - грамофонну платівку винайдено Емілем Берлинером і вперше продемонстровано у СІЛА в травні 1888 р. Найперший запис людського голосу зроблено під час виступу генерал-губернатора Канади на відкритті промислової виставки в Торонто 11 вересня 1888 р.
Перші "рухомі картинки" зняв Луі Ле Пренс ще в 1885 - рр. Його камера запатентована у Великій Британії у 1888 р. Найстаріший кінофільм зберігся на рулоні світлочутливого паперу шириною 53,9 мм. - він знятий Ле Пренсом у жовтні р. (швидкість проекції -10 - 12 кадрів за секунду). Спочатку фільми дивилися через кінетоскопи - апарати з вічком, які дозволяли дивиться на зображення, що рухалися. Ці зображення знімали на гнучку целулоїдну плівку.
Найпершим фільмом, публічно показаним на екрані братами Люм'єр у Парижі 22 березня 1895 р., був фільм під назвою "Вихід робітників з заводу Люм'єр", який знято у вересні 1894 р. у Ліоні. Перші кіносеанси в Росії відбулися у травні 1896 р. у Петербурзі та Москві. У 1908 р. зняли перший російській німий ігровий фільм "Стенька Разін". При демонструванні його озвучувала грамплатівка - так з'явився перший комбінований документ. Перший звуковий фільм було зроблено Ю.О. Лостом у 1906 р.
Магнітний запис винайдено у 1898 р. Вальдемаром Пулсеном з Данії. Його було здійснено за допомогою апарату "Телеграфон", у якому застосовувалась стальна проволока. У 1928 р. Фриц Пфлаймер з Германії винайшов магнітну стрічку. Технологія удосконалення магнітного запису та магнітних носіїв найактивніше почала розвиватися у 1940 -х рр.
У 1948 р. Деніс Габор, відомий працями з електронної мікроскопії, запропонував ідею голографії як метода повного запису хвильових полів, що розсіюються від предметів. У 1960 р. створено перший лазер, який використовували для отримання голограм. Голографічні системи пам'яті можуть складати 10 - 10 біт, вони вельми перспективні для обчислювальної техніки, яка потребує великих обсягів пам'яті.
Першим програмованим комп'ютером був 1500-ламповий "Колосе", спроектований Максом Н'юменом і сконструйований у 1943 р. у Великій Британії. Винахід транзистора в 1948 р. дав міцний імпульс для розробки та вдосконалення нових поколінь комп'ютерів. Протягом 1969 - 1973 рр. вдалося створити мікрокомп'ютер. Поєднання технологій мікрокопіювання з електронно-обчислювальною технікою привело до появи у 1960-х рр. у структурі ДП та М супер- та ультрамікрофіш, які з 1965 р. почали використовуватися у бібліотеках для створення страхових підфондів мікродокументів.
У 1956 р. здійснено перший відеозапис, перша демонстрація домашнього відеомагнітофона відбулася у 1963 р. в Лондоні на студії телекомпанії Бі-Бі-Сі.
Перші компакт-диски створено компанією "Філіпс" у 1978 р. Ємність одного диска становила від 10 тис. до 1 млн. сторінок тексту формату А4. У 1985 р. у Японії здійснено перше видання на СD-ROM. Це був словник, що містив 5 мільйонів науково-технічних термінів на восьми мовах. Друге видання цього словника на оптичному диску видано у 1989 р. і містило вже 7 мільйонів науково-технічних термінів на дванадцяти мовах.
У цей період ДП видань на СD-ROM почав швидко зростати: лише в Японії у 1987 р. він налічував 55 назв, у 1988 р. - 77, 1989 р. - більше 150 назв. Загалом у світі в 1989 р. видано 1418 видань та баз даних на СD-ROM, у 1992 їх вийшло вже 6438. Нині магнітні та оптичні диски посідають провідне місце серед машинопрочитуваних носіїв інформації. Детальніше історію розвитку машинопрочитуваних документів висвітлено у підручниках Н.М. Кушнаренко.
Останнє покоління СD-ROM одержало назву DVD. Ці диски, створені у 1997 р., мають такий же діаметр (120 мм.) і товщину (1,2 мм.), але запис інформації може здійснюватися з обох сторін на двох робочих поверхнях, у зв'язку з цим загальний обсяг інформації, що вміщує диск, дорівнює 26 звичайним СD-ROM.
Розширення можливостей запам'ятовуючих пристроїв ЕОМ дозволяє організовувати електронні документні масиви - бази даних, що існують як гіпертексти і надають можливість формувати структуру читання й перебудовувати тексти залежно від бажання користувачів. Сучасні тенденції розвитку документних комунікацій такі: якщо кількість паперових видань щорічно зростає у світі на 5-7%, то кількість баз даних у режимі "он -- лайн" зростає на 30-40%, а баз даних на СD-ROM - більше ніж на 100%. Це сприяє реструктуризації ДП та М, виводить їх на новий рівень існування, але значне зменшення у ДП та М питомої ваги паперових носіїв інформації - це прогноз далекого майбутнього. Нині близько 90% ДП та М складають паперові документи, 5% - мікрофільми, 5% - магнітні та оптичні диски.
