У теоретичному знанні про систему ДК особливе місце посідають закономірності її існування. їх значення в тому, що вони відбивають суттєві, сталі, необхідні зв'язки між документно-комунікаційними явищами. Закономірність указує на загальний характер процесу, який є не хаотичним скупченням випадковостей, а підкорюється необхідній послідовності, певному порядку, який не залежить від свідомості людини. Якщо явище наступає закономірно, а не випадково, то воно відповідає певному закону. Поняття "закон" та "закономірність" - однопорядкові, тобто суттєвих відмінностей між ними не існує.
Закономірності функціонування ДП та М - це найстійкіші тенденції їх розвитку та використання у суспільстві. Вони зумовлені наявністю у документів об'єктивних властивостей, що забезпечують їх значущість та необхідність у системі соціальних комунікацій. За ступенем узагальнення та функціональної роллю розрізняються загальні й специфічні закономірності. Загальні закономірності є відносно незалежними один від одного й рівноправні за значенням, формуються під впливом зовнішнього середовища на ДП та М як систему.
Основну загальну закономірність, що є методологічною основою теорії розвитку документних комунікацій, відбиває закон відповідності складу та обсягу ДП та М зовнішньому середовищу - інформаційним потребам членів суспільства, завданням різних видів документних систем на кожному конкретному історичному етапі.
З розвитком суспільного прогресу, ускладненням та диференціацією інформаційних потреб постійно зростають обсяги ДП та М та темпи їх доведення до користувачів. Досягнення науково-технічного прогресу сприяють ускладненню структури ДП та М виникненням документів на новітніх носіях інформації та спеціалізованих документних установ по їх розповсюдженню та кумулюванню. Функціонування "закону відповідності" детально вивчено як теоретичну базу розвитку бібліотечного та архівного фондознавства.
З ускладненням та збільшенням обсягів ДП та М постає необхідність в його ущільненні через впровадження нових знакових засобів та способів документування інформації, винахід новітніх носіїв інформації та видів документів. Цю тенденцію можна охарактеризувати як закономірність ущільнення ДП та М під час його історичного розвитку. Класичними прикладами її дії можуть бути перехід писемності від ідеографічних до літерно-звукових (алфавітних) знакових систем, перехід від рукописів до друкування, а від них - до електронних технологій документування інформації. Взагалі цю закономірність підтверджує вся еволюція документа від глиняних табличок до СD-ROM.
З попередньою закономірністю тісно пов'язана інша тенденція розвитку ДП та М, яку можна охарактеризувати як закономірність зберігання й спеціалізації різних видів документів. Зміст в тому, що попередні й нові види і форми документів взаємодоповнюють один одного, спеціалізуючись на виконанні певних функцій, поряд із новітніми використовуються й минулі досягнення технологій документування інформації. Так, широке розповсюдження великої кількості ідентичних примірників поліграфічних документів не ліквідувало рукописи, аудіовізуальні документи використовують поряд з текстовими та фотографічними. Еволюція функціонування документних комунікацій свідчить, що попередні види документів, віддавши частину своїх функцій новим видам, як правило, не відмирають, а зберігаються й починають ефективно виконувати порівняно обмежені функції.
Ця закономірність зумовлена тим об'єктивним фактором, що потреби у нових засобах комунікації не ведуть до повного усунення тих потреб, які задовольнялися попередніми засобами. Вона свідчить, що документно-комунікаційні засоби характеризуються великою стабільністю, оскільки призначені для матеріального втілення суспільної свідомості, їх використання в різних галузях людської діяльності означає створення стійкого каналу зв'язку між членами певного об'єднання.
Закономірність зберігання й спеціалізації різних видів документів має виключно важливе значення, її знання допомагає краще зрозуміти роль та значення документних систем суспільства, вести аргументовану критику щодо "концепцій" відмирання та заміни друкованих документів машинопрочитуваними, традиційних бібліотек - органами НТІ, комп'ютерними базами даних, глобальними мережами та віртуальними бібліотеками. Фахівці документно-комунікаційної сфери мають усвідомлювати, що нові електронні технології, що призначені більш ефективно забезпечити рух інформації на її конкретних стадіях, лише доповнюють та збагачують вже існуючу систему документних комунікацій, а не призводять до її відмирання.
Специфічні закономірності пов'язані з окремими властивостями інформаційної складової документів, що впливають на динаміку росту ДП та М, приводять до розсіювання та концентрації, старіння або актуалізації документів. Необхідність вивчення цих закономірностей з позицій документознавчого підходу потребує їх детального висвітлення.
Важливою тенденцією розвитку ДП та М як специфічної закономірності є постійне зростання кількості документів, що їх утворюють.
Динаміка росту ДП та М - це тенденція збільшення з часом їх річного обсягу. Вивчати можна динаміку зміни світового, національного, регіонального, галузевого, проблемно тематичного ДП та М або динаміку росту однорідної за будь-якою ознакою частини потоку, наприклад, потік патентних документів, потік видань українською мовою та ін. Базою для отримання даних про динаміку росту ДП є вторинні джерела: літописи та статистичні довідники Книжкової палати, відомості про надходження до неї обов'язкових примірників, база даних "Книги в наявності та друці" тощо.
Явище постійного приросту кількості документів у потоці виявили ще в минулому столітті завдяки стеженню за ДП наукових журналів. Так, на початку XIX ст. у світі налічувалося близько 100 наукових періодичних видань, у 1850 р. їх було вже більше 1000, а нині - майже 8000 назв.
Кількість книжкових видань подвоюється кожні 50 років, кількість серіальних видань, що вийшли друком за останні 20 років еквівалентна кількості, виданій за всі роки існування книгодрукування. Кількість електронних видань за назвами в останні 20 років зросла з 300 до 9000, тобто у ЗО разів. Фахівці вважають, що обсяг інформації, виробленої за останні 30 років, у 9 тис. разів перевищує сукупність даних, накопичених за п'ять попередніх тисячоліть.
Перші спроби експериментального вивчення тенденцій росту ДП у 50-60-ті рр. XX ст. здійснили наукознавці Д. Прайс, Г.М. Добров, В.В. Налімов, З.М. Мульченко, відкривши стабільно високі темпи зростання обсягу ДП у часі.
Найвідомішою концепцією росту ДП є експоненційна модель, запропонована й теоретично обґрунтована в 1956 р. Д. Прайсом, який визначив надзвичайно високі темпи екстенсивного росту науки: кількість наукових працівників та обсяг потоку наукових документів подвоюється кожні 10 - 15 р. Д. Прайс вважав, що наукова продукція аналогічно розвитку науки в цілому зростає відповідно до закону складних процесів із постійним для кожного періоду коефіцієнтом.
Суть закону експоненційного росту в тому, що в певний момент часу темпи росту будь-якої величини пропорційні її значенню в цей момент, тобто швидкість збільшення публікацій визначається їх кількістю за попередній період.
Експоненційний ріст ДП та М пов'язують з тим, що експонента відбиває основний механізм генерації документованої інформації, який має зворотний зв'язок, тобто нова інформація на виході подається знову на вхід, поповнює загальний масив документованої інформації та бере участь у новому процесі генерації документованої інформації.
Висновки Д. Прайса про прискорений ріст світового потоку наукових документів зумовили введення до наукового обігу понять "інформаційний вибух" та "інформаційна криза". Суть цих понять полягає в тому, що у зв'язку з постійним збільшенням обсягу ДП вчені втрачають можливість стежити за новими науковими документами зі спеціальності, тим більш безпосередньо ознайомитися з їх змістом.
Експоненційний ріст ДП підтверджено для багатьох галузей науки, техніки, виробництва. Однак вже в 60-ті рр. XX ст. виявлено ДП окремих галузей та тематичних напрямів, для яких він не був характерним. Планомірніше дослідження цього явища наприкінці 60-х - початку 70-х рр. дозволило внести суттєві корективи в концепцію експоненційного росту і зробити висновок, що темпи росту ДП та М окремих галузей, різних тематичних напрямів значно розрізняються - від прискореного до згасаючого, а також змінюються із плином часу. Сам Д. Прайс наприкінці 60-х рр. висловив думку, що експоненційний ріст поступово сягає певної межі, потім сповільнюється і припиняється, не набуваючи абсурдних значень.
Теоретичне усвідомлення неможливості безмежного росту ДП привело до розробки експоненційно - логістичної концепції його розвитку. Найважливіше в цій концепції - визнання неминучості переходу ДП в процесі росту від стадії експоненційного розвитку до стадії насичення.
Закон експоненційно-логістичного росту ДП и М підтримує значна кількість фахівців, які розвивають та збагачують його. Так, В.В. Налімов та З.М. Мульченко в своїх працях теоретично виводять експоненційно-логістичну криву і як один із факторів, що стримує прискорений ріст ДП та переводить його у логістичну фазу, називають обмежені можливості редакційно-видавничої діяльності й поліграфічної бази.
Деякі фахівці вважають, що експоненційний ріст потоку характерний тільки для дуже короткого проміжку часу - 10 -- 15 рр. Між двома періодами експоненційного росту ДП діє інший механізм. Деякі фахівці підтримують концепцію лінійного росту ДП, яка припускає збільшення його річного обсягу з постійною у часі швидкістю.
Загалом проблему достовірності концепції росту світового потоку не можна вирішити теоретично, без обробки повних статистичних даних. За думкою дослідників теорія не спроможна дати нині задовільне виведення експоненти, логісти або будь-якої іншої кривої росту ДП.
Вивчення теоретичних концепцій росту ДП та емпіричних даних різної тематики доводить, що жодна із запропонованих моделей не може претендувати на універсальність, оскільки динаміка росту ДП різна для різних галузей знань та певних тематичних напрямів; для різних етапів їх розвитку; різних видів документів, різних країн. Ці висновки підтверджені дослідженнями мікропотоків гуманітарної та суспільствознавчої проблематики.
Для характеристики темпів росту ДП використовують кількісні показники. Найважливіший з них - період подвоєння обсягу потоку - це час, протягом якого обсяг річного мікро-потоку збільшується удвічі. Він визначається роками, протягом яких кількість документів базового року подвоюється. Методика визначення періоду подвоєння наводиться у працях Г.Ф. Гордукалової, яка на прикладі ДП суспільно-політичної літератури поділяє його за цим показником на чотири основні групи:
1 - ДП прискореного розвитку, період подвоєння обсягу потоку триває менше 10 років (до цієї групи належать мікропотоки документів економічної, юридичної тематики);
ДП середніх темпів розвитку, з періодом подвоєння обсягу від 10 до 20 років (мікропотоки документів філософської тематики, краєзнавчої та етнографічної проблематики);
ДП повільних темпів розвитку, з періодом подвоєння обсягу більше 20 років (мікропотоки документів історичної, педагогічної, літературознавчої тематики);
ДП, що згасають - обсяг річного потоку яких не зростає, а зменшується (ДП класичних та маловикористовуваних мов, літератури з марксизму-ленінізму та ін.).
Ще один важливий кількісний показник - швидкість зростання ДП - визначається відносною кількістю документів поточного року порівняно з кількістю документів базового року. Його доцільно використовувати з метою встановлення кількості публікацій для певної галузі науки і техніки.
Відносна швидкість росту ДП - показник, який визначається співвідношенням швидкостей росту двох або більше порівнюваних потоків документів з двох або більше тематичних напрямів. Цей показник дозволяє не лише порівнювати швидкості росту, але й визначити абсолютну кількість документів у році, що прогнозується.
Результати численних досліджень свідчать, що на швидкість росту ДП та М впливають такі фактори:
- соціально-демографічні (динаміка росту населення; кількість фахівців, наукових керівників, винахідників; періоди соціальної нестабільності; інтерессуспільства до певної проблематики та ін.);
- економіко-географічні (тенденції розвитку оптового та роздрібного товарообігу; наявність виробництва паперу; вклади населення в банки; різке збільшення або зменшення кількості періодичних видань тощо);
- фактори культурного середовища (грамотність і загальний культурний рівень населення, важливі відкриття або зміна фундаментальних концепцій у науці, літературі, мистецтві).
Сучасний моніторинг щодо обсягів ДП та М не дає фактів постійного збільшення мікропотоків документів, тому можна стверджувати про їх певну стабілізацію. Однак досліджуючи потоки традиційних видів документів - видань та неопублікованих документів, необхідно зважати на те, що в останній час у загальному ДП все більшого значення починають набувати електронні документи.
Загалом на результати досліджень темпів росту ДП та М фахівці мають зважати при прогнозуванні тенденцій збільшення кількості документів у подальші роки та віддалену перспективу. У практичній діяльності ці дані дають можливість визначити зростання обсягів документних масивів транзитних документних систем, а також документних фондів бібліотек, органів НТІ, архівів, встановити пропорції їх активних і пасивних частин у майбутньому.
