Графо-аналітичний спосіб ГШД

Графо-аналітичний спосіб ГШД за допомогою градирувального трикутника виконують на основі грунт-моделі середньго розміру розрахунково-графічним способом. Грунт-модель середньго розміру вписують в осі координат таким чином, щоб її довжина збігалась з віссю ОХ, а ширина – ОУ. На осі ОУ відкладають однокові відрізки, к-ть яких дорівнює числу розмірів у серії, і проводять через них перпендикуляри. Довжину моделі поділяють на однокові відрізки, відстань між якими 15-20 мм, і також проводять через них перпендикуляри. Через конструктивні або в місцях складного контуру проводять додаткові перпендикуляри.

Визначають довжину моделі крайнього розміру за формулою: Di=Do(1 +/- ng) і відкладають по перпендикуляру. З’єднують вершини довжини грунтів лінією, яку продовжують до вертикалі, що відповідає другому крайньому розміру, отримують довжини моделі решти розмірів серії. Кожну вертикаль ділять на те саме число відрізків, що і в середньому розмірі. Через отримані точки проводять перпендикуляри. Поперечні розміри грунт-моделі визначають за формулою або з допомогою градирувального трикутника Ші=Шо(1 +/- ng). Основа градирувального трикутника (рівнобедреного або прямокутного) дорівнює найбільшій ширині моделі середнього розміру в пучках, висота – більшою за основу в 1,5 разу. За формулою визначають ширину моделі крайніх розмірів у пучках і відкладають по обидва боки трикутника. Через отримані точки проводять додаткові бічні сторони трикутника. На моделі вибирають широтний розмір, знаходять його на горизонталі трикутника і визначають ширину, відповідно до розміру. Отримані точки з’єднують плавними лініями.

Механічний спосіб ГШД

Виконують на спец. градир-машинах АСГ-13 (Росія), «Альбеко-25» (Німеччина) або на машинах одеського виробництва з елементами програмного управління. Осн. робочими органами градир-машин є: модельний столик, копіювальна каретка, різальна каретка, повздовжній і широтний пантографи, коректори, стіл для закріплення картону, привід, станина. В основі способу лежить використання довжинного і широтного пантографів і коректорів, які дають змогу пропорційно збільшувати або зменшити розміри деталей взуття. Машина потребує настроювання відповідно до довжини та ширини моделі вихідного розміру, необхідного розміру серії і збереження постійних припусків до деталі. Вихідні шаблони вирізають з жесті товщиною до 1 мм, а шаблони серії з електростатичного картону.

ГШД за допомогою ПЕОМ

Є локальним модулем у структурі програмних комплексів з автоматизованого проектування взуття. Процес Г-ня виконують за формалізованими алгоритмами теорії Г-ня, закладеними у пам’ять машини. Вихідними даними для Г-ня на ПЕОМ є координати вершин багатокутника, якими апроксимованотшаблон. Контури деталей викреслюють на графічному плотері, друкують на принтері або вирізають на різальному плотері.

23) Матеріаломісткість - показник витрат матеріальних ресурсів (основні і допоміжні матеріали, паливо і електроенергія на технологічні потреби) на виробництво одиниці продукції.

Матеріаломісткість конструкцій взуття та чинники, які впливають на неї

Кількість витрачених матеріалів на виріб залежить від багатьох чинників:

· ступінь покриття верхом ноги людини тобто вид взуття,

· розмір та повнота взуття,

· площа деталей з припусками,

· кількість деталей на пару, їх укладуванність, деформаційні властивості матеріалів тощо.

Так, наприклад, ступінь покриття верхом ноги визначається видом взуття

Ступінь покриття ноги в чоботах черевиках напів-черевиках може бути змінений за рахунок висоти берців (халяв) і, частково, їх форми.

Площу деталей верху туфель можна зменшити за рахунок з6ци»шення вирізу союзки, шляхом створення туфель з відкритими п'ятковою або геленковою частинами.

На площу деталей верху впливає також товщина проміжних деталей та вузла устілки. Наприклад, збільшення товщини деталей на 1 мм призводить до збільшення припуску на затягувальну кромку на 1*0-1,5 мм. Про це слід пам'ятати при виборі матеріалів на внутрішні і проміжні деталі.

Великий вплив на витрати матеріалу мають розміри взуття, припуски на обробку та зшивання, затягувальну кромку.

З іншого боку, зменшення площі деталей, тобто збільшення їх кількості на пару, дозволяє збільшити процент укладуваності шаблонів, особливо при розкроюванні шкір малої площі та з дефектами. Але разом з цим- збільшуються припуски і трудомісткість складання заготовки. Тому у цьому випадку потрібно знайти найбільш оптимальне рішення.

На норму витрат матеріалів впливає укладуваність шаблонів деталей, яка перш за все залежить від їх конфігурації і площі. Чим щільніше суміщаються деталі, тим менші міжшаблонні відходи при розкроюванні матеріалу, тим більший коефіцієнт укладуваності.

Знаючи теоретичну та фактичну норми витрат матеріалів на пару визначають економічність моделі (Е)

за формулою:

Е=(NH - NT)* 100T/ NT

де NH - норма витрат матеріалу на спроектовану (нову) модель, дм2;

NT- норма витрат матеріалу на типову модель, дм2.

24). Трудомісткість виробів та чинники, які впливають на неї

Трудові витрати при виробництві взуття великою мірою залежать від методу кріплення* деталей низу та конструкції заготовки.

Найбільшими є витрати часу в складальному цеху при виробництві взуття рантового методу кріплення на шкіряній підошві: 24,3 та 54,1 людино-години.

Найбільш трудомістким є рантовий метод кріплення підошов.

Розглянемо на прикладі процес виконання строчки на швейній машині.

Т= Т_м+ Т_РЗ

де Т_м - час виконання строчки з максимальною швидкістю, с; Т_РЗ - час на розгін та зупинку машини, с.

Контури деталей, які зшиваються, часто мають складну геометричну форму, яка утворена декількома кривими лініями різних радіусів. Чим менше радіус кривизни ділянки строчки, тим нижче швидкість її виконання в порівнянні зі швидкістю на прямолінійній ділянціТому, чим менше радіус, тим більше знижується максимальна швидкість виконання строчки.

Залежність коефіцієнта питомої трудомісткості К_R від R характеризується рівнянням:

 

К_к=mR-¹+п,

де т і п - відповідно коефіцієнт та вільний член рівняння. Експериментально встановлено, що т - 1,6,

Загальне рівняння для підрахунку витрат машинного часу для виконання строчок:

 

 

Використовуючи вираз можна на етапі проектування верху взуття теоретично визначити витрати часу на складання заготовки і тим самим встановити трудомісткість запроектованої моделі.

25) Основні властивості взуття: вологообмінні, вологозахисні, теплозахисні, естетичні та санітарно-хімічні; жорсткість та маса взуття. Вологообмінні (вологопровідні) властивості взуття, які визначають його здатність поглинути виділену стопою вологу і вивести її назовні, мають велике практичне значення.

Якщо деталі взуття мають високу паропроникність, то вся волога, що виділяється стопою, поглинається повітрям і тоді настає відчуття комфорту.

Волога, що виділяється стопою під час носіння взуття, виводиться механічно – шляхом викиду водяної пари з повітрям завдяки всмоктуючо-нагнітальній дії взуття (при його згинанні і випрямленні); шляхом дифузії води через шкарпетки і деталі взуття. Частина вологи накопичується в деталях взуття і видаляється з них після зняття взуття.

Таким чином, щоб зняти зі стопи надлишкову вологу і забезпечити їй комфортні умови, матеріали, з яких виготовлені деталі, повинні бути достатньо вологоємними.

Зайончковський А.Д. виділяє декілька зон, через які видаляється піт назовні. Такими зонами він вважає поверхню безпосереднього контакту плантарної поверхні стопи з устілкою; тильної поверхні стопи з верхом в ділянці союзки; стопи з задником і підноском.

У першій зоні під впливом маси тіла людини зволожена панчоха (шкарпетка) щільно притискається до устілки. Волога з панчохи (шкарпетки) дифундує в устілку і, якщо матеріал підошви водонепроникний (наприклад гума), то вона накопичується в устілці і деталях, що лежать між нею і підошвою (простилка, шкіряна підложка). Для створення необхідного мікроклімату у цій зоні взуття необхідно забезпечити максимальну вологоємкість устілки при мінімальному періоді вологовіддачі, тобто взуття за ніч повинно встигнути висохнути до початкового рівня вологості.

У другій зоні зволожена панчоха (шкарпетка) притискається до союзки не так щільно, ніж у першій зоні. У даному випадку спостерігається наскрізна дифузія вологи через підкладку і зовнішні деталі та її випаровування. Для створення мікроклімату в цій зоні взуття повинна бути забезпечена максимальна швидкість міграції вологи через союзку, оскільки накопичення поту в даному випадку обмежується невеликою товщиною матеріалу підкладки і зовнішніх деталей взуття.

Перехід поту в третій зоні із вологої панчохи (шкарпетки) в підкладку при безпосередньому контакті, до того ж через непроникність системи “підкладка–задник–зовнішня деталь верху”, волога накопичується лише в підкладці. З іншого боку, в результаті нещільного прилягання берців до стопи, процес вологовіддачі може проходити шляхом конвекції і особливо інтенсивно під час руху людини.

В носковій частині накопичення вологи також може бути невеликим, оскільки площа контактів пальців з внутрішньою поверхнею мала. Тому в цій зоні волога накопичується в основному в шкарпетках.

Вологопроникність союзки зменшується також завдяки наклеюванню міжпідкладки каучуковим клеєм, який створює плівку, застосуванню для задників та підносків водонепроникних матеріалів тощо. Тому велику увагу при виборі матеріалів необхідно приділяти матеріалам підкладки і устілки (вкладної устілки), особливо, коли на зовнішні деталі верху і низу застосовуються замінники натуральної шкіри.

При оцінюванні гігієнічних властивостей взуття велике значення мають вологозахисні властивості матеріалів, з яких виготовляють деталі взуття. Це намокання, промокання та водонепроникність.

Під намоканням взуття розуміють здатність його поглинати воду, а під промоканням та водонепроникністю – здатність його чинити опір наскрізному проникненню води. Ці показники забезпечують вологозахисні властивості взуття.

Намокання взуття в умовах безпосереднього стикання з водою залежить в основному від властивостей матеріалу підошви та зовнішніх деталей верху, а не від конструкції.

Зменшення намокання взуття можна забезпечити застосуванням для підошви матеріалів, які мають гідрофобні властивості, тобто відштовхують воду.

Верх взуття в процесі його носіння менше контактує з водою. Завдяки цьому, а також конфігурації верху, з якого вода скочується, і наявності на його поверхні ізолюючого покриття верх взуття в невеликій кількості поглинає воду.

Проникнення води всередину взуття, яке характеризується промоканням і водопроникністю, може здійснюватись двома шляхами: через матеріали деталей взуття та через отвори і щілини між деталями і наскрізні отвори у швах верху. Швидкість проникнення води залежить від властивостей матеріалів.

Промокання взуття не завжди є наслідком його повного намокання і може наступити раніше, ніж останнє досягне певної величини. Найбільш можливе попадання води всередину у взутті шпилькових та ниткових методів кріплення, де є наскрізні проколи матеріалу деталей низу. Хімічні методи кріплення низу забезпечують герметичність шва.

Під теплозахисними властивостями взуття розуміють його здатність перешкоджати надмірній віддачі теплоти від стопи до зовнішнього середовища. Теплозахисні властивості матеріалів та взуття в цілому визначаються опором проходженню теплоти (тепловим опором).

Побутове взуття повинно добре і швидко приформовуватись до стопи, мати невеликий опір згинанню та жорсткість, тобто бути гнучким, тоді як деякі типи спеціального взуття повинні мати достатньо жорстку конструкцію, щоб захищати стопу від травм. Гнучке взуття зручне при носінні, має невеликий опір згинанню і тому не вимагає великих витрат енергії на згинання взуття.

Цвєтков В.Н. на основі досліджень виділив три основні види опору взуття деформаціям або три види жорсткості:

1) згинальна жорсткість (гнучкість) характеризує опір взуття згинанню. Даний вид жорсткості проявляється, зокрема, при ходьбі та бігу і представляє собою сили тиску тильної поверхні стопи на верх взуття;

2) розпірна жорсткість характеризує опір поперечних перерізів взуття приблизно на ділянці плюсно-фалангового зчленування зміні його форми. Цей вид жорсткості проявляється при стоянні і русі людини та пов’язаний з силами тиску тильної і бокової поверхонь стопи на верх взуття;

3) опорна жорсткість характеризує опір взуття зміні його форми в напрямку збільшення контакту опорної поверхні стопи із взуттям під дією сил, направлених по нормалі до опорної поверхні. Опорна жорсткість проявляється як в статиці, так і в динаміці.

Естетичність взуття обумовлює необхідність гармонійного поєднання матеріалів, легкості і міцності конструкції, елегантності і відповідного колористичного оформлення, вибору прикрас, ретельності виготовлення і відповідності моді. Ці критерії відносяться до взуття усіх статево-вікових груп різного призна­чення, оскільки естетичне взуття забезпечує, крім іншого, і гарне самопочуття людини.