Ведення десантно-штурмових дій

 

При перельоті на десантування маршрут польоту визначається основний і запасний. Маршрут обирається з урахуванням польоту на гранично малих висотах, використовуючи складки місцевості для маскування та захисту від вогню противника, особливо його засобів ППО, по можливості він повинен проходити над лісовими масивами в стороні від крупних орієнтирів. Десантно-штурмові загони (групи) висаджуються зі збільшеними запасами боєприпасів, особливо протитанкових і зенітних ракет.

Район висадки вибирається з урахуванням важливих тактичних властивостей місцевості: наявності укриття, скритних шляхів підходу до об’єкта атаки, пануючих висот, стану доріг, умов організації протитанкової оборони. Рекомендується уникати очевидних зон висадки, які, як правило, будуть захищені вогнем та засідками противника, різноманітними видами загороджень, а також уникати вузьких дефіле, глибоких лощин та інших місць, де можуть бути сильні вертикальні повітряні потоки та потоки біля землі, здатних суттєво ускладнити пілотування вертольотів.

Район висадки повинен розміщуватись якомога ближче до об’єкта атаки, мати відносно рівну площадку для прийому найбільшої кількості одночасно прибулих вертольотів (мінімальний діаметр площадки в залежності від типу вертольоту 50 – 75 м) та по можливості забезпечувати посадку вертольотів в тому ж бойовому порядку, в якому вони здійснювали політ.

Площадка повинна мати достатньо тверде покриття. Нахил поверхні площадки не повинен бути більше 15 градусів. Якщо схили площадки крутіші, передбачається вивантаження техніки, майна та висадка особового складу в режимі висіння.

Час висадки встановлюється з урахуванням прогнозу погоди та її впливу на хід бою, місцезнаходження противника та його маневрених можливостей, а також протяжності дня та ночі, візуальної видимості. Найбільш доцільно проводити висадку зранку, щоб використати темний час доби для перельоту. Висадка також може проводитись під час заходу сонця, щоб можна було використати ніч для ведення бою.

При веденні ДШД обов’язково передбачається виконання правил тактичного маскування: дотриманням встановлених заходів (правил) світлової, звукової дисципліни та радіомаскування, демонстраційні дії, створення хибних районів розташування підрозділів, посадкових площадок.

Десантно-штурмові дії аеромобільно-десантний (парашутно-десантний) підрозділ веде спільно з силами і засобами, що підтримують та забезпечують його дії – частинами і підрозділами авіації ПС та СВ, ракетних військ і артилерії, військ ППО та спеціальних військ.

Аеромобільно-десантний (парашутно-десантний) підрозділ у тилу противника веде загальновійськовий бій. Разом з тим специфічність бойових завдань, різноманітність озброєння, а також умови бойового застосування зумовлює ряд принципових особливостей в тактиці дій загонів (груп). Десантно-штурмові дії характеризуються рішучістю мети, високою динамічністю, широким застосуванням маневру, раптовістю і стрімкістю ударів по противнику, що наносяться з різних напрямків у різноманітній обстановці.

Від десантно-штурмового загону (групи) передовий загін, як правило, не призначається. Від нього можуть виділятися підрозділи прикриття, що десантуються з вертольотів на підступах до району десантування одночасно із висадкою основного складу загону (групи), або за 5 – 10 хвилин до початку його висадки.

Безпосередньо перед висадкою головних сил загону (групи), якщо передовий загін (підрозділ прикриття) висаджується на підступах до району ведення десантно-штурмових дій, по об’єктах противника в районі ведення десантно-штурмових дій наносяться удари тактичною авіацією, а також бойовими вертольотами з групи подавлення засобів ППО противника. Вона включає авіаційну та артилерійську підготовку атаки.

Вогневе ураження противника при висадці може здійснюватись також артилерією.

Важливе значення має попереднє планування вогневого ураження, оскільки вертольоти повинні уникнути польоту через траєкторії мін та снарядів. Вогневе ураження під час ведення ДШД, як правило, повинно бути направленим на територію довкола району висадки. Вогневе ураження артилерією може нейтралізувати опір противника у самому районі висадки, але й може порушити цілісність місцевості, що може утруднити посадку вертольотами. В разі неможливості посадки вертольотів висадка десанту здійснюється із режиму висіння.

Авіаційна підготовка атаки полягає у нанесенні ударів по об’єктах противника тактичною авіацією ПС і вертольотами авіації СВ.

Артилерійська підготовка атаки здійснюється штатними та приданими артилерійськими підрозділами. Вона включає, зазвичай, один або декілька вогневих нальотів артилерії спільно з вогнем протитанкових засобів.

В деяких випадках, коли висадка підрозділів здійснюється на об’єкти захоплення, артилерійська підготовка атаки може і не проводитися.

З переходом десантно-штурмових загонів (груп) в атаку здійснюється вогнева підтримка атаки, що включає авіаційну та артилерійську підтримку атаки.

Авіаційна підтримка атаки здійснюється нанесенням вогневих ударів частинами (підрозділами) штатних (приданих) вертольотів авіації СВ за викликом. Основними об’єктами для ударів вертольотів є: броньована техніка, опорні пункти, артилерія на вогневих позиціях та інші об’єкти, що не були придушені в ході вогневої підготовки атаки, а також ті, що здійснюють опір підрозділам десанту в ході наступу. Для авіаційної підтримки атаки підрозділи бойових і транспортно-бойових вертольотів знаходяться на площадках базування (підскоку), зазвичай, в першій ступені готовності, що дозволяє наносити удари через 7 – 9 хвилин після отримання команди.

Артилерійська підтримка атаки здійснюється, як правило, вогнем мінометних та гранатометних підрозділів, підрозділів ПТКР зосередженим вогнем та прямим наведенням по окремих цілях, що спостерігаються.

Протидесантна оборона об’єктів противника будується системою опорних пунктів підрозділів, що перехоплюють основні напрямки можливих атак повітряного десанту.

Сутність десантно-штурмових дій полягає у нанесенні противнику раптових та потужних ударів вогнем, стрімкій атаці одночасно з декількох напрямків, розчленування та знищення об’єктх по частинах. Глибина атаки обмежується, як правило, розмірами об’єкта, що захоплюється, або глибиною розташування підрозділів, які його обороняють.

Основними формами маневру при захопленні об’єктів у районі десантування є охоплення і обхід – вихід на фланги та у тил противнику, що обороняє об’єкт, з метою нанесення одночасного удару з різних напрямків у найбільш уразливих місцях. Захоплення об’єктів противника проводиться, як правило, у пішому порядку. При виконанні подальшого завдання, під час ведення десантно-рейдових дій, якщо передбачається оволодіння рубежем або об’єктами противника у новому районі, розташованому на значному віддаленні від району десантування, десантно-штурмовий загін (група) здійснює перекидання на вертольотах.

Розвідка до висадки десанту ведеться у смузі прольоту, території, що прилягає до неї, і у районі десантно-штурмових дій силами та засобами старшого командира, а після висадки десанту – розвідувальними органами загону. Вона повинна встановити угруповання і характер дій наземного та повітряного противника, його об’єкти, систему ППО, наявність мінно-вибухових загороджень, стан місцевості, площадок приземлення і погоди у районі десантно-штурмових дій.

У підрозділі ведеться повітряна і наземна розвідка. Повітряну розвідку ведуть спеціально підготовлені екіпажі штатних або приданих вертольотів, наземну розвідку – розвідувальні і бойові розвідувальні дозори та дозорні відділення.

Під час виконання найближчого завдання при захопленні призначених об’єктів і знищенні противника у районі десантно-штурмових дій, підрозділу потрібно бути готовим до відбиття контратак танків (бойових машин) та ударів бойових вертольотів противника. Відбиття контратак танків проводиться штатними протитанковими засобами і підрозділами бойових вертольотів.

Бойові вертольоти противника можуть підтримувати танки (бойові машини), знищуючи протитанкові засоби десанту, і можуть з’являтися у районі десантно-штурмових дій з різних напрямків, протягом короткого часу (до 40 с) наносити удар із режиму висіння, після чого відходити за природні укриття.

Бойові і транспортно-бойові вертольоти під час виконання десантом бойового завдання, як правило, знаходяться в районі ведення десантно-штурмових дій. Основним їх завданням є знищення танків та інших броньованих цілей противника. При цьому командир десантно-штурмового загону організовує патрулювання однієї-двох пар бойових вертольотів на віддаленні 2 – 5 км від району десантно-штурмових дій на найбільш ймовірних шляхах підходу резервів противника. Частина бойових і транспортно-бойових вертольотів може діяти із засідок або знаходитись на площадках базування, що можуть визначатись на віддаленні 6 – 8 км від району ведення десантно-штурмових дій. Частина вертольотів може знаходитись у резерві командира десантно-штурмового загону. Для охорони та оборони вертольотів на площадках базування призначаються підрозділи охорони.

В залежності від поставленого бойового завдання і обстановки, що склалася, транспортні та транспортно-бойові вертольоти під прикриттям частини бойових вертольотів можуть повертатись за лінію зіткнення сторін на площадки підскоку. На площадках підскоку завчасно здійснюється підготовка до здійснення заходів щодо дозаправки та дозарядки вертольотів. Площадки підскоку призначаються на відстані 15 – 20 км від лінії зіткнення на місцевості, що дозволяє здійснити посадку відповідної частини (підрозділу) авіації СВ, її дозаправку і дозарядку боєприпасами. Перебування частини (підрозділу) авіації СВ на площадках підскоку повинно бути короткочасним. Охорона та оборона площадок підскоку здійснюється силами десантно-штурмового загону.

Аеромобільно-десантне (парашутно-десантне) відділення при перельоті на десантування веде спостереження через блістери вертольоту, за командою командира веде вогонь по наземних цілях.

Фаза висадки – найбільш небезпечна частина десантування. Підрозділи на борту вертольотів повинні бути готовими вести вогонь у будь-якому напрямку після покидання вертольоту.

Після висадки десантно-штурмова група негайно займає кругову оборону. При цьому відділенню призначається смуга, а військовослужбовцям сектори спостереження та ведення вогню. Першими здійснюють висадку кулеметники, командир групи та його заступник висаджуються окремо, для того щоб виключити ймовірність одночасного ураження вогнем противника.

Кругова оборона являє собою коло навколо вертольоту за межами турбін, що крутяться в положенні для стрільби, як правило, лежачи. Особовий склад групи залишається на позиції до підйому вертольоту. В нічний час або під час висадки розвідувальної групи особовий склад повинен зберігати цілковиту тишу та залишатись на своїх позиціях протягом п’яти хвилин після відльоту вертольоту. Це дає змогу адаптуватись до місцевості, а командиру групи краще оцінити обстановку.

У разі вогню противника передова група негайно відкриває вогонь на подавлення та атакує позиції противника, а при неможливості атаки противника створює оборонний периметр довкола району висадки, чим забезпечує висадку головних сил.

Після посадки вертольоту відділення, за командою командира відділення, швидко висаджується і прикриває відхід вертольоту із загрозливого напрямку. Надалі командир відділення орієнтується, встановлює зв’язок із командиром взводу, уточнює бойові завдання особовому складу.

При уточненні бойових завдань після висадки командир відділення вказує:

об’єкт захоплення, характер його охорони та оборони, місця розташування його вогневих засобів;

напрямок висування та рубіж переходу в атаку, рубіж безпечного віддалення, сигнал та час початку атаки, порядок подолання загороджень та місця проходів у них;

порядок захоплення об’єкта;

завдання вогневим засобам;

пункт збору після виконання бойового завдання (посадкову площадку).

Відділення у передбойовому порядку під прикриттям вогню авіації та артилерії висувається до рубежу переходу в атаку, розгортається у бойовий порядок та атакує елементи об’єкту. Атака може проводитись у складі бойових груп. Командир відділення керує боєм по знищенню противника та оволодіння елементом об’єкту. В ході наступу командир відділення повинен спостерігати за противником та місцевістю, вибирати вигідний напрямок для руху, підтримувати безперервний зв'язок з командиром взводу, стежити за діями сусідів і за командою командира взводу та самостійно ставити завдання особовому складу відділення на знищення (подавлення) противника вогнем. Окремі вогневі точки, де противник чинить опір, відділення обходить і атакує їх у фланг і тил. Для маневру використовуються складки місцевості, проміжки і відкриті фланги противника, для маскування можуть застосовуватись дими. При неможливості атаки у фланг і тил відділення вогнем усіх засобів завдає ураження противнику та завершує його знищення рішучою атакою з фронту.

Противника, що контратакує, особливо його танки і броньовані машини відділення знищує вогнем усіх засобів з вигідного рубежу. Після нанесення вогневого ураження противнику, відділення стрімкою атакою у взаємодії з іншими підрозділами завершує його знищення.

Після захоплення об’єкта командир відділення організовує його знищення або утримує протягом зазначеного старшим командиром часу.

При знищенні засобів доставки зброї масового ураження приводяться у непридатність, насамперед ракети, пускові установки та засоби управління. На аеродромах знищуються літаки, пункти управління, склади, приводяться в непридатність злітно-посадкові смуги. При захопленні командних пунктів і вузлів зв’язку порушується зовнішній і внутрішній зв'язок, знищуються засоби пересування та радіотехнічні засоби. Склади боєприпасів, вибухових речовин та інших матеріальних засобів підриваються або знищуються шляхом підпалу або псування захопленого майна. На залізничних вузлах і станціях у першу чергу руйнуються вхідні і вихідні стрілки, пункти управління та сигналізації, мости, шляхопроводи та тунелі.

Після виконання найближчого завдання відділення у визначений час виходить у пункт збору. У пункті збору командир відділення доповідає про виконання бойового завдання та стан відділення. За командою командира групи відділення здійснює посадку у вертоліт. Як правило, першими завантажуються поранені. Останніми посадку здійснюють військовослужбовці групи прикриття.

Управління вогнем є найважливішим обов'язком командира відділення. Воно включає: розвідку наземних і повітряних цілей, оцінку їхньої важливості і визначення черговості ураження; вибір виду зброї і боєприпасів, якими можна найбільш надійно придушити ціль у короткий термін; цілевказівки, подачу команди на відкриття вогню або постановку вогневих завдань; спостереження за результатами вогню та його корегування; маневр вогнем; контроль за витратою боєприпасів.

Для управління вогнем старшим командиром призначаються єдині орієнтири і сигнали. Заміняти їх забороняється. При необхідності, командир відділення може призначити додатково свої орієнтири і сигнали.

Як орієнтири вибираються добре видимі і найбільш стійкі від руйнування місцеві предмети. При використанні нічних прицілів, орієнтирами вибираються місцеві предмети з великою відображаючою здатністю у межах дальності дії прицілів. Орієнтири нумеруються з права наліво по рубежах від себе убік противника. Один з них призначається основним.

Цілевказівки можуть здійснюватися від орієнтирів (місцевих предметів) та від напрямку руху (атаки) трасуючими кулями і сигнальними засобами, а також наведенням приладів і зброї в у ціль.

Управління в бою повинне бути твердим та безупинним. Утрата управління у бою неприпустима.

При роботі на радіостанціях необхідно суворо дотримуватись правил ведення переговорів. Всі команди у бою передаються по радіо відкритим текстом. При передачі команд командири відділень викликаються позивними, а пункти місцевості вказуються від орієнтирів умовними найменуваннями. При створенні противником радіоперешкод радіостанції за командою командира взводу перенастроюються на запасні частоти.

Для взаємного розпізнання підрозділів десанту та підтримуючої авіації старшим командиром установлюються сигнали “Я – свій вертоліт” та “Ми – свої війська”. Оповіщення особового складу про повітряного противника, радіоактивне, хімічне та бактеріологічне (біологічне) зараження здійснюється єдиними та постійно діючими сигналами. Сигнали оповіщення і порядок дій за ними повинен знати весь особовий склад відділення.

Командир відділення завчасно визначає порядок дій підлеглих за сигналами оповіщення і при їхньому одержанні подає відповідні команди.