Дії відділення у наступі, при захопленні та знищенні об’єкта. Тактика малих груп у наступі

При десантуванні на об'єкт особовий склад відділення вступає в бій з повітря, вогнем і гранатами знищує живу силу та вогневі засоби противника на землі.

Після приземлення особовий склад, як правило, діючи самостійно або окремими групами, виявляючи сміливість і ініціативу, вогнем та стрімкою атакою знищує противника і захоплює важливі елементи об'єкта.

Бойові машини вогнем з місця приземлення знищують найбільш важливі цілі або займають вигідні вогневі позиції та підтримують дії відділення.

Командир відділення, знаходячись у повітрі, орієнтується, розпізнає об'єкт (елементи об'єкта) захоплення, визначає розташування живої сили та вогневих засобів противника.

Після приземлення командир відділення встановлює зв'язок з командиром взводу, управляє боєм відділення шляхом постановки вогневих завдань, зосереджуючи вогонь відділення по найбільш важливих цілях.

З захопленням об'єкта командир відділення виводить відділення у пункт збору, доповідає командиру взводу про результати виконання бойового завдання та стан відділення.

При десантуванні поблизу об'єкта захоплення відділення після приземлення і збору на ходу приймає бойовий порядок, виходить на рубіж переходу в атаку і за сигналом командира відділення, не чекаючи підходу бойової машини, у пішому порядку атакує противника, що обороняє об'єкт, прагнучи вийти у фланг та у тил основним вогнищам опору.

Механік-водій та навідник-оператор відшуковують та приводять у готовність до бою бойову машину, вогнем з місця приземлення знищують противника, що обороняється, і з максимальною швидкістю висуваються на напрямок дій відділення, ведучи вогонь по живій силі та вогневих засобах противника, що заважає просуванню особового складу до об'єкта захоплення.

Командир відділення після приземлення визначає напрямок висування до об'єкта захоплення, особисто веде спостереження за діями противника та встановленими сигналами і командами, уточнює бойові завдання підлеглим, здійснює розгортання їх у бойовий порядок на ходу, керує боєм щодо знищення противника та оволодіння об'єктом (рубежем). Про хід виконання завдань та стан відділення постійно доповідає командиру взводу.

При десантуванні на деякому віддаленні від об'єкта захоплення відділенню призначається пункт збору.

Командир відділення після приземлення орієнтується на місцевості, встановлює зв'язок з механіком-водієм бойової машини, визначає та уточнює йому напрямок та порядок виходу в пункт збору.

У пункті збору командир відділення доповідає командиру взводу про результати десантування, наявність та стан особового складу, озброєння та бойової техніки, організовує спостереження та безпосередню охорону.

Після уточнення бойового завдання відділення здійснює посадку на бойову машину (бронетранспортер) і за сигналом командира взводу у колоні на максимальній швидкості висуває відділення на рубіж переходу в атаку.

До підходу на рубіж переходу в атаку командир відділення повинен на місцевості вказати особовому складу орієнтири та уточнити бойове завдання.

При уточненні бойового завдання особовому складу командир відділення вказує:

об'єкт захоплення, характер його охорони та оборони та місця розташування вогневих засобів;

напрямок висування і рубіж переходу в атаку (при атаці в пішому порядку, крім того, рубіж (місце) спішування), сигнал та час початку атаки, порядок подолання загороджень і місця проходів у них;

порядок захоплення об'єкта;

завдання вогневим засобам;

пункт збору після виконання бойового завдання.

Перед атакою об'єкта, як правило, проводиться вогневий наліт засобами старшого командира, у ході якого знищуються (подавляються) жива сила та вогневі засоби противника, що перешкоджають просуванню підрозділів. До участі у вогневому ураженні повинна залучатися і бойова машина відділення.

З підходом до рубежу переходу в атаку відділення за командою командира взводу розгортається у бойовий порядок, при необхідності спішується і, знищуючи противника вогнем на ходу, продовжує стрімкий рух до об'єкта захоплення, обходить або долає загородження і перешкоди та під прикриттям вогню артилерії вривається у розташування противника, знищує його вогнем усіх засобів та оволодіває об'єктом.

Під час атаки у пішому порядку для спішування особового складу командир взводу подає, а командир відділення дублює команду “Відділення, приготуватися до спішування”. За цією командою особовий склад ставить зброю на запобіжник, виймає його з бійниць та готується до виходу з машин. На рубежі спішування за командою командира взводу “Взвод – до машин” механіки-водії зменшують швидкість руху машин або, використовуючи наявні укриття, роблять коротку зупинку. Особовий склад швидко залишає машини, розгортається у ланцюг і, ведучи вогонь на ходу, атакує об'єкт.

Загородження особовий склад долає по пророблених проходах, стрімко зближається із противником, закидує його гранатами і з криком “УРА” вривається у розташування противника, знищує його вогнем в упор та в рукопашній сутичці і невпинно продовжує атаку у визначеному напрямку на всю глибину об'єкта.

Бойові машини (бронетранспортери), використовуючи складки місцевості, стрибками від рубежу до рубежу (від укриття до укриття) просуваються за своїми відділеннями на віддаленні, що забезпечує надійну підтримку атакуючих вогнем своєї зброї, але не далі 100 м. Іноді вони можуть діяти і безпосередньо в ланцюзі своїх відділень або за командою командира взводу здійснювати маневр у фланг і тил та завдавати вогневе ураження противнику, що обороняється.

Управління вогнем є найважливішим обов'язком командира відділення. Воно включає: розвідку наземних та повітряних цілей, оцінку їхньої важливості і визначення черговості ураження; вибір виду зброї та боєприпасів, якими можна найбільш надійно придушити ціль у короткий термін; цілевказівки, подачу команди на відкриття вогню або постановку вогневих завдань; спостереження за результатами вогню та його корегування; маневр вогнем; контроль за витратою боєприпасів.

Для управління вогнем старшим командиром призначаються єдині орієнтири і сигнали. Заміняти їх забороняється. При необхідності командир відділення може призначити додатково свої орієнтири та сигнали.

Як орієнтири вибираються добре видимі і найбільш стійкі від руйнування місцеві предмети. При використанні нічних прицілів, орієнтирами вибираються місцеві предмети з великою відображаючою здатністю у межах дальності дії прицілів. Орієнтири нумеруються справа наліво по рубежах від себе убік противника. Один із них призначається основним.

Цілевказівки можуть здійснюватися від орієнтирів (місцевих предметів) та від напрямку руху (атаки) трасуючими кулями і сигнальними засобами, а також наведенням приладів і зброї у ціль.

Всередині бойової машини командир відділення управляє діями підлеглих командами, які подаються по переговорному пристрою або голосом та встановленими сигналами.

При діях відділення у пішому порядку командир відділення знаходиться в ланцюзі та управляє особовим складом і бойовою машиною по радіо, сигнальними засобами та голосом. При спішуванні у бойових машинах залишаються навідники-оператори та механіки-водії.

Управління в бою повинне бути твердим та безпервним. Втрата управління у бою неприпустима. Для прийому сигналів оповіщення та управління в підрозділах може використовуватися радіотехнічна апаратура збору десанту.

При роботі на радіостанціях необхідно суворо дотримуватись правил ведення переговорів. Всі команди у бою передаються по радіо відкритим текстом. При передачі команд командири відділень викликаються позивними, а пункти місцевості вказуються від орієнтирів умовними найменуваннями. При створенні противником радіоперешкод радіостанції за командою командира взводу перенастроюються на запасні частоти.

Для взаємного розпізнання підрозділів десанту та підтримуючої авіації старшим командиром установлюються сигнали “Я – свій літак” та “Ми – свої війська”. Оповіщення особового складу про повітряного противника, радіоактивне, хімічне і біологічне зараження здійснюється єдиними та постійно діючими сигналами. Сигнали оповіщення і порядок дій за ними повинен знати весь особовий склад відділення.

Командир відділення завчасно визначає порядок дій підлеглих за сигналами оповіщення і при їхньому отриманні подає відповідні команди.

У ході бою командир відділення веде безперервне спостереження, ставить додаткові завдання особовому складу та вогневим засобам на знищення і подавлення противника вогнем.

Дії відділення в бою у складі бойових груп застосовуються, як правило, при наступі по захопленню та знищенню об’єкта, на поспішно зайняту оборону противника, при веденні боїв у ході переслідування невеликих груп противника та в інших сприятливих умовах обстановки.

У цьому випадку, командиру відділення вказуються напрямок наступу, смуга висування, рубіж переходу в атаку (або умовний сигнал на перехід в атаку), спосіб та об'єкт атаки, а також напрямок продовження наступу.

Старшому кожної бойової групи вказуються напрямок наступу, смуга висування, рубіж переходу в атаку (або умовний сигнал на перехід в атаку), спосіб атаки противника (з фронту, із виходом у фланг чи у тил; одночасно із сусідньою бойовою групою чи самостійно з використанням засобів задимлення або без них), об'єкт атаки та напрямок продовження наступу.

Старші бойових груп визначають відповідні завдання кожному солдату; у ході висування до переднього краю противника (зближення з противником) вказані завдання через кожні 50 – 100 м можуть уточнюватися або ставитися заново (із урахуванням характеру дій противника, втрат в особовому складі, тощо.

Кожному військовослужбовцю, з урахуванням умов місцевості, на напрямку дій групи вказуються дві-три вогневі позиції, які необхідно змінювати після декількох коротких черг.

Кожному солдату бойової групи призначаються сектори стрільби – основний і додатковий, вони повинні перекриватися між військовослужбовцями, які діють поруч, не менше ніж на 10 – 15 градусів, створюючи зону суцільного вогню.

Інтервали між військовослужбовцями бойової групи повинні складати 5-6 кроків. Висування до рубежу переходу в атаку здійснюється на дистанціях, які забезпечують візуальне спостереження за діями один одного та взаємну підтримку вогнем. Атака противника здійснюється, як правило, під прикриттям димів після максимально можливого зближення з ним (як з фронту, так і з виходом на один із флангів чи тил).

Переміщення на полі бою виконується послідовно: спочатку стрілець (найбільш підготовлений та фізично витривалий солдат у бойовій групі) під вогневим прикриттям кулеметника та старшого стрільця, використовуючи різні прийоми та способи пересування на полі бою прискореним кроком, бігом (пригнувшись), перебіжками чи переповзаннями двома-трьома "стрибками" повинен вийти на рубіж 50 – 100 метрів; при цьому, довжина "стрибків" між зупинками для перепочинку залежить від умов місцевості та інтенсивності вогню противника і в середньому складає 20 – 40 кроків. Після зайняття вказаного рубежу, стрілець обладнує перед собою бруствер та готується до ведення вогню з метою прикриття пересування решти особового складу бойової групи. В залежності від умов обстановки та прийнятого командиром взводу рішення (визначених командиром відділення у бойовому наказі завдань особовому складу), послідовність переміщення решти військовослужбовців у бойових групах та бойових груп загалом може бути різноманітною.

Так, після переміщення найбільш підготовленого та фізично витривалого солдата під його прикриттям можуть висуватися по одному військовослужбовцю із кожної групи або один із першої та два із другої бойових груп, або по два військовослужбовці з кожної із груп: можливе і одночасне висування по одному солдату з кожної групи на рубіж 50 – 100 метрів з метою забезпечення пересування на полі бою решті особового складу, що у цілому підвищує темп наступу підрозділу.

Командир відділення та кулеметник висуваються, як правило, останніми.

Переміщення повинні здійснюватися безсистемно, з використанням умовних сигналів (жестів) та команд.

Виходячи із вказаних вимог, кожному "номеру" бойових груп визначаються наступні завдання.

Завдання першого (у даному випадку – стрільця):

пересуватися на полі бою різними способами до вказаного рубежу;

вести розвідку противника та місцевості на відстанях від 300 до 500 м;

долати мінно-вибухові загородження та природні перешкоди;

негайно відкривати неприцільний вогонь різними способами впродовж 2-3 секунд на глибину до 100 м перед собою;

зброю тримати напоготові до негайного застосування – палець на спусковій скобі, куди очі – туди і ствол.

Завдання другого та третього:

підтримувати переміщення першого стрільця веденням прицільного вогню із-за укриття протягом 3-5 секунд на дальностях від 300 до 500 м та з безсистемною зміною вогневих позицій (постріл – зміни вогневу позицію);

вести розвідку противника та місцевості на глибину від 500 до 700 м;

старший стрілець додатково управляє діями бойової групи.

Завдання четвертого, п'ятого, шостого (друга бойова група):

вести розвідку противника та місцевості на відстані від 500 до 700 м;

підтримувати прицільним вогнем із-за укриття протягом 3-5 секунд на дальностях до 500 м дії першої бойової групи (першого, другого та третього номерів) із безсистемною зміною вогневих позицій;

виявляти та знищувати броньовані цілі противника на відстанях від 300 до 500 метрів;

охороняти командира відділення.

Завдання сьомого (механіка-водія (водія) – третя бойова група:

спостерігати за дорогою (місцевістю на маршруті руху до 50 м та сигналами (умовними жестами) командира відділення):

виводити бойову машину (БТР) на заплановані вогневі позиції (укриття) за командою;

змінювати вогневі позиції (укриття) після кожної черги гармати (кулемета).

Задача восьмого (навідника-оператора (кулеметника) – третя бойова група:

вести розвідку противника та місцевості на дальностях до 2000 м;

здійснювати прикриття прицільним вогнем протягом 3-5 секунд, дії перших двох бойових груп на дальностях від 600 до 1200 м.

Кожна бойова група повинна мати кішку, шнур (2-3 на відділення) і вміти їх використовувати для знешкодження мін на розтяжках, а також тих, що встановлені на ґрунті без заглиблення і маскування; усі військовослужбовці повинні уміти використовувати багнет для пророблення проходів у дротових загородженнях противника, виведення із ладу ліній зв'язку та під час рукопашного бою.

У ході виконання бойового завдання командир відділення здійснює управління бойовими групами як з допомогою статутних сигналів управління, так і з використанням додаткових сигналів управління, переміщуючись з однією із бойових груп, або у проміжках між ними. Зв'язок із командиром взводу здійснюється по радіо.

БМД (БТР) рухаються ″стрибками″ від укриття до укриття, постійно змінюючи вогневі позиції.

З виходом на рубіж переходу в атаку особовий склад бойових груп за командою командира відділення рішучою атакою знищує вказаного противника.

У ході знищення окремих дрібних груп у глибині оборони чи в тилу противника, особливо на сильно пересіченій, важкодоступній місцевості, у горах, та в населених пунктах за рішенням командира роти (взводу) бойові групи можуть виконувати різні за характером завдання. Так, одній із бойових груп може бути відведена роль маневреної групи (наприклад, першій бойовій групі), а двом іншим – роль вогневих груп (другій та третій бойовій групі).

Завдання маневреної групи полягає у тому, щоб використовуючи складки місцевості (місцеві предмети), зблизитися з противником на якомога меншу відстань, зайняти вигідне положення для атаки та у взаємодії із вогневими групами (вогневою групою) знищити його (чи захопити у полон).

З метою покращення маневреності групи до її складу повинні входити військовослужбовці, які озброєні автоматами.

Вогневі групи призначені для підтримки вогнем дій маневреної групи шляхом ведення прицільного вогню по виявлених вогневих засобах противника з постійною зміною вогневих позицій.

До складу першої вогневої групи, як правило, входять кулеметник, гранатометник, стрілець - помічник гранатометника, а в окремих випадках – снайпер.

Другу вогневу групу становить бойова машина із частиною екіпажу (механік-водій (водій) та навідник-оператор (кулеметник).

У ході наступу маневрена і вогнева групи прикривають одна одну вогнем. Рубіж атаки призначається на відстані 100 – 150 метрів (іноді до 200 м) від об'єкта атаки.

Атака противника здійснюється наступним способом. Вогневі групи (або одна із них) відвертають увагу противника та сковують його дії на одному із напрямків, а тим часом маневрена група непомітно просувається на один із його флангів чи у тил.

Із виходом до об'єкта атаки маневрена група засліплює противника димами та закидає гранатами, і у взаємодії із вогневими групами одночасною атакою у фланг чи тил знищує його (захоплює в полон).

Успіх виконання підрозділом бойового завдання значною мірою залежить від рівня підготовки особового складу та узгоджених дій позаштатних бойових груп між собою та із засобами підсилення.

Дії у складі "двійок" та "трійок" характерні і для снайперів, які в залежності від рішення командира роти (взводу) можуть діяти у визначених їм смугах (за бойовим порядком підрозділу, на одному із флангів роти (взводу) та в проміжках між взводами).

Обов'язки між снайперами у "двійці" розподіляються наступним чином. Перший номер виконує завдання "спостерігача" – веде пошук найбільш важливих цілей, готує дані для стрільби, надає їх другому номеру – "винищувачу" та корегує його вогонь. "Винищувач", відповідно, знищує вказані цілі. Через 20-30 хвилин номери змінюються місцями (більш детально завдання, прийоми і способи дій снайперів в бою визначені Директивою Головнокомандувача Сухопутних військ Збройних Сил України "Щодо вдосконалення системи підготовки снайперів у Сухопутних військах Збройних Сил України").