Тема 7. Аеромобільно-десантне (парашутно-десантне) відділення при веденні десантно-штурмових дій

 

Загальні положення

 

Десантно-штурмові дії – сукупність узгоджених та взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем і часом дій аеромобільних військових частин і підрозділів та приданих або штатних військових частин і підрозділів авіації СВ щодо десантування та виконання бойових завдань у тилу противника, які проводяться за єдиним замислом і планом.

Змістом десантно-штурмових дій є штурмові дії аеромобільних військових частин, підрозділів і ударні дії приданих або штатних військових частин, підрозділів авіації СВ у тилу противника.

Десантно-штурмові дії являють собою високоманеврені бойові дії десантів в тилу противника для одночасного або послідовного виконання найбільш важливих оперативно-тактичних і тактичних завдань.

Практична особливість десантно-штурмових дій полягає в їх універсальності. Десантно-штурмові дії можливо проводити в усіх збройних конфліктах, на всіх етапах, незалежно від місцевості, пори року та часу доби. При цьому такі дії повинні носити наступально-диверсійний характер без довготривалого зіткнення з силами противника та обов’язковим швидким маневром (відходом) в інші райони або поверненням на свою територію для відновлення боєздатності і поповнення витрат. Важливою рисою десантно-штурмових дій є їх повітряно-наземний характер, який обумовлюється обмеженою прилаштованістю військ до пересування повітрям, широкою можливістю використання вертольотів для вирішення завдань майже на всьому періоді десантно-штурмових дій.

Масштаби проведення десантно-штурмових дій в цілому визначаються не кількістю сил та засобів, що залучаються, просторовим та часовим показниками, як інші форми застосування військ, а головним чином двома особливостями: в інтересах якого органу управління проводяться такі дії; результати, що очікуються та вплив на зміну обстановки.

Головний принцип десантно-штурмових дій: маневр – удар і знову маневр, нешаблонні способи дій, точна відповідність обстановці. Удари, які наносяться по противнику та його об’єктах, повинні бути стрімкі, короткі, а зіткнення з противником –недовготривале.

Практичною основою для використання нової форми та способів дій аеромобільних військ можуть бути їх специфічні якості: мобільність і незалежність від умов місцевості та інфраструктури; здатність до чередування стрімкого пересування повітрям з діями на землі; можливості швидкого розосередження та зосередження.

Виконання кожного бойового завдання складається з наступних етапів: підготовка десантно-штурмових дій; перекидання десанту в райони виконання завдань (зону десантно-штурмових дій); виконання бойових та спеціальних завдань в тилу противника; повернення на свою територію та підготовку до наступних завдань.

Складові десантно-штурмових дій: спільні удари, маневри та бої військових частин (підрозділів) аеромобільних військ і авіації СВ; бойові дії тактичної авіації щодо прикриття та підтримки десантів; бойові дій ракетних військ і артилерії; бойові дії військ ППО; виконання завдань з розвідки, радіоелектронної боротьби та інших видів забезпечення.

Виконання завдань у ході десантно-штурмових дій буде полягати у вогневому ураженні противника в районах десантування засобами старшого начальника та ударами вертольотів з повітря до початку висадження десантів; висадженні передових загонів та захопленні посадкових площадок з метою забезпечення і організованого вступу у бій головних сил; раптовому оволодінні об’єктами методом нальоту та знищенні їх; швидкому зборі та поверненні у розташування своїх військ.

Для ведення десантно-штурмових дій створюються десантно-штурмові загони та групи.

Десантно-штурмові загони створюються від з'єднань та частин аеромобільних військ у складі посиленого батальйону, роти, а десантно-штурмові групи у складі посиленого взводу.

Десантно-штурмові загони (групи) включають: сили і засоби аеромобільних військ, придані або штатні вертольоти армійської авіації та інші засоби підсилення.

В залежності від бойової обстановки основними способами десантно-штурмових дій є: десантно-ударні дії; десантно-рейдові дії; диверсійно-пошукові дії.

Десантно-ударні дії – дії десантно-штурмових загонів і груп у тактичній та оперативній глибині з метою виведення з ладу розвіданих координатних об'єктів противника. Тривалість ведення десантно-ударних дій визначається часом знаходження у повітрі вертольотів і складає до 2 годин. Удар по об’єктах набуває значної могутності за рахунок дій десантів, які висаджені і діють у тактичній взаємодії з ударами вертольотів. Принцип ведення: десантування – удар – маневр (повернення через лінію фронту). Десантно-ударні дії найбільш характерні в оборонних операціях.

Десантно-рейдові дії – дії десантно-штурмових загонів і груп у тактичній та оперативній глибині з метою дорозвідки і послідовного виведення із ладу об'єктів противника у визначеній смузі (напрямку). Тривалість ведення десантно-рейдових дій визначається часом, необхідним для виконання поставлених десантам завдань та тривалістю застосування вертольотів на день, і зазвичай складає до 12 годин. Схема дій: пошук і дорозвідка – висадка десанту – швидкий короткий удар – маневр в інший район – пошук – висадка десанту – удар – маневр (повернення). Враховуючи раптовість і швидкоплинність такого способу, удари наносяться з ходу, в більшості випадків без залучення додаткових сил та засобів старшого начальника, тільки силами десантів і вертольотів. Цей спосіб більш придатний контрнаступальним (наступальним) операціям. Десантно-рейдові дії проводяться з базових районів, що захоплюються і утримуються десантниками. Завершенням цих дій може бути захоплення та утримання до підходу своїх військ важливих районів, рубежів або повернення у вихідний район. Поповнення запасів матеріальних засобів та дозаправка вертольотів здійснюється за рахунок захоплених у противника та поданих своєю авіацією.

Диверсійно-пошукові дії – дії десантно-штурмових загонів і груп у тактичній та оперативній глибині у визначеному районі з метою пошуку та виведення із ладу елементів ВТЗ, систем управління, постачання і комунікацій та інших об’єктів. Тривалість ведення диверсійно-пошукових дій визначається часом необхідним для виконання поставлених десантам завдань та тривалістю застосування вертольотів на день і зазвичай складає до 12 годин. Вони проводяться малими підрозділами (взвод, іноді рота) – групами (загонами), що озброєні стрілецькою зброєю, вибуховими, протитанковими та іншими спеціальними засобами. Кожна група (загін) оснащується і формується окремо, в залежності від специфіки конкретного завдання. Доставка та евакуація груп здійснюється на вертольотах. Виконання завдань може бути способами проведення засідок; пошуків і нальотів; мінуванням та руйнуванням; демонстративних дій з метою затягування противника на перешкоди та райони загороджень; знищення (вивід з ладу) елементів систем управління та постачання; зруйнування об’єктів місцевої інфраструктури; розвідка для наведення авіації та артилерії. В усіх випадках диверсійно-пошукові дії проводяться з максимальною прихованістю, рішуче і без тривалого зіткнення з переважаючими силами противника.

Глибина десантування під час ведення десантно-штурмових дій може досягати до 40 км (зазвичай для загону у складі батальйону), а іноді і більше. Для виконання завдань щодо знищення особливо важливих об’єктів у тилу противника глибина десантування може визначатися тактичним радіусом вертольотів, які застосовуються. Під час застосування вертольотів різних типів, глибина десантування визначається по тому типу, який має менший радіус.

Переліт авіації Сухопутних військ з десантом у район десантування, як правило, здійснюється у смузі прольоту. Ширина смуги прольоту складається із ширини побудови бойового порядку авіації Сухопутних військ та двох дальностей ураження засобів ППО загальновійськових підрозділів противника (ширина 4 – 6 км).

Смуга прольоту зазвичай знаходиться у смузі подавлення засобів ППО противника, ширина якої складається із двох дальностей ураження засобів ППО противника малої дальності і складає 60 – 100 кілометрів (засоби ППО далекої дії – більше 200 км, середньої дальності – до 200 км, малої дальності – до 50 км, ближньої дії – до 10 км).

Політ авіації Сухопутних військ здійснюється, як правило на малих та гранично малих висотах (гранично малі висоти – до 200 м, малі висоти – 200 – 1000 м, середні висоти – 1000 – 4000 м, великі висоти – 4000 – 12000 м, стратосферні висоти – більше 12000 м).

Побудова бойових порядків авіації Сухопутних військ при десантуванні визначається умовами обстановки, характером бойових завдань десанту, можливостями засобів та систем навігації і повинно забезпечити мінімальні терміни висадки повітряного десанту, безпеку польоту вертольотів від засобів ППО противника.

Бойовий порядок авіації Сухопутних військ включає групу розвідки та позначення посадкових площадок, групу подавлення засобів ППО, групу передового загону, групу РЕБ, десантну групу (головні сили), групу пошуково-рятувального забезпечення, резервну групу, демонстраційну групу, групу прикриття (головна, бокові, тильна).

При організації бойового польоту авіації Сухопутних військ призначаються: вихідний рубіж, контрольні пункти (рубежі) та рубіж бойового розходження.

Віддалення вихідного рубежу від дальньої границі ВРД повинно забезпечувати побудову бойового порядку частин авіації Сухопутних військ і може складати 15 – 30 км.

Контрольні пункти (рубежі) вибираються на кожному маршруті польоту через 30 – 50 км і в місцях різкої зміни напрямку та профілю польоту.

Рубіж бойового розходження призначається для перешикування частин (підрозділів) авіації СВ, заходу їх на площадки приземлення та об’єкти атаки. Його віддалення від площадок приземлення (об’єктів для атаки з повітря) повинно забезпечити виконання маневрів для посадки вертольотів та нанесення ударів по об’єктах противника з повітря і складає 5 – 8 км.

У ході ведення десантно-штурмових дій за виконання завдань у повному обсязі (від зльоту вертольотів для виконання завдань до їх повернення після виконання завдань) відповідають командири десантно-штурмових загонів та груп, які діють на вертольотах.