Тема 2: Методи соціологічних досліджень.

СОЦІОЛОГІЯ

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ

 

ЛЕКЦІЯ №1

Тема 1: Соціологія як наука.

Тема 2: Методи соціологічних досліджень.

 

План

1. Соціологія як наука

1. Предмет і об’єкт соціології.
2. Основні закони та категорії соціології.
3. Структура соціологічного знання.
4. Функції соціології.
5. Місце і роль соціології в системі суспільнознавства.

2: Методи соціологічних досліджень

1. Поняття та етапи організації соціологічного дослідження.
2. Програма соціологічного дослідження.
3. Основні методи конкретно-соціологічного дослідження.

 

 

Предмет і об’єкт соціології.

Термін „соціологія” походить від латинського слова “societas” (суспільство) та грецького “logos” (слово, вчення). У буквальному розумінні соціологія – наука про суспільство.

Поняття „соціологія” введене до наукового вжитку французьким філософом Огюстом Контом (І798-1857) у 30-х роках XIX ст. Соціологію він мислив як науку, тотожну суспільствознавству, яке об’єднувало в собі всі галузі знань про суспільство.

Першим, хто дав „вузьке” трактування соціології як науки, був Еміль Дюркгейм (1858-1917) — французький соціолог і філософ, який створив так звану французьку соціологічну школу. З його ім’ям пов’язаний перехід соціології від науки, тотожної суспільствознавству, до науки, зосередженої на вивченні соціальних процесів та соціальних явищ суспільного життя, тобто самостійної науки, яка межує з іншими суспільними науками — історією, філософією, політекономією тощо.

Розходження в поглядах на соціологію як науку не вдалося подолати й донині. Відомо до 100 визначень соціології, запропонованих найвідомішими спеціалістами у цій галузі.

Сучасне тлумачення соціології як науки про становлення, розвиток і функціонування суспільства, соціальних спільнот, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

Предметом соціології є окремі аспекти, властивості, відносини, які становлять об’єкт конкретного дослідження. Об'єктом науки є все, на що спрямоване відповідне дослідження.

Окрім загальнотеоретичного осмислення свого предмета, соціологія охоплює низку соціологічних теорій, предмет яких — вивчення особливих станів і форм буття соціальних спільнот: соціальної структури, культури, соціальних інститутів і організацій, особистості, а також процесів соціалізації індивідів у соціальних спільнотах.

Основні закони та категорії соціології.

Соціальний закон — об'єктивний та повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляються у їх діяльності. Це відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними та соціально-професійними групами, містом та селом, суспільством та соціальною організацією, суспільством та трудовим колективом, суспільством та родиною, суспільством та особистістю.

Соціальні закони постають у природному плині подій. Вони становлять собою результат цілеспрямованих послідовних дій більшості індивідів у соціальних ситуаціях та об'єктивних зв'язках (причинних, функціональних та ін.).

Поняття „категорія” відображає універсальні особливості й відношення дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ.

У соціології однією з найширших і найуживаніших є категорія „соціальне”.

Соціальне - сукупність певних властивостей і особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідом чи спільнотами в процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.

Від з'ясування категорії „соціальне” залежить тлумачення специфіки соціальних відносин.

Соціальні закони диференціюються за різними напрямками.

За ступенем спільності існують такі соціальні закони:

1. Закони, які характеризують розвиток соціальної сфери в цілому.
2. Закони, які описують розвиток окремих елементів соціальної сфери.

За способом вияву:

1. Закони розвитку.
2. Закони функціонування.

За формами зв’язку:

1. Закони, які відображають інваріантне існування соціальних явищ.
2. Закони, які відображають тенденції розвитку.
3. Закони, які встановлюють функціональну залежність.
4. Закони, які фіксують причинний зв’язок між явищами.
5. Закони, які встановлюють ймовірність зв’язку між явищами.

Структура соціологічного знання.

Соціальні відносини − самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зумовлену їх неоднаковими становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Відповідно до наведеного вище розуміння соціології можна розглядати й структуру соціологічного знання:

• Загальні соціологічні теорії, які відображають визначальні тенденції становлення й функціонування соціальних спільнот, роль і місце у цих процесах людини як істоти соціальної;
• Спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної;
• Галузеві соціальні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини;
• Емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з'ясування, аналіз і узагальнення соціальних факторів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених людьми соціальних спільнот.

Загальні соціологічні теорії поділяються на спеціальні і галузеві соціологічні теорії. До спеціальних соціологічних теорій відносять: соціологію особистості, соціологію сім’ї, соціологію молоді, соціологію міста, соціологію села, соціологію класів, соціологію нації; до галузевих – соціологію культури, соціологію політики, соціологію праці і управління, соціологію дозвілля, соціологію виховання, соціологію освіти, соціологію конфлікту, соціологія соціальних відхилень.

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов'язані між собою: без наукового обґрунтованої теорії емпіричні соціологічні дослідження не в змозі дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх струнку систему, а сама теорія, в свою чергу, ризикує відстати від життя і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинною соціологічною інформацією про зміни і нові тенденції у розвитку суспільства.

Функції соціології.

Соціологія безпосередньо включається у життя суспільства через виконання нею певних соціальних функцій:

1. теоретико-пізнавальна (соціологія на всіх своїх рівнях забезпечує прирощення нового знання про різні сфери соціального життя, виявляє у суспільстві те, що вимагає радикальних перетворень і змін);
2. описово-інформаційна (опис і накопичення матеріалу, на основі якого у подальшому роблять висновки, приймають рішення, законодавчі акти. Здійснюється соціальний контроль над соціальними процесами);
3. функція соціального планування (соціологи надають результати своїх досліджень для планування розвитку різноманітних сфер суспільного життя, завдяки чому соціологічне планування здійснюється в усіх країнах світу незалежно від соціальних систем);
4. прогностична (соціологія здатна виробляти науково обґрунтовані прогнози про тенденції розвитку соціальних процесів і спільнот в майбутньому).
5. світоглядно-ідеологічна (спрямована на забезпечення наукової дискусії з іншими концепціями, поширення наукової ідеології, формування соціологічного мислення, підготовку компетентних спеціалістів).
6. гуманістична та культурна функції (пов'язані з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин).

За умови виконання соціологією цих функцій вона здатна посісти важливе місце у житті суспільства і кожної людини. Роль соціології зростає з кожним днем, оскільки вона спроможна дати знання про реальний стан нашого суспільства, зміни в ньому, нові процеси і явища, з якими ми не зустрічалися раніше.

Отже, на відміну від інших суспільних наук соціологія є генералізуючою наукою, яка досліджує суспільство в цілому і людину як істоту соціальну. Соціологія активно співпрацює з іншими сферами наукових знань про соціум та людину, спираючись на досягнення статистики, демографії, психології, економіки, політичних, правових наук і дисциплін. Нині соціологія все більш успішно кооперує свою діяльність також з природничими та технічними науками, утворюючи спеціальні відгалуження знань на стику наук. Відбувається своєрідна „соціологізація” наук, з'являються такі незнані досі напрямки, як біосоціологія, соціологія населення, соціологія епідемій, соціологія інфаркту, соціологія злочинності, соціологія менеджменту тощо.

Необхідність вивчення соціології визначається перш за все зростанням ролі і значущості цієї науки в сучасних умовах.

 

 

ЛЕКЦІЯ №1

Тема 2: Методи соціологічних досліджень.

План

1. Поняття та етапи організації соціологічного дослідження.
2. Програма соціологічного дослідження.
3. Основні методи конкретно-соціологічного дослідження.

 

Поняття та етапи організації соціологічного дослідження.

Визначальний вплив на становлення і розвиток сучасної соціологічної науки мають дослідження, які поглиблюють знання людства про сутність явищ соціальної дійсності, допомагають у виробленні засобів наукового управління процесами розвитку суспільства.

Соціологічне дослідження − це складний комплекс програмно упорядкованих науково-технічних, методичних та організаційно-технічних засобів, спрямованих на досягнення дослідницьких цілей і завдань.

Крім загальних знань про суспільство, в якому ми живемо, соціологія стане у пригоді і тоді, коли треба буде розв'язувати конкретні проблеми і конфліктні ситуації за місцем праці. Як досягнути ефективності виробництва в умовах економічної кризи, краще організувати працю підлеглих, знайти розв'язання проблем плинності кадрів або “погаси­ти” конфлікт, що загрожує перерости у страйк — на ці та інші питання допоможуть знайти відповіді конкретно-соціологічні дослідження. Сучасний молодий спеціаліст сьогодні — це не тільки і не лише фахівець у своїй сфері професійної діяльності. Він одночасно має бути знавцем людських душ, знати й розуміти потреби і запити тих, з ким він працює, добре володіти ситуацією і бачити тенденції розвитку на майбутнє.

Отже, уявімо собі, що після успішного закінчення вищого навчального закладу ви приходите на своє перше місце праці і одразу потрапляєте у вир конфлікту між робітниками й адміністрацією. Вам як керівникові середньої ланки доведеться бути у сфері цього конфлікту і приймати якісь рішення для його розв'язання. Один із можливих варіантів дій — проведення конкретно-соціологічного дослідження, яке має на меті з'ясування причин конфлікту та аргументів обидвох сторін, задіяних у ньому. Але з чого почати?

У загальному вигляді етапи проведення конкретно-соціологічного дослідження розгортаються у такій послідовності:

• Виявлення проблемної ситуації.
• Формулювання проблеми дослідження.
• Розроблення програми конкретно-соціологічного дослідження.
• Проведення соціологічного дослідження.
• Аналіз одержаної соціологічної інформації.
• Підготовка науково обґрунтованих рекомендацій за наслідками дослідженні.
• Прогноз ситуації на майбутнє.

Безпосереднім приводом для проведення практично орієнтованого соціологічного дослідження звичайно виступає та чи інша соціальна проблема або проблемна ситуація, яка стосується певних груп людей, їх інтересів і потребує вирішення. Фіксація проблемної ситуації та з'ясування її суті передують конкретно-соціологічному дослідженню у вузькому значенні цього виразу, утворюючи попередній етап соціологічного аналізу. Отже, предметом емпіричного соціологічного дослідження є певна соціальна проблема (у нашому випадку — конфлікт між робітниками та адміністрацією конкретного підприємства в одній із сфер економіки),

Проблемна ситуація, як вважає В.Ядов, — це стан “знання про незнання”, тобто необхідність вивчення якоїсь галузі соціального, в якій виникає порушення її нормального функціонування. Для організаторів соціологічного дослідження соціальна проблема виникає як стан знання про незнання якісних і кількісних змін, тенденцій розвитку певного процесу. Або, іншими словами, ми знаємо, що на виробництві виник конфлікт, але поки що не знаємо, що є його причинами та як можна його розв'язати.

Соціальна проблема виступає як завдання соціальної дії і характеризується певними ознаками. По-перше, це прагнення до зміни соціальної ситуації, що склалася у колективі людей, який належить досліджувати. При цьому ступінь усвідомлення проблеми дослідником буває різним: від неясного вгадування до чіткого формулювання. По-друге, при розв'язанні соціальних проблем завжди є певна кількість варіантів, їх вирішення, причому кожний з них має свої наслідки. Чим більш складною є соціальна система, в якій виникає проблема, тим більш розмаїтими будуть шляхи її розв'язання. Тому соціологічний аналіз повинен розглядати соціальну проблему у зв'язку з основними параметрами соціальної системи. У нашому випадку конфлікт на конкретному ви­робництві доцільно розглядати у взаємозв'язку із загальним станом нашого суспільства, у конкретному соціальному, просторовому і часовому вимірі.

 

Подальшим кроком є переведення проблемної ситуації у формулювання наукової проблеми. Для цього потрібно:

· встановити реальне існування цієї проблеми тобто з'ясувати, чи є показники, які характеризують цю проблему, чи є облік і статистика по цих показниках і чи вони достовірні);

· вичленувати найсуттєвіші елементи або фактори проблеми (у нашому випадку це означає виявити, які соціальні групи й особи беруть участь у виникненні та можливому розв'язанні проблеми конфліктності, який вплив на це мають їх інтереси, чи зацікавлені вони в уникненні назрілого конфлікту тощо);

· вирізнити вже відомі елементи проблемної ситуації, які не потребують спеціального аналізу і виступають інформаційною базою для розгляду невідомих елементів (наприклад, дані обліку і статистики виникнення та розв'язання конфліктних ситуацій у минулому); виділити у проблемній ситуації основні і другорядні компоненти для визначення основного напряму дослідницького пошуку;

· проаналізувати розв'язання аналогічних проблем, які вже розроблено раніше (для того треба опрацювати дотичну наукову літературу, провести бесіди-консультації з компетентними фахівцями-експертами, спеціалістами з цих проблем — ученими або практиками з великим досвідом у цій галузі)

 

Виробнича проблема може бути описана за допомогою п'яти основних характеристик.

Суть або зміст. Наприклад, визначаючи проблему, слід встановити, чому ми вважаємо, що соціальна напруга у трудовому колективі є високою. Вона низька або висока порівняно з якими стандартами? Може, це ще не трудовий конфлікт, а лише його перші ознаки?

Організаційне і фізичне знаходження. В якому організаційному підрозділі (дільниці, бригаді, відділі, філіалі) і на якому фізичному об'єкті (підприємстві, приміщенні, складі, конторі) виявлена проблема? Наскільки широкого розповсюдження вона набула? Які виробничі й управлінські підрозділи вона заторкнула?

Володіння проблемою. Чиє проблема “відкритою” (тобто знайомою всім) або “закритою” (тобто відомою лише певній групі осіб)? Які конкретно люди (управлінці, спеціалісти, робітники, службовці, допоміжний персонал) причетні до проблеми і найбільше зацікавлені в її розв'язанні?

Абсолютна і відносна величина. Наскільки проблема важлива в абсолютних величинах (наприклад, обсяг втраченого робочого часу або фінансів; об'єм невикористовуваних виробничих потужностей або кількість простоїв)? Як вона впливає на підрозділи, в яких її зафіксували, і на людей, причетних до конфлікту? Наскільки проблема є важливою для організації чи підприємства взагалі?

Часові межі. Відколи існує ця проблема? Чи вона появилася лише один раз, декілька разів, чи виникає періодично? Якою є тенденція: проблема стабілізується, посилюється або послаблюється?

Унаслідок такого попереднього аналізу, здійсненого на підготовчому етапі, проблемна ситуація набирає чіткого виразу у вигляді формулювання проблеми. На цій основі, власне, і стає можливим розпочати конкретно-соціологічне дослідження, яке починається з розробки його програми.

Програма соціологічного дослідження.

Програма соціологічного дослідження — науковий документ, який регламентує всі етапи, стадії підготовки, організації та проведення соціологічного дослідження.

Програма конкретно-соціологічного дослідження є обов'язковим вихідним документом; її розробка дає змогу чітко з'ясувати стратегію і тактику соціологічного аналізу виявленої проблеми, забезпечити всебічність охоплення проблемної ситуації і достовірність одержаної інформації. Нехтування виробленням програми конкретно-соціологічного дослідження у кінцевому підсумку призводить до нераціонального використання грошей і зусиль, втрати часу, одержання спотвореної або викривленої картини явища, яке досліджують, і загострення проблемної ситуації (наприклад, вибух конфлікту у трудовому колективі, страйк або стихійний бунт). Тому до такої, на перший погляд, непотрібної і копіткої дослідницької роботи треба поставитися надзвичайно уважно, оскільки від неї залежить безпосередній результат.

Програма конкретно-соціологічного дослідження має відповідати певним вимогам. Українські соціологи називають декілька таких вимог, серед них:

• ясність і точність програми (усі її положення повинні бути чіткі, а елементи – продумані відповідно до логіки дослідження і ясно сформульовані, інакше учасники дослідження можуть втратити спільну мову і потребуватимуть зайвих витрат часу на уточнення різних питань);
• логічна послідовність усіх ланок програми (не можна братися за розробку робочого плану без попереднього формулювання мети і завдань дослідження тощо);
• гнучкість програми (на перший погляд, це суперечить попередній вимозі; але на практиці, у міру розробки програми або при появі нових, непередбачених обставин доводиться повертатися до вже сформульованих положень і вносити в них корективи).

Як зазначає В.Гречихін, програма конкретно-соціологічного дослідження виконує три основні функції:

• методологічну (дає змогу визначити проблему – наукову і практичну, задля розв'язання якої здійснюється дослідження; сформулювати його цілі і завдання; зафіксувати вихідне уявлення про об'єкт, який вивчають; встановити відношення даного дослідження до тих, які проводились раніше або проводяться паралельно стосовно аналогічних проблем);
• методичну (дає можливість розробити загальний логічний план дослідження; визначити методи збирання і аналізу інформації; виробити процедуру дослідження; проводити порівняльний аналіз одержаних результатів аналогічних досліджень):
• організаційну (забезпечує розробку чіткої системи розподілу праці між членами дослідницької групи; полегшує контроль за ходом дослідження).

У соціологічній літературі вважають загальновизнаним, що структура програми конкретно-соціологічного дослідження складається з двох розділів: методологічного і методичного.

Розглянемо докладніше зміст і складові кожного з них.

Методологічний розділ програми конкретно-соціологічного дослідження складається з таких елементів-складових:

1. Формулювання теми, мети дослідження та його основних завдань.

З'ясувавши попередньо суть проблемної ситуації, слід чітко зафіксувати проблему в назві дослідження. У нашому випадку вона може звучати так: “Причини конфлікту між робітниками та адміністрацією підприємства і вироблення конкретних шляхів його розв'язання”. Тут міститься одночасно певне знання (про те, що конфлікт існує, а також про те, що повинні бути конкретні шляхи вирішення проблеми) і незнання (оскільки ми ще не знаємо достеменно причин, які даний конфлікт викликали, а також тих заходів, за допомогою яких конфлікт можна буде розв'язати).

Мета конкретно-соціологічного дослідження визначає переважаючу орієнтацію, від якої залежить уся логіка його здійснення і реалізації. Як зазначає В.Гречихін, програма конкретно-соціологічного дослідження повинна дати відповідь на питання про те, на розв'язання якої проблеми і досягнення якого результату орієнтоване це дослідження.

У даному разі цілі конкретно-соціологічного дослідження можна сформулювати так:

• Встановлення причин, які викликали появу напруження, а згодом і конфлікт у стосунках між робітниками та керівним персоналом.
• Визначення кола основних заходів, які дадуть змогу розв'язати конфлікт і запобігти його в майбутньому, допоможуть виробленню сприятливого соціально-психологічного клімату в трудовому колективі підприємства

Завдання конкретно-соціологічного дослідження – це сукупність цільових установок, спрямованих на аналіз і розв'язання проблеми. Завдання дослідження безпосередньо випливають із поставлених перед дослідниками цілей і є їхньою конкретизацією. Так, для досягнення першої мети доцільно запланувати такі завдання:

• з'ясування реального стану соціально-психологічного клімату трудового колективу та його основної складової − відносин робітників та адміністрації;
• виявлення ступеня конфліктного напруження у трудовому колективі (високий, середній, низький) та стадії або фази його розгортання (початкова, найвища, завершальна);
• встановлення характеру причин, які викликали виникнення конфлікту (на особистісному рівні, унаслідок суперечностей щодо виконання виробничих завдань, пов'язаних з порушенням трудової дисципліни або на рівні соціально-економічних та організаційних складових виробничого процесу);
• вивчення взаємозв'язків між конфліктом та трудовою діяльністю робітників (чи впливає він, а якщо так, то наскільки – на кінцевий результат і якість праці).

Досягнення другої мети буде можливе, якщо виконати такі завдання:

• накреслити основні і допоміжні заходи, які, сприятимуть розв'язанню існуючого конфлікту;
• виробити конкретні рекомендації, скеровані на уникнення конфліктів у майбутньому;
• з'ясувати, як узгоджуються запропоновані шляхи розв'язання та уникнення конфліктів з реальними можливостями:

а) даного підприємства;

б) галузі, до якої належить підприємство;

в) бюджетними ресурсами на міському, обласному та республіканському (в разі потреби) рівнях.

Ці та інші можливі завдання, послідовність їх вирішення встановлюють члени дослідницької групи, коли розробляють зміст першого пункту методологічного розділу програми. Вони можуть коректувати їх або навіть змінювати у випадках, коли плин конфлікту різко змінюється чи виникають нові обставини його протікання.

1. Визначення об'єкту і предмету дослідження.

Об'єктами конкретно-соціологічного дослідження на емпіричному рівні виступають реально діючі трудові колективи, соціальні групи, спільноти, соціальні інститути. Тому в широкому сенсі слова об'єктом дослідження є носії певної соціальної проблеми – люди, об'єднані у спільноти різного типу, а також їхня діяльність. Говорячи, наприклад, про конфлікт у трудовому колективі, ми маємо на увазі конкретні професійні, статеві, вікові, освітні групи робітників та представників адміністрації. У нашому випадку це можуть бути робітники якогось цеху, бригади, дільниці, з одного боку, і майстри, начальники цехів, завідувачі відділів та служб підприємства — з другого.

У програмі належить зафіксувати такі характеристики об'єктів дослідження:

• просторові (місто, район);
• часові (період початку і закінчення дослідження);
• галузеві (вид діяльності, що її досліджують; у даному разі це може бути
  промислове виробництво);
• соціально-демографічні (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо).

Досить часто обраний об'єкт соціологічного дослідження занадто великий у кількісному плані для того, аби його можна було охопити суцільним дослідженням (наприклад, весь колектив робітників даного підприємства). Тоді виникає завдання визначення кола респондентів, тобто тих, хто підпадає під дослідження. Практика доводить, що у випадках, коли об'єкт дослідження налічує 500 і більше людей, єдино правильним є вибірковий метод. Це означає потребу відбору для дослідження не всієї (генеральної) сукупності робітників, а лише їх певної частини, тобто вибіркової сукупності.

Предметом конкретно-соціологічного дослідження є найбільш суттєві властивості і відносини об'єкта, пізнання яких є важливим для вирішення завдань, закладених у програму. Предмет дослідження формується на основі об'єкту дослідження, але не збігається з ним. Один і той же соціальний об'єкт (наприклад, трудовий колектив) можна вивчати для вирішення різних завдань, а отже, він передбачає безліч предметів. Тому визначення предмету дослідження одночасно визначає межі, в яких конкретний об'єкт досліджують у даному разі. Предметом нашого дослідження виступає стан соціально-психологічного клімату в трудовому колективі певного підприємства, зокрема взаємовідносини робітників та адміністрації.

Побудова предмету дослідження передбачає також процес вироблення відповідного понятійного апарату та його логічний аналіз.

1. Здійснення інтерпретації понять.

Інтерпретація основних понять дає змогу уточнити співвідношення тих елементів і властивостей досліджуваного явища, аналіз яких може дати цілісне уявлення про його фактичний стан, правильно пояснити причини його виникнення та результати. Процедура інтерпретації понять, як зазначає В Шаленко, – це певна послідовність пізнавальних і організаційних дій, необхідних для уточнення їх змісту, розробки операцій їх вимірювання. Інтерпретація понять забезпечує вимір і реєстрацію явищ, що їх вивчають, за допомогою кількісних показників та індикаторів.

Інтерпретація понять здійснюється через низку послідовних етапів. На першому етапі провадиться переведення проблемної ситуації у формулювання наукових термінів. На подальшому етапі кожне поняття цього формулювання розкладають на такі опера­ційні складові, які потім можна досліджувати за допомогою кількісних методів. Кінцевою метою цієї роботи є вироблення таких понять, які є доступними для обліку і реєстрації (тобто понять-індикаторів).

Здійснення інтерпретації основних понять дає змогу охопити всі можливі напрями дослідження, уникнути його неповноти, однобічності або забуття важливих складових дослідницького процесу. Саме інтерпретацію понять закладають в основу побудови питальників, бланків інтерв'ю, роботи експертних груп, аби визначити структуру відповідного дослідницького інструментарію та логіку його розробки. Ця частина програми дає можливість втілити в інструментарії збирання первинної соціологічної інформації єдину концепцію дослідницького пошуку, реалізувати його мету і завдання, перевірити правильність чи хибність висунутих гіпотез.

1. Формулювання гіпотез дослідження.

Гіпотеза в конкретно-соціологічному дослідженні – це наукове припущення, яке висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, котре треба підтвердити або спростувати. В методологічному плані гіпотеза служить з'єднувальною ланкою між теоретичною концепцією та емпіричною базою дослідження, її висувають для перевірки тих залежностей, які внесені до теоретичної схеми і на вивчення яких скеровані завдання дослідження. У цьому сенсі гіпотеза є своєрідним прогнозом їх очікуваного розв'язання, який може і не виправдатися, що не применшує її цінності. Важливим, як слушно зазначає В. Шаленко, є те, що її висунення дає змогу зробити обґрунтований перехід від теоретичних понять до емпіричних даних.

Усі гіпотези поділяються на гіпотези-підстави і гіпотези-наслідки, які виводяться з перших. У даному разі можна виділити таку гіпотезу-підставу: основною причиною виникнення конфлікту між робітниками та адміністрацією є та, яка пов'язана з особистісними характеристиками робітників та невиправданими вимогами до них адміністрації, що має своїм наслідком незадоволення перших і зростання напруженості у трудовому колективі.

Формулювання цієї основної гіпотези супроводжується висуненням гіпотез-наслідків:

• можна припустити, що виникнення конфлікту між робітниками та адміністрацією зумовлене насамперед прагненнями останньої в умовах скорочення робочої сили позбутися насамперед молодих робітників, людей старшого віку і жінок;
• можна припустити, що саме ці групи робітників передусім підпадають під скорочення унаслідок їх низької продуктивності праці, частими невиходами на роботу, захворюваннями тощо;
• можна припустити, що звільнення цих груп робітників в ситуації економічної кризи суспільства і падіння життєвого рівня призведе до стихійних страйків та інших форм соціального протесту цих категорій трудівників та інших робітників, які підтримуватимуть страйкарів та чинитимуть опір діям адміністрації;
• можна уявити, що основним способом розв'язання цього конфлікту виступатиме широка поінформованість робітників щодо обґрунтованості дій адміністрації у вигляді наочних форм роз'яснювальної роботи (як от стіннівки з узагальненими, результатами праці робітників різних категорій, вказанням залежності виробничих результатів від віку, статті тощо). Якщо це і не погасить конфлікт (бо скорочення або звільнення однаково відбудуться), то бодай пом'якшить конфліктну ситуацію і спричинить переадресування вимог загрожених груп робітників від адміністрації до уряду і органів, управління загалом.

Розробкою і формулюванням гіпотез завершується методологічна частина програми конкретно-соціологічного дослідження.

Другою складовою програми конкретно-соціологічного дослідження є її методична частина. Вона містить опис методики і організації характеристик дослідження. Велике значення у цьому розділі має розрахунок і обґрунтування вибірки. Ця процедура означає необхідність відбору тих людей, серед яких буде проводитись дослідження. Звичайно, ідеальним варіантом було б соціологічне обстеження всіх людей, які виступають носіями певної соціальної проблеми. У даному разі це означало б необхідність опитування усіх без винятку робітників і всіх представників управлінського апарату підприємства. Але чи це доцільно?

В соціології для вирішення завдань дослідження звичайно використовують вибірковий метод. Його ключовими поняттями є об'єкт дослідження, генеральна сукупність, вибіркова сукупність, одиниця аналізу тощо.

Об'єктом соціологічного дослідження є великі сукупності людей, що розрізняються за своїми соціально-демографічними характеристиками і виступають носіями тієї чи іншої проблеми. Вся численність соціальних об'єктів, які є предметом вивчення у межах, окреслених програмою конкретно-соціологічного дослідження, утворює генеральну сукупність. Оскільки організація і проведення суцільного обстеження усіх без винятку соціальних об'єктів надзвичайно важкі і потребують великих затрат і зусиль, то вони здійснюються у поодиноких випадках. Прикладом суцільного обстеження є переписи населення.

Емпіричні соціологічні дослідження є, зазвичай, несуцільними і їх проводять лише на певній частині об'єктів генеральної сукупності, яка має назву вибіркової сукупності. Отже, вибіркова сукупність – це певна кількість елементів генеральної сукупності, відібраних за певними правилами. В момент дослідження вона повинна являти собою свого роду мікромодель генеральної сукупності. Або, іншими словами, вимагається, щоб структура вибіркової сукупності максимально збігалася із структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками останньої. Але щоб досягти цього, треба дотримуватися правил вибірки.

Елементи вибіркової сукупності (респонденти або люди-носії певної соціальної проблеми), які підпадають під добір та вивчення, і є одиницями аналізу.

Якість вибірки оцінюють за двома показниками: репрезентативністю і надійністю. Репрезентативністю називається здатність вибіркової сукупності максимально точно відтворювати характеристики генеральної сукупності. Отже, йдеться про точність вибіркового оцінювання і гарантію цій точності. Адже завданням дослідницької групи є відбір певної кількості обстежуваних людей, проведення соціологічного дослідження і одержання достовірної соціологічної інформації, яка точно характеризуватиме всі соціальні об'єкти-носії проблеми.

Вибірки поділяються на ймовірнісні (випадкові) і цілеспрямовані. Перші з них пов'язані з поняттям ймовірності, яке широко використовується у багатьох галузях природничих і соціогуманітарних наук. У найбільш загальному випадку ймовірність певної очікуваної події є відношенням кількості очікуваних подій до кількості всіх можливих. У соціології до ймовірнісних вибірок відносять власне-випадковий вибір, серійну, гніздову, механічну вибірки. Зупинимось детальніше на методі механічної вибірки.

У загальному вигляді принцип механічної вибірки полягає у тому, що всі елементи генеральної сукупності зводять в єдиний список і з нього через рівні інтервали відбирають відповідну кількість респондентів. Такими списками можуть бути бланки обліку у відділі кадрів.

Поряд із випадковою вибіркою у соціологічних дослідженнях вживають також і цілеспрямовану вибірку, до якої правила теорії ймовірності не застосовуються. Вона може здійснюватися за допомогою таких методів: стихійної вибірки (наприклад, поштового або телефонного опитування), основного масиву (коли опитується 60-70% з генеральної сукупності) і квотної вибірки. З них найбільш точним і широковживаним є метод квотної вибірки. Його використовують у тих випадках, коли до початку дослідження є статистичні дані про контрольні ознаки елементів генеральної сукупності. Всі дані про ту чи іншу контрольну ознаку виступають як квота, а їх окремі числові значення – як параметри квоти. При використанні квотної вибірки респондентів від­бирають цілеспрямовано, з додержанням параметрів квот. Число ознак, дані про які обирають квотами, зазвичай, не повинно перевищувати чотирьох. Ними звичайно виступають стать, вік, освіта, рівень кваліфікації або інші квоти, які визначаються цілями, завданнями та гіпотезами дослідження у методологічній частині програми конкретно-соціологічного дослідження.

Наприклад, у нашому випадку серед усіх робітників певного підприємства (генеральна сукупність) налічується 89% чоловіків і 11% жінок. За квотою “стать” у вибірковій сукупності також має бути дотримана ця пропорція. За квотою “вік” серед усіх робітників виділяються такі групи та їх кількісні означення: вікова група від 16 до 18 років (4%); вікова група від 19 до 21 року (9%); вікова група від 22 до 25 років (17%); вікова група від 26 до 55 років (51%); вікова група від 56 до 60 років (15%); вікова група від 61 і більше років (4%). Відповідних пропорцій належить дотримуватися і у вибірковій сукупності. Виділення саме таких вікових груп зумовлене гіпотезами нашого дослідження, в яких припускається, що однією з можливих причин виникнення конфліктів на даному підприємстві є намір адміністрації звільняти насамперед молодь і представників старших вікових груп.

За квотою “освіта” можна встановити кількість робітників з неповною середньою, середньою, середньою спеціальною, незакінченою вищою та вищою освітою у генеральній сукупності і пропорційно відібрати робітників до вибіркової сукупності. За квотою “рівень кваліфікації” можна відібрати до вибіркової сукупності робітників із високим (5-6 розряди), середнім (3-4 розряди), низьким (1-2 розряди) рівнем, попередньо встановивши питому вагу цих груп серед усіх робітників підприємства за даними відділу кадрів. Досить складним питанням є розрахунок об'єму вибірки, тобто визначення кількості респондентів. В соціології є правило, згідно з яким чим більш дисперсний (тобто неоднорідний) склад об'єктів дослідження, тим більший має бути об'єм вибірки, оскільки в ній має бути якнайщільніше відображена ця різноманітність. І навпаки, чим більш однорідний (дисперсія дорівнює нулю або близька до нього) є склад генеральної сукупності, тим меншу кількість осіб треба для обстеження. При масових опитуваннях, якщо величина генеральної сукупності становить менше 5000 осіб, достатнім є об'єм вибіркової сукупності не менше 500 осіб. Якщо ж величина генеральної сукупності 5000 осіб, і більше, то доцільно обстежити 10% її складу, що гарантує одержання достатньо достовірних результатів дослідження.

Отже, у програмі конкретно-соціологічного дослідження конкретної проблеми слід вказати:

• який тип вибірки використовується і чому;
• яким є об'єм вибіркової сукупності.

Складовою програми конкретно-соціологічного дослідження можна вважати також її організаційну частину. (план дослідження, порядок дослідження підрозділів, розподіл людських та фінансових ресурсів...)

Основні методи конкретно-соціологічного дослідження.

Подальшою складовою методичної частини програми с обґрунтування основних методів конкретно-соціологічного дослідження, що їх використовуватимуть у процесі соціологічного аналізу конкретної соціальної проблеми. Вибрати метод збирання соціологічної інформації, підкреслює С. Вовканич, означає вибрати той чи інший шлях одержання нової соціальної інформації для виконання поставленого завдання. Слово “метод” походить від грецького methodos – шлях до чогось. У соціології метод – це спосіб одержання вірогідних соціологічних знань, сукупність застосовуваних прийомів, процедур і операцій для емпіричного і теоретичного пізнання соціальної реальності.

На рівні побутових уявлень пересічних людей соціологія пов'язується насамперед із проведенням анкетування. Однак насправді соціолог може використати такі різноманітні дослідницькі процедури, як експеримент, спостереження, аналіз документів, експертні оцінки, соціометрію, інтерв'ю тощо.

При визначенні методів соціологічного дослідження соціальної проблеми слід узяти до уваги низку суттєвих моментів:

• оперативність та економність дослідження не повинні досягатися за рахунок якості даних;
• жоден метод не є універсальним і має свої, чітко окреслені, пізнавальні можливості. Тому не існує узагалі “добрих” чи “поганих” методів; є методи, адекватні або не­адекватні (тобто відповідні і невідповідні) поставленій меті і завданням;
• надійність методу забезпечується не лише його обґрунтованістю, а й дотриманням правил його застосування.

Подаючи далі детальнішу характеристику основних методів одержання соціологічної інформації, ми вибрали з них ті, які найбільше відповідають розкриттю причин конфліктів на підприємстві між робітниками та адміністрацією. Саме ці методи мають бути внесені до програми конкретно-соціологічного дослідження; їх належить використовувати відповідно до цілей, завдань дослідження. Вони повинні бути базою для перевірки правильності чи хибності висунутих гіпотез.

Серед методів збирання первинної соціологічної інформації використовують і такі, які не є специфічно соціологічними. Це спостереження і експеримент. Своїм корінням вони пов'язані з природничими науками, але нині їх успішно застосовують у соціогуманітарних науках, у тому числі й у соціології.

Спостереження у соціології – це метод цілеспрямованого, планомірного, певним способом фіксованого сприйняття об'єкта, що досліджують. Воно служить певним пізнавальним цілям і може бути піддане контролю і перевірці. Найчастіше метод спостереження використовують при дослідженні поведінки індивідів і груп та форм спілкування, тобто при візуальному охопленні певної соціальної дії. Його можна застосовувати в дослідженні конфліктних ситуацій, бо багато з них проявляється саме у вчинках і подіях, які можна зафіксувати і проаналізувати. Позитивними рисами цього методу є:

• здійснення спостереження одночасно з розгортанням і розвитком явищ, що їх досліджують;
• можливість безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкретних умовах і в реальному часі;
• можливість широкого охоплення події і опису взаємодії усіх її учасників;
• незалежність дій об'єктів спостереження від соціолога-спостерігача.
  До недоліків методу спостереження відносять:
• обмеженість і частковий характер кожної ситуації, що спостерігається. Це означає, що одержані висновки можуть бути узагальнені й розповсюджені на більш широкі ситуації лише з великою обережністю;
• складність, а інколи й просто неможливість повторення спостережень. Соціальні процеси є незворотніми; їх неможливо змусити ще раз відбутися для потреб соціолога;
• вплив на якість первинної соціологічної інформації суб'єктивних оцінок спостерігача, його установок, стереотипів тощо.

Існує декілька типів спостереження у соціології. Серед них – найпопулярніше в дослідників сучасності включене спостереження, коли соціолог безпосередньо входить у соціальний процес і соціальну групу, що їх вивчають, коли він контактує і діє разом із тими, за ким він спостерігає. Це дає змогу досліджувати явище із середини, глибоко вникнути в суть проблеми (у даному разі конфлікту), зрозуміти причини її виникнення і загострення. Польове спостереження відбувається у природних умовах: у цехах, службах, на будівництві тощо. Лабораторне спостереження потребує створення спеціально обладнаних приміщень. Є спостереження систематичні й випадкові, структуралізовані (тобто такі, що їх проводять за заздалегідь розробленим планом) і неструктуралізовані (за яких визначають лише об'єкт обстеження).

Експеримент як метод дослідження розвивався передусім у природознавстві. Л.Жмудь вважає, що перший зафіксований у науковій літературі експеримент належить античному філософу і вченому Піфагору (бл. 580-500 рр. до н.е.). Він використав монохорд – інструмент з однією струною, натягнутою на лінійку з 12 поділами-позначками, маючи на меті з'ясувати залежність між висотою музичного тону і довжиною струни. Завдяки цьому експерименту Піфагор винайшов математичний опис гармонійних музичних інтервалів: октави (12:6), кварти (12:9) і квінти (12:8). В. Гречихін дотримується думки, що першим ученим, який поставив дослід на наукову основу, був Галілео Галілей (1564-1642 рр.), один із засновників точного природознавства. На основі наукових дослідів він дійшов висновку про правильність учення М. Коперника щодо будови всесвіту. Засуджений інквізицією, Галілей вигукнув “А все ж вона крутиться!”, маючи на увазі обертання Землі навколо Сонця і навколо власної осі.

Ідею про можливість використання експерименту в соціальних науках висунув французький учений Лаплас (1749-1827) у 1814 р. в книзі “Філософський досвід ймовірності”. У дослідженні суспільства, на його думку, можна застосовувати такі прийоми ймовірнісного підходу, як вибірка, створення паралельних контрольних груп тощо. Отже, можливою є розробка засобів кількісного опису суспільства та соціальних проблем і явищ.

Експеримент у соціології – це засіб отримання інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності і поведінки об'єкта внаслідок дії на нього певних факторів (змінних), якими можна керувати і котрі можна контролювати. Як зазначає В. Гречихін, застосування експерименту в соціології доцільне тоді, коли треба розв'язати завдання, пов'язані з реагуванням тієї чи іншої соціальної групи на внутрішні і зовнішні фактори, які вводяться ззовні у спеціально створених і контрольованих умовах. Основна мета його проведення – перевірка тих чи інших гіпотез, результати яких мають прямий вихід на практику, на різноманітні управлінські рішення.

Загальна логіка експерименту полягає у:

• виборі певної експериментальної групи;
• вміщенні її у незвичну експериментальну ситуацію, під вплив певного фактору;
• простеження скерованості, величини і сталості змінних характеристик, які називаються контрольними і котрі настали внаслідок дії введеного фактору.

Серед різновидів експерименту можна назвати польові (коли група перебуває у природних умовах свого функціонування) і лабораторні (коли експериментальну ситуацію і групи формують штучно). Виділяють також лінійні (коли аналізу підлягає одна й та ж група) і паралельні (коли в експерименті беруть участь дві групи: контрольна із сталими характеристиками й експериментальна із зміненими характеристиками) експерименти. За характером об'єкту і предметом дослідження розрізняють соціологічні, економічні, правові, соціально-психологічні, педагогічні та інші експерименти. За специфікою поставленого завдання експерименти поділяють на наукові (вони мають на меті прирощення знання) і прикладні (вони мають на меті отримання практичного ефекту) експерименти. За характером експериментної ситуації виокремлюють експерименти, які є контрольованими, і такі, де контроль не здійснюється.

Метод аналізу документів у соціології є одним з обов'язкових, з якого починаються практично всі дослідження. Документи поділяються на статистичні (у числових виразах) і словесні (у формі тексту); офіційні (що мають службовий характер) і неофіційні (які не мають офіційного підтвердження їх правильності і дійовості); суспільні й особисті тощо. У нашому випадку можна використовувати офіційні статистичні і словесні документи суспільного значення, в яких зафіксовано дані про статевий і віковий склад робітників, рівень їх освіти, професійної підготовки, сімейний стан тощо, а також про результати виробничої діяльності різних груп робітників. Зіставлення цих різновидів документів дає можливість встановити залежність економічної ефективності праці робітників від їх соціально-демографічних, професійних та інших характеристик.

Найбільш розповсюдженим і широковживаним у соціології є метод опитування. Він охоплює в собі використання таких дослідницьких процедур, як анкетування, поштове опитування, інтерв'ю. Опитування – це метод безпосереднього або опосередкованого збирання первинної вербальної (тобто висловленої у словесній формі) інформації. Виділяють заочні й очні, стандартизовані (за наперед розробленим планом) і нестандартизовані, одноразові і багаторазові опитування, а також опитування експертів.

Метод опитування використовують у таких випадках:

• коли проблема, що її досліджують, недостатньо забезпечена документальними джерелами інформації (наприклад, ситуації конфлікту на підприємстві досить рідко фіксують у систематизованій формі в офіційній документації);
• коли предмет дослідження або його окремі характеристики неможливо спостерігати в повному обсязі і протягом всього існування даного явища (наприклад, конфліктна ситуація піддається спостереженню переважно в момент її загострення, а не на початку її виникнення);
• коли предметом дослідження є елементи колективної та індивідуальної свідомості – думки, стереотипи мислення тощо, а не безпосередні вчинки і поведінка (наприклад, у випадку конфлікту можна здійснювати спостереження над його поведінковими проявами, але воно не дасть уявлення про мотиви участі людей у конфлікті, їх міркування з приводу правомірності дій обидвох сторін конфлікту);
• коли опитування доповнює можливості опису й аналізу досліджуваних явищ і перевіряє дані, одержані за допомогою інших методів.

Серед видів опитування чільне місце займає анкетування, основним інструментом якого є запитальник або анкета. На перший погляд нема нічого легшого і простішого, ніж розробка питальника на будь-яку тему, пов'язану з проблемною ситуацією. Кожен із нас у повсякденній практиці постійно ставить питання людям навколо, вирішуючи за їх допомогою безліч життєвих проблемних ситуацій. Однак у соціології питання виконує функцію дослідницького інструменту, що висуває особливі вимоги до його формулювання і зведення питань в анкету.

Насамперед, це вимоги до структури анкети, її складовими повинні бути:

1. Вступ (звернення до респондентів з коротким викладом теми, мети, завдань опитування, назвою організації або служби, яка його проводить, із інструкціями щодо процедури заповнення анкети, із вказанням на анонімність опитування і використання його результатів лише з науковою метою);

2. Блоки простих питань, нейтральних за змістом (крім пізнавальної мети, вони забезпечують полегшене входження респондентів у процес опитування, пробуджують їх зацікавлення, формують психологічну установку на співробітництво з дослідниками, вводять у коло обговорюваних проблем);

3. Блоки складніших питань, які потребують аналізу і роздумів, активізації пам'яті, підвищеної зосередженості й уваги. Саме тут міститься ядро дослідження, збирається основна первинна соціологічна інформація;

4. Заключні питання, які повинні бути достатньо простими, знімати психологічну напругу у респондентів, дати можливість їм відчути, що вони брали участь у важливій і потрібній роботі;

5. “Паспортичка”, або блок із питаннями, що розкривають соціально-демографічні, професійно-освітні, етнічні, культурні тощо характеристики респондентів (стать, вік, сімейний стан, місце проживання, національність, рідна мова, ставлення до релігії, освіта, професійна підготовка, місце праці, стаж роботи тощо).

Питання анкети об'єднуються у блоки за тематичним і проблемним принципом на основі “дерева” і “гілок” інтерпретації основних понять.

Питання, внесені в анкету, поділяють на різні типи. Це можуть бути відкриті питання, коли дослідник ставить питання і залишає вільне місце для власноручного запису відповіді респондента.

Закриті питання – це такі, на які в анкеті наведено в міру можливого повний набір варіантів відповідей, а респонденту лишається тільки позначити той варіант, який відповідає його думці. Альтернативні закриті питання передбачають вибір респондентами лише одного варіанту відповіді, унаслідок чого сума відповідей на всі варіанти становить 100%.

Неальтернативні закриті питання допускають вибір респондентами декількох варіантів відповідей на одне й те ж питання, тому їх сума, як звичайно, перевищує 100%. Наприклад:

Напівзакриті питання — це така їх форма, коли спочатку перелічують усі можливі варіанти відповідей, але в кінці залишають місце для власноручно написаної відповіді респондента, якщо він вважає, що жоден із наведених варіантів відповідей не віддзеркалює його думки. Іншими словами., напівзакриті питання — це комбінація відкритих і закритих питань в одному.

Одержані відповіді дають усереднені оцінки думок респондентів, які можна порівнювати.

Коли анкета складена, слід закодувати всі вміщені в неї питання і варіанти відповідей, маючи на увазі подальшу обробку одержаної інформації на комп'ютері. Для того обирають звичайно тризначний код.

У практиці соціологічних опитувань метод інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування. Соціологічне інтерв'ю – метод збору соціологічної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв’юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника. Розрізняють такі види інтерв'ю: вільне інтерв'ю (тривала бесіда без чіткої деталізації питань), формалізоване або стандартизоване (регламентована бесіда з детально розробленим запитальником й інструкцією інтерв'юера), панельне (багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу), групове (запланована бесіда, у процесі якої дослідних прагне викликати дискусію в групі) та клінічне (довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви респондентів).

Існує ще метод експертних оцінок. Основні функції методу:

Прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності;

Оцінка рівня достовірності даних, одержаних з допомогою масових опитувань;

Атестація колективу (його членів) за рівнем професіоналізму, трудової активності.

В експертних опитуваннях анонімність втрачає будь-який сенс. Експерт у даному разі є активним учасником наукового дослідження. Основний інструментарій експертних опитувань – анкета чи бланк-інтерв'ю – розроблені за спеціальною програмою.

Процедура опитування експертів може бути очною чи заочною (поштове опитування, телефонне інтерв'ю). Одна з найпростіших форм експертного прогнозу – обмін думками. Він передбачає одночасну присутність всіх експертів за „круглим столом”, де і відбувається з'ясування домінуючої позиції зі сформульованого дискусійного питання. Останнім часом широко використовують і такий різновид методу експертної оцінки, як атестація.

Метод експертної оцінки широко використовують у розвідувальних і проблемних дослідженнях для одержаній попередніх відомостей про об'єкт, предмет аналізу, для уточнення гіпотез і завдань основного дослідження, для визначення умов експерименту, а також при оцінюванні його ефективності.

Соціометричний метод опитування – один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу.

Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малої соціальної групи, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо.

Програму конкретно-соціологічного дослідження вважають повноцінною, коли в ній міститься не лише простий перелік методів збирання первинної соціологічної інформації, а й обґрунтування їх вибору; продемонстрований зв'язок методів збирання інформації з цілями, завданнями і гіпотезами дослідження. Наприклад, якщо використовують метод анкетування, то слід вказати у програмі, що для вирішення такого-то завдання і підтвердження такої-то гіпотези був вироблений такий-то блок питань анкети. Доцільним буде використання різних методів дослідження конфліктної ситуації: спостереження, експерименту, аналізу документів, опитування. Їх застосування дасть можливість проаналізувати різні сторони конфліктної ситуації в усій її складності, унеможливити однобічність в оцінці конфлікту, глибоко з'ясувати суть причин, які зумовили його виникнення, можливі шляхи розв'язання проблеми.

 

Лекція №2