Філософія в контексті лінгвістичної компетентності студента.

Лінгвістична філософія, лінгвістичного аналізу філософія, філософія буденної мови, напрям аналітичній філософії. Виникло в 1930-х рр. і отримало розвиток у Великобританії (Р. Райл, Дж. Остін, Дж. Уїсдом, М. Макдональд і ін. Будучи однією з шкіл неопозітівізма, Л. ф. заперечує світоглядний характер філософії і вважає традиційні філософські проблеми псевдопроблемами, що виникають через дезорієнтуючий вплив мови на мислення. На відміну від прибічників ін. різновиду аналітичної філософії — т.з. логічного аналізу філософії, представники Л. ф. убачають завдання «філософа-аналітика» не в тому, щоб реформувати мову відповідно до деякої логічної норми, а в детальному аналізі дійсного вживання природної розмовної мови з тим, щоб усувати непорозуміння, що виникають унаслідок неправильного вживання мови. Зокрема, згідно Л. ф., такий аналіз приводить до виявлення причин постановки філософських проблем, які ніби то виникають в результаті неправомірного розширення буденного слововживання. Заперечуючи проти будь-яких проявів техніцизму у філософії, зв'язаного з використанням спеціального понятійного апарату, і відстоюючи «чистоту» вживання природної мови, Л. ф. виступає як рішучий противник сциентізма у філософії, зокрема сциентізма логічних позитивістів.

Сцієнтизм (від лат. scientia — знання, наука) — тенденція до витлумачення філософського і соціологічного знання у світлі принципів і методів, властивих природничим наукам

Що досліджує онтологія?

Онтоло́гія — це вчення про буття, розділ філософії, у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії.

Сутність онтології. Онтологія — це вчення про буття, розділ філософії, у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії. І це не випадково. Воно складне, змістовне, багатогранне. Існує, принаймні, три значення цього поняття:

· По-перше, під онтологією розуміють ту частину філософії, яка з'ясовує основні, фундаментальні принципи буття, першоначала всього сутнісного. Саме поняття «онтологія» у перекладі з грецької мови означає вчення про суще, сутнісне, найважливіше (онто — суще, сутнісне, логія — вчення). Це вчення про першооснови буття, про субстанцію, матерію, простір, час, рух, причинність тощо.

· По-друге, у марксистській філософії поняття «онтологія» вживається для з'ясування сутності явищ, що існують незалежно від людини, її свідомості (та ж матерія, рух, розвиток, його об'єктивні закони тощо).

· По-третє, у західній філософії в поняття «онтологія» теж включають найзагальніші принципи буття, але вони розглядаються на рівні надчуттєвої, надраціональної інтуїції. Це так звана «трансцендентальна онтологія» Гуссерля, «Критична онтологія» Гартмана, «фундаментальна онтологія» Гайдеггера тощо. Тобто, найзагальніші принципи буття у такому розумінні з'ясовуються лише інтуїтивно, а не в процесі практичної, пізнавальної діяльності людини, взаємодії суб'єкта і об'єкта.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що зміст поняття «онтологія» складають основи, витоки, першоначала всього існуючого, найзагальніші принципи буття світу, людини, суспільства. У понятті «онтологія» знаходить відображення та особливість цих основ, витоків та першоначал, що вони існують об'єктивно, тобто незалежно від людини і її свідомості. Все це складає сутність такого поняття, як «онтологія».

Що означає поняття «буття»? Як відомо, особливістю філософії як науки є те, що вона дає найбільш узагальнене знання про те, що існує. Тож і філософське усвідомлення світу ґрунтується на узагальненому, абстрактному, теоретичному відображенні дійсності. Таке відображення здійснюється з допомогою найзагальніших понять, категорій. Найзагальнішою категорією філософії (при тому будь-якої за напрямком) є найдавніше поняття «буття».

Буття — філософська категорія, що позначає:

1. все те, що ми бачимо, що реально існує;

2. все те, що ми не бачимо, але воно є у дійсності (наприклад, радіохвилі, йонізуюче випромінювання, електричне поле, внутрішня зміна тощо);

3. все те, що є уявним, нереальним (наприклад, уявлення про ідеальне, міфологічні образи);

4. реальність, яка існує об'єктивно, незалежно від свідомості людини (природа, об'єктивні закони);

5. загальний спосіб існування людини, суспільства.

Виходячи з вищевикладеного, основними формами буття є: буття речового, матеріального; буття суб'єктивного ідеального; буття біологічного (живого); буття соціального (суспільного).