Історичні типи формування світоглядних орієнтацій.

Підкреслимо, що світогляд — не просто узагальнене уявлення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття " світ " і " людина ". Через ці поняття суб ' єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки. Світогляд за самою своєю суттю є універсальним і практич - ним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя. В цьому і полягає функціональне призначення світогляду. Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку сві - домості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л. Леві - Брюль.

Для міфологічного світогляду характерним є, по - перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка — тотема. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб ' єкт і об ' єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі (а в пізніх міфах " язицьких релігіях " і боги) живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо).

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. Чітко розділяється суб ' єкт і об ' єкт. Долається характерна для міфу неподільність людини і природи. Закладаються основи специфічні для філос. Проблематики - ідея відділяється від матерії і протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний та небесний, горний і дольний, природний і надприродний. Земний починає розглядатися як наслідок надприродного. У релігії виникає ноуменальний світ, не доступний органам чуттів і розуму - в об ' єкт надприродного треба вірити. Віра - головний спосіб осягання буття. Релігія відкриває світ ідеальних сутносте - пріоритет духовного над тілесним Зв ' язок з Богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності реліг. світогл. та належ, до певної релігійної конфесії. Практичність релігійного світогляду - віра без справ мертва - віра в Бога, надприродний світ надає ентузіазм, життєву енергію, яка надає розумінню світа життєвого характеру. Релігію творить народ - він об ' єкт і суб ' єкт реліг творчості, яка у історії виступала джерелом потужних суспільних зрушень. У релігії поряд із світовідчуттям добре розвинуте світорозуміння - є релігійна ідея, яка добре обґрунтовується теологами. Для релігії головне обгрунтування досягнення єдності з Богом, як втіленням святості та абсолютної. цінності.

Можна з повним правом сказати, що вивчення філософії - це школа, яка допомагає виховувати культуру розумного мислення, вміння вільно керувати рухом думки, доводити і спростовувати. Зрозуміло, що наука мислити не може бути взята напрокат, оволодіння нею вимагає зусиль, напруги інтелектуальних здібностей.

Звичайно, це зовсім не просто і припускає, зокрема, знайомство з історією філософії, щоб крок за кроком простежити, як вирішувалися " вічні проблеми "протягом багатьох століть, а головне, щоб підготувати себе до розуміння шляхів їх вирішення в сучасній філософії, в тому числі й у філософії діалектико-матеріалістичної.

Роль філософії в наші дні велика і в реалізації гуманістичних ідеалів, бо тільки через призму гуманізму може знайти потрібну орієнтацію науково-технічний прогрес, можуть бути вирішені в інтересах людини і людства глобальні проблеми - від зняття загрози термоядерної війни до ліквідації загрози генетичним основам і психіці людини.

Філософія важлива і для кращої орієнтації в Вашої майбутньої спеціальності, а головне - для поглибленого розуміння життя у всій її багатогранності. Ці два моменти тісно пов'язані між собою - філософські аспекти технічного знання і НТП і, що не менш важливо, широкий кругозір філософський, що виходить далеко за вузькі рамки спеціальності.

Можна сказати, що світогляд - це ядро, стрижень свідомості та самосвідомості особистості. Воно виступає як більш-менш цілісне розуміння людьми миру і самих себе, свого місця в ньому. Воно є в кожного. Але його рівень, його зміст, форма і т. д. різні. Але про це далі. Тут же відзначимо, по-перше, що світогляд історично конкретно, оскільки виростає на грунті культури свого часу і разом з нею зазнає серйозних змін. По-друге, суспільство в кожну епоху соціально неоднорідне, воно ділиться на різні групи і спільності зі своїми інтересами. До того ж самі люди розрізняються не тільки за їх місцем у суспільстві, а й за своїм розвитком, своїм устремлінням і т.д. Іншими словами, світогляд кожної епохи реалізується в безлічі групових і індивідуальних варіантів.

До того ж світогляд як система включає в себе ряд компонентів. Перш за все це знання, що мають своєю опорою істину, а разом з цим і цінності, найбільш яскраво виражені в моральних і естетичних складовихсвітогляду, що мають своєю базою добро і красу.

У виробленні світогляду беруть участь не тільки наш розум, а й наші почуття. Це означає, що світогляд включає в себе як би два зрізу - інтелектуальний та емоційний. Емоційно-психологічна сторона світогляду представлена світовідчуттям і світосприйняттям, а інтелектуальна - світобачення.

Структура світогляду.

Світо́гляд — сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. Світогляд людини зумовлений особливостями суспільного буття та соціальними умовами.

Світогляд тісно пов'язаний з філософією, хоча поняття світогляд ширше. Філософія визначає себе, як теоретичний світогляд. Світогляд властивий кожній людині, незалежно від того, чи є він раціонально усвідомлений. Основою для світогляду можуть бути, наприклад, міфи.

Передусім світогляд — це процес чуттєвопрактичного відношення людини до світу.

Структура світогляду

Схема 2. Структура світогляду

Залежно від того, які методи використовуються в пізнанні світу і наскільки глибоко суб'єкт, який пізнає, проникає в сутність світу, виділяються рівні світогляду: буденно-життєвий (стихійні, несистематизовані уявлення про світ і людину, здоровий глузд) і теоретичний, науковий (пізнання світу і людини на рівні законів - істотних зв'язків, - систематизоване знання). Філософію звичайно пов'язують з теоретичним рівнем світогляду, так як вона являє собою систематизоване, логічно обгрунтоване знання. Філософія не просто висловлює судження про що-небудь, а і розгортає його в логічно-обґрунтовану систему. Однак існує і так звана життєва мудрість, здатність людини вирішувати універсальні загальні проблеми. От чому іноді стверджують, що кожна людина - філософ або філософом називають людину, схильну до загальних міркувань, до узагальнених висновків.

Світовідчуття – спосіб ствердження світогляду, в якому світ і ставлення людини до нього відтворюються у чуттєво-емоційній формі. Переживання та оцінки звернені не до окремих явищ, а до світу в цілому і до загальної позиції людини в ньому. Це є духовний стан людини, який визначає прийняття чи неприйняття людиною світу, її довіру або недовіру у ставленні до людей тощо.

Світосприйняття – на цьому рівні світогляду світ дається людині як цілком предметна реальність, яка певним чином організована та впорядкована. На цьому етапі переважають різного типу знання, просторово-часові уявлення про світ, які об’єднуючись утворюють цілісний образ світу.

Світорозуміння – рівень світогляду, на якому відбувається подальша конкретизація світосприйняття, що перетворює його в вищий рівень організації світогляду, що дозволяє надати людині мотиви та орієнтири вибору у кожній життєвій ситуації. Тобто світ набуває цілісності. Світорозуміння – абстрактне мислення + теоретичне пізнання.