Використання засобів індивідуального та колективного захисту

організується та здійснюється з метою збереження боєздатності підрозділу і надання можливості діяти в умовах РХБ зараження.

Своєчасне та вміле використання засобів індивідуального та колективного захисту досягається:

- постійним контролем наявності та справності засобів індивідуального захисту в особового складу, а також засобів колективного захисту в підрозділі;

- завчасною підготовкою і тренуванням особового складу у використанні засобів індивідуального та колективного захисту в різній обстановці;

- правильним визначенням місця і часу завчасного переведення засобів індивідуального та колективного захисту в бойове положення;

- визначення часу перебування особового складу в засобах індивідуального захисту, а також режиму експлуатації засобів колективного захисту;

- установленням часу зняття засобів індивідуального захисту та вимкнення систем фільтровентиляції для засобів колективного захисту.

Виконання режимно-обмежувальних заходів на зараженій території організується та здійснюється з метою зменшення ризику ураження особового складу в умовах РХБ зараження.

Для зменшення ризику ураження особового складу в умовах РХБ зараження командир повинен розглянути такі заходи:

- зонування території за ступенями небезпеки;

- застосування профілактичних засобів від впливу радіаційних, хімічних, біологічних факторів; виведення або заміна підрозділів, які розміщуються на зараженій місцевості;

- дотримання правил поведінки і дій на зараженій місцевості; пилопридушення на ділянках місцевості.

Для запобігання зараженню особового складу під час дій на зараженій місцевості командир (начальник) повинен визначати зони, які небезпечні для здоров’я особового складу в разі тривалого перебування на місцевості.

Під час здійснення маршу через заражені зони в пішому порядку або на відкритих автомашинах особовий склад надягає засоби захисту органів дихання, очей і шкіри, а особовий склад, який перебуває в закритих бойових машинах (машинах), надіває засоби захисту органів дихання та очей, зачиняє люки, двері, бійниці і жалюзі та вмикає систему захисту від ЗМУ.

Зони з високими значеннями потужності дози випромінювання, великою концентрацією отруйних та сильнодіючих отруйних речовин, як правило, обходять. У разі неможливості обходу цих зон вони долаються з максимальною швидкістю за напрямками, що забезпечують найменше зараження бойової техніки і ураження особового складу.

При передбаченні ведення бою на зараженій місцевості профілактичні заходи включають застосування протирадіаційних препаратів, антидотів, антибіотиків й інших засобів.

Ліквідація наслідків РХБ зараження в разі аварій (руйнувань) радіаційно та хімічно небезпечних об’єктів та застосування противником ЗМУ організується та здійснюється з метою відновлення боєздатності підрозділів та нормалізації РХБ обстановки в заражених районах. Ліквідація РХБ зараження здійснюється шляхом проведення спеціальної обробки підрозділів, а також дегазації, дезактивації, дезінфекції ділянок місцевості, доріг, фортифікаційних споруд та пилопридушення на них.

Спеціальна обробка організується командирами підрозділів та полягає в проведенні дегазації, дезактивації, дезінфекції озброєння, військової техніки, засобів індивідуального захисту та інших матеріальних засобів. Вона здійснюється силами та засобами самих підрозділів та підрозділами військ РХБ захисту. Залежно від обстановки, наявності часу та засобів спеціальної обробки вона виконується частково або в повному обсязі і здійснюється із використанням таких засобів: ІПП-8 (9); ІДП-С; ІДПС-69; ТДП; ІДК-1; ДК-4; підручних засобів.

Часткова спеціальна обробка проводиться особовим складом без припинення виконання бойових завдань за вказівкою командирів військових частин (підрозділів): у разі зараження отруйними речовинами – негайно; радіоактивними речовинами – за першої нагоди, але якнайшвидше після зараження.

Повна спеціальна обробка включає проведення в повному обсязі дегазації, дезактивації, дезінфекції озброєння, військової техніки, засобів індивідуального захисту, обмундирування та інших матеріальних засобів. Вона проводиться з дозволу старшого командира (начальника) силами та засобами самих підрозділів, а також підрозділами військ РХБ захисту, як правило, після виконання бойових завдань у районах зайнятих військами (на маршрутах висування) або після виходу військ з бою у незаражені райони.

Підрозділи, які ведуть бої у першому ешелоні, спеціальну обробку проводять у своїх бойових порядках, решта – у районах спеціальної обробки (на пунктах спеціальної обробки). Організація спеціальної обробки в підрозділі залежить від умов обстановки, в якій знаходиться і діє підрозділ, від виду зараження і наявності часу.

Часткова спеціальна обробка здійснюється в усіх умовах обстановки без зупинення виконання бойових задач.

Для проведення часткової спеціальної обробки підрозділу, який здійснює марш, колона підрозділу зупиняється обіч дороги з дистанцією між машинами не менш 10 м., зберігаючи міри маскування.

Особовий склад з повним спорядженням і особистою зброєю за командою своїх командирів залишає машини і повзводно відводиться в бік на 25 – 50 м. Біля машин залишаються техніки-водії і солдати, яких виділили допомагати обробляти машини.

Відведений в бік особовий склад розосереджується з інтервалом до 5 м за командою командира взводу проводить часткову дегазацію, дезактивацію чи дезінфекцію особистої зброї засобів захисту, обмундирування, спорядження, проводить часткову санітарну обробку. Після закінчення обробки особовий склад сідає в бойові машини дотримуючись заходів безпеки.

У наступі часткова спеціальна обробка проводиться за вказівками командира підрозділу кожним екіпажем (відділенням), військовослужбовцем безпосередньо в бойових порядках без зупинення виконання поставлених задач з використанням коротких пауз під час ведення бою. В обороні, якщо обстановка не дозволяє змінити або відвести підрозділи з позицій, які вони займають часткова спеціальна обробка підрозділу проводиться безпосередньо в районі, який він займає і на позиції кожного екіпажу (відділення).

Повна спеціальна обробка проводиться в районах спеціальної обробки (РСО), які включають:

- район очікування;

- район збору;

- один або декілька пунктів спеціальної обробки (ПУСО).

Район очікування призначається для підготовки підрозділу перед проведенням повної спеціальної обробки. В районі очікування проводиться контроль радіоактивного зараження, техніка очищується від бруду, снігу, уточнюється обсяг, місце, терміни і порядок проведення спеціальної обробки.

 

ПУСО складає дільницю місцевості, де проводиться дезактивація (дегазація) озброєння, техніки, зброї засобів захисту шкіри. На ПУСО обладнуються:

- контрольно-розподільний пост;

- площадка дезактивації (дегазації) озброєння і техніки;

- площадка дезактивації (дегазації) стрілецької зброї;

- площадка дезактивації (дегазації) засобів захисту шкіри, обмундирування, спорядження і взуття;

- площадка санітарної обробки особового складу.

Район збору призначається для збору підрозділів і частин, які пройшли повну спеціальну обробку і уточнення задач.

Віддалення районів очікування і збору від ПУСО може складати 3-5км.

Дегазація, дезактивація та дезінфекція споруд здійснюється, як правило, силами підрозділів, які займають ці споруди.

Радіаційний та хімічний контроль організується з метою отримання даних для оцінювання боєздатності підрозділу та визначення обсягу його спеціальної обробки, дезактивації та дегазації матеріальних засобів, ділянок місцевості, шляхів і споруд.. Він включає визначення доз опромінення особового складу і ступеня зараження людей, озброєння, техніки, ракет, боєприпасів і інших матеріальних засобів радіоактивними й отруйними речовинами. Радіаційний і хімічний контроль у батальйоні (роті) проводиться хімічним інструктором і спеціально підготовленими військовослужбовцями.

Здійснюючи радіаційний контроль, в першу чергу перевіряють ті підрозділи, які виконували завдання на місцевості з високими потужностями дози випромінення. Зазвичай спочатку здійснюється вибірний контроль, а якщо виявляються ступені радіоактивного зараження вище за допустимі, то проводиться контроль всього особового складу, озброєння і техніки.

Велику увагу контролю радіоактивного зараження необхідно приділяти у медичних пунктах, а також в тилових підрозділах, тому що вода і продукти харчування заражені радіоактивними речовинами можуть стати джерелом масового враження людей.

Для проведення хімічного контролю відбираються проби повітря, води, продуктів харчування, з поверхні техніки і відправляються для аналізу в хімічні лабораторії.

Радіаційний і хімічний контроль у батальйоні (роті) проводиться хімічним інструктором і спеціально підготовленими військовослужбовцями. Він проводиться з використанням військових вимірювачів доз опромінювання (дозиметрів) і приладів радіаційної і хімічної розвідки.

Радіаційний контроль розподіляється на два види:

а) – контроль радіоактивного опромінення;

б) – контроль радіоактивного зараження.

а) Контроль радіоактивного опромінення розподіляється на військовий і медичний. Військовий контроль опромінення здійснюється для отримання даних, які дають можливість оцінити боєздатність підрозділів у радіаційному відношенні ДП-22В, ІД-1, а медичний – з метою отримання даних про дозу опромінення кожного військовослужбовця для оцінки його боєздатності по радіаційному показнику і первинній діагностиці ступеню важкості променевої хвороби під час сортування поранених і уражених на станах медичної евакуації (ІД-11).

Військовий контроль здійснюється груповим та індивідуальним методами.

Груповий метод застосовується у відділеннях (екіпажах, розрахунках), особовий склад яких знаходиться приблизно в однакових умовах радіоактивного опромінення. Доза опромінення вимірюється одним-двома вимірювачами доз, які видаються на відділення, розрахунок. Екіпаж і приймаються за середню отриману дозу усіма військовослужбовцями відділення (розрахунку, екіпажу).

Індивідуальний метод контролю розповсюджується на офіцерів і прапорщиків, а також на усіх військовослужбовців, які виконують бойові задачі з відривом від своїх підрозділів.

Радіаційний і хімічний контроль в роті (батальйоні) організує командир роти (батальйону), а облік доз опромінення веде старшина роти (НШ батальйону).

 

Організація радіаційного контролю включає:

- забезпечення засобами контролю опромінення;

- своєчасне (не пізніше 5-ти діб) зняття показників з дозиметрів і їх перезарядку;

- облік доз радіоактивного опромінення;

- подання відомостей про радіоактивне опромінення в штаб батальйону (штаб полку).

 

Дози опромінення, які не знижають боєздатність такі:

 

Тривалість отримання дози	Доза (рад)-грей
Однократне (протягом 4 діб) Протягом місяця Протягом 3-х місяців Протягом року	50 -0,5грея 100-1грей 200-2грея 300-3грея

 

Ступінь боєздатності підрозділів в залежності від величини залишкової дози опромінення і тривалості опромінення:

 

Ступінь боєздатності	Умовні позначки	Доза опромінення, рад, отримана протягом
		Чотирьох днів	Одного місяця
Повністю боєздатні Обмежено боєздатні І ст. Обмежено боєздатні ІІ ст. Обмежено боєздатні ІІІст.	(б) (об-Іст.) (об-ІІст.) (об-ІІІст.)	До 50-0,5грея до 150-1,5грея до 250-2,5грея більше 250-2,5грея	до 100-1грея до 250-2,5грея до 400-4грея більше 400-4грей

 

б) Контроль радіоактивного зараження в роті організується командиром роти і здійснюється спеціально підготовленим дозиметристом за допомогою вимірювача потужності дози ДП-5В.

Контроль радіоактивного зараження здійснюється для визначення необхідності проведення дезактивації. Коли ступень зараження більше ніж допустимі норми (ізз, озброєння, обладнання їдалень – 50 мр/г; автомобіль – 200 мр/г; бронетехніка – 400 мр/г; їжа, хліб – 1,5 мр/г; вода – 4 мр/г; м’ясо (туша) – 20 мр/г) то необхідно проводити дезактивацію, при наявності часу – повну, при його відсутності – часткову. Після проведення дезактивації для визначення її повноти здійснюється повторний контроль радіоактивного зараження.

Хімічний контроль здійснюється силами хімічних лабораторій. Польова хімічна лабораторія (ПХЛ) є на озброєнні в підрозділах РХБЗ, а також входить у комплект автомашини МАФС, яка знаходиться на озброєнні інженерно-саперної роти механізованого полку.

В підрозділах силами постів РХБ спостереження, може бути визначено наявність отруйних речовин на обмундируванні, спорядженні, озброєнні, особовому складі і бойовій техніці після виходу із осередку зараження з метою вирішення питання про подання команди для зняття засобів індивідуального захисту. Ця задача вирішується за допомогою ВПХР.

Облік доз радіоактивного опромінювання в роті ведеться особисто на кожного військовослужбовця. Величина отриманої дози записується в картку та журнал обліку доз радіоактивного опромінення. Картка обліку доз опромінення підписується командиром роти (окремого взводу) і видається на руки кожному військовослужбовцю. Командир роти щодобово доповідає командиру батальйону про боєздатність кожного взводу, який мав радіоактивне опромінення, а також про дозу опромінення кожного командира взводу. Якщо доза опромінення особового складу вище 100 рад, командир роти доповідає негайно.

Маскування дій підрозділів та об’єктів із застосуванням (димів, аерозолів) організується та здійснюється з метою зниження ефективності наземної і повітряно-космічної розвідки противника та його засобів ураження.

Основними завданнями є:

- маскування районів розташування (базування), маршрутів висування та районів бойових дій військ;

- маскування відкритих найбільш важливих ділянок маршрутів і доріг, переправ через водні перешкоди та інших об’єктів від засобів розвідки та наведення (самонаведення) зброї противника;

- осліплення спостережних пунктів, ПУ та розрахунків (екіпажів) вогневих засобів противника;

- участь у протидії засобам наземної і повітряно-космічної розвідки та системам наведення високоточної зброї противника.

Під час застосування димів підрозділами визначаються:

- задачі їх застосування;

- сили і засоби для встановлення димових завіс;

- розподілення димових засобів для встановлення димових завіс;

- розподілення димових засобів по задачам і між підрозділами;

- рубежі димопуску;

- тривалість і режим димопуску, час початку і закінчення димопуску;

- порядок взаємодії підрозділів, які здійснюють димопуски з загальновійськовими формуваннями;

- організація управління димопуску.

Для димопуску з димових засобів використовуються димові гранати білого (РДГ-б) та чорного диму (РДГ-ч), запальні димові патрони (ЗДП), димові шашки ДМ-11, УДШ, БДШ, термічна димова апаратура (ТДА) танків і БМП, система пуску димових гранат на бронеоб’єктах.

Маскування димом при косому вітрі доцільно робити вмиканням термодимової апаратури, а при фронтальному вітрі в бік противника – системи пуску димових гранат, з врахуванням дальності польоту димових гранат (біля 300м) (ЗДП – 400м) можливе створення димового валу для забезпечення (прикриття) кидка вперед з метою атаки противника або здійснення маневру.

Термічну димову апаратуру вмикає механік-водій. Пуск димових гранат здійснює навідник танку (БМП) за командою коли необхідно замаскувати вихід екіпажу з машини, імітувати горіння машини, прикрити її маневр на іншу позицію забезпечення РХБ захисту в роті (батальйоні) організується на основі рішення командира роти (батальйону) і вказівок командира батальйону (полку).

Заключення.

Ви прослухали матеріали заняття “Організація радіаційного, хімічного і біологічного захисту”. В ході розкриття навчальних питань ми розглянули мету, заходи, організацію РХБЗ, а також обов’язки командирів підрозділів щодо організації радіаційного, хімічного і біологічного захисту. Отримані знання допоможуть Вам правильно організувати ці види бойового забезпечення у керованих Вами підрозділах, зберегти їх боєздатність у випадках застосування противником зброї масового ураження (зруйнуванні об’єктів ядерної енергетики і хімічної промисловості) і успішно без втрат виконати бойове завдання.

 

 

Викладач кафедри загальновійськової підготовки

працівник ЗС України

Г.Ф.ГАВРИЛЮК

 

 

 

Заняття № 4(ОЗ)

“ Основні положення з організації зв’язку в підрозділах”

 

 

1 навчальне питання