Список використаних джерел 6 страница

На першому етапі встановлюється фактичний стан і рівень того психічного процесу, властивості, ознаки, на які ми надалі збираємося впливати. Іншими словами, здійснюється психологічна діагностика тієї чи іншої сторони психічного розвитку (констатуючий експеримент). На основі отриманих даних дослідник, виходячи з теоретичних уявлень про характер і рушійні сили розвитку цієї сторони психіки, розробляє план активного психолого-педагогічного впливу, тобто прогнозує шлях розвитку даного явища.

На другому етапі здійснюється активне формування досліджуваної властивості в процесі спеціально організованого експериментального впливу.

На заключному етапі проводиться дослідження, за результатами якого ми оцінюємо зміни, що відбулися і вимірюємо результати.

Щоб переконатися, що зміни, зафіксовані після проведення формуючих експериментів, сталися саме від їхнього впливу, необхідно порівняти отримані результати не тільки з вихідним рівнем, але і з результатами в групах, де експеримент не проводився. Такі групи називаються контрольними. Обидві групи повинні бути однаковими за віком та соціальними критеріями.Точність і вірогідність отриманих результатів формуючого експерименту мають бути підтверджені із застосуванням методів математичної статистики.

Наприклад, тема «Особистісна зрілість як чинник формування усвідомленого батьківства»

РОЗДІЛ ІІІ. ФОРМУВАННЯ УСВІДОМЛЕНОГО БАТЬКІВСТВА ШЛЯХОМ РОЗВИТКУ ОСОБИСТІСНОЇ ЗРІЛОСТІ СТУДЕНТІВ

 

3.1. Модель соціально-психологічного тренінгу формування усвідомленого батьківства шляхом розвитку особистісної зрілості студентів

3.2. Обговорення результатів формувального експерименту

3.3. Рекомендації щодо застосування тренінгової програми у роботі психолога з різними категоріями населення

Програма формуючого експерименту має собою план, структуру, та характеристику конкретних заходів, їх мету та завдання, етапи впровадження, характеристику вибірки, контрольної та експериментальної груп. Сама програма викладається безпосередньо у тексті розділу, у додатки є сенс виносити завдання до конкретних вправ та їхній опис.

1.4.7. Характеристика загальних висновків магістерської роботи

Висновки, що наводяться в окремому розділі магістерської роботи, є стислим викладенням підсумків проведеного дослідження. Саме тут коротко наводяться найбільш важливі теоретичні положення, які містять формулювання розв’язаної проблеми, оцінка результатів дослідження з точки зору відповідності меті магістерської роботи та поставленим у вступі завданням, окреслено елементи наукової новизни, пропозиції щодо вдосконалення досліджуваного напряму діяльності, які було детально обґрунтовано у третьому розділі.

У першому пункті висновків коротко оцінюють стан розробки питання. Потім розкриваються методи вирішення поставленої у роботі наукової проблеми (завдань), аналізуються результати практичного їх розв’язання, які порівнюються з матеріалами відомих досліджень.

У висновках необхідно наголосити на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати їх достовірність, викласти рекомендації щодо їх використання і доцільно висловити власне бачення подальших перспектив дослідження проблеми. Обсяг висновків і пропозицій не повинен перевищувати 4-5 сторінок.

Наприклад, тема: «Розвиток взаємостосунків у подружній підсистемі залежно від типу прив’язаності»

Висновки. У роботі було досліджено та проаналізовано особливості почуття прив’язаності у подружній підсистемі, його формування та типи, взаємостосунки між подружжям, а також виявлено якість стосунків у подружній діаді залежно від типу прив’язаності кожного з подружжя.

Дослідженнями почуття прив’язаності дорослих займалися такі вчені: К. Бреннан, Р. Борнстейн, Л. Кіркпатрік, Н. Колінс, П. Крітендер, М. Микулінсер, М.Мейн, Б. Фіней, Дж. Холмс, а також Е. Вотерс, В. Ролс та Дж. Сімпсон. У вітчизняній психології дослідження даного почуття у дорослих вивчається тільки з 2000-х років такими вченими як, В. О. Анікіна, Т. В. Казанцева, С. Калмикова, В. Н. Куніцина, М. А. Падун, Р. Радєва, Е. О. Смирнова, до того ж гостро відчувається нестача надійного діагностичного інструментарію. Крім того, дослідження охоплюють в основному дітей, залишаючи дорослих досить невивченими з питання прив’язаності.

У результаті проведеного теоретичного аналізу можемо дійти висновку, що прив’язаність – складне комплексне почуття, яке є важливим при встановленні глибоких емоційних міжособистісних зв’язків з важливою людиною, що служать опорою, джерелом життєвих сил і позитивних емоцій. А тип прив’язаності впливає на вибір партнера, на самовідчуття й поведінку у міжособистісному спілкуванні, на переживання ситуації розриву стосунків і розлуки, а також на психологічний клімат у подружніх взаєминах. Розуміння свого типу прив’язаності допомагає пролити світло на особливості міжособистісних відносин. Емоційна близькість – є одним з основних компонентів надійної прив’язаності і її формування. Близькість може бути усвідомленою і неусвідомленою; може швидко виникати або довготривало наростати але, безсумнівно, одне – це фундамент психологічної прив’язаності у міжособистісних стосунках.

У емпіричному досліджені приймали участь 30 подружніх пар, віком від 20 до 50 років: 50% досліджуваних від 20 до 30 років, 40% від 31 до 40 років та 10% від 41 до 50 років. З них 10 подружжів студенти заочної форми навчання МНУ ім. В. О. Сухомлинського та 20 пар з приватних фірм (15 з однієї та 5 з іншої).

З дослідження видно, що більшість респондентів (50%) мають надійний тип прив’язаності, 25% респондентів продемонстрували боязливий тип, 13.3% досліджуваних з уникаючим типом прив’язаності та 10% з тривожно-амбівалентним. У результаті кореляційного аналізу отриманих результатів (за коефіцієнтом кореляції Пірсона), виявлено, що надійний тип прив’язаності корелює з повагою до партнера (p ≤ 0.05. Це свідчить про те, що люди з позитивним поглядом на себе та інших, які вважають себе гідними для близьких стосунків, а партнерів – чуйними та надійними, приймають свого партнер як особистість, поділяють його світогляд, інтереси, враховують думки і приймають їх. Також надійний тип прив’язаності корелює з довірою до партнера (p ≤ 0.05). Такий взаємозв’язок зрозумілий, адже людині, яка впевнена у собі, має базову довіру до навколишнього світу, легко будувати свої стосунки на довірі, у близьких довірливих стосунках відчувати себе комфортно, проявляти ніжність і турботу до свого партнера. Зафіксовано взаємозв’язок між даним типом прив’язаності з емоційною близькістю до партнера (p ≤ 0.05). Це свідчить про те, що людям з надійною прив’язаністю необхідний стійкий близький емоційний зв’язок, який служить для них джерелом впевненості і відновлення життєвої енергії. Також чим більш надійний тип прив’язаності, тим більш легкі та комфортні стосунки (p ≤ 0.01) та більш виражена взаємна підтримка (p ≤ 0.05). Слід зауважити, що найбільш значущою є кореляція з комфортністю та легкістю стосунків (p ≤ 0.01), це пояснюється тим, що надійно прив’язані люди, яким притаманна впевненість у собі та партнері, відчувають себе комфортно у міцних емоційних стосунках. Такі подружжя відчувають себе спокійними й щасливими у присутності одне одного, вони розуміють, що тяжкі моменти життя вони переживатимуть разом, із взаємною підтримкою та розумінням. Як правило такі пари не страждають ревнощами та з’ясуваннями стосунків, вони приймають індивідуальність кожного з них та поважають один одного, що дає змогу йти на компроміси та знаходити спільне рішення у будь-якій проблемі, звичайно у таких стосунках кожен з подружжя відчуває себе комфортно та легко.

У респондентів з боязливим типом прив’язаності (25%) прослідковується зворотна кореляція з єдністю цінностей (p≤0.01), що може пояснюватися не прийняттям власного Я та партнера, тобто пари з негативним ставленням до себе та свого партнера мають різні погляди на речі, подружжя не приймають індивідуальність кожного, ставляться одне до одного з підозрою та недовірою, що спричиняє нерозуміння між ними та автономність у вирішенні життєвих питань.

У подружніх пар з уникаючим типом прив’язаності (13.3%), варто зазначити значущу кореляцію на рівні (p ≤ 0.01) з униканням близькості, що свідчить про страх близьких стосунків, того, що у потрібний час партнера не буде поряд або він виявить нерозуміння, відсутність підтримки та недовіру, люди з даним типом прив’язаності частіше усього мають недовіру до оточуючого світу їм важко усвідомити, що інші люди можуть ставитися до них з розумінням та емоційною підтримкою, тому вони емоційно відгороджуються від партнера, зводячи подружнє життя до формальних обмінів інформацією та спільного проживання.

Виявилося, що тривожно-амбівалентний тип прив’язаності притаманний меншій частині респондентів (10%) у нашому дослідженні, який також корелює з довірою до партнера та емоційною близькістю, але у даному зв’язку кореляція зворотна (p ≤ 0.01). Тобто люди, що у дитинстві мали нестабільне материнське ставлення до себе у дорослих подружніх стосунках мають дисгармонію та конфлікти, це пояснюється відсутністю базової довіри та негативним уявленням про себе. Також прослідковується значуща зворотна кореляція зі стабільністю стосунків (p ≤ 0.01). Це пояснюється тим, що тривожно-амбівалентний тип передбачає емоційні крайнощі партнера у стосунках – від захопленістю партнером, нав’язливості до ревнощів та конфліктів.

Як видно з вищесказаного, зв’язок між типами прив’язаності та взаємостосунками між подружжям існує. Тип прив’язаності впливає на вибір партнера, на самовідчуття й поведінку у подружньому житті, на переживання ситуації розриву стосунків і розлуки, а також на психологічний клімат у подружніх взаєминах. Це свідчить про підтвердження висунутої нами гіпотези про вплив типів прив’язаності на якість взаємостосунків подружжя.

Для формування емоційної близькості та гармонізації стосунків у подружній підсистемі з ненадійним типом прив’язаності нами розроблена психокорекційна програма, метою якої є налагодження емоційної близькості, комфортності та гармонійності стосунків між подружжям, а також розуміння і врахування подружжям індивідуальних особливостей кожного з них та налагодження ефективної взаємодії у подружній підсистемі. Основними завданнями програми є: усвідомлення ієрархії ціннісних орієнтацій партнера, узгодження системи цінностей подружжя; формування взаємної довіри та взаємопідтримки у партнерів; налагодження емоційного клімату у подружній підсистемі; розвиток та удосконалення подружньої комунікації; усвідомлення подружніх ролей; диференціація власного образу Я та прийняття індивідуальності партнера; формування у подружжя відповідальності за себе та свого партнера; розвиток вміння чітко визначати і висловлювати свої бажання і потреби, враховуючи при цьому бажання і потреби подружжя; формування впевненості у собі та своїх силах; демонстрація та усвідомлення альтернативних способів розв’язання конфліктних ситуацій у подружній діаді. Програма складається з 10 тренінгових занять, 2 семінарських занять та заключної психодіагностики, для оцінки ефективності програми. Результати психокорекійної програми показали, що програма сприяла ефективному розвитку подружніх стосунків, налагодженню емоційної близькості, взаєморозуміння та ефективної взаємодії у подружній підсистемі.

Перспектива досліджень полягає у вивчені аспектів феномену психологічної прив’язаності, які спрямовані на вивчення зміни типу прив’язаності у мірі розвитку взаємин, а також під впливом особливостей партнера або третіх осіб. Найбільш повну картину стабільності і мінливості типу прив’язаності можливо отримати у лонгітюдних дослідженнях за участю обох партнерів.

Наприклад, тема «Гендерні особливості взаємозв’язку проявів почуття заздрості та рівня гармонійності розвитку особистості у юнацькому віці»

Висновки. Здійснене теоретико-експериментальне дослідження почуття заздрості та гармонійності розвитку особистості молодих людей, та визначення гендерних особливостей взаємозв’язку проявів ними почуття заздрості та рівня гармонійності розвитку їх особистості послугувало підставою для наступних висновків.

1. Заздрість – це вороже ставлення до іншої людини, детерміноване її верховенством у значущих сферах, що супроводжується негативними емоціями, що мають двоспрямований характер (на іншого і на себе), і проявляється у бажанні позбавити прямо чи опосередковано її цього верховенства.

2. Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільне значущого та індивідуально неповторного.

Формування особистості – становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Поняття «розвиток особистості» та «формування особистості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Виділяють три види розвитку і формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, саморозвиток і самоформування.

Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямах. Анатомо-фізіологічні зміни – збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни – передусім розумовий розвиток, формування психічних рис особистості. Набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві – соціальний розвиток особистості.

Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання.

Структура особистості набуває гармонійності в результаті максимального розвитку тих здібностей людини, які створюють домінуючу спрямованість її особистості, що додає зміст усій її життєдіяльності. Гармонійність особистості досягається лише в тому разі, коли свідомі прагнення людини цілковито відповідають її безпосереднім, часто навіть неусвідомлюваним нею самою, бажанням. Мотивуюча сила таких несвідомих утворень настільки велика, що в умовах протиріччя зі свідомими прагненнями людини, вони спричиняють найгостріші афективні конфлікти, які спотворюють і навіть руйнують особистість. Афективні переживання, які виникають у результаті конфлікту різноспрямованих мотиваційних тенденцій, за певних умов стають джерелом формування дисгармонійної особистості.

Для дисгармонійної особистості характерні різні порушення емоційної, пізнавальної, моральної і поведінкової сфер: безпричинні страхи, замкнутість (аутизм), невмотивована агресивність та ін. Такі порушення можуть зумовлювати гіперкомпенсації, неадекватні самооцінки і рівень домагань. Психокорекційний і терапевтичний ефект у цьому разі можуть мати: включення такої особистості в діяльність із ззовні регульованим рівнем труднощів завдань і предметно оформленими результатами; застосування високих емпатичних відносин; використання інтенсивного соціального схвалення («погладжування») тощо.

3. Виявлено, що респонденти із гармонійно розвиненою особистістю розуміють заздрість як конструктивне почуття, що допомагає особистості розвиватися. Також для них характерним є нейтральне, безоціночне ставлення до описуваного феномену. При аналізі розуміння поняття заздрості респондентами із негармонійно розвиненою особистістю було виявлено, що для них характерним є негативне оцінювання почуття заздрості та його існування як такого.

4. Виявлено, що молоді жінки більш схильні до прояву почуття заздрості, ніж чоловіки. Жінки частіше відчувають негативні емоції, спрямовані на себе, а чоловіки – на оточуючий світ та власників предмету заздрості. Чоловіки більш схильні бажати зла особам, яким вони заздрять.

5. Виявлено, що негармонійний розвиток особистості є поширеним явищем як серед молодих жінок, так і чоловіків. Проте, більш характерним це явище є для чоловіків. Крім того, чоловіки більш схильні до ідеї про власну виключність, у порівнянні із жінками.

6. При аналізі опису розуміння феномену почуття заздрості, основних його елементів та ознак, здійсненого респондентами, було сформульовано усереднене бачення тлумачення даного терміну. Отже, заздрість – це складне за структурою почуття, яке притаманне кожній людині. Воно є неконтрольованим, та виражає образу, гнів, почуття несправедливості, втрату морального обличчя людини. Крім того, на думку деяких респондентів, заздрість є рушійною силою для досягнення успіху. Інші з досліджуваних вважають її захисним механізмом, що приховує низьку самооцінку, нерішучість, лінощі у досягненні мети.

7. Для гармонізації розвитку особистості молоді та зниження рівня прояву нею почуття заздрості у різних сферах життєдіяльності, розроблена психокорекцій на програма, спрямована на усвідомлення студентами реально існуючого положення щодо ситуації розподілу ними часу у різних сферах, та виявлення дисбалансу у кожному конкретному випадку розподілу часу окремим студентом. Також вправи програми, спрямовані на усвідомлення фактів існування почуття заздрості у конкретних сферах життєдіяльності, та сприяння зниженню відчуттів та проявів студентами цього почуття.

Перспектива досліджень полягає у більш глибокому вивченні факторів та аспектів життєдіяльності особистості, що можуть бути пусковими механізмами для підвищення частоти та інтенсивності проявів почуття заздрості молодими людьми. Також у перспективі передбачається пошук альтернативних для кожної особистості шляхів конструктивного використання ресурсів при активних проявах почуття заздрості.

Наприклад, тема «Тренінг особистісного зростання у роботі психологічної служби вищого навчального закладу»

Проектування і зокрема соціальне проектування є тією формою мислення і діяльності, яка здійснюється у формі майбутнього часу і спрямована на реалізацію особистістю свого творчого потенціалу.

Молодь є тією соціальною і віковою групою, для якої питання активної життєвої позиції і майбутніх життєвих цілей є одним з найважливіших і ключових. Перебуваючи на стадії формування життєвих орієнтацій, інтересів, пошуку, оволодіння соціальними ролями молодь є найбільш значущою і динамічною частиною суспільства, яка вирішує завдання постановки та реалізації особистих і соціально значущих цілей. Істотно, що такого роду цілі не є віддзеркаленням «предмету потреби». Вони є способом оформлення особистого задуму, як ідеї такого предмету, який ще не існує, а вірніше існує в суб’єктивному просторі особистості, як чиста можливість предмета. Ця форма мислення є основою проектування як особливого психологічного явища та особливої форми діяльності.

Соціально-психологічні проекти зорієнтовані на моральне вдосконалення особистості, ліквідацію у суспільстві дефіциту позитивних соціальних відносин, поширення і ствердження етики ненасильницького і безконфліктного вирішення соціально-психологічних проблем.

Підсумком аналізу різних сучасних підходів до соціального проектування є вибір нами як основоположного у розробці програми формування навичок соціального проектування суб'єктно-орієнтованого підходу, який надає особистісний та ціннісно-нормативний сенс проектної діяльності.

Вікові і соціальні особливості молоді, як показують результати дослідження, детермінують цілі, пов'язані з саморозвитком, з самореалізацією, з самовдосконаленням. Особистість в юнацькому віці спрямована на власне вдосконалення і володіння внутрішніми якостями, що відповідають вимогам певного соціального середовища.

Особливість цієї соціальної групи полягає у відсутності у значної частини молоді власного соціального статусу, молодь використовує при цьому або своїй минулий соціальний статус або майбутній статус, пов'язаний із навчанням за фахом. Характерною рисою є те, що, як вказує емпіричне дослідження, молодь знаходиться на стадії формування життєвих орієнтацій, інтересів, пошуку, оволодіння соціальними ролями. Це підтверджує наш констатувальний експеримент: професійні цілі (на рівні 46-48%), ауто цілі (на рівні 70-72%), аффіліативні цілі (на рівні 40%), атракція цілі (на рівні 30%).

У цілому цілепокладання та життєві цінності контрольної та експериментальної групи до експерименту не відрізняються, що вказує на схожість життєвих і цільових установок учасників груп. Це цілком очікувано, враховуючи приналежність учасників до однієї і тієї ж соціальної групи, а так само активну соціальну позицію учасників обох груп.

Однією з серйозних соціальних проблем є відсутність активної життєвої позиції особистості, що гальмує розвиток суспільства, повноцінне включення молоді до соціальних процесів та введення нових інноваційних форм вирішення нагальних проблем суспільного життя.

Апробована технологія, навчальної проектної гри (НПГ) для вирішення проблеми зростання особистісного потенціалу молоді. Головна мета НПГ полягає у проблематизації особистості у звичайному способі мислення, діяльності та максимальному залученні людини до соціально значущих процесів, через розвиток її здатності до подолання власних особистісних обмежень, за допомогою набуття навичок проектування власних дій, спрямованих на досягнення бажаного результату.

Порівняння показників досліджуваних до та після проходження ними НПГ (tкритерій Стьюдента) засвідчило існування статистично достовірних відмінностей між результатами вхідного та підсумкового вимірювання в обох групах. Близькі та віддалені цілі (p<0,01), «Чіткість усвідомлення цілі» (p<0,01), «Глибина перспективи: через 10-15 років після закінчення ВНЗ» (p<0,01). %). Така зміна свідчить, це підтвердили учасники експерименту під час бесіди, що наявність у свідомості опанованих ефективних засобів проектування власного майбутнього дозволяє особистості віднестись до довгострокових перспектив суб’єктно. Образ бажаного майбутнього наближається, зміщуються із сфери мрії та фантазування, в сферу можливості та конкретної реалізації.

Значні зміни відбулися в рівні рефлексії з середніх показників на початку експерименту, до високих при підсумковому тестуванні (p<0,01). Часткові зміни відбулися в ціннісній сфері учасників експерименту. Зросла зорієнтованість на альтруїстичні цілі (p<0,01). Зріс інтерес до когнітивної сфери (p<0,01) та сфери пов’язаної з атракція цілями (p<0,01), аффіліативні цілі (р<0,05) та сфері пов’язаної зі самовдосконаленням аутоцілі (р<0,05), а також «чіткість усвідомлення власної цілі» (p<0,01).

Таким чином, отримані результати формувального експерименту свідчать про ефективність використання навчальної проектної гри для формування в учасників активної «суб’єктної» позиції, поглиблення довгострокових життєвих перспектив, що свідчить про зростання особистісного потенціалу і потверджує нашу гіпотезу.

 

1.4.8. Перелік літератури до магістерської роботи

До списку використаних джерел слід включати джерела, на які у тексті є посилання. Список складається з нормативних документів, вітчизняної та зарубіжної наукової та спеціальної літератури, фахових видань, електронних ресурсів. При складанні списку використаних джерел необхідно дотримуватися вимог державного стандарту. Кожний бібліографічний запис починають з нового рядка з порядковою нумерацією. Літературу розташовують в алфавітному порядку авторів та назв праць, спочатку видання українською мовою, потім – іноземною, джерела з інтернет-сайтів тощо. Список повинен містити 50 найменувань (монографії, статті, збірники тощо).

 

1.4.9. Характеристика додатків до магістерської роботи

Додатки оформляють як продовження магістерської роботи наприкінці текстової частини, після списку вико­ристаних джерел. Кожен додаток починається з нової сторін­ки й окремо нумерується. Додатки позначають послідовно великими літерами українського алфавіту, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь (наприклад: див. додаток А). Текст та ма­теріали кожного окремого додатка можливо поділяти на під­розділи та підпункти: «Додаток А.3», «Додаток А.3.1». У додатки можна виносити ілюстра­тивний матеріал магістерської роботи, а також, за необхідно­сті, інший допоміжний матеріал, що сприяє повноті сприй­няття магістерської роботи. Таблиці та ілюстрації у додатках нумерують у межах кожного додатку.

 

1.4.10. Захист магістерської роботи

Захист магістерської роботи відбувається прилюдно на відкритому засіданні екзаменаційної комісії.

До захисту магістрант повинен подати:

- перший примірник магістерської кваліфікаційної роботи;

- матеріали, що засвідчують апробацію результатів дослі­дження (див. додаток К);

- відгук наукового керівника про роботу магістранта над магістерською роботою (див. додаток Л);

- рецензію рецензента (див. додаток М);

- ілюстративний матеріал до магістерської кваліфікацій­ної роботи (мультимедійні презентації, плакати, креслення, макети тощо).

- автореферат.

При оцінюванні магістерської роботи враховується не лише якість рукопису дослідження, а й доповідь, що розкриває вміння ерудовано репрезентувати опра­цьований матеріал й аргументовано доводити кожне по­ложення, що виноситься на захист, вести наукову дис­кусію.

 

Система оцінювання магістерської роботи спирається на такі параметри:

- глибина аналізу спеціальної літератури, у тому числі й використання новітніх праць як вітчизняних, так і зару­біжних фахівців;

- актуальність і перспективність теми дослідження;

- ступінь наукової новизни;

- методика дослідження;

- достовірність і верифікованість висновків;

- логіка викладення матеріалу;

- стиль, мова й орфографія викладення матеріалу.

Усі ці моменти спеціально наголошуються у рецензії, яку має дати спеціаліст у даній галузі наукового знання, приз­начений кафедрою.

При оцінюванні кваліфікаційної роботи ек­заменаційна комісія бере до уваги такі фактори:

- якість магістерської роботи у цілому (її творчий харак­тер, уміння автора аналізувати теоретичний матеріал, аргументованість позиції автора та його висновків, наяв­ність власних досліджень, нестандартних підходів та еле­ментів новизни, обґрунтованість сформульованих прак­тичних рекомендацій);

- самостійність у розробці проблеми;

- можливість (ступінь) упровадження її результатів у дія­льність загальноосвітніх, вищих навчальних закладів тощо;

- якість оформлення магістерської роботи (структура і логічна побудова, коректність використання літератур­них та інформаційних джерел, стиль викладу, грамотність, дотримання вимог щодо оформлення списку вико­ристаних джерел, ілюстративний матеріал);

- рівень виступу (побудова доповіді, чіткість у формулю­ванні актуальності, мети і завдань роботи, вміння зроби­ти правильні висновки, культура мовлення, відповіді на запитання);

- відзив керівника та оцінка наукового рівня дослідження рецензентом.

 

Оцінювання магістерської роботи здійснюється на основі європейської шкали ЕСТС з перерахунком рейтингових показників до нормованої 100-бальної університетської шкали оцінювання у традиційну 4-бальну шкалу.

Оцінка «відмінно» (А) виставляється, коли: роботу виконано самостійно, зміст повною мірою відповідає темі, визначеній меті та завданням дослідження; у роботі розв’яза­но наукові завдання, досягнуто її мету; коректно визначено й оформлено науковий апарат дослідження; здійснено глибо­кий і всебічний аналіз інформаційних джерел; змістовно під­готовлено практичні рекомендації; авторські висновки зроб­лено на високому рівні узагальнення і відповідно до завдань дослідження; текст роботи оформлено з дотриманням усіх вимог, без граматичних, орфографічних та пунктуаційних по­милок; роботу подано на розгляд кафедри вчасно; студент вчасно й на високому рівні звітувався про хід написання магістерської роботи і успішно здійснив передзахист; за темою магістерської роботи підготовлено і видано друком дві статті; магістрант брав участь у наукових конференціях, семі­нарах, де оприлюднював результати теоретичного та експериментального пошуку; науковий керівник надав рекоменда­цію, і рецензент оцінив роботу на «відмінно» (А); захист робо­ти відбувся з оцінкою «відмінно» (А).

Оцінка «добре» (В) виставляється, коли: роботу вико­нано самостійно, зміст відповідає темі, визначеній меті та за­вданням; у роботі розв’язано наукові завдання, досягнуто її мету; коректно визначено й оформлено науковий апарат дос­лідження; здійснено всебічний аналіз інформаційних джерел; змістовно підготовлено практичні рекомендації; авторські висновки зроблено на достатньому рівні узагальнення і відповідно до завдань дослідження; текст роботи оформлено з дотриманням усіх вимог і грамотно; роботу подано вчасно на розгляд кафедри; студент вчасно і на достатньому рівні звітувався про хід написання магістерської роботи й успішно здійснив передзахист; за темою магістерської роботи підгото­влено і видано друком одну статтю; магістрант брав участь у наукових конференціях, семінарах, де оприлюднював резуль­тати теоретичного та експериментального пошуку; науковий керівник надав рекомендацію і рецензент оцінив роботу на «добре» (В); захист роботи відбувся з оцінкою «добре» (В).

Оцінка «добре» (С) виставляється, коли: роботу вико­нано самостійно, зміст відповідає темі, визначеній меті та за­вданням; у роботі загалом розв’язано наукові завдання, дося­гнуто її мету; коректно визначено й оформлено науковий апа­рат дослідження; здійснено аналіз інформаційних джерел, проте лише тих, що є в основному списку літератури з проб­леми дослідження; змістовно підготовлено практичні рекомендації; авторські висновки зроблено відповідно до завдань дослідження, проте на неглибокому рівні узагальнення; текст роботи оформлено грамотно і з дотриманням усіх вимог; ро­боту подано на розгляд кафедри вчасно; студент вчасно і на достатньому рівні звітувався про хід написання магістерсь­кої роботи й успішно здійснив передзахист; за темою магістер­ської роботи підготовлено і видано друком одну статтю; науковий керівник надав рекомендацію, і рецензент оцінив роботу на «добре» (С); захист роботи відбувся з оцінкою «добре» (С).