Інші прийоми політичного впливу

Психологія людини характеризується здатністю здійснювати перенесення, аналогії, побудову асоціативного ряду. Ці властивості використовуються наступним чином:

– перенесення іміджу оточення (люди, техніка, природа ін.) на імідж людини, тобто створення авторитетного тла;

– зворотне дистанціювання від негативного іміджу, чітке відокремлення опонента;

– перенесення фактів, подій локального характеру на глобальний контекст;

– показ протиріч між поведінкою опонента у минулому та нині;

– посилення смислових акцентів;

– апеляція до компетентних джерел (для “викриття” опонента);

– експлуатація традиційної символіки.

Серед допоміжних прийомів психологічного впливу ЗМІ застосовують:

– прийоми лінгвістичного маніпулювання (слова-синоніми, що передають різні відтінки, а тому й формують різне ставлення);

– викривлення масштабів подій та часу;

– звернення до деструктивного потенціалу свідомості;

– “метод Геббельса” на TV: ракурс, освітлення, монтаж кадрів, час; посилання на сфабриковані вияви громадської думки;

На відміну від преси та інших друкованих видів ЗМІ, де інформація подається послідовно, телебачення здійснює це фрагментарно, тобто подрібнює інформацію, створюючи таким чином ілюзорність її оперативності та різноманітності.

Окрім зазначених прийомів впливу, у політиці використовують ще низку скритих політичних феноменів.

Політична інтрига – складний, заплутаний, інколи загадковий збіг обставин, який веде до погано прогнозованих для буденної свідомості, як правило несподіваних наслідків.

Зовнішньо, феноменологічно, така інтрига являє собою з’єднання в часі і просторі декількох різнопорядкових політичних подій і процесів, які породжують якісно новий напрямок розвитку політичної ситуації. Внутрішньо, з точки зору механізмів, інтрига є наслідком цілеспрямованих зусиль, політико-психол-ї гри політичних сил і (чи окремих політичних діячів, які спрямовують події до потрібних результатів в умовах ніби розвиток цих подій спонтанний, несподіваний, самовільний). Найбільш виразно ці механізми інтриги проявляються в такій її різновидності як політичний заколот. Значно рідше інтрига є наслідком дійсно випадкового збігу обставин – в цьому випадку вона являє собою таку гру політичного випадку, наслідками якої можуть скористатися самі несподівані сили і фігури.

 

Цілеспрямована інтрига являє собою досить тривалий процес який містить 3 компоненти. По-перше, це зав’язка – поява задуму, цілі, ідеї інтриги. По-друге, кульмінація – виникнення критичної ситуації, що містить максимум заплутаності і одночасно підготовку умов для досягнення поставлених цілей. По-третє, вирішення – досягнення ініціаторами інтриги мети, що скрита для більшості. Розрізняють короткочасні та довготривалі інтриги...

Політична інтрига може носити як внутрішньо- так і зовнішньополітичний характер (визначається цілями). Зрозуміло, політичні інтриги носять елітарний, верхів очний характер і погано співвідносяться з інтересами народних мас.

Політична змова означає таємну згоду (угоду, договір) декількох осіб, що виступають в індивідуальній якості чи в якості лідерів політичних сил, про спільні дії проти когось чи рідше чогось для досягнення певних політичних цілей. Зговір – особливий різновид інтриги, який відрізняється максимально можливою конспіративністю. Змова завжди спрямована „проти”, а не „за”.

Політична мімікрія – від англ. – „наслідування” – політична мімікрія означає складний комплекс захисних мір і пристосувань соціально-політичного характеру, який дозволяє вижити і зберегтись тим соціальним групам, сила, прошаркам, для яких у суспільстві виникли нестерпні умови життя і дяльності. (Наприклад, представники правлячих колись класів).

Провокація (від лат. виклик) – спонукання окремих осіб, груп, організацій і навіть мас до дій, які спричинять тяжкі наслідки для них. Іноді – зрадницькі дії, що здійснюються агентами поліції чи спецслужб, спрямованих на дискредитацію тих чи інших особистостей, груп, організацій, партій. Інший зміст провокації в тому, що вона є інструментом впливу на свідомість і поведінку людей, що спонукає їх до прийняття вигідних провокатору рішень.

Містифікація (від грец. mystes – той, що знає таємниці і від лат. facere – робити) – спланований обман (введення противника в оману) при допомозі різноманітних засобів. В масових масштабах – за допомогою пропаганди та агітації тих чи інших дій.

Є ще цілий ряд інших психологічних прийомів політичних дій, блеф, шантаж, психологічна війна, „спецпропоганда”. Являючи собою різні явища, вони мають вихідну психологічну структуру. Це ті сфери політики, які як правило залишаються глибоко в тіні через свою „ненормативність” непроглядність. Тим не менше вони є досить ефективними.

Політична реклама

У політичному житті сучасного демократичного суспільства політична реклама займає цілком визначене місце, є найважливішою технологією "паблік рілейшнз" (буквально: «відносини із суспільством»). Жодна передвиборча кампанія не обходиться без політичної реклами. На неї в середньому затрачається одна третина від усіх засобів, що виділяються на передвиборчу кампанію.

Політична реклама – це реклама політичних партій (об’єднань), органів державної влади, державних і суспільних організацій і окремих громадян, що приймають участь в політичній діяльності, їх дії, ідеї, програми і т.д. Власне реклама – розповсюдження у будь-якій формі, з допомогою будь-яких засобів інформації про фізичні та юридичні особи, товар,... завдання якої формувати, підтримувати інтерес до них і сприяти їх реалізації. Політична реклама – це система політичної комунікації, завдання якої змінити свідомість і поведінку людей у відповідності з політичними цілями рекламодавця (політичних партій, рухів...)

В.Черняховский виділяє такі складові політичної реклами:

· суб'єктом реклами є рекламодавець (політична організація чи діяч),

· об'єктом — виборці (цільові групи рекламної кампанії),

· предметом — програми партії, кандидата на виборну посаду,

· метою реклами — прихід до влади, посідання виборчої посади.

Реклама слугує засобом досягнення цієї мети.

Французький дослідник А. Дейян поділяє способи дії політичної реклами на раціональні і емоційні, що утворюють види реклами. Раціональна (предметна) реклама інформує, звертається до розуму потенційного виборця, приводить аргументи для переконання його. Емоційна (асоціативна ) реклама викликає спогади і наводить на думку; вона впливає через асоціацію ідей, шляхом відтворення обставин.

Поділ реклами на раціональну й емоційну визначає і її види (жанри). До них можна віднести такі:

Політичний плакат — емоційний засіб політичної реклами, в основі якого лежить образ, що створюється особливим образотворчим рядом, композицією; це лаконічний, метафоричний, наповнений енергетикою, текстом.

Політична листівка — коротке друковане видання на 1-2 сторінки, у якому міститься заклик до тієї чи іншої політичної дії (участі у мітингу, демонстрації) чи роз'яснення основних положень, програм кандидатів партій.

Рекламні публікації, як правило, знаходять місце на сторінках газет і журналів і представляють повідомлення про діяльність, програму партій, рухів, їхніх лідерів. Вони можуть бути виконані у виді статей, інтерв'ю, бесід.

Політичний відеокліп — жанр телевізійної політичної реклами, у якому інтегрується реальний образ і створюється штучний імідж.

Теледебати і телевиступи як жанр політичної реклами дозволяють кандидатам безпосередньо звернутися до громадян, користуючись найефективнішим із засобів масової інформації.

У ряді політичних технологій ефективною є форма політичної реклами direktmail [директмейл] — розсилання листів поштою конкретним людям із пропозицією проголосувати за конкретного кандидата. Застосовується звертання до виборця по імені і по-батькові, а переконливий текст і підпис кандидата створюють потрібне враження. Ймовірність голосування за даного кандидата у кілька разів збільшується.

Різновидами політичного рекламування є і міджмейкінг … – у буквальному перекладі „створення іміджу”. Імідж – уявний образ людини, групи, організації, події професійними іміджмейкерами (буквально „творцями іміджу”).

… та PR (паблік рілейшнз) – у вихідному розумінні „відносини з суспільством – це спеціалізована діяльність відповідних підрозділів державних, корпоративних, політичних, суспільних, економічних та інших структур, спрямована на встановлення взаєморозуміння і доброзичливості між структурами, які здійснюють PR і суспільством, населенням, групами людей на яких спрямована ця діяльність. Прийнято вважати, що PR – це особливий інструмент організації комунікативного простору сучасного суспільства.

Чорний PR містить наступні 4 компоненти:

· розповсюдження пліток;

· повідомлення неправдивої інформації;

сублімінальні прийоми впливу – це комунікативні впливи, які відбуваються незалежно від свідомості того, на кого впливають. Наведемо декілька прикладів. 1. На телеканалі Інтер диктори називали блок Віктора Ющенка “Наша Україна” нашистами. 2. Рекламний ролик Олександра Мороза – “ВиМОРОЗимо паразитів!” був сприйнятий як вдала знахідка. Проте для несвідомого слово “тепло” асоціюється з позитивом, а “холод” – з негативом. Ролик Мороза почали транслювати на ТБ саме з настанням осінніх холодів, коли в багатьох оселях вимкнули опалення.

· чорна пропаганда — повідомлення з неправдиво зазначеним джерелом.

1. Листівки повідомляють про карне переслідування кандидата із благанням до виборців забезпечити його депутатську недоторканність, аргументуючи: “якщо N не буде сидіти в ВР, то сяде у в'язницю”. На таких повідомленнях не зазначається адреса друкарні.

2. Нерідко на вулиці з'являються молоді люди відверто гомосексуального вигляду з жінкоподібними голосами і з плакатами, що закликають “голосувати за нашого М”. Людям похилого віку у село привозять у подарунок презервативи. Юнаки і дівчата знущально пояснюють, як і для чого презервативи варто використовувати, доводять, що це найбільш коштовний сувенір і що люди у силу сільської „темряви” не розуміють його принадності. Зрозуміло, щедрим дарувальником виявляється конкуруючий кандидат.

Виділяють три провідні канали: візуальний, аудіальний та кінестетичний. Це зумовлено тим, що,люди, у яких провідним є візуальний канал сприймання, найкраще засвоюють інформацію, що подається для перегляду (рекламні ролики на телебаченні, реклама на щитах і плакатах, зовнішній вигляд кандидата тощо). Люди з провідним аудіальним каналом краще сприймають інформацію, яка сприймається на слух (виступи кандидатів, обговорення на радіо, теледебати).