Кримінально-виконавче право – встановлена згідно з вимогами кримінально-виконавчої політики система юридичних норм, що регулює суспільні відносини, які виникають у процесі виконання покарання, в інтересах виправлення осіб, які вчинили злочини, та попередження здійснення нових злочинів (рецидиву) як самими засудженими, так і іншими особами.
Кримінально-виконавче законодавство – галузь законодавства, що регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обовʼязків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Норма кримінально-виконавчого права – правила поведінки, які містять заборони і дозвіл у сфері виконання покарань.
Кримінально-виконавчі правовідносини – це врегульовані нормами кримінально-виконавчого права відносини між представниками адміністрації місць позбавлення волі та іншими органами держави, які виконують кримінальні покарання, з одного боку, і засудженими, які відбувають покарання, з іншого, що виникають з приводу виконання (відбування) покарання.
Підстава виконання і відбування покарання – вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.
Принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань – принципи невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.
Виправлення засудженого – процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Ресоціалізація – свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Основні засоби виправлення і ресоціалізації засуджених – встановлений порядок виконання та відбування покарання (режимі суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Органи виконання покарань – Державна кримінально-виконавча служба України, її територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція; військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.
Установи виконання покарань – арешті дома, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи.
Види кримінально-виконавчих установ – кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу(виправні колонії).
Види виправних колоній – колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.
Класифікація засуджених – класифікація засуджених є розподіл їх на більш-менш однорідні групи згідно зі специфічними ознаками (критеріями) залежно від характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, минулих судимостей, статі й віку з метою диференціації та індивідуалізації виконання покарання.
Постпенітенціарний вплив – система заходів, спрямованих на: переконання засуджених в обʼєктивній необхідності правомірної поведінки на волі і надання їм допомоги в побутовому і трудовому влаштуванні, організацію контролю за їх поведінкою, аж до застосування адміністративних і кримінально-правових заходів примул з метою недопущення становлення їх на шлях скоєння повторних злочинів.
Адміністративний нагляд – це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
| № з/п | Назви тем | Кількість годин | ||
| Лекції | Семі-нари | Прак-тичні заняття | ||
| 1. | Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України на сучасному етапі розвитку | – | ||
| 2. | Теоретичні і практичні проблеми виправлення і ресоціалізації засуджених на сучасному етапі розвитку кримінально-виконавчої системи України | – | ||
| 3. | Теоретичні і практичні проблеми виконання окремих видів покарань | – | – | |
| Всього | – |
Форма підсумкового контролю – залік.
ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ
1. Конституцiя України. Прийнята на 5-й сесiї Верховної Ради України
28 червня 1996 р.
2. Кримiнальний кодекс України. – К.: Юрiнком Iнтер, 2001.
3. Кримінально-виконавчий кодекс України. Науково-практичний коментар За заг. ред. д.ю.н.В.В. Коваленка, д.ю.н.проф. А.Х. Степанюка – К.: Атіка, 2012. – 492 с.
4. Кримінально-виконавчий кодекс України: Прийн. 11 липня 2003 р. №1129-ІУ. Офіц. видання зі змін. та доп. станом на 20.12.2007 р. // М-во юстиції України. – К.: Форум, 2007. – 164 с.
5. Указ Президента України Про Державну пенітенціарну службу України від 6 квітня 2011 року №394/2011.
6. Указ Президента України Про затвердження положення про Міністерство юстиції України від 11.01.2012 №11/2012.
7. Наказ Міністерства Юстиції України Про затвердження Порядку та умов надання одноразової грошової допомоги особам звільненим з місць відбування покарання від 12.03.2012 №394/5.
8. Iнструкцiя "Про органiзацiю виконання покарання у видi обмеження волi в установах кримiнально-виконавчої системи", затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань вiд
4 вересня 2001 р. №165.
9. Iнструкцiя "Про проведення виконавчих дiй", затверджена наказом Мiнiстерства юстицiї України вiд 15 грудня 1999 р. №74/5.
10. Барков О. Проблема строків у Кримінально-виконавчому кодексі України // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 8(152). – С. 68-70.
11. Барков О. Реалізація засудженими права на звернення при вирішенні питання щодо застосування умовано-дострокового звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 9(153). – С. 180-183.
12. Богатирьов І. Проблемність наукових досліджень у галузі кримінально-виконавчого права України // Право України. – 2008. – № 3. – С. 102-105.
13. Богатирьов І.Г., Халімон С.І. Кримінально-виконавча інспекція як субʼєкт запобігання злочинам: Монографія. – Х.: Харків юридичний, 2009. –
320 с.
14. Богатирьова О.І Оптимізація кримінально-виконавчої системи України до реалій сьогодення//Актуальні проблеми кримінологічної політики в Україні. Матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції
(25 квітня 2012 року) – 2012. – С.210-213.
15. Бодюл Є.М. Норми Кримінально-виконавчого кодексу України як інструмент забезпечення запобігання злочинам//Актуальні проблеми кримінологічної політики в Україні. Матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції (25 квітня 2012 року) – 2012. – С. 198-200.
16. Вознюк Н.І., Колб О.Г., Наливайко В.С. та ін. Стан, тенденції, причини злочинності та заходи боротьби з цим явищем у місцях позбавлення волі: Методичні рекомендації по курсу "Кримінологія". – Луцьк, 2002.
17. Гель А.П., Семаков Г.С., Яковець І.С. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник/ За ред. проф. А.Х. Степанка. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 624 с.
18. Гулак О. Удосконалення форм і методів державного управління у сфері діяльності підприємств кримінально-виконавчих установ // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 1(145). – С. 20-24.
19. Закон України "Про виконавче провадження" вiд 21.04. 1999 р.
20. Закон України "Про державну виконавчу службу" вiд 24.03.1998 р.
21. Кожухар В. Забезпечення законності в установах виконання покарань //Вісник прокуратури, 2007. – № 7(73). – С. 39-42.
22. Колб О.Г. Колб І.О. Про зміст права засуджених на особисту безпеку//Актуальні проблеми кримінологічної політики в Україні. Матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції (25 квітня 2012 року) – 2012. – С. 215-219.
23. Конституцiя України. Прийнята на 5-й сесiї Верховної Ради України
28 червня 1996 р.
24. Кримiнальний кодекс України. – К.: Юрiнком Iнтер, 2011
25. Кримінально-процесуальний кодекс України. – офіційний текст К.: Атіка, 2012.
26. Кримінально-виконавче право: Підручник / Під заг ред. О.М. Джужи. – К., 2010.
27. Кримінально-виконавчий кодекс України. Науково-практичний коментар За заг. ред В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер, 2012. – 492 с.
28. Кримінально-виконавчий кодекс України: Прийн. 11 липня 2003 р. №1129-ІУ. Офіц. видання зі змін. та доп. станом на 20.12.2007 р. // М-во юстиції України. – К.: Форум, 2007. – 164 с.
29. Кримінологічний довідник; за наук.ред. д-ра юрид. наук, професора, академіка НАПрН України Бандурки О.М.; за заг.ред. д-ра юрид. наук, професора Джужи О.М. і д-ра юрид.наук. професора Литвинова О.М.: довідкове видання. – Харків: Діса плюс, 2013. – 412 с.
30. Лазаренко В. Заходи запобігання злочинам у сфері службової діяльності працівників кримінально-виконавчих установ // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 2(146). – С. 123-127.
31. Лазаренко В. Кримінологічна характеристика особи працівника кримінально-виконавчої установи, який вчиняє злочини у сфері службової діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 1(145). – С. 88-92.
32. Литвак О., Палічук О. Кримопенологічний аналіз амністії та помилування // Право України. – 2008. – № 1. – С. 90-97.
33. Марченко Н. Характеристика спільних ознак та відмінностей додаткових покарань у контексті системи покарань // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 6(150). – С. 131-135.
34. Палій М., Назимко Є. Реформування інституту конфіскації майна як реалізація адекватності покарання та відновлення соціальної справедливості // Підприємництво, господарство і право. – 2012. –
№ 5(149). – С. 115-119.
35. Проект Закону України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України щодо забезпечення захисту прав засуджених осіб в установах виконання покарань" (реєстр. № 2151 від 3 березня 2008 р.)
36. Проект Закону України "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України (щодо узгодження з нормами Кримінально-виконавчого кодексу України)" (реєстр. № 2073 від 14 лютого 2008 року).
37. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р.
№ 1511-р "Про схвалення Концепції Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року".
38. Тимчасова iнструкцiя про порядок виконання кримiнального покарання у виглядi позбавлення права займатися певною дiяльнiстю, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань вiд 17.07.1999 p. №91/565.
39. Трубнiков В.М. Кримінально-виконавче право України: Навч. посiбник. – Харків, 1998. – 144 с.
40. Хлистова Н. Особливості формування суспільно корисної мотивації засуджених до позбавлення волі // Право України. – 2008. – № 4. –
С. 66-69.
41. Шевченко Є. Щодо проблематичності застосування і виконання окремих кримінальних покарань // Право України. – 2008. – № 4. – С. 90-97.
42. Шинальський О. Додержання вимог закону під час виконання кримінального покарання у вигляді обмеження волі та тримання осіб в приймальниках-розподільниках для осіб, які запідозрені у зайнятті бродяжництвом // Вісник прокуратури № 6(72) червень 2007. – С. 3-13.
43. Шинальський О. Реформування пенітенціарних закладів. Час виконувати вимоги закону//Вісник прокуратури № 4(70) квітень 20012. – С. 3-13.
44. Яковець І.С. Організація діяльності спостережних комісій (Положення про спостережні комісії: Науково-практичний коментар). – М., 2006. –
С. 69-70.
45. Яцишин М. Визначення і утвердження основних складових кримінально-виконавчої політики України в історичному контексті державотворення // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 9(153). – С. 17-21.
Тематика І ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ
