Основні терміни дисципліни. Кваліфікація злочину є процес встановлення відповідності (тотожності) між юридично значущими ознаками злочину (фактичний склад злочину) і ознаками злочину

Кваліфікація злочину є процес встановлення відповідності (тотожності) між юридично значущими ознаками злочину (фактичний склад злочину) і ознаками злочину, передбаченими КК (юридичний склад злочину), та формулювання висновку про наявність чи відсутність такої відповідності (тотожності).

Принципи кваліфікації злочинів – це загальні начала, вихідні положення, якими слід керуватися при встановленні відповідності між фактичними ознаками скоєного і ознаками, закріпленими у кримінально-правовій нормі, при пошуку статей кримінального закону, якими передбачена відповідальність за злочин.

Офіційна (легальна) кваліфікація – це кваліфікація злочину, яка здійснюється уповноваженими на те державою особами.

Неофіційна (доктринальна) кваліфікація – це відповідна правова оцінка, яка дається окремими громадянами, адвокатами, журналістами, науковцями у наукових статтях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, у виступах на наукових конференціях тощо.

Значення правильної кваліфікації злочинів полягає в тому, що за допомогою її досягається істина у кожній кримінальній справі, реалізуються цілі та завдання кримінально-правової політики держави, забезпечується додержання законності, здійснюється відповідне правозастосування, виноситься обґрунтований судовий вирок та, в кінцевому рахунку, досягається справедливість кримінального покарання.

Структуру кваліфікації злочинів утворюють ті ж елементи, які входять у структури будь-якої людської діяльності це її обʼєкт, субʼєкт та зміст.

Обʼєкт кваліфікації – це діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці.

Субʼєкт кваліфікації – це ті органи, що здійснюють кримінально-правову оцінку діяння.

Зміст кваліфікації – це те, що складає її сутність, з приводу чого розпочинається і заради чого здійснюється відповідна діяльність, тобто це оцінка скоєного з точки зору кримінального закону як злочину чи незлочинної поведінки.

Підстави кваліфікації злочинів – це обставини, які в часі мають існувати на момент початку процесу кваліфікації та прямо стосуються оцінки конкретного діяння.

Фактична підстава кваліфікації злочину – обставини справи, які мали місце в реальній дійсності, стали відомими правоохоронним органам, отримали свого процесуального закріплення та, внаслідок цього, підлягають кримінально-правовій оцінці – де, коли, ким, в якій обстановці, з використанням яких знарядь (засобів), яким способом вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно потягнуло, ким вчинено, в чому знайшло вираз субʼєктивне ставлення особи до скоєного тощо.

Юридична (нормативна) підстава кваліфікації злочину – юридичний склад злочину.

Виклад фактичних обставин справи – це формулювання фактичного складу діяння, тобто конкретний опис поведінки особи й інших юридичних фактів, які встановлено (процесуально доведено), які мають кримінально-правове значення та в системному поєднанні утворюють фактичний склад злочину.

Формула кваліфікації – це сукупність буквених (літерних) і цифрових позначень, які вказують на кримінально-правові норми (статті, їх частини та пункти), що підлягають застосуванню.

Юридичне формулювання обвинувачення – це, за суттю, юридична "розшифровка" і конкретизація формули кваліфікації.

Обґрунтування кваліфікації – це діяльність відповідних органів держави щодо підтвердження прийнятого рішення про кваліфікацію злочину за певною нормою (нормами) КК.

Механізм кваліфікації злочинів – комплексна система, котра дає уявлення про основні складові частини, функціональний устрій і порядок процесу кваліфікації злочинів.

Стадії – це певні ступені (фази) у розвитку кваліфікації злочинів.

Етапи – це окремі моменти, частини, складові процесу кваліфікації злочинів.

Конкуренція кримінально-правих норм – це зумовлена наявністю у кримінальному законодавстві принаймні двох кримінально-правових норм, спрямованих на врегулювання одного питання, нетипова ситуація в правозастосуванні, коли при кримінально-правовій оцінці одного суспільно небезпечного діяння на застосування претендують дві (або більше) функціонально повʼязані чинні кримінально-правові норми.

Конкуренція загальної та спеціальної норми – це зумовлена наявністю в кримінальному законодавстві двох норм, одна з яких є загальною (визначає певне коло діянь як злочини), інша - спеціальною (виділяє з цього кола певні діяння як самостійні злочини, спеціалізує кримінально-правове регулювання) нетипова ситуація у правозастосуванні, коли при кримінально-правовій оцінці одного суспільно небезпечного діяння на застосування претендують обидві ці норми.

Конкуренція частини та цілого – це вид конкуренції кримінально-правових норм, при якому вчинений злочин підпадає під дію двох (або більше) кримінально-правових норм, одна з яких - ціле, охоплює вчинене в цілому та разом, а інша (інші) - норми - частини, визнають як самостійні злочини лише частини вчиненого суспільно небезпечного посягання.

Конкуренцієя кількох спеціальних норм – це вид конкуренції кримінально-правових норм, при якому вчинене одне діяння підпадає під ознаки двох (виділених з однієї загальної норми) спеціальних норм, які не знаходяться у підпорядкуванні ні за обʼємом, ні за змістом, але мають спільні ознаки, які можуть одночасно міститися у вчиненому.

Злочин – це передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене субʼєктом злочину.

Склад злочину – це сукупність установлених кримінальним законом та іншими нормативними актами юридичних ознак (обʼєктивних і субʼєктивних), які визначають суспільно небезпечне діяння як злочин.

Готування до злочину – це підшукування чи пристосування засобів або знарядь, підшукування співучасників чи змова для вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох субʼєктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями чи різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшої кількості злочинів, передбачених тією ж статтею чи частиною статті Особливої частини КК, а також скоєння двох або більшої кількості злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених Особливою частиною КК.

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

№ з/п	Назви тем	Кількість годин
Лекції	Семі-нари	Прак-тичні заняття
1.	Поняття та значення кваліфікації злочинів. Склад злочину як юридична підстава кваліфікації		–	–
2.	Кваліфікація попередньої злочинної діяльності	–		–
3.	Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті			–
4.	Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм			–
5.	Кваліфікація множинності злочинів			–
Всього			–

Форма підсумкового контролю – екзамен.

ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ

Нормативно-правові акти

1. Конституція України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до конституції: http:// zakon1.rada.gov.ua

2. Кримінальний кодекс України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до кодексу: http:// zakon1.rada.gov.ua

3. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (2002 – 2010). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до постанов: http://www.scourt.gov.ua