Від кризових явищ, що відбуваються в економіці України, найбільш потерпає молодь, яка представляє собою соціально-демографічну групу, що переживає період становлення соціальної зрілості, адаптації до світу дорослих і майбутні зміни. Молодь має рухливі межі свого віку, вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, рівня культури, умов життя. Нижня вікова межа визначає, що з 14 років наступає фізична зрілість і людина може займатися трудовою діяльністю (період вибору вчитися або працювати). Верхня межа (в Україні – 28 років) визначається досягненням економічної самостійності, професійної й особистої стабільності (створення сім'ї, народження дітей).
Руйнування традиційних форм розвитку, заснованого на соціальній визначеності життєвого шляху, з одного боку, підвищило особисту відповідальність молодих людей за свою долю, поставивши їх перед необхідністю вибору, з іншого – виявило неготовність більшості з них включитися в нові суспільні відносини. Вибір життєвого шляху став визначатися не здібностями та інтересами молодої людини, а конкретними обставинами.
Впровадження ринкових відносин загострило проблему соціальної захищеності в сфері праці. Молоді робітники першими підпадають під скорочення і поповнюють ряди безробітних. Частка молоді серед зайнятих в народному господарстві постійно знижується, особливо в промисловості, будівництві та транспорті. У зв'язку зі структурними змінами, що відбуваються в економіці, росте частка молоді в невиробничій сфері. А це вимагає внесення змін в структурі її трудової підготовки і перепідготовки.
До числа особливо тривожних тенденцій в молодіжному середовищі відноситься пониження рівня освіти; падіння престижу загальної й професійно-технічної освіти; непідготовленість кадрів вищої, професійної та середньої школи до роботи в нових умовах; відставання матеріально-технічної бази всіх рівнів від нормативних вимог; зниження інтелектуального рівня молоді.
На жаль, багато існуючих економічних і соціальних програм практично не враховують специфічну соціальну позицію молодого покоління в процесі суспільного розвитку. У зв'язку з цим необхідно посилити увагу до соціальних проблем молоді з боку держави.
В декларації “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” відмічається, що державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється в інтересах молодої людини, суспільства, держави, з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді [43].
Державна молодіжна політика – це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.
Завданнями, які покликані забезпечити соціальний захист та соціальні гарантії молоді, є:
створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;
допомога молоді в реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив;
надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному й фізичному розвитку, професійній підготовці;
правовий та соціальний захист молоді, перш за все осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку;
всебічна соціально-економічна підтримка молодих сімей тощо.
На державному рівні проблемами молоді займаються Державний комітет молодіжної політики, спорту та туризму, Український інститут соціальних досліджень та соціальні служби для молоді. Значну роль у формуванні молодіжної політики відіграють соціальні служби.
Соціальні служби для молоді – це спеціальні заклади, уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики шляхом проведення соціальної роботи з дітьми та молоддю.
До системи соціальних служб належать Державний центр соціальних служб для молоді, республіканський центр, обласні, міські, районні центри.
Основною метою діяльності центрів є створення соціальних умов для життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей і молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб.
Основними завданнями центрів соціальних служб для молоді є:
сприяння розвитку мережі центрів та їх спеціалізованих служб, визначення пріоритетних напрямів діяльності, пов'язаної з проведенням соціальної роботи з дітьми та молоддю;
нормативно-правове, науково-методичне та інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності центрів.
проведення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями, в тому числі надання їм соціальних послуг;
створення та забезпечення функціонування спеціалізованих служб центрів.
розробка пропозиції щодо мінімальних стандартів здійснення соціальної роботи з дітьми і молоддю, соціальної підтримки сім'ї;
участь у розробленні та реалізації державних і галузевих програм у сфері соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями;
здійснення соціального обслуговування дітей, молоді та сімей шляхом надання їм психологічних, соціально-педагогічних, юридичних, соціально-медичних, соціально-економічних та інформаційних послуг;
здійснення соціального супроводу неблагополучних, прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, молоді, яка перебуває у місцях позбавлення волі або звільнилася з них;
надання молоді інформації з питань працевлаштування; допомога в організації трудових об'єднань молоді, зокрема молодіжних трудових загонів, таборів праці та відпочинку, громадських оплачуваних робіт;
здійснюють інші функції відповідно до покладених на них завдань.
Інтенсивний розвиток та специфіка роботи соціальних служб для молоді зумовлені вимогами часу, що водночас викликало потребу в створенні багатопрофільної інфраструктури, складовою частиною якої, поряд з професійними соціальними працівниками, могли б стати добровільні помічники – волонтери. Волонтерські загони при соціальних службах для молоді поступово стають одним із напрямів державної молодіжної політики. За приналежність до певної організаційної структури волонтерів в Україні можна поділити на три умовні групи:
підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл та середніх спеціальних закладів, які працюють при центрах служби для молоді в волонтерських загонах;
батьки проблемних дітей та підлітків (дітей-інвалідів, неповнолітніх груп ризику);
фахівці-волонтери (психологи, педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі), які надають консультативну допомогу клієнтам соціальних служб.
Сьогодні необхідність в роботі волонтерів зросла як ніколи. В зв'язку з посиленням впливу на найбільш вразливі групи населення таких світових проблем, як винищення навколишнього середовища, зловживання наркотиками, постала нагальна потреба в тому, щоб волонтери взяли на себе більшу частину відповідальності за розвиток співробітництва з державними та приватними секторами.
