Аналіз ходу економічних перетворень останніх років свідчить, що соціальні втрати України за ці роки досягли максимального розміру, становище найбільш вразливих верств населення оцінюється як критичне.
Дестабілізація суспільства сприяє росту числа девіантної поведінки: алкоголізації, наркоманії, проституції, бродяжництва, жебракування, криміналізації суспільства. Росте кількість тяжких злочинів. Набувають поширення інфекційні та психічні захворювання. Зменшуються можливості молодого покоління в отриманні освіти, надбанні професії.
Інтенсивність процесу розшарування суспільства веде до різкого збільшення частки знедолених та маргіналізованих верств населення при збереженні відносно невеликою долі багатих. Подібні процеси сприяють розмиванню середнього шару населення, що є дуже небезпечним.
У будь-якій країні завжди є найвразливіші соціальні групи, які потребують підвищеної уваги з боку суспільства та держави. Практика розвинених країн свідчить, що захист соціально вразливого населення повинен бути пріоритетним напрямком соціальної політики держави.
Соціально вразливі верстви населення – це індивіди або соціальні групи, що мають більшу за інших ймовірність зазнати соціальних збитків від дії економічних, екологічних, техногенних та інших чинників сучасного життя.
До соціально-вразливих категорій населення, потребуючих першочергової допомоги з боку держави, відносяться: пенсіонери, інваліди, сім’ї з дітьми, діти-сиріти, молодь, безробітні, постраждалі від Чорнобильської аварії, малозабезпечене населення, маргіналізовані версти населення (бездомні, залежні від алкоголю, наркотиків, правопорушники) та ін.
Оцінка сучасного стану захищеності найбільш вразливих категорії населення в Україні свідчить про неефективність цієї системи. Пенсіонери і інваліди, діти та учні, безробітні і біженці не отримують достатньої допомоги для підтримки гідного рівня життя. Не досить гнучким є механізм забезпечення індексації пенсій, стипендій, внесків в ощадбанку по мірі зростання цін.
У досить складному положенні в останні роки виявилися пенсіонери й непрацездатні інваліди. Основна частина і тих і інших живе на обмежені за розмірами соціальні виплати: пенсію або допомогу по інвалідності. Їх нинішнє положення не може бути визначеним навіть поняттям "за межею бідності", хоч в їх числі немало колишніх працівників заводів, фабрик, будівництв, державних установ, знедолених в старості та через хворобу.
В умовах перехідної економіки руйнується колишня система соціальних виплат і пільг, які надавалися протягом усього життя кожній людині. Замість неї створюється нова система соціального захисту і соціального забезпечення, в основу якої встановлені ринкові принципи, відповідно до яких допомога надається тільки тим, хто дійсно в ній має потребу.
Введення нових принципів не може виключати встановлення гарантованого мінімуму соціальних виплат і пільг для всіх груп населення. Соціальні блага і послуги, які надаються зверх цього мінімуму, повинні оплачуватися за рахунок як особистих коштів громадян, так і коштів підприємств і добродійних організацій.
Соціальний захист та допомога населенню повинні бути диференційовані в залежності від рівня доходу, міри працездатності, а в окремих випадках – за принципом зайнятості в суспільному виробництві.
Диференційований підхід до вибору форм і заходів соціального захисту гарантує: для працездатного населення – створення належних умов праці і робочих місць; для непрацездатних (або працездатних, які за певних обставин потребують державної підтримки), пенсіонерів та інвалідів – соціально гарантований рівень життя та підтримку держави; для деяких особливо вразливих верств населення – розробку та впровадження спеціальних програм соціальної підтримки.
Дієвою формою, яка відображає диференційованість соціального захисту, є адресна допомога категорій населення, найбільш потребуючих такої підтримки.
В наш час в Україні соціальний захист вразливих верств населення здійснюється шляхом таких форм та заходів:
виплати пенсій за віком, з інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, за особливі заслуги перед Україною, соціальних пенсій;
виплати державних допомог (трудові допомоги, соціальні допомоги, допомога тим, хто доглядає психічно хворих; допомоги при малозабезпеченості);
виплати адресної соціальної допомоги (житлово-комунальні субсидії; адресна допомога малозабезпеченим сім’ям);
соціальне обслуговування непрацездатних (стаціонарне обслуговування, обслуговування на дому тощо);
надання пільг ветеранам війни, інвалідам, особам, що мають особливі заслуги перед Україною і ін.
