Соціальна сфера є важливим інтегральним об'єктом соціальної політики та структуроутворюючим чинником усієї господарської системи. Вона відіграє функціональну роль в житті суспільства, тобто в соціальній сфері відбувається відтворювання і зміна соціальних зв'язків між людьми, умов і образу життя, можливостей задоволення соціальних потреб. Від її якісного стану залежить самопочуття, здоров'я, освіта, культура людини, що формує його творчу енергію. Ці чинники стають могутнім прискорювачем економічного зростання і визначальною умовою прогресу людського суспільства.
А. Г. Ягодка дає наступне визначення соціальній сфері: – “це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з чинними законами і загальноприйнятими правилами з метою створення мегаполісів, розвитку масових комунікацій, зміцнення держави” [76].
З точки зору Удотової Л. Ф., “ соціальна сфера – це сукупність галузей економіки, які тією чи іншою мірою задіяні у процесі задоволення потреб людей, а їх працівники одержують відповідні доходи з коштів, виділених суспільством на ці потреби” [68].
Існують і більш широкі визначення соціальної сфери як сукупності соціальних відносин по реалізації багатогранних соціальних інтересів соціальних суб’єктів.
Узагальнюючи існуючі підходи, можна визначити, що соціальна сфера являє собою сферу суспільного життя, головною задачею якої є відтворення особистості на основі забезпечення сприятливих матеріальних, суспільних, духовно-етичних умов праці, освіти, охорони здоров’я, зростання матеріального добробуту, які впливають на характер та поведінку людини, об’єднують інтереси різних соціальних груп, суспільства в цілому.
Соціальна сфера України знаходиться в кризовому стані, який характеризується деградацією соціальної структури суспільства, збідненням населення, низькою якістю життя, виснаженням здоров'я нації, погіршенням репродуктивного потенціалу й генофонду, високим рівнем безробіття, руйнуванням освітнього й інтелектуального потенціалу країни на фоні розвалу систем освіти і підготовки кадрів, витоку кваліфікованих кадрів за кордон тощо.
Інтегральним показником продуктивності функціонування соціальної сфери і кожного з її компонентів є показники демографічного стану суспільства, і, передусім, – народжуваність, смертність, тривалість життя, міграція. За останні десять років народжуваність знизилася приблизно в два рази. На противагу народжуваності смертність в усіх вікових групах стійко зростає. При цьому зросла частка померлих серед працездатного населення, особливо збільшилась смертність чоловіків. Серед причин смертності провідне місце займають серцево-судинні захворювання, які спричиняються такими соціальними факторами, як матеріальне та побутове неблагополуччя. На другому місті – нещасні випадки, самогубства, вбивства, отруєння алкоголем, що теж свідчить про прогресуюче неблагополуччя в нашому суспільстві. Слід відзначити, що зростання смертності пов’язане як з проблемами охорони здоров’я, так і з соціальними проблемами суспільства.
Зменшуються можливості молодого покоління в отриманні освіти, придбанні професії. Дестабілізація суспільства сприяє росту числа девіантних проявів: алкоголізму, наркоманії, проституції, жебракування, криміналізації суспільства.
Ще однією проблемою, що спричиняє негативний вплив на розвиток соціальної сфери, є безробіття, з яким зустрічається все більше верств населення. Невпорядковані трудові відносини не сприяють ефективному використанню праці та структурній перебудові. До негативних наслідків безробіття відносяться: зниження рівня життя сімей, зростання соціального напруження в суспільстві, погіршення соціального самопочуття населення, втрата професійних знань, декваліфікація робітників тощо.
Гострою проблемою також є глибока диференціація населення за майновою ознакою, надмірна поляризація доходів.
В умовах бюджетного дефіциту погіршується стан матеріальної бази для навчання школярів та студентів, лікувальної діяльності. В кризовій ситуації знаходиться автомобільне та залізничне сполучення, особливо приміське. В останні роки все менше і менше вводиться в експлуатацію нових об’єктів соціально-культурного призначення, значно знизився рівень відвідування населенням закладів культури та мистецтва.
Різке погіршення матеріальних умов життя значно послабило здоров’я людей, скоротило середню тривалість життя в Україні (майже на 10 років).
Криза соціальної сфери – це результат і показник невідповідності курсу економічних реформ очікуванням населення. Програми соціальних перетворень носять декларативний характер, недостатньо стиковуючись з фінансовими можливостями держави, а темпи реформування соціальної сфери не пов'язані з реальними доходами населення.
