Суб’єкти нормативно-правового, наукового та методичного забезпечення соціальної політики

В Україні формування соціальної політики відбувається на рівні законо­давчої та виконавчої влади. Консти­туцією України визначені суб’єкти, які мають право законодавчої ініціативи. Це Президент України, Ка­бінет Міністрів, народні депутати Ук­раїни, Національний банк. Законодавчі акти ухвалює Верхов­на Рада України, де існує декілька комітетів з соціальних питань, зок­рема Комітет із соціальної політики та праці.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства.

Деякі рішення ухвалюються указами Президента України. Виконавцями є відповідні виконавчі органи – Кабінет Міністрів, Міністерство праці та соціальної політики, Рада у справах інвалідів при КМУ, Управління з питань соціальної політики при КМУ, Державний департамент у справах родини і молоді, Державний департамент з нагляду за охороною праці, Національна рада з питань безпеки життєдіяльності.

Наприклад, при розрахунку прожиткового мінімуму ціни (крім тарифів на комунальні послуги, електроенергію, послуги зв'язку) розраховуються Державним комітетом статистики України, і відповідна інформація щомісячно надається Міністерству праці та соціальної політики. Інформація про тарифи на комунальні послуги надається Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", Національною комісією регулювання електроенергетики України, на послуги зв'язку – Державним комітетом зв'язку та інформатизації України.

Місцеві органи влади створюють та впроваджують регіональні соціальні програми; забезпечують функціонування та планування діяльності установ соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, культури тощо); розробляють напрямки адресної соціальної допомоги.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Контроль за дотриманням законодавства про державні соціальні стандарти і нормативи та державні соціальні гарантії здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування із залученням громадських організацій та незалежних експертів на засадах гласності.

Об'єднання профспілок відповідно до їх повноважень можуть проводити перевірки дотримання державних соціальних стандартів і нормативів та державних соціальних гарантій, з результатами яких вони ознайомлюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Таким чином, процес створення державних соціальних стандартів і нормативів є дуже складним і відповідальним, і найважливішим його принципом є наукова обґрунтованість, методичне та правове забезпечення. Тому в розробленні й реалізації соціальної політики важливу роль відіграють навчальні заклади та науково-дослідні установи.

Соціально-економічні процеси, які здійснюються в нашій країні, зумовлюють необхідність значного підвищення рівня і якості підготовки майбутніх фахівців. Корінне оновлення суспільства повинно враховувати необхідність його забезпечення кваліфікованими кадрами. У зв'язку з цим подальший розвиток вищої освіти потрібно розглядати як важливу соціальну проблему, яка визначає економічний потенціал сучасного суспільства. Тому одним із стратегічних напрямів процесу здійснення адміністративної реформи в Україні на сучасному етапі є реформування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінського персоналу. Основні завдання щодо реалізації цієї проблеми визначені Законами України "Про державну службу", "Про освіту", "Програмою кадрового забезпечення державної служби", іншими нормативними документами.

Важливо, щоб урядові та неурядові установи, державні та приватні інвестори активно залучались до підготовки спеціалістів найвищої кваліфікації. Це, в свою чергу, буде ефективним засобом створення та зміцнення наукової ресурсної бази.

Для формування та оновлення управлінських кадрів слід удосконалювати навчальні плани, використовуючи системний підхід до вивчення фахових дисциплін. Деякі питання соціальної політики вивчаються в багатьох навчальних курсах, серед них – “Управління трудовими ресурсами”, “Управління зайнятістю і соціальний захист безробітних”, “Трудове право” тощо. Курс “Соціальна політика” включений у підготовку фахівців та магістрів з економіки праці та менеджменту персоналом.

Наукова діяльність у вищій школі є невід’ємною складовою навчального процесу. Її основні задачі – це проведення наукових досліджень, виконання держбюджетних та госпдоговірних тем, проведення науково-практичних конференцій, семінарів, розробка методичних та методологічних підходів щодо вирішення проблем соціальної політики тощо.

Для прийняття рішень з соціально-економічних питань уряду слід систематично спиратися на результати відповідних наукових досліджень. Наукове обґрунтування, методичне та правове забезпечення управлінських рішень є ефективним чинником у сьогоднішньому складному світі. Вкрай потрібні механізми, які дали б змогу урядовцям різних рівнів швидко отримувати кваліфіковані наукові поради від найкращих експертів.

Тому велику увагу необхідно приділяти розвитку фундаментальних досліджень та діяльності наукових установ, які займаються соціальними проблемами. Існує ряд питань, якими вони повинні займатися: науково-правова експертиза законопроектів, правових актів і державних заходів соціально-політичного напряму; співпраця з парламентськими комітетами та депутатами, підприємцями і владними структурами щодо порушення та обговорення соціальних проблем; коротко- та довгостроковi прогнози макроекономiчних показникiв і розробка моделей суспільного розвитку України; оптимізація методології прийняття соціально-політичних рішень, аналiтичний супровiд процесу ухвалення рiшень; надання органам державної влади наукових рекомендацій відносно прийняття конкретних рішень тощо.

Вищі навчальні заклади, науково-дослідні установи та промисловість мають розвивати тіснішу кооперацію між собою в процесі розробки та впровадження наукових і методичних нововведень.

Уряду та приватним інвесторам треба знайти нові, гнучкіші форми фінансування й інші види підтримки наукових досліджень через відповідні системи регулювання і стимулювання.

Особливе місце належить масштабним міждисциплінарним дослідженням. Саме вони можуть дати достовірну картину впливу глобальних змін довкілля на здоров'я людини, екологічну ситуацію тощо.

Важлива роль відводиться професійним організаціям учених – національним і міжнародним академіям, науковим та освітнім об'єднанням і асоціаціям, які мають підтримувати науку, сприяти розвиткові міжнародної кооперації в дослідженнях.

Наукові дослідження, методичні розробки та правові знання повинні спрямовуватися на досягнення добробуту людства та захист невід'ємних прав людини. Соціальні потреби, рівень і шляхи їх забезпечення мають бути предметом постійного наукового вивчення на національному рівні.