Соціальна структура українського суспільства. Причини загострення соціальних проблем

Сучасна соціальна структура українського суспільства багато в чому відображає реалії попередніх років. Соціальна політика командно-адміністративної системи господарювання визначала спрощену структуру суспільства, розділяючи його на два класи і прошарок, при цьому протиріччя між ними називалися неантагоністичними. Звідси порушення соціальної справедливості і, як наслідок, соціальна нестабільність. Втілюючи в життя теорію безкласового суспільства, спрощуючи об'єктивні процеси, які відбувалися в суспільстві, прищеплювалася ідея поєднання соціальних інтересів між класами, зближення міста і села, що призвело до деформації суспільної свідомості, соціальної та духовної культури.

Сучасне українське суспільство характеризується невизначеністю соціальних цінностей. Старі цінності (соціальна однорідність, колективізм, пріоритет держави над правами індивіда) вже не діють. А нові, притаманні ринковій системі господарювання (свобода, рівність можливостей, диференціація доходів), не повністю сформовані.

Як показують соціологічні опити, сучасне українське суспільство розділяється на прибічників ринкових відносин, демократії, самозахисту та на прихильників адміністративних методів, державного соціального захисту тощо. До соціалістичних форм соціальних відносин більш тяжіють старі люди, які звикли до старої "рівноправної" системи розподілу.

Сучасні соціологи виділяють шість основних верств суспільства, кордони між якими досить розмиті [69]:

вищий клас – "оновлена олігархія", яка сформувалася на базі найдієздатнішої частини партноменклатури і складає не більше 1% населення, але, порівняно з попередньою партноменклатурою, володіє не меншою владою та набагато більшою частиною суспільного багатства;

правляча бюрократія, що різко збільшилася чисельно та укріпила свої позиції (приблизно 4 – 5 % населення);

зародки середнього класу – середні підприємці, кваліфіковані робітники, управлінці нижніх рівнів, викладачі, вчені (приблиз­но 14 – 15% населення). Це вузький, соціально однорідний середній прошарок населення, який концентрується у великих містах;

"базовий" прошарок, який концентрує в собі приблизно дві третини населення; внаслідок економічних реформ цей прошарок виявився ще менш забезпеченим, ніж був раніше;

нижній прошарок суспільства, що суттєво зріс порівняно з радянським періодом (9 – 12 % населення). Це соціально слабкі, недієздатні групи населення, некваліфіковані та багатодітні робітники;

"соціальне дно" складає 7 – 9% населення; ця частина населення втратила зв'язок з більшістю суспільних інституцій та живе за власними законами.

Відбувається переміщення сотень тисяч, мільйонів людей в інші (більш низькі) верстви.

Нинішня соціальна структура України недосконала, в певному значенні безструктурна, суперечлива. Для неї характерне переважання маргінальних шарів (безробітних, біженців, убогих).

Спостерігаються дві крайні в матеріальному відношенні групи: багаті і бідні, причому, за даними різних джерел, співвідношення за рівнем доходів складає приблизно 1: 20 ¸ 1: 50 [60, 61].

Англійський соціолог Чарльз Бут запропонував свого часу класифікацію населення Лондона, розділивши його на три класи – нижчий, середній і вищий, взявши за критерій кількість кімнат, що займає сім'я, і кількість слуг, найнятих нею. Якщо запропоновані критерії і викликають сумніви, то сам принцип розподілу населення на три класу цілком прийнятний і реально відображає існуючу структуру, якщо мати на увазі кількість і якість матеріальних і духовних благ, доступних тим або іншим верствам населення.

Потрібно зазначити, що співвідношення трьох названих класів у нас і на Заході є абсолютно нероззмірним. Якщо у високорозвинений країнах найчисленнішим є середній клас, який поступово поглинає крайні класи, то в Україні багаточисленним є нижчий клас. Що стосується середнього класу, то його питома вага може підвищуватися при умові нормалізації економічних та політичних процесів, підвищення продуктивності праці, стабілізації суспільства загалом.