Проблеми валютно-курсової стабільності у 2008 р.

Під впливом світової фінансової кризи основні негативні процеси в Україні розгорнулися насамперед у валютно-фінансовій сфері. Курсові тенденції упродовж 2008 р. були вкрай неоднозначними. Якщо у травні 2008 р. виникли передумови для ревальвації гривні, то на початку осені – для її девальвації. В цих умовах можливості Національного банку України проводити виважену валютно-курсову політику були суттєво обмежені. Головним прорахунком Національного банку України стало те, що навесні 2008 р. відхід від режиму фіксованого курсу не супроводжувався запровадженням чіткої доктрини валютно-курсового регулювання. Це сприяло високій невизначеності на валютному ринку України, посиленій різкими змінами ситуації на світових валютних ринках. Так, стрімке зростання долара США в середині липня 2008 р. відповідним чином позначилося на факторах, що мають велике значення для курсу української валюти, а саме: - зменшився приплив капіталу до банківського сектору в зв’язку зі світовою фінансовою кризою, нестачею ліквідності і перетіканням ресурсів у доларові активи;- різко зріс попит на долари на міжбанківському і готівковому валютному ринках (зокрема, внаслідок дій Нафтогазу, що готується до дворазового підвищення цін на паливо з 2009 р., зростання потреби вітчизняних банків у доларових ресурсах в умовах відносного надлишку гривневої ліквідності – залишки на коррахунках на 1.10.08 р. досягли 24,2 млрд грн., та «втечі» населення від національної валюти);- в очікуванні девальвації гривні активізувався відплив капіталу з країни, зацікавленого в отриманні курсового прибутку – з березня по жовтень 2008 р. нерезиденти продали ОВДП на суму 1,3 млрд грн. У підсумку від’ємне сальдо за операціями купівлі продажу нерезидентами внутрішніх облігацій банків склало 413 млн дол. США, за операціями з цінними паперами Уряду – 226 млн дол. США.; - зменшилася експортна виручка внаслідок падіння світових цін на метал у серпні 2008 р. на 15-20 %,- продовжилося зростання обсягів імпорту. Підґрунтям валютно-фінансової дестабілізації в Україні є системні суперечності:- надмірна частка споживання та недостатні обсяги нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, що призвело до необхідності покриття надлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджаючого зростання імпорту, а відтак – стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютної дестабілізації. -інституційна нерозвиненість фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування банківської системи, що обумовило надмірну вартість фінансових ресурсів всередині країни та, за стрімкого зростання попиту на кредитні ресурси, обумовило активний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запозичень. - несприятливі умови для довгострокового інвестування, що обумовило переважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю та якнайшвидшим обігом коштів.- висока експортна спеціалізація України на невеликій кількості товарних груп, насамперед – сировинного характеру при значній частці товарів з високим рівнем доданої вартості в імпорті. Під впливом світової валютної кризи зазначені суперечності розгорнулися у вагомі проблеми: - зростання вартості та утруднення отримання зовнішніх запозичень за гострої потреби у рефінансуванні запозичень попередніх періодів. - витік капіталу з країни, пов’язаний з падінням фондових індексів в Україні та світі, що підвищило попит на іноземну валюту та викликало девальваційні тенденції. - зниження попиту на провідних експортних ринках України (насамперед – металургійної продукції), що співпало з погіршенням умов торгівлі для українських експортерів через ревальвацію гривні та подорожчання складових собівартості їхньої продукції;- наростання негативних очікувань суб’єктів ринку під впливом демонстраційного ефекту низки банкрутств потужних фінансових компаній провідних країн світу, біржової паніки, які посилилися ігноруванням потреб у здійсненні антикризової політики в межах України.Вкрай важливими в цьому контексті є стримування темпів інфляції. Необхідність рефінансування зовнішньої заборгованості комерційних банків в поточному, а у значно більшій мірі – у наступному роках вимагає зміни орієнтирів банківського регулювання з обмеження на спрощення умов для зовнішніх запозичень. Першочергові заходи антикризової політики у валютно-фінансовій сфері ключовими напрямами застосування державних заходів щодо підвищення стійкості фінансової сфери є:- посилення нагляду за якістю капіталу фінансових установ, ліквідністю та ризиками;- підвищення прозорості діяльності фінансових установ, - підвищення оперативності реагування на ризики органів регулювання і нагляду; - використання нових механізмів грошово-кредитного регулювання та діяльності центральних банків.Здійснені Національним банком України оперативні заходи відіграли важливу стабілізуючу роль. Проте в подальшому вони мають бути замінені на розгалужену мережу інструментів та регуляторних заходів, які спроможні модернізувати фінансову систему України в напрямку підвищення її антикризової стійкості. У світлі цього завдання недопущення надмірних курсових флуктуацій та підтримання стійкості банківської системи визначають необхідність:

· - посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом як активних валютних інтервенцій, так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку;

· - розвитку механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції;

· - зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і ужорсточення контролю за його відпливом за «тіньовими схемами»;

· - зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання;

· - активізації політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов’язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від НБУ;

· - надання субординованих кредитів для підтримки вітчизняних банків;

· - посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

· - посилення спроможності фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення через розширення спектру цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема – страхової мережі;

· - розробки механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, шляхом розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.