Котирування валют та їх види.

На міжбанківському ринку або на валютній біржі операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються шляхом котирування валют. Котирування - це офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціни) національной валюти до відповідних іноземних валют на день проведення операцій. Інакше кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

При продажу і купівлі національної валюти банки диференціюють рівні курсів: “курс продавця” встановлюється вищим від курсу “покупця”. Повна котировка включає курс покупця і продавця, у відповідності з якими банк купить або продасть іноземну валюту на національну. Курс купівлі при цьому розраховується, виходячи з рівня офіційного курсу проданої валюти та курсу, згідно з яким здійснена угода купівлі-продажу, за формулою:

КК = ОК: (ОК: КП), де

КК - курс купівлі; ОК - офіційний курс; КП - курс продажу за домовленістю. Існують два методи котировки іноземної валюти до національної - пряма і непряма. Більшість країн викоритсовує пряму котировку. При прямій котировці вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражена в національній грошовій одиниці. При непрямій котировці за одиницю прийнята національна валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземної валюти. Непряма котировка - це величина зворотня прямій котировці. Непряма котировка використовується переважно у Великобританії. Що стосується США, то для внутрішніх цілей використовується принцип прямої котировки, а в міжнародній сфері американські банки застосовують метод непрямої котировки для багатьох валют, крім фунта стерлінга. При котируванні валют розрізняють поняття "база котирування" (базова валюта) та "валюта котирування". Базовою є валюта, відносно якої котируються інші валюти. Як правило, базовою може бути валюта, визнана в усьому світі. Валютою котирування є валюта, що котирується. Однак інколи з історичних причин базовою валютою стає дрібніша валюта порівняно з валютою, що котирується. Наприклад, австралійський і новозеландський долари є базовими при котируванні долара США незважаючи на те, що останній має більш високу вартість.

Режим валютного курсу

Регулювання валютного курсу є настільки важливою проблемою, що багато дослідників і аналітиків, слідуючи за М. Фрідменом, в першу чергу аналізують саме режим валютного курсу, тобто механізм підтримки співвідношення між обмінним курсом валюти однієї країни до валюти іншої країни. Фіксований режим валютного курсу За Бреттон-Вудською угодою вперше було введено фіксований режим валютних курсів, що допускало відхилення ринкових обмінних курсів валют від офіційно заявлених в ту чи іншу сторону в дуже невеликих межах (0,75-1%).. Як правило, країни - учасниці Бреттон -Вудської угоди прагнули підтримувати вибраний режим валютного курсу. Але, якщо спостерігалося відхилення курсу валюти від паритету - це відображало фундаментальні зміни в умовах забезпечення довгострокового стану рівноваги економіки і тоді коректувалася основа обмінного курсу валюти, тобто встановлювався новий паритетний обмінний курс валюти. Фіксування валютних курсів зовсім не означала їх стабільність. Валюти практично всіх країн були піддані несподіваним стрибкоподібним змінам в результаті офіційних девальвації і ревальваціі.До переваг системи фіксованих валютних курсів відноситься зменшення ризику і невизначеності, пов'язаних з міжнародною торгівлею і фінансами, що сприяє розширенню обсягів взаємовигідної торгівлі і фінансових операцій.Однак можливість підтримання фіксованого валютного курсу залежить від двох взаємопов'язаних умов: 1) наявності достатніх резервів і 2) випадкового виникнення незначних за своїми розмірами дефіцитів або активів платіжного балансу. Великі та постійні дефіцити можуть звести нанівець золотовалютні резерви країни. Валютна політика повинна здійснюватися у взаємозв'язку з грошово-кредитною політикою. Оскільки інфляція сприяє скороченню експорту й росту імпорту, вона веде до використання золотовалютних резервів і зниження курсу валюти даної країни щодо валют інших країн. Плаваючий валютний курс Перехід від Бреттон-Вудської валютної системи, проіснувала з 1944 по 1971 р., заснованої формально на режимі фіксованих валютних курсів, до системи вільно коливаючих або плаваючих валютних курсів був здійснений у середині 70-х років. З переходом у 1976 р. до ямайський валютної системи розпочався період посилення тенденцій дерегулювання валютних відносин та обмеження державного втручання у функціонування валютного ринку. Прибічники системи гнучких валютних курсів вважають, що вона володіє безсумнівною перевагою: гнучкі валютні курси автоматично коригуються таким чином, що в кінцевому підсумку зникають дефіцити платіжних балансів. Однак можливо прояв ряду серйозних проблем. По-перше, невизначеність у зміні валютного курсу веде до скорочення торгівлі та згортання зовнішньоекономічної діяльності. По-друге, умови торгівлі країни можуть погіршуватися при падінні міжнародної котирування її валюти. По-третє, вільне коливання валютних курсів може чинити депресивний вплив на галузі, що виробляють товари на експорт. З точки зору державного регулювання прийняття гнучких валютних курсів може ускладнити використання податкової та грошової політики для досягнення повної зайнятості і стабільності цін. Фактори, що впливають на вибір режиму валютного курсу При виборі режиму валютного курсу приймається до уваги ряд факторів. Макроекономічного характеру - ступінь конвертованості національної валюти, рівень інфляції в країні, стан її платіжного балансу, розміри золотовалютних резервів, масштаби міграції капіталів, темпи економічного зростання, перспективи політичного розвитку.

В цілому, з огляду на ступінь втручання держави (в особі Центрального банку) в механізм регулювання плаваючого валютного курсу, виділяють: «Чисте плавання» - формування валютного курсу в країні без втручання Центрального банку; «Брудне плавання» - формування валютного курсу при активній участі Центрального банку. Країна, що встановив фіксований паритет своєї валюти, може в будь-який час повернутися до плаваючого курсу. Гнучкий режим валютного курсу Цілком допустимим вважається, якщо фіксація встановлюється в певних межах, тобто виникає обмежено гнучкий курс до одній валюті. Наприклад, Бахрейн, Катар, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати визначають обмінний курс своєї національної валюти як обмежено гнучкий по відношенню до долара США в межах 7,25%. Різновидом обмежено гнучкого курсу є встановлена тимчасова цільова зона (target zones), тобто параметр, до якого необхідно прагнути