Світове господарство: сутність, структура, основні проблеми сучасного розвитку.

Світове господарство — це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв’язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу.

Світове господарство належить до числа складних систем, що характеризуються великою кількістю складових елементів та рівнів, ієрархією, структурованістю. Так, зокрема, економічна могутність розподіляється у світі дуже нерівномірно. Три держави — США, Японія, Німеччина (з 9 % населення) акумулюють 1/2 світового доходу, їм належить 1/3 купівельної спроможності всіх країн світу.

Суб’єктами світового господарства є ТНК, національні господарства, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об’єднання, які у свою чергу теж є системами.

У структуру світового господарства входять світові ринки товарів і послуг капіталів, робочої сили, міжнародна валютна система, міжнародна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін.

Класифікаційна ознака СвітГ.: Світове господарство як цілісна система складається з різних частин, підсистем. Їх визначають за різними ознаками проте найбільш поширеною є класифікація світового господарства, за якою в ньому виокремлюють три великі групи країн: розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою. До групи розвинутих входять держави з ринковою ек-ю і високим рівнем соц-ек-го розв-ку, в яких ВВП на душу населення нині складає не менше 12 тис. дол. за паритетом купівельної спроможності. До групи країн, що розвиваються (слаборозвинутих), входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку.

Важлив закон-тю сучас. світ. гос-ва с нерівномірність розвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі Сучасний етап розвитку світового господарства перебуває під впливом факторів, що надають йому високого динамізму. До них, у першу чергу, належать: НТР, зростаюча взаємозалежність національних господарств, радикальна перебудова соціально-економічних відносин у колишньому соціалістичному таборі.

Основні типи зовнішньоекономічної орієнтації країн (закрита модель, відкрита модель, частково відкрита модель). Назвіть критерії та основні показники відкритості, наведіть приклади країн.

За критерієм відкритості національні економіки поділяють на відкриті, частково відкриті та закриті.

Під відкритою економікою розуміють господарство, напрям розвитку якого визначається тенденціями, що діють у світовому господарстві, а зовнішньоторг оборот досягає такого рівня, коли він починає стимулювати загальне економічне зростання.

Закрита економіка – це економіка, цілком ізольована від міжнародної торгівлі (відсутність експорту, імпорту чи руху капіталу), або економіка з жорсткими обмеженнями, що накладаються на торгівлю і рух капіталу. У закритій економіці нац продукт виробляється виключно для потреб самої країни та за рахунок власних ресурсів. Саме тому тут ВВП та ВНП є тотожні.(Північна Корея, Індія (1950-1991рр), Камбоджа (1975-199))

До країн з частково відкритою економікою можна віднести: Бразилію, Аргентину, Судан, Бірма

Критеріями відкритості на макрорівні є:

а) зовнішньоекономічна спеціалізація країни; б) співставленість пропорцій вітчизняних і світових цін на основні товари; в) міжнародна конвертованість національної валюти.

На мікрорівні:

а) вільний вихід підприємств усіх форм власності на зовнішні ринки товарів, послуг і капіталів, включаючи вільний вибір зарубіжних партнерів;

б) перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємств.

Міра чи ступінь функціональної відкритості вимірюється такими показниками:

1) експортна квота (вартість експорту щодо ВВП);

2) процентне співвідношення обсягу зовнішньоторговельного обороту (експорт + імпорт) до ВВП;

3) обсяг експорту в розрахунку на душу населення;

4) коефіцієнт спеціалізації (спеціалізація за «нішами»)

Ступінь відкритості світовому ринкові зазвичай вимірюється часткою експорту у ВНП. За рекомендаціями Світового банку, до відкритих економік належать країни, частка експорту яких у ВВП становить більше 35 %; умовно відкритими вважаються економіки з часткою експорту від 10 до 35 % ВВП; закритими є економіки з експортом менше 10 % ВВП.