Анатомо-фізіологічні особливості дітей 6-річного віку:
1) період відносно спокійного і рівномірного фізичного розвитку (мікро фаза статевого дозрівання);
2) кісткова система перебуває в стадії формування, переважають хрящові тканини, окостеніння зап'ястя руки відстає від загального процесу зміцнення кісткової системи (домінування хрящових тканин є основою високого потенціалу для подальшого успішного фізичного розвитку, зокрема гнучкості тіла);
3) змінюється співвідношення між збудженням і гальмуванням на користь останнього, хоча збудження продовжує переважати (діти є імпульсивними, відзначаються високим рівнем рухового неспокою.
Соціальна ситуація розвитку дітей 6-річного віку:
1) поява нових обов'язків і прав (дитина стає школярем);
2) зміна відносин у системі "дитина - ровесник".
Основні закономірності соціальної ситуації розвитку:
1) статус дитини визначається успіхами в навчанні (формується через педагогічну оцінку, унаслідок якої взаємовідносини диференціюються);
2) оцінка іншими дітьми і становлення самооцінки (у навчальній діяльності).
Ще Платон, вивчивши особливості афінської і спартанської навчально-виховних систем (У-ІУ ст. до н.е.), наголошував, що навчання в школі необхідно здійснювати з 6-річного віку. Минуло вже 2,5 тис. років, а дискусії з приводу початку організованого шкільного навчально-виховного процесу в цьому віковому інтервалі продовжуються. Очевидно, що справа тут не в тому, з якого віку такий процес слід починати здійснювати, а в тому - як це робити, наприклад:
1) потрібно створити відповідні матеріальні умови для навчання і виховання;
2) на основі емпіричних досліджень конкретизувати знання про психологічні особливості дітей 6-річного віку в нових соціально-економічних реаліях, а отже, сприяти підвищенню рівня психологічної підготовки вчителя в системі його професійної підготовки тощо.
Увага:
1) зосередженість свідомості на об'єкті за умови домінування яскравих подразників;
2) мимовільна увага переважає над довільною, що має для дитини позитивне значення; її результативність є вищою за довільну, що наголошує на важливості мимовільних подразників (емоційних, динамічних, цікавих);
3) для її виховання необхідно постійно нагадувати про необхідність виконання певних фіксованих дій (розпочав роботу - заверши її; узяв якусь річ, використав - поклади потім на місце тощо).
Сенсорний розвиток (відчуття, сприймання):
1) розрізнення кольорів, форми, величини предметів, їх положення в просторі;
2) здатність відобразити найпростіші форми і розмалювати їх у потрібний колір, співвіднести певні якості із сенсорними еталонами;
3) елементи аналізу в сприйманні;
4) труднощі в сприйманні і диференціації часових показників та інтервалів.
Мова:
1) словниковий запас до 3-7 тис. слів;
2) розуміння літературної і ненормативної лексики;
3) легко підбираються слова-асоціації, рими;
4) елементи експресії, рівень якої залежить від впливу навколишнього середовища;
5) здатність до простого звукового аналізу мови, виокремлення окремих звуків у словах;
6) ситуативне мовлення переважає над контекстним, діалогічне - над монологічним.
Пам'ять:
1) провідний пізнавальний процес, оскільки передбачає активну фіксацію інформації про навколишню дійсність;
2) високий ступінь механічного запам'ятовування, пов'язаного з буквальним відтворенням на основі неодноразового повторення;
3) свідоме використання прийомів запам'ятовування;
4) швидко і міцно запам'ятовуються емоційні враження;
5) образна пам'ять домінує над словесною.
Мислення:
1) домінує наочно-образне мислення;
2) недостатньо сформовані мисленнєві операції (аналіз, синтез тощо), уміння доводити, аргументувати;
3) неспроможність утримувати у свідомості всі ознаки, які потрібні для розв'язання розумових завдань;
4) егоцентризм.
Уява:
1) за розвитком уяви діти поділяються на реалістів (превалює зображення реальних явищ природи, подій життя) та фантазерів (зображення власних бажань і мрій);
2) предметом спеціального інтересу є фантастичний світ казок;
3) уява безпосередньо пов'язана з розвитком мовлення (спосіб вийти за межі вузького життєвого досвіду);
4) є передумовою розвитку пам'яті і мислення.
Загальні висновки:
1) шестирічна дитина - це особистість, яка багато знає про найближче оточення, орієнтується в сімейно-родинних стосунках; розуміє, що оцінка її вчинків визначається не стільки власним ставленням до себе ("Я хороший"), а тим, як ці вчинки тлумачать оточуючі;
2) набуття індивідуального досвіду розвитку: може пояснити зміст знайомої гри, побудувати розповідь за ілюстрацією, виразно прочитати вірш, розуміє абстрактні судження;
3) мотив "Я повинен" домінує над мотивом "Я хочу";
4) психічні процеси переважно мимовільні;
5) самопізнання здійснюється одночасно з пізнанням навколишньої дійсності;
6) формується вміння Захищати власну позицію.
Основне новоутворення 6-річного віку: підпорядкування мотивів, тобто формування їх стабільної ієрархії, яка в шкільному дитинстві визначає ставлення дітей до навколишнього середовища і до себе та водночас є критерієм для дорослих у розробці диференційованого підходу.
Психологічні проблеми, пов'язані з навчанням дітей 6-річного віку:
1) особистісна готовність: привабливими є зовнішні атрибути шкільного навчання (одяг, шкільне приладдя, портфель, шкільне приміщення тощо), які зменшують усвідомлення того, що навчання є важкою і необхідною працею;
2) пізнавальна готовність: не сформованість пізнавальних процесів, що актуалізує проблему диференційованого підходу;
3) динаміка провідної діяльності (гра - навчання) та набуття нового соціального статусу (учня), за яким, як виявляється, постають не лише приємні права, а також обов'язки, які вимагають значних фізичних та інтелектуальних затрат;
4) необхідність дотримуватися шкільного режиму, потреба в адаптації до нього);
5) егоцентризм мислення і мовлення;
6) розвиток мислення (ускладнений перехід від зовнішнього плану дій на внутрішній);
7) організація навчальної діяльності на засадах урахування психології дітей 6-річного, а не молодшого шкільного віку;
8) створення навчально-матеріальної бази, яка забезпечує позитивне ставлення до навчання, ровесників (умови для сну, харчування, ігрової та навчальної діяльності);
9) використання дидактичних ігор, які побудовані на доступному та пошуковому ілюстраційному матеріалі;
10) стимулювання дитячої особистості до різноманітних практичних дій, які розвивають уміння самостійно працювати, пізнавальні інтереси;
11) індивідуальний підхід до дітей, віковий розвиток яких зіставляється з перехідним періодом від дошкільного до молодшого шкільного віку.
