Розвиток пам’яті і мислення у ранньому віці. Психологічна структура сенсомоторного інтелекту та перехід до його символічних форм.

Пам'ять у ранньому віці відзначається стрімким розширенням досвіду. Не випадково письменник Лев Толстой зауважував, що весь досвід людини складається з двох однакових частин: той, який вона накопичила до трьох років, та той, що поповнювався протягом решти життя.

Пам'ять дитини раннього віку все ще залежить від можливостей її сприймання. Оволодіння предметною діяльністю у ранньому віці призводить до стрімкого стрибка у розвитку сприймання, а саме у можливостях дитини до виділення ознак в об'єктах. Зростає і рухова самостійність дитини, до дозволяє значно розширити її контакти з оточуючим. Дитина розрізняє низку властивостей предметів, особливо добре ті з них, які часто виступають умовами виконання предметних дій: форму, розмір, просторові співвідношення. Гірше - колір. Успіхи у розвитку сприймання позитивно позначаються на розвиткові пам'яті. У впізнаванні він орієнтується, насамперед, на знайомі йому властивості предметів, а не на їх оточення, тому впізнавання стає позаситуативним, більш узагальненим. Зміна деяких зовнішніх ознак об'єктів не вводить більше дитину в оману: вона впізнає маму і у сукні, і у шубі.

Важливим етапом у розвитку пам'яті є її диференціація та інтеграція серед психічних процесів. Одразу після року пам'ять дитини поступово відокремлюється від процесу сприйняття. Замість впізнавання (тобто відтворення при повторному сприйманні) виникає власне відтворення з опорою на образ об'єкту за його відсутності. Чимдалі більше зростає тривалість збереження образів пам'яті: у 2 роки дитина впізнає знайоме обличчя після перерви у 1,5-2 місяців, а з 2-х років - об'єкти, сприйняті рік тому. Запам'ятовування за змістом включає не тільки образи об'єктів, осіб, але й елементарні способи поведінки та дій. Дитина засвоює, що можна, а що заборонено, як слід збиратись на прогулянку, вітатись з іншими дітьми, звертатись до старших тощо.

На основі розвитку мовлення стає можливою тісніша інтеграція цього процесу із пам'яттю. У результаті інтенсивно розвивається словесна пам'ять. Починає діяти принцип смислової організації пам'яті, коли краще запам'ятовується те, що добре зрозуміле людині. Дитина не тільки краще розуміє слова дорослого, але й прагне до цього. На основі словесної пам'яті та процесу розуміння мовлення різко зростає її лексичний запас. Перехід до активного мовлення зумовлений запам'ятовуванням слів, які дитина може доречно відтворювати для побудови висловлень.
ВИСНОВКИ про особливості пам'яті в ранньому дитинстві:

- розвиток пам'яті зумовлений зростанням можливостей сприймання і рухової самостійності дитини, що виникають у предметній діяльності;

- пам'ять відокремлюється від сприймання; з'являється власне відтворення;

- зростає об'єм і тривалість збереження змісту пам'яті;

- змістом пам'яті виступають об'єкти, особи, способи поведінки та дій;

- відбувається інтеграція пам'яті із мовленням дитини, що зумовлює бурхливий розвиток словесної пам'яті.

Наприкінці 1-го року життя малюк може виконувати елементарні мислиннєві дії - використовувати зв'язок між предметами для досягнення мети (наприклад, підсунути подушку, на якій лежить іграшка, щоб її дістати). Такі здогадки виникають лише у найпростіших випадках, якщо предмети пов'язані між собою (іграшка лежить на подушці), залишається тільки скористатися готовим зв'язком. Упродовж раннього дитинства малюк все ширше використовує подібні готові зв'язки: притягує за шнурочок іграшкову машинку або візочок, дістає за допомогою стрічки іграшку, до якої не може дотягнутися.

На 2-3-му роках життя малюк оволодіває різноманітними діями із не поєднаними помітним зв'язком предметами, тобто здійснює співвідносні і знаряддєві дії. Це відбувається під керівництвом дорослого, а тому самостійно ніяких мислиннєвих завдань дитина ще не розв'язує. Однак дуже важливо, що вона починає орієнтуватися на зв'язок між предметами, зокрема, на зв'язок знаряддя з предметом, пізніше переходить до встановлення таких зв'язків у нових умовах, при розв'язуванні нових завдань.

Перехід від використання готових або продемонстрованих дорослими зв'язків до їх встановлення є особливо важливим етапом у розвитку дитячого мислення. Спершу встановлення нових зв'язків відбувається шляхом практичних спроб, під час яких на допомогу малюкові часто приходить випадковість. Наприклад, 2-річний малюк сидить за столиком, на якому розміщена приваблива іграшка на такій відстані, що рукою дістати її неможливо. Він з усіх сил тягнеться до неї рукою, але швидко переконується у даремності зусиль. Тому відвертається від іграшки і помічає палицю, бере її і починає крутити в руках. Випадково кінець палиці зачіпає іграшку, і дитина помічає це. Увага малюка знову спрямовується на іграшку, він починає спеціально рухати її палицею, стежачи за переміщенням. Після кількох спроб встановлює, які рухи можуть допомогти дістати іграшку, і домагається свого. Часто справа цим не закінчується. Малюку стає цікавим не просто дістати іграшку, а простежити зв'язок знаряддя (палиці) з її переміщенням. Досліджуючи цей зв'язок, дитина спеціально відсуває і наближає іграшку палицею. У цьому формується наочно-дійове мислення дитини.

На думку Піаже, процес розвитку інтелекту відбувається наступним чином: схеми організовуються в операції, різні поєднання яких відповідають якісно різним стадіям когнітивного зростання. У міру свого розвитку люди використовують все більш складні схеми для організації інформації і розуміння зовнішнього світу.

Згідно Піаже, в цьому розвитку можна виділити чотири дискретних, якісно різних стадії, або періоду. Він дав цим періодам такі назви: сенсомоторная стадія (від народження до 1,5-2 років), дооперациональная стадія (від 2 до 7 років - іноді її розглядають як першу фазу стадії конкретних операцій), стадія конкретних операцій (від 7 до 12 років) і стадія формальних операцій (починається у віці 12 років і старше). Сенсомоторная стадія (від народження до 2 років) - тут адаптація здійснюється у формі розгорнутих і послідовних матеріальних дій дитини. Немовлята використовують схеми дії: розглядання, хапання і т.п. - для ознайомлення з навколишнім світом. Сенсомоторної ця стадія називається тому, що при врівноважені інтелект немовляти спирається на дані органів почуттів і тілесні рухи.

Дооперационального стадія (від 2 до 7 років) - по Ж. Піаже, вона починається в той час, коли діти починають говорити і користуватися мовою та іншими символічними засобами (імітація, гра). На цій стадії мислення дитини має тенденцію до надмірної конкретності, незворотності, егоцентризму, їм важко класифікувати об'єкти.

Протягом дооперационального стадії діти пізнають світ в основному через свої власні дії. Вони не висувають широких загальних теорій про будинки з кубиків, бабусь чи собаках, а користуються своїм повсякденним досвідом для побудови конкретних знань. На дооперационального стадії діти не роблять узагальнень про цілий клас об'єктів, не можуть вони й продумати наслідки конкретного ланцюга подій. Крім того, вони не розуміють відмінності між символом і позначається їм об'єктом. На початку цій стадії діти настільки серйозно ставляться до назв, що не можуть відокремити їх буквальне значення від речей, які вони представляють. До кінця стадії завдяки повторення в різних ситуаціях зовнішні предметні дії схематизовані і за допомогою символічних засобів переносяться у внутрішній план. До кінця цього періоду діти дізнаються, що слова мови є умовними знаками і що одне слово може позначати не тільки один, а й кілька об'єктів.

Стадія конкретних операція (від 7 до 11 років) - тут діти починають використовувати в мисленні логіку. Вони можуть класифікувати предмети і мати справу з ієрархічною класифікацією, здатні оперувати математичними поняттями й осмислити закон збереження. Наприклад, на дооперационального стадії дитині важко зрозуміти, що дана тварина може одночасно бути і «собакою», і «тер'єром».