У світі існують угоди, що передбачають принцип „ вільного переміщення осіб", або його заборону. Так одним з основних моментів Римського договору про утворення ЄС став принцип „ вільного переміщення осіб" - Шенгенська угода - договір «Про відміну паспортного митного контролю між країнами Європейського союзу», первинно підписаний 14 липня 1985 сімома європейськими державами (Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Португалія та Іспанія). Угода вступила в дію 26 березня 1995 року.
(Угоду було підписано в Шенгені, маленькому містечку б Люксембурзі Шенген знаходиться поблизу точки сходження кордонів Люксембургу, Німеччини та Франції.)
15 березня 2006 було прийнято Шотігенський кодекс про кордони, що змінював Шенгенскую конвенцію.
Членство та впровадження: До Шенгенського простору входять 24 із 30-ти держав-членів ЄС (всі „ старі" держави-члени ЄС окрім Великої Британії та Ірландії) та 2 країни Європейської економічної зони (Норвегія та Ісландія). 21 грудня 2007 року до Шенгенської зони приєдналися 9 нових держав-членів ЄС, що вступили до Союзу у, 2004 році (окрім Кіпру, що приєднається до неї пізніше, але є членом угоди). Станом на 2012 рік угода діяла у 24 країнах: Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ісландія, Італія, Греція, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія.
Країни-члени Шенгенської угоди: 14 червня 1985 - Бельгія, Франція, ФРН, Люксембург, Нідерланди; 3 жовтня 1990 - (Об'єднання Німеччини включило до Шенгенської зони територію Східної Німеччини); 27 листопада 1990 - Італія; 25 червня 1992 - Португалія, Іспанія; 6 листопада 1992 - Греція; 28 квітня 1995 - Австрія; 19 грудня 1996 - Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція; 29 травня 2000 - Ірландія, Великобританія (обидві країни мають обмежене членство); 1 травня 2004 - Кіпр, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія; 16 жовтня 2004 - Швейцарія (прийнято на референдумі 5 червня 2005); 1 січня 2007 - Болгарія, Румунія.
За сучасних масштабів міграції робочої сили двосторонні угоди стали малоефективними, і тому основну роль почали відігравати багатосторонні угоди і нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) та ін. На безпосереднє регулювання міграції робочої сили.
МОП — це спеціалізована організація ООН для вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Створена в 1919 р. при Лізі Націй. Місцезнаходження - Женева. Нараховує понад 170 держав-членів.
МОП розробляє міжнародні стандарти з питань праці, які є рекомендаційними для національних урядів у питаннях, що стосуються проблем зайнятості, рівня оплати праці; системи соціального страхування, захисту інтересів мігрантів тощо. У разі недотримання міжнародних стандартів з праці країною - членом МОП, це питання може бути. винесено на розгляд Міжнародного Суду.
МОП ухвалила низку важливих документів з елементами правового регулювання міжнародних переміщень робочої сили: проти дискримінації робітників-переселенців, про регламентацію використання праці мігрантів, їх соціальні та економічні права.
Незважаючи на значні зусилля міжнародних організацій, сучасну міграційну ситуацію в світі визначають передовсім основні імпортери робочої сили. Це США і Канада, країни ЄС, Австралія, деякі країни Близького Сходу, Ізраїль та Південно-Африканська Республіка. У цих країнах безпосереднє здійснення імміграційної політики покладено на спеціальні організації -
національні служби імміграції при Міністерстві, праці або Міністерстві внутрішніх справ.
Тема 9: Міжнародна економічна інтеграція.
1. Суть і передумови міжнародної економічної інтеграції
Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємо-переплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.
Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємо пристосування всіх структур національних господарств.
Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції:
а) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю
структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності
визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та
наддержавному рівнях;
б) зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного
вирішення соціально-економічних проблем;
в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а
взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з
іншими країнами умовах;
г) інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий
характер.
Інтеграція має декілька рівнів:
а) взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);
б) взаємодія на рівні держав;
в) взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих
громадян різних країн;
г) інтеграційне угруповання як результат міжнародного об'єднання.
Важливе значення для розвитку міжнародної економічної інтеграції має
наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та ін. умов існування.
До передумов міжнародної економічної інтеграції можна віднести: • належність (близькість) рівнів економічного розвитку й ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. Найбільш активно інтеграційні процеси проходять між державами, що знаходяться на приблизно однаковому рівні економічного розвитку;
географічну наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільних кордонів і економічних зв'язків, що історично склалися. Більшість інтеграційних об'єднань світу створювалися з декількох сусідніх країн, були розташовані близько одна до одної, мали єдині транспорті комунікації. Пізніше де них приєднувалися й інші сусідні країни;
• наявність спільних економічних та інших проблем, що поставали перед країнами в галузях розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо. Економічна інтеграція повинна вирішити конкретні економічні проблеми, які реально стоять перед країнами, що інтегруються;
• демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, зазвичай відбуваються позитивні економічні перетворення (прискорення темпів економічного зростання, зростання зайнятості, зниження інфляції, підвищення рівня добробуту та ін.):
появу "ефекту доміно". Після створення інтеграційного об'єднання країни що залишилися поза його межами, зустрічаються з певними труднощам пов'язаними з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять угруповання, одна на одну. Все це може призвести до скорочення торгівлі країн, що не є членами об'єднання. Деякі з цих країн не хочуть залишитись поза межами інтеграційних процесів. Вони дуже швидко підписують двосторонні угоди про торгівлю та інші економічні стосунки з країнами - членами інтеграційного об'єднання.
Цілі міждержавної економічної інтеграції. Головною метою інтеграції є нарощування обсягів та поширення асортименту товарів та послуг на основі і в результаті забезпечення ефективності господарської діяльності.
Більшість інтеграційних об'єднань, що виникають та розвиваються у сучасній світовій економіці, мають виконати ряд завдань, головними з яких є:
• Використання переваг економіки масштабу.
• Вирішення завдань торгової політики.
• Сприяння структурній перебудові економіки.
• Підтримка молодих галузей виробництва.;
• Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища.
• Можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні.
2. Етапи розвитку інтеграційних процесів
У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів: 1) зона вільної торгівлі;
2) митний союз;
3) спільний ринок;
4) економічний союз;,
5) повна інтеграція.
Кожний з наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості (табл. Північноамериканську угод}/ про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні - Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).
Офіційно до і листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно - Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання - Європейський Союз.
Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн - ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:
1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 р., а
набула чинності в 1952 р.);
2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена з 1957 р., а набула чинності в 1958 р.);
3) Європейського співтовариства з атомної енергії ЄВРОАТОМ (угода набула чинності в 1958 р.).
Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.
національно-державного регулювання. Європейські!!"! Союз має свої наднаціональні законодавчі та виконавчі органи:
• Рада міністрів - законодавчий орган, на рівні якого приймають рішення щодо реалізації єдиної політики ЄЄ. Голоси різних країн мають різну вагу залежно від економічної могутності країни і рішення приймаються більшістю.
• Європейська рада - верховний орган, до складу якого входять глави держав і урядів країн - членів ЄЄ. Його робота проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейську раду не треба плутати з Радою Європи, яка не є установою Європейського Союзу, діяльність якої зосереджена здебільшого на співробітництві в галузі освіти та культури.
• Комісія Європейського Союзу - виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів.
Комісія Європейського Союзу:
а) контролює дотримання митного режиму, стан аграрного ринку,
податкову політику тощо;
б) здійснює фінансування зі своїх фондів (соціального, регіонального,
аграрного);
в) самостійно веде переговори з третіми країнами;
г) має право розпоряджатися спільним бюджетом;
д) приводить у відповідність до норм ЄС національні законодавства,
стандарти і норми.
• Європейський парламент — орган, що контролює діяльність комісії і затверджує бюджет.
• Суд ЄС - вищий судовий орган, який забезпечує виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.
' Крім цих органів, існують інші консультативні органи та допоміжні заклади - різні комітети, комісії, підкомісії, фонди регіонального регулювання.
Первинним законодавством і правовою основою ЄС є міждержавні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення у всіх країнах - членах Союзу і підпадають під його юрисдикцію.
Регламенти є вищими від національних законів і мають на території країн - членів ЄС силу закону.
Директиви містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн - членів ЄС.
Рішення спрямовані до конкретних адресатів, не є обов'язковими, хоча мають певне юридичне значення.
Рекомендації і думки не. мають юридичного значення і не обов'язкові для виконання.
Законодавчі акти Європейського Союзу вищі за національні закони в таких сферах:
• зовнішньоторговельній;
• аграрної політики;
• торгового і цивільного права;
ЄС має власний, незалежний від країн-членів, бюджет. Розмір його визначається Радою і Європарламентом, який затверджує бюджет ЄС. Дохідна частина бюджету ЄС формується за рахунок:
а) власних коштів, які складаються із ввізного мита, яке компенсує
різницю в цінах на сільгосппродукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому
ринку; митних податків за загальним митним тарифом; частини податку на
додану вартість, інших коштів;
б) внесків країн-членів (1,2 - і,3 % ВВП всіх країн).
Найбільша частина бюджету ЄС використовується на проведення спільної аграрної політики, основою якої є субсидування внутрішніх та експортних цін. Внаслідок митних бар'єрів на аграрний ринок ЄС практично не надходять товари зі світового аграрного ринку, ціни на якому значно нижчі.
Під час створення ЄС були проголошені його завдання:
• поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями;
• введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;
• ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів та послуг;
• загальна політика в галузях транспорту і сільського господарства;
• створення валютного союзу;
• уніфікація податкових систем;
• зближення законодавств країн-учасниць:
• розроблення принципів узгодженої економічної політики.
В реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, введені єдині стандарти на багато видів продукції тощо.
З грудня 1991 р. до лютого 1992 р. були підписані угоди про формування економічного і валютного союзів (Маастрихтські угоди), згідно з якими до кінця XX _до. В ЄС буде єдина грошова одиниця і єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної політики - Центральний банк і Європейська система центральних банків. ЄС повинен перетворитись у валютний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою.
Вирішальною подією у подальшому розвитку ЄС став Амстердамський саміт голів держав та урядів країн-учасниць, який відбувся у червні 1997 р. Ця зустріч стала також завершенням Міжурядової конференції, яка переглянула Угоду про ЄС, прийнято у Турині у березні 1996 р. Основні пункти угоди:
1. Передання відповідальності за внутрішні та законодавчі справи до функцій Співтовариства з таких сферах: вжиття на зовнішніх кордонах, що забезпечують вільне пересування осіб, заходів для вирішення проблем біженців та імміграції, заходів для боротьби зі злочинністю, охорони прав громадян з третіх країн, законодавчого співробітництва у цивільних справах. Але для Данії існує спеціальне положення про добровільне неприєднання, згідно з яким рішення, що приймаються структурами Співтовариства, не є обов'язковими для виконання нею. Для Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної
Ірландії також залишається спеціальне положення, відповідно до якого вони зберігають свою спільну зону пересування га прикордонні правила контролю.
2. Ухвалення рішень стосовно потенційно широкого використання кваліфікованого мажоритарного голосування у питаннях спільної зовнішньої політики та політики безпеки Нова структура Угоди передбачає, що Європейська рада прийматиме рішення щодо напрямків спільної стратегії, які будуть виконуватися Європейським Союзом в тих сферах, де країни-члени мають важливі спільні інтереси. Рада втілюватиме їх, зокрема, за допомогою спільних дій та спільних позицій. Генеральний Секретар Рази буде також Високим Представником спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Відділ розроблення політики та раннього попередження буде організовано під його керівництвом у співробітництві з Європейською комісією.
3. Поява (вперше) нової частини Угоди про зайнятість населення, яка передбачає тісніше національне співробітництво та можливість вживання заохочувальних заходів. Активізуються заходи з охорони довкілля, людського здоров'я та захисту споживачів. Соціальний протокол входить в Угоду за згодою Великобританії. Підвищується прозорість.
4. Помірне зростання ваги кваліфікованої більшості у всіх сферах, але це зростання є істотним у справах, що стосуються спільного прийняття рішень Парламентом та Європейською радою з питань законодавства. Водночас законодавчі процедури скорочуються та спрощуються.
5. Що стосується Європейської комісії, то кількість її членів сьогодні залишається незмінною, але вона може бути переглянута, коли нові країни-члени ввійдуть до складу Європейського Союзу.
6. Поява нових текстів, що стосуються гнучкості, яка дасть змогу ряду країн-членів оприлюднювати інформацію з деяких політичних питань, навіть якщо не всі хочуть цього.
Європейська рада також приділила велику увагу стабільності, економічному зростанню та зайнятості населення. Було прийнято два правила, які складають частину Пакту про стабільність та економічне зростання в економічному та монетарному союзі, так само як і правила, що встановлюють законодавчі рамки для єдиної валюти (євро).
Серйозні висновки було зроблено щодо боротьби з організованою злочинністю та наркотиками. Прийнято Декларацію про мирний процес на Близькому Сході.
Європейський Союз відіграє все більшу роль у світо господарських процесах. Розширення ЄЄ є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, що хочуть стати членами ЄЄ, було визначено на нараді в Копенгагені у і 993 р. Це так звані копенгагенські критерії:
- стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховну владу закону, права людини і національних меншин;
- ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з ринком ЄС;
- здатність виконувати членські обов'язки, серед яких підтримка завдань Європейського валютного союзу.
Існують критерії, які висуває ЄС до своїх потенційних членів:
- низький рівень інфляції (не більше 3 % на рік);
- помірно стабілізовані обмінні курси валют;
- мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4 % ВВП);
- прийнятна квота національного боргу.
Слід зазначити, що і не всі теперішні члени ЄС відповідають згаданим критеріям (зокрема Греція).
Всебічна інтеграція в організаційні структури світового господарства, зокрема ЄС, є стратегічною метою зовнішньоекономічної політики України. Розвиток економічної інтеграції України в ЄС відбувається відповідно до угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною, яку підписано 16 червня І994 р. з Люксембурзі. ЗО листопада 1995 р. Європарламент ратифікував цю Угоду. Україна першою з країн колишнього СРСР підписала таку угоду з ЄС. Основними завданнями Угоди є:
• розвиток міцних політичних стосунків на основі регулярного діалогу з політичних питань;
сприяння торгівлі, інвестиціям та гармонійним економічним відносинам;
• закладання фундаменту для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадського, науково-технічного, культурного співробітництва;
• підтримка зусиль України, спрямованих на зміцнення демократії та закінчення переходу до ринкової економіки.
Сьогодні вже визначено основні етапи руху України до Європи: вступ до СОТ; отримання статусу країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі з ЄС і отримання статусу його асоційованого члена.
Крам ЄС, в Європі значна роль належить ще одному економічному угрупованню - Європейській асоціації вільної торгівлі. Створена вона в 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення Торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією. Норвегією, Швецією. Швейцарією, Великобританією, Данією, Португалією. Згідно з особливим протоколом право члена Асоціації поширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії зі Швейцарією. Принципи діяльності ЄАВТ суттєво відрізняються від принципів діяльності ЄС:
• за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу;
• немає наднаціональних органів. Рада, в яку входять представники усіх країн - членів ЄАВТ, може ухвалювати рішення лише одноголосне;
• країни - члени її частково не відмовляються від свого суверенітету;
• ЄАВТ - це зона вільної торгівлі, причому режим вільного безмитного товарообігу між країнами-членами діє лише для промислових товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію. ЄАВТ не є таким стійким інтеграційним угрупованням^ як ЄС.
Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об'єднало держави, що досі розвивалися, ґрунтуючись на різних економічних та політичних моделях, стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбульської декларації і об'єднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Румунію, Туреччину, Україну. Основне завдання Чорноморської інтеграції полягає в створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва.
1 березня 1993 р. набула чинності Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка), згідно з якою здійснюється політика поступового (до 2000 р. - повного) звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.
Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об'єднання - Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Воно об'єднує такі країни-члени: Австрію, Боснію та Герцеговину, Хорватію, Чехію, Македонію, Угорщину, Італію, Польщу, словаків, Словенію, Албанію, Білорусь, Болгарію, Румунію, Україну. У діяльності робочої групи бере участь німецька земля Баварія. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обґрунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); культурні проекти (фестивалі, семінари, стипендії). Забезпечує Секретаріат проектами ЦЄІ, надісланими керівником програми ЦЄІ, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). ЄС підтримав ідею регіонального співробітництва як один із засобів сприяння країнам Центральної та Східної Європи у їх зусиллях трансформувати свої політичні та економічні структури. ЦЄІ та ЄС мають бажання надалі розвивати конструктивний діалог.
4. інтеграційні процеси в Північній Америці.
Одним з найбільших економічних угруповань світу є Північноамериканський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика (понад 370 мли. споживачів у межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). На державному рівні американо-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена в 1-988 р., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає: поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полегшення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулювання торгових конфліктів між її учасниками. Повноцінний Північноамериканський спільний ринок, за планами організаторів НАФТА, може бути створений до 2010 р.
Можна означити специфічність цього вільного ринку:
• до цього ринку входять лише три але великі за територією, населенням та економічним потенціалом країни, що лає змогу звести проблему економічних ресурсів до мінімуму;
• основою цього ринку слугує економіка світового лідера за конкурентоспроможністю - США, населення яких становить 69 % населення даної зони;
• країни, що об'єдналися в НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень. Мексики різко контрастує з рівнем США і Канади;
• більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади (74 %) і Мексики (65 %) припадає на торгівлю зі США;
• ринок носить широкомасштабний характер: він охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами-учасницями, інвестиційну діяльність, вільний рух капіталу, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо;
• цей ринок розташований майже на однаковій відстані від Західної Європи і від країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що дає змогу рівномірно розвивати економічні зв'язки з обома світовими економічними центрами;
•у майбутньому існує реальна можливість розширення ринку за рахунок приєднання країн Латинської Америки.
Кожна із трьох країн-учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА, кожна з них має надію реалізувати ці інтереси за допомогою вільної торгівлі.
США передбачають отримати виграш від участі в НАФТА у вигляді:
• розширення безмитного ринку реалізації своєї продукції;
• отримання виходу через Мексику на ринки країн Латинської Америки;
• зняття питання про обов'язкове створення в Мексиці філій підприємств, щоб обходити при експорті товарів митні та протекціоністські бар'єри;
• появи легкого доступу до канадських і мексиканських економічних і енергетичних ресурсів;
• збільшення виробництва і експорту аграрної,' автомобільної та текстильної продукції.
Для Канади виграш від НАФТА полягає в появі можливості:
• усунення протекціоністських перепон з боку законодавства США, якими активно підтримувалась конкурентоспроможність американських фірм у боротьбі за ринки США;
• розширення внутрішнього ринку за рахунок його збільшення завдяки об'єднанню з ринками США та Мексики;
• збільшення товарообігу з Мексикою, який є надзвичайно малим, порівняно з потенційно можливим;
• виходу через США та Мексику на ринки країн Латинської Америки;
• підвищення комерційної активності, що призведе до зростання промислового виробництва, розширення меж зайнятості.
Для Мексики виграш від НАФТА полягає у створенні умов прискорення економічного розвитку за рахунок:
• великого і швидкого припливу американського та канадського капіталів;
• можливості широкого виходу на раніше надто обмежені протекціоністським законодавством ринки, особливо з с/г продукцією тропіків:
• прискорення розвитку економіки взагалі, створення додаткових робочих місць, вирішення проблем зайнятості;
• прискореного підписання двосторонніх угод співробітництва з країнами Центральної і Латинської Америки для усунення торговельних обмежень
5. Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН)
В Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) склався "азіатський чотирикутник": Японія - Китай - НІК - АСЕАН.
Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) утворена 8 серпня 1967 р. у Бангкоку. До неї ввійшли Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, потім Бруней - Дарусалам (у 1984 p.), В'єтнам (у 1995 р.), Лаос і М'янма (у 1997 p.), Камбоджа (у 1999 p.). Статус спеціального спостерігача має Папуа-Нова Гвінея. Таким чином, АСЕАН об'єднує майже всі країни Південно-Східної Азії. Населення у країнах АСЕАН перевищує 480 млн. чол., сукупний ВНП наближається до 630 млрд. дол. США.
Статутними цілями Бангкокської декларації про утворення АСЕАН було визначено: сприяння розвиткові соціально-економічного і культурного співробітництва країн-членів, зміцнення миру і стабільності в Південно-Східній Азії (ПСА), формування зони вільної торгівлі і зони інвестицій, введення єдиної валюти і створення розгорнутої економічної інфраструктури, формування спеціальної структури управління.
Вищим органом АСЕАН є зустрічі глав держав і урядів. У Джакарті функціонує постійний Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем.
В економічній галузі країни Асоціації проводять лінію на інтеграцію і лібералізацію в регіоні ПСА на базі Угоди про створення зони вільної торгівлі АСЕАН (АФТА), Рамкової угоди про зону інвестицій в АСЕАН (А1А) і Базової угоди про схему промислового співробітництва (А1КО).
З метою підвищення конкурентоспроможності товарів, вироблених у зоні АСЕАН, а також створення умов для залучення інвестицій у цей регіон було розпочато пошуки нових форм промислового співробітництва. Базова Угода за схемою промислового співробітництва АСЕАН (АІКО) була підписана державами-членами АСЕАН у квітні 1996 р.
Мінлива економічна ситуація у світі, виконання країнами АСЕАН зобов'язань перед СОТ, створення передумов для реалізації ідеї створення зони вільної торгівлі і зони інвестицій АСЕАН спричинили зміну ряду параметрів, на яких ґрунтувалися попередні промислові програми співробітництва.
Цілями АІКО є: зростання виробництва промислової продукції; поглиблення інтеграції, зростання інвестицій у держави АСЕАН із третіх країн; розширення внутрішньоасеанівської торгівлі; удосконалення технологічної бази; підвищення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку; зростання ролі приватного сектора.
Відповідно до АІКО, умовою створення нової компанії є участь у ній мінімум двох підприємств із різних країн АСЕАН і наявність мінімум 30 % національного капіталу.
Керівним органом зоні! інвестицій АСЕАН є Рада, що включає міністрів, у компетенцію яких входять питання регулювання інвестицій у країнах Асоціації.
Країни АСЕАН, незважаючи на лобіювання деяких зацікавлених у збереженні свого монопольною положення представників національного капітану, мають намір послідовно просуватися шляхом успішного завершення створення зони інвестицій. Важливо зазначити, що після 1997 р. вже почалося повернення багатьох інвесторів у ПСА. На цій основі, а також завдяки заходам для обмеження руху "гарячих грошей" АСЕАН розраховує створити ще один працюючий інтеграційний механізм, що тепер уже спирається на спільні інвестиції.
Особливо слід виділити організацію Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), створену у 1989 р. у складі 18 держав цього регіону. У 1997 р. було прийнято рішення про прийняття до складу організації Росії, В'єтнаму та Перу. В 1998 р. Росія приєдналася до АТЕС, яка зараз об'єднує 21 країну та територію. Це Австралія, Бруней, В'єтнам, Гонконг, Індонезія, Канада, КНР, Республіка Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі та Японія. Поки що не прийняті до АТЕС (хоча й подали заявки) Індія, Камбоджа, Макао, Монголія, Пакистан, Панама та Шрі-Ланка, їх вступ може відбутись не раніше 2007 р. відповідно до Прийнятого десятирічного мораторію на подальше розширення організації. На долю АТЕС припадає близько половини світового ВВП і світового експорту.
За своїм характером, цілями, концепцією, навіть за складом учасників АТЕС виглядає як нетипове для сучасності регіональне угруповання. Вперше економічне об'єднання створили держави, що дуже відрізняються за умовами та рівнями економічного розвитку, за структурою економіки, культури, релігії, національного менталітету, історичними та політичними традиціями. До того ж промислове розвинені країни і країни, що розвиваються, виступають у цьому об'єднанні як партнери.
Довгостроковою ціллю АТЕС є формування в регіоні вільної, відкритої торгівлі та інвестицій, а в кінцевому підсумку - створення в розвинених країнах до 2010 р. (у країнах, що розвиваються, - до 2020 р.) максимально сприятливих умов для вільного переміщення капіталів, товарів, послуг. Участь Росії в АТЕС має сприяти вирішенню соціально-економічних, природоохоронних, енергетичних, транспортних, науково-технічних, гуманітарних та інших проблем регіонів Сибіру та Далекого Сходу.
Іншим важливим напрямом роботи АТЕС є співробітництво в галузі технологій, створення високорозвиненої технологічної інфраструктури, яка охоплює індустрію інформації, транспорту, зв'язку, підготовку кадрів. Пріоритет при цьому надається двом напрямам: створенню механізмів стимулювання торгівлі, інвестицій, технологічних трансферів та збиранню, обробці, вивченню інформації з внутрішніх торгових та інвестиційних потоків.
Особливістю АТЕС як інтеграційного об'єднання є участь у ньому двох великих держав - США та Японії, а також Китаю з його швидко зростаючою економікою. Взаємовідносини між ними зумовлюють подальший розвиток інтеграційних процесів у регіоні. Іншою особливістю АТЕС є те, що до неї входять США, Канада і Мексика, які утворили самостійне інтеграційне об'єднання - НАФТА.
Інше інтеграційне об'єднання в Азії - це створена у 1985 р. Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК). Метою створення цієї Асоціації є сприяння багатосторонньому співробітництву Південноазіатських країн в економічній, соціальній і культурній сферах. До складу Асоціації ввійшли: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдівська респ., Непал, Пакистан, Шрі-Ланка. Лідер цього об'єднання - Індія. Особливістю цього регіону є наявність багатих, ще не вичерпаних природних ресурсів і намагання захистити свій ринок від експансії капіталу розвинених країн.
6. Інтеграційні процеси в Африці
Регіональна співпраця у даному регіоні розвивається через субрегіональні угруповання.
ЕКОВАС - економічне співтовариство держав у Західній Африці, створене у 1975 р., нараховує 16 членів, у тому числі Бенін, Буркіна-Фасо, Гану, Малі. Штаб-квартира ЕКОВАС розташована в Абуджі.
Цілі: створення протягом 15 років африканського загального ринку; проведення спільної економічної політики.
ЕКОВАС було створено згідно з Договором про економічне співтовариство держав Західної Африки, який був підписаний з Лагосі у 1975 р.
Його цілі:
• сприяння співробітництву й інтеграції, що ведуть до створення економічного союзу в Західній Африці;
• підвищення рівня життя народів Західної Африки;
• підтримка і зміцнення економічної стабільності;
• сприяння зміцненню відносин між державами-членами і прогресу в розвитку Африканського континенту;
• підвищення рівня освіти і культури населення країн Західної" Африки. Головні досягнення пов'язані з плануванням, розвитком і модернізацією
регіональних інфраструктурних мереж (Трансзахідноафриканська автомагістраль, регіональна мережа телекомунікацій, регіональна компанія прибережного рибальства і регіональна авіалінія), зі здійсненням програми валютного співробітництва й десятилітнього плану лібералізації.
ЮДЕАК — митний і економічний союз країн Центральної Африки, був створений у 1964 р. До нього ввійшли 5 країн: Габон, Камерун, Конго, Чад, Екваторіальна Гвінея. Основні цілі - розроблення спільних економічних програм, уніфікація податкових систем, пільгових митних умов для членів союзу (що не мають виходів до моря). В рамках ЮДЕАК функціонує банк розвитку, фонд солідарності. Однак інтеграція розвивається майже формально.
Економічне співтовариство країн Великих озер - країни колишньої зони бельгійсько-французьких колоній. У 1976 р. висунута пропозиція про
створення економічного союзу (Уганда, Заїр, Руанда). Була прийнята програма співпраці в області рибальства, боротьби з епідеміями. Існують наднаціональні органи.
Для Африки характерне створення валютних союзів. Для країн - членів зони франка характерні такі риси: встановлення твердого курсу валюти щодо франка; гарантування цих курсів французьким казначейством; вільний переказ валютних коштів всередині зони франка.
Західноафриканський валютний союз (1962 р.), до якого входять 8 країн, фінансує і кредитує спільні програми. Між цим валютним союзом і Францією підписані документи', тобто під контролем Франції відбувається розробка єдиної валютної політики, проектів фінансування інфраструктури і господарства. У 1994 р. було створене- Західноафриканський економічний і валютний союз (УЕМОА) на правах наступника Західноафриканського валютного союзу, який проіснував до 1973 р. Держави - члени УЕМОА (Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д'Івуар, Малі, Нігер, Сенегал. Того) поставили за мету введення спільних митних тарифів і проведення спільної торговельної політики, створення спільного ринку на основі вільного руху робочої сили, товарів і послуг, координацію національної секторальної політики, гармонізацію законодавства.
7. Інтеграційні процеси в Латинській Америці
Широке визнання у цьому регіоні отримав принцип договірної спеціалізації, тобто висновок міждержавних угод про промислове взаємо - заміщення і доповнення економік країн, що привело до орієнтації на виробничу співпрацю та протекціонізм. На сьогодні існує декілька великих регіональних угруповань:
^Латиноамериканська інтеграція (ЛАГ). У її рамках утворені: Андська група; Лаплатська група; Амазонський пакт. 2)ЛАЕС;
3)Карибський спільний ринок (КАРІКОМ);. 4)Спільний рийок країн Південної Америки (МЕРКОСУР);
5) Південноамериканська зона вільної торгівлі ІСАФТА).
Діяльність цих об'єднань дуже суперечлива, спостерігалися такі негативні явища, як стагнація.
Латиноамериканська інтеграція (ЛАІ) - велике інтеграційне угруповання, створене у 1980 р. Мета ЛАІ — Створення латиноамериканського спільного ринку. Членами організації є 11 країн, що поділяються на 3 групи залежно від рівня розвитку:
• більш розвинені (Бразилія, Мексика);
• середній рівень (Венесуела, Колумбія, Перу, Уругвай, Чилі);
• найменш розвинені (Болівія, Парагвай, Еквадор).
Члени ЛАІ уклали між собою угоду про преференційну торгівлю, і менш розвиненим країнам з боку більш розвинених надаються преференції.
Вищим органом ЛАІ с Рада міністрів закордонних справ; виконавчим органом - Конференція оцінок і зближення, яка вивчає рівні економічного розвитку, можливі напрями інтеграції, її валив на економіку, розробляє стадії і завдання інтеграційних процесів; збирається раз на рік, Постійний орган - Комітет представників. Штаб-квартира - у Монтевідео (Уругвай).
Андське угруповання - субрегіональне угруповання, створене в 1978 р. Угода набрала чинності в 1980 р. Учасники: Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Перу, Сурінам, Еквадор.
Мета - спільне вивчення, освоєння, використання Амазонії, охорона її ресурсів. Між країнами здійснюється однаковий розподіл на основі однакових квот, фінансових вкладень. Найбільших успіхів досягнуто в області екології. Створена Андська Система еколої ічної інформації.
Крім цього, був прийнятий документ "Загальний режим відносно іноземного капіталу, товарних марок, патентів і ліцензій" (рішення 24-х), спрямований на створення умов для використання іноземних прямих капіталовкладень в умовах великого зовнішнього боргу. При цьому латиноамериканські країни різко підвищили вимоги щодо екологічної безпеки проектів.
Лаплатська група створена в ¡969 р. в рамках ЛАІ. Мета - гармонізація розвитку й охорона природних ресурсів басейну ріки Ла-Плата. Штаб-квартира у Буенос-Айресі.
Амазонський пакт створено у 1978 р. Пріоритет цього угруповання - регіональна співпраця в області екології, спільне вивчення і освоєння ресурсів Амазонії.
ЛАЕС. Особливість цієї організації полягає в тому, що вона є загально континентальною організацією (37 держав, членами організації є 26).
Мета: розроблення скоординованої політики в області сільського господарства, виробництва продовольства, розроблення і реалізація загальних планів розвитку енергетики, машинобудування, валютно-фінансової інтеграції (створено Латиноамериканський банк). ЛАЕС виступає за загальну стратегію розвитку зовнішньоекономічних зв'язків зі США.
Найбільш стійким угрупованням є КАРІКОМ, створений у 1973 р. на основі договору, підписаного в Трінідад і Тобйго. Включає 16 країн Карибського басейну і, на відміну від всіх інтеграційних угруповань, об'єднує не тільки незалежні держави, а й залежні території.
КАРІКОМ заснований на базі раніше створеної ЗВТ, яка проіснувала з 1965 по 1973 р. До його складу входять: Антигуа і Барбуда, Багамські острови. Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монтсерра, Сент-Христофер і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Греиадини, Тринідад і Тобаго, Ямайка. У межах КАРІКОМ існують різні субрегіональні відділення.
Спільний ринок Південної Америки, або МЕРКОСУР, має на своїх територіях населення чисельністю більше 200 млн. чол. і валовий продукт близько 2 млрд. дол. США.
МЕРКОСУР створено з метою:
1)вільного руху чотирьох чинників виробництва;
2)вироблення єдиної митної політики щодо третіх країн;
Забезпечення координації макроекономічної політики, політики в галузі сільського господарства, податкової і грошової систем;
4)проведення координації і узгодження законодавства стосовно економічної політики;
5) різкого збільшення конкурентоспроможності країн-учасниць. МЕРКОСУР відрізняється великим динамізмом. Мито знижено на 75 %.
Створено інституційні структури, наднаціональні органи:
• Рада спільного ринку — законодавчий і консультативний орган;
•Група спільного ринку — виконавчий орган;
•Арбітражний суд.
Недоліки МЕРКОСУР: різнорідна політична структура країн-учасниць, зміна політичних режимів, проведення реформ у країнах - усе це разом заважає нормальному ходові процесу інтеграції.
Успіхи МЕРКОСУР у торговельно-економічній сфері в поєднанні з діяльністю зі зміцнення миру і розвитку демократії призвели до подальшого зростання його авторитету і розширення співробітництва з боку Латинської Америки. Мова йде Насамперед про підготовку до підписання (2000 р.) серії договорів про вільну торгівлю між МЕРКОСУР і латиноамериканських республік (Мексики, Колумбії, Перу, Еквадору і Венесуели).
Головним компонентом МЕРКОСУР, його ядром і основною рушійною силою інтеграційного процесу, є Бразилія, економічний потенціал якої перевершує сукупний потенціал усіх інших учасників (на Бразилію припадає 80% населення, 43% торгівлі, близько 60 % експорту і ЗО % імпорту країн - членів МЕРКОСУР).
Лідируюча роль Бразилії в системі МЕРКОСУР зумовлена рядом економічних і геополітичних факторів: зріс економічний потенціал Бразилії; фінансова стабілізація поєднується з відновленням темпів економічного зростання; широко використовуючи закордонну технологію і власні науково-технічні розробки, країна домоглася значних успіхів в освоєнні великих родовищ корисних копалин: міді, нікелю, залізної руди, бокситів тощо; зростання промислового потенціалу супроводжується збільшенням експортної продукції і насамперед готових виробів і напівфабрикатів, поліпшенням їхньої якості і розширенням номенклатури. Знижуються протекціоністські бар'єри, скорочуються обмеження на приплив іноземного капіталу, розширюється зовнішня торгівля; становленню і розвитку ринкової економіки значною мірою сприяло зміцнення інститутів демократичної держави, пов'язане з приходом до влади у 1994 р. уряду, очолюваного визначним ученим - соціологом і економістом Фернандо Енріке Кардозу; підвищився авторитет Бразилії як у світі, так і в "міжамериканській системі", де вона стала новим центром сили.
Однак у справі економічної інтеграції Південної Америки в МЕРКОСУР незабаром може з'явитися конкурент. Аргентина, Колумбія і Чилі виявили бажання приєднатися до НАФТА як самостійне економічне угруповання. У зв'язку з цим Бразилія виступила з ініціативою створення Південноамериканської зони вільної торгівлі, САФТА за аналогією з НАФТА.
Ядром нової організації має стати МЕРКОСУР. її основна мета - інтеграція з НАФТА для створення в Західній півкулі єдиного ринку. Насправді ж створення цієї організації ставить мету трохи іншу: латиноамериканським країнам буде легше вести переговори про митні привілеї з НАФТА, якщо країни САФТА будуть виступати разом і вести переговори не зі СІІІА, як це було раніше, а із НАФТА; водночас кожна з країн не приховує бажання одержати при цьому власну вигоду.
8. Інтеграційні процеси в арабському світі
Останнім часом з'являється зацікавленість до регіональної інтеграції в арабському світі, яка раніше диктувалась в основному політичними причинами, а зараз її базою слугує економічна доцільність. У цьому регіоні у 1989 р. було створено Союз арабського Магрибу за участю Алжиру, Лівії, Мавританії, Марокко і Тунісу з метою організації широкомасштабного економічного співробітництва на рівні регіональної інтеграції. З 1981 р. активно функціонує Рада зі співробітництва арабських країн Перської затоки, до складу якої входять Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати і Оман. Головною метою цього об'єднання є проведення спільної політики з видобування і експорту нафти.
У 1998 р. 18 країн із 22, що входять до Ліги арабських країн і на які припадає 95 % торгового обороту всього арабського світу, створили Арабську зону вільної торгівлі (АФТА) і передбачають ліквідувати всі торгові бар'єри. Разом з економічними комісіями й інтеграційними об'єднаннями важлива роль у світовому господарстві належить Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Вона створена у 1964 р. і займається проблемами міжнародного економічного співробітництва, усунення перешкод на шляху міжнародної торгівлі, боротьби проти протекціонізму. ЮНКТАД - це свого роду форум для обговорення питань, які стосуються взаємовідносин між Північчю (розвиненими країнами) та Півднем (країнами, що розвиваються).
9. Економічні ефекти інтеграції країн.
Теорію економічної інтеграції та, зокрема, митних союзів розробив канадський вчений, представник нового класицизму Джекоб Вайнер. Згідно з його теорією митного союзу внаслідок укладення між країнами угоди про митний союз, яка усуває тарифи у взаємній торгівлі між ними, в економіці виникають два типи ефектів:
1) статичні ефекти - економічні наслідки, які виявляються негайно після
утворення митного союзу як його безпосередній результат;
2) динамічні ефекти - економічні наслідки, які виявляються на
віддаленіших стадіях функціонування митного союзу.
Утворення митного союзу означає надання взаємних торгових преференцій (наприклад, скасування тарифів) його членами один одному і введення загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх країн.
У результаті взаємного усунення мит можуть виникнути два види взаємно протилежних статичних ефектів:
а) ефект створення торгівлі (твірний ефект) - переорієнтація місцевих
споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на
ефективніше зовнішнє джерело (імпорт), яка стала можливою внаслідок
усунення імпортних миту рамках митного союзу;
б) ефект відхилення торгівлі (потоковідхиляючий ефект)
переорієнтація, місцевих споживачів із закупівлі із закупівлі товару у
ефективнішого поза інтегрального джерела постачання на менш ефективніше
внутрішньо інтеграційне джерело, яка відбулася внаслідок ліквідації імпортних
мит у рамках митного союзу.
Після того, як інтеграція набуває сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути, як сприятливими, так ї не сприятливими для національної економіки. Позитивні наслідки від утворення союзу такі:
- зростає конкуренція між виробниками з різних країн, яка стимулює зростання цін, призводить до покращення якості товарів, тощо;
країни-учасниці користуються перевагами економії масштабу виробництва, що дає змогу збільшити його обсяги та скорочувати витрати;
- збільшується приплив іноземних інвестицій;
- позиція кожної з країн-учасниць на торгових переговорах є вигіднішою порівняно із становищем окремої країни, що не входить до союзу;
Основні негативні наслідки:
- іноді ресурси можуть відпливати із менш розвинених у економічному відношенні країн - членів союзу до розвиненіших, або у напрямку до географічного центру союзу для Зниження транспортних витрат;
- тісні зв'язки можуть спричинити зростання цін на певну продукцію (олігопольний зговір); може зрости кількість зливань, що посилить панування монополій;
- витрати на функціонування союзу можуть бути надзвичайно високими, особливо за відсутності належного контролю.
У комплексному вигляді важко оцінити всі ці аргументи. Необхідно враховувати, що деякі наслідки, як позитивні, так і негативні, мають довгостроковий характер, залежать від загального стану справ на світовій арені, а інколи мають суто політичний характер (політичний вплив, втрата суверенітету).
Тема 10: Глобалізація та економічний розвиток. 1 Міжнародна спеціалізація виробництва.
Міжнародна спеціалізація виробництва являє собою форму міжнародного поділу праці, при якій зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їхніми суб'єктами. Тобто відбувається зосередження виробництва одних видів продукції на підприємствах одних країн, а інших видів продукції - на підприємствах інших країн. Міжнародна спеціалізація виробництва досить складна за своєю структурою. У виробничому аспекті можна виділити:
• міжгалузеву міжнародну спеціалізацію;
• внутрішньогалузеву міжнародну спеціалізацію:
• внутрішньо фірмову міжнародну спеціалізацію.
Міжнародне виробниче співробітництво розвивається у багатьох галузях, однак є ряд галузей, де таке співробітництво має дуже велике значення для всієї світової економіки.
Так, на розвиток міжнародного співробітництва у сфері енергетики помітно впливає обмеженість паливних ресурсів і їх нерівномірний розподіл між країнами світу
Співробітництво у сфері енергетики, як і в інших областях, привело до створення ряду міжнародних організацій та об'єднань. Найпомітнішими з них є такі організації, як Міжнародне агентство з атомної енергії та Організація країн-експортерів нафти.
Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) була заснована у 1960
році з метою захисту інтересів основних нафтовидобувних країн Азії, Африки і
Латинської Америки та координації видобутку та експорту нафти, а також
узгодження цін. '•"
До ОПЕК входять Алжир, Венесуела, Габон, Еквадор, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, Об'єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія.
Розвідані запаси нафти у цих країнах складають приблизно 69% усіх світових запасів. Причому найбільші запаси нафти належать трьом країнам: Саудівській Аравії, Кувейту, Ірану і складають приблизно 43,2% світових запасів, або 62,6% запасів країк-членів ОПЕК.
Вищим органом ОПЕК є конференція країн-учасниць, яка скликається двічі на рік. Рішення на ній приймаються на основі консенсусу. Виконавчим органом ОПЕК є Рада директорів. Кожна країна-учасниця призначає директора на два роки, який затверджується конференцією, безпосередньо роботу по керуванню ОПЕК веде Секретаріат. Штаб-квартира ОПЕК знаходиться у Відні (Австрія).
Деякі розвинуті країни дуже залежать від імпорту нафти, в тому числі із ОПЕК. Зокрема, Японія - на 99,7%; Франція - на 95,8%; ФРН - на 95,4%, США -на 39,4%. Ця залежність стимулює розробку різних програм створення альтернативних джерел енергії, що в свою чергу бентежить ОПЬЖ. Тому країни ОПЕК почали схилятися до консервації власних ресурсів, обмежили видобуток, щоб не втратити частину ринку через високі ціни на нафту.
В останні роки на світовому ринку нафти посилилась роль таких нових експортерів, як Мексика, Великобританія, Норвегія, Єгипет, Росія, Азербайджан, котрі не входять до ОПЕК.
Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) є міжнародною міжурядовою організацією, яка входить в систему ООН на правах автономного органу. Агентство створено у 1957 році відповідно рішення Генеральної асамблеї ООН і сьогодні налічує більше 130 країн-членів.
Основними завданнями МАГАТЕ с:
1. Розвиток міжнародного співробітництва у сфері мирного використання
атому.
2. Запобігання розповсюдженню ядерної зброї та обмеження гонки ядерних озброєнь, контроль за виконанням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
3. Обмін і розповсюдження науково-технічної інформації, допомога в дослідженнях в області атомної енергії та її застосуванні.
4. Підготовка національних кадрів для країн, що розвиваються.
5. Розробка норм і правил забезпечення радіаційної безпеки, підвищення безпеки ядерного устаткування та ядерної енергетики.
6. Створення системи оперативного оголошення й надання допомоги на випадок аварії чи неполадок на атомній електростанції, забезпечення найшвидшого надання взаємодопомоги при виникненні небезпечних ситуацій.
Штаб-квартира МАГАТЕ знаходиться у Відні (Австрія). Керівні органи мають такий склад:
• Генеральна конференція представників усіх держав-членів;
• Рада управляючих;
• Секретаріат, який має. відділи: гарантій, ядерної енергії та безпеки, наукових досліджень та ізотопів, технічного співробітництва, адміністрацій.
На регіональному рівні, свого часу, найвагомішими були Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), створене в 1951 році з метою сприяння і модернізації видобутку вугілля, руди, виплавки металу у країнах Західної Європи, та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом), створене в 1957 році тими ж країнами з метою об'єднання ресурсів атомної енергії, атомної промисловості і науково-технічного потенціалу в області ядерної фізики та енергетики, а також координації національних програм ядерної енергетики. Ці організації послужили основою для створення Європейського Союзу.
Міжнародне співробітництво у сфері сировинного виробництва, як напрямок міжнародного виробничого співробітництва, полягає в-дослідженні, розвідуванні та видобутку природних ресурсів, які відіграють роль предметів праці у промисловому виробництві.
Промислова сировина поділяється на сировину мінерального походження
(руди, солі, нафта, вугілля, нерудні ресурси тощо) та сировину штучного
походження (синтетичний каучук, пластмаса, штучні волокна, штучні алмази
тощо).
Міжнародне співробітництво у сировинній сфері розвивається в таких основних напрямках:
1. Співробітництво на світовому рийку чорних металів.
2. Співробітництво на світовому ринку кольорових металів.
3. Світова кооперація у виробництві хімічної сировини.
4. Співробітництво на світовому ринку лісових ресурсів.
5. Міжнародне співробітництво у виробництві штучних сировинних
матеріалів. У сировинному виробництві створювалися міжнародні організації
картельного типу експортерів первинних товарів (сировини). Більшість з них
існувала недовго, але були й конкурентоспроможні асоціації. До них
відносяться ЄОВС, урановий картель. З 1947 року успішно функціонує
Міжнародна бокситова асоціація (ІБА), до якої входять: Австралія, Гвінея,
Гайана, Ямайка, Сьєра-Леоне, Сурінам, Югославія.
Одночасно, держави, які не входять до подібних об'єднань, ведуть з ними запеклу конкурентну боротьбу.
Міжнародне співробітництво у сфері виробництва готової промислової продукції здійснюється у формі міжнародної спеціалізації та кооперації переробного виробництва на різних рівнях господарювання і координується міжнародними організаціями та іншими міжнародними інститутами. У цій галузі, та співробітництві усе помітну роль відіграють "нові індустріальні" країни. У західних країнах практично немає фірм, які б при виготовленні ЕОМ не використовували мікросхеми з Таїланду, ще більшого ступеню міжнародна кооперація набула в інтегрованій Європі, де немає жодного більш-менш складного електронного механізму, який був би виготовлений повністю з комплектуючих однієї країни.
У сфері міжнародного співробітництва щодо переробного виробництва активно діють різного роду міжнародні інститути, особливо вони поширені в регіонах. При ООН з 1966 року діє спеціалізований заклад з промислового розвитку ЮНІДО, який сприяє, співробітництву країн в даній сфері та індустріалізації країн, що розвиваються.
Згідно статуту даний заклад покликаний вирішувати такі завдання:
1. Вироблення рекомендацій і надання конкретної допомоги країнам у
підготовці національних програм індустріалізації з урахуванням ряду чинників
- політичних, економічних, соціальних, фінансових, технічних тощо.
2. Посередництво у встановленні контактів між фінансовими,
промисловими та урядовими органами промислове розвинених країн з їх
партнерами у країнах, що розвиваються.
3. Організація та проведення науково-дослідної роботи з обґрунтуванням
промислових проектів, в першу чергу, В переробних галузях.
4. Організація обміну досвідом управління промисловими
підприємствами та надання інформації з різних напрямів розвитку технологій.
5. Допомога у підготовці національних наукових і технічних кадрів.
Керівними органами ЮНІДО є:
* Генеральна конференція;
• Рада з промислового розвитку:
• Комітет з програмних і бюджетних питань;
• Секретаріат.
Штаб-квартира ЮНІ ДО знаходиться у Відні (Австрія). При ЮНІДО діє Банк промислової та технологічної інформації.
Міжнародним агропромисловим співробітництвом називають міжнародне співробітництво на різних рівнях господарювання, пов'язане з аграрним виробництвом, з виготовленням засобів праці для сільського господарства, з переробленням агросировиии та реалізацією агропродуктів.
Коопераційні зв'язки між країнами виникають як з масштабах всього агропромислового комплексу (ЄС), так і в межах його окремих елементів. Між розвинутими країнами спеціалізація та кооперація здійснюються більш-менш рівномірно, а між розвинутими та країнами, що розвиваються дещо однобоко. Певна невигідність такої спеціалізації примушує країни, що розвиваються, створювати в даній сфері міждержавні організації картельного типу. Так, у виробництві каучуку існує угода між Малайзією, Індонезією, Таїландом та Шрі-Ланкою. У виробництві чаю - між Індією та Шрі-Ланкою. Кави - між Бразилією та Колумбією. Значну роль у світі грає картельний зв'язок між США. Канадою та Австралією у виробництві зерна. Разом з тим. більшість країн світу до певної міри самостійно забезпечують себе основними продовольчими товарами, тому сільське господарство не є ґрунтом для створення довговічних міжнародних картелів.
Координацією міжнародного співробітництва у агропромисловій сфері займається Продовольча та сільськогосподарська організація (ФЛО), створена в 1945 році. Вона має статус спеціалізованого закладу ООН. Штаб-квартира ФАО знаходиться у Римі (Італія). Видами діяльності цієї організації є:
1. Координація роботи міждержавних організацій з питань розвитку сільського господарства та координація індивідуальних і колективних дій з метою покрашення забезпеченості населення сільськогосподарськими товарами.
2. Надання допомоги країнам, що розвиваються, у сфері аграрного виробництва, лісового та рибного господарства.
3. Пряме постачання продовольства з розвинутих країн у ті, які цього потребують.
4. Сприяння в організації та здійсненні наукових досліджень і розробок, у підготовці кадрів для сільського господарства, направлення експертів.
5. Проведення науково - технічних і соціальне - економічних досліджень з проблем удосконалення структури аграрного виробництва, забезпечення продовольством, покращення харчування та умов життя сільського населення.
Вищим керівним органом ФАО є Генеральна конференція, а виконавчим органом - Рада ФАО. З метою вирішення регіональних проблем ФАО має окремі бюро для: Європи, Азії, Африки, Далекого і Близького Сходу, Латинської і Північної Америки.
2. Міжнародна технічна допомога
В сучасних умовах все більше поширюються відносно нові форми міжнародних економічних відносин - міжнародні науково-технічні відносин;;. Під ними розуміють відносини і приводу обміну результатами науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), спільного проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільного розроблення і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією.
Формами їх прояву с:
1. Обмін загальною науково-технічною інформацією, накопичення
останньої в банках даних для спільного використання, наприклад для
консультацій, зокрема обмін програмними продуктами.
2. Укладання і реалізація контрактних угод ЩОДО проведення НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права розпорядження результатами розробок замовнику (зокрема, права оформлення патенту і ліцензії на виробництво). '
3. Спільне проведення на основі прямих зв'язків партнерами з різних країн коопераційних НДДКР щодо конкретного винаходу з наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензій.
4. Реалізація міжнародних (за участю кількох країн або фірм) науково-технічних програм з розроблення важливих спеціальних проблем (наприклад, телекомунікаційна технологія чи біотехнологія) па основі спеціалізації та кооперації НДДКР.
5. Виконання міжнародних комплексних науково-технічних програм.
Головними причинами швидкого розвитку міжнародних науково-технічних відносин є посилення нерівномірності економічного розвитку окремих держав; монополізація НТП великими фірмами, які можуть фінансувати проведення дорогих НДДКР; загострення конкурентної боротьби на світовому ринку.
Технологія передається способами, які можна Поділити на некомерційні і комерційні.
Міжнародна передача технології може здійснюватись у таких формах:
а) патентна угода - міжнародна торгова операція, за якою власник
патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві;
б) ліцензійна угода - міжнародна торгова операція, за якою власник
винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання в певних межах;
в) ноу-хау - передача технічного досвіду і секретів виробництва,
використання яких забезпечує певні переваги в досягненні його кінцевої мети;
г) угода на інжиніринг - це угода на інженерно-консультаційні послуги
покупцю для реалізації технічного проекту;
д) франчайзинг - це надання великою "батьківською" фірмою права
дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою та,
використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.
Технологічні гранти - це безоплатна передача технології, технологічно містких товарів чи фінансових засобів для купівлі технології, навчання та підготовки персоналу, адаптації її до місцевих умов.
Світова організація інтелектуальної власності (СОІВ) є міжурядовою організацією, яка має статус спеціалізованого закладу ООН. Вона заснована у 1970 році і нараховує 155 членів. Україна є членом цієї організації з дня її заснування.
СОІВ створена з метою: по-перше, сприяти охороні інтелектуальної власності у всьому світі шляхом розвитку співробітництва держав та взаємодії з іншими міжнародними організаціями, а по-друге, забезпечувати управління структурними елементами організації.
Найважливішими структурними елементами СОІВ є:
• Паризька конвенція з охорони промислової власності (Паризький Союз).
• Договір про патентну кооперацію (Союз РСТ).
• Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридський Союз). Штаб-квартира СОІВ знаходиться у Женеві (Швейцарія).
Світова. організація, інтелектуальної власності веде багатопланову і багатогранну роботу. Можна виділити такі основні напрямки її діяльності:
1. Розробка нових міжнародних угод та проектів щодо гармонізації національних патентних законодавств і створення типових законів про винаходи, промислові зразки, товарні знаки та інші об'єкти промислової власності.
2. Забезпечення міжнародної реєстрації деяких об'єктів інтелектуальної власності.
3. Збір і поширення наукової, технічної, іншої інформації та випуск спеціальних періодичних видань.
4. Сприяння в підготовці кадрів для країн, що розвиваються, та сприяння одержанню цими країнами на пільгових умовах передової іноземної технології.
5. Сприяння розвитку національної винахідницької діяльності.
6. Створення фондів описів іноземних патентів,
