Найбільш розвиненою і досконалою формою регіональних валютних угруповань є Європейський валютний союз, який сформувався в рамках західноєвропейської економічної інтеграції та пройшов чотири етапи свого розвитку.
У 1950 р. створено Європейський платіжний союз, основною функцією якого був багатосторонній кліринг. У 1958 р. цей союз було замінено Європейською валютною угодою, що передбачала взаємну конвертованість валют та межу коливань курсів валют країн ЄЕС між собою ("європейська змія"). Було створено також Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) та європейську розрахункову одиницю.
У 1979 р. створено Європейську валютну систему - це форма організації та регулювання валютних відносин країн Європейського Союзу на наднаціональному рівні. Структурно ця система була побудована на основі існуючих елементів міждержавного валютного регулювання, і нових. Серед останніх виділялось колективну резервну валютну одиницю ЕКЮ, яка базувалась на основі всіх валют країн ЄС. Вага кожної валюти в кошику визначалась залежно від частки країни у ВНП ЄС і в експорті всередині ЄС.
Європейський фонд валютного співробітництва базувався на "кошику" національних валют. Ресурси ЄФВС формувалися за рахунок виділення кожною країною 20 % своїх золотих та 20 % доларових резервів фонду у формі кредитів, що постійно поновлювались.
У 1989 р. було рекомендовано перехід до валютного та економічного союзу країн членів ЄС. Цей перехід повинен був відбуватись у три етапи. На першому етапі, в 1990 р., було ліквідовано всі бар'єри па шляху руху капіталу між країнами ЄС і почалось поступове зближення їхніх основних макроекономічних показників. На другому етапі, який розпочався 7 лютого 1992 р., було підписано Маастрихтський договір про створення єдиного європейського простору. Складова цього договору - Європейський валютний союз. Другий етап передбачав введення вимог конвергенції - жорстких показників зближення національних господарств у сфері державних фінансів, довгострокових відсоткових ставок і валютних курсів, досягнення яких зробить можливим перехід до трегього етапу валютного союзу 1 січня 1999 р. розпочався третій етап, який передбачав введення єдиної європейської валюти -ЄВРО - та створення Європейської системи центральних банків.
Перехід до єдиної валюти, що став кульмінаційним пунктом розвитку європейського валютного союзу, також мав певну етапність. На першому етапі, що розпочався в 1998 р., були визначені ті країни, які відповідали критеріям, що служать перепусткою у валютний союз (рівень інфляції, дефіциту держбюджету (максимум 3 %), розмір облікової ставки, стабільність національної валюти). Країни, що повністю відповідали цим критеріям, склали першу групу, яка й утворила валютний союз. За підсумками наради, що відбулась у Брюсселі 2 травня 1998 р. цим критеріям відповідали: ФРН, Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди, Австрія, Бельгія, Португалія, Ірландія, Фінляндія і Люксембург. Греція, чия економіка на той час не відповідала вимогам Євросоюзу, приєдналася до союзу лише у 2001 р. Велика Британія, Данія і Швеція прийняли рішення поки що зберегти власну валюту і проводити незалежну монетарну політику.
До кінця 1998 p. було створено Європейський центральний банк і розгорнено гак звану Європейську систему центральних банків. Останній передаються всі повноваження щодо здійснення спільної валютної політики.
На другому етапі (1999-2001 pp.) було введено в обіг безготівковий євро. який повністю замінив ЕКЮ і використовувався одночасно з готівковими національними валютами, хоча всі операції Європейського центрального банк) здійснювалися тільки в євро.
На третьому етапі (2002-2009 р,) відбулася заміна національних готівкових грошей новими європейськими одиницями - євро - у вигляді банкнот і монет.
Підраховано, що скасування національних грошових одиниць дасть можливість заощадити від 0,5 до і % загального ВНП країн - членів союзу, що становить десятки мільярдів доларів. Саме "стільки країни і громадяни ЄС втрачали при розрахунках у вигляді різниці валютних курсів.
4. Конвертованість національних валют
Конвертованість валюти - це можливість її обміну (конверсії) на валюти інших країн або на золото. Сьогодні має місце взаємна Конвертованість валют, яка спирається на нормативні акти кожної країни і t однією зі статутних вимог VlBcp.
Конвертованість - це здатність вільного обміну національної грошової одиниці на інші валюти. Вона передбачає можливість купівлі та продажу іноземної валюти за національну.
Конвертованість - невід'ємний атрибут ринкової економіки. Без конвертованості не можлива свобода вибору, тобто те, без чого ринкові відносини втрачають сенс. Без конвертованості національної грошової одиниці товаровиробник не може включитися в різноманітні структури світового ринку, у міжнародний поділ праці, а покупець позбавляється можливості належним чином задовольняти свій платоспроможний попит.
Щодо взаємної конвертованості розрізняють валюти:
1) повністю, або вільно, конвертовані;
2) частково, або обмежено, конвертовані;
3) неконвертовані, або замкнуті;
4) зовнішньо конвертовані;
5) внутрішньо конвертовані.
Повністю, або вільно, конвертованими є валюти країн, де відмінені всі валютні обмеження як для резидентів (фізичних і юридичних осіб даної країни), так і для нерезидентів (іноземних фізичних і юридичних осіб). Валюти цих країн можуть обмінюватися на будь-яку іноземну валюту.
Часткове, або обмежено, конвертовані валюти - це валюти тих країн, які відмінили валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для нерезидентів. На вимогу МВФ вказані обмеження не повинні торкатись платежів за поточними міжнародними операціями, здійснення яких невід'ємною ознакою конвертованості. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі; платежі за короткотерміновими банківськими та кредитними операціями; платежі з погашення позик і процентів; репатріація прибутків з інвестицій; грошові перекази некомерційного характеру. При застосуванні обмежень за міжнародними поточними операціями валюта, за регламентом Фонду, втрачає статус конвертованої.
Необоротними (замкнутими), або неконвертованими, є валюти, що повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і для нерезидентів. Це, як правило, валюти залежних і економічно слабко розвинених країн, які здебільшого пов'язані з валютами колишніх метрополій.
Від місця перебування суб'єкта конвертованість є зовнішню та внутрішню.
При зовнішній конвертовий ості повна свобода обміну зароблених у даній країні грошей для закордонних розрахунків надається лише іноземним фізичним і юридичним особам. Йдеться про надання можливості:
• вільно обмінювати зароблену в даній країні валюту на будь-яку іноземну; • здійснювати перекази цієї валюти за кордон.
За режиму внутрішньої конвертованості свободою обміну національних грошей на іноземні валюти користуються лише резиденти.
Одержавши статус конвертованої, деякі національні валюти починають виконувати зовнішні функції загального міжнародного платіжного і купівельного засобу. Але цієї властивості набувають не просто конвертовані валюти, а лише резервні - грошові одиниці економічно сильних країн з могутнім фінансовим потенціалом, з розвиненою і розгалуженою по всьому світі банківською системою, де резервна валюта може бути обернена на будь-який товар. Інші ж країни в цих валютах створюють свої резерви.
Нині налічується понад 50 конвертованих валют і кілька резервних (долар США, євро, японська єна, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк тощо). Водночас роль світових грошей виконує лише одна валюта: долар США.
6. Валютний курс та валютне котирування.
Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої країни. Через валютний курс долається національна обмеженість грошової одиниці та відбувається перетворення її локальної цінності у цінність інтернаціональну.
Фіксування курсу національної грошової одиниці стосовно іноземних грошових одиниць називається валютним котируванням. Існує три методи оцінки (котирування) валютного курсу: пряме котирування, зворотне (непряме) і крос-котирування.
Пряме котирування - це ціна одиниці іноземної валюти, виражена в одиницях національної валюти (1 дол. США = 5 грн.).
Зворотне (непряме) котирування - це ціна одиниці національної валюти в одиницях іноземної валюти (1 грн. = 0,2 дол. США).
Крос-котирування - співвідношення між двома валютами, що
розраховується опосередковано, за допомогою валюти третьої країни (наприклад долара США).
Валютний курс, визначений шляхом прямого котирування, інколи називають американським валютним курсом, а курс валюти на основі зворотного котирування - європейським.
Номінальний двосторонній валютний, курс - це відносна ціна двох валют, тобто ціна одиниці нац. валюти, виражена в одиницях іноземної валюти.
Реальний валютний курс - це номінальний валютний курс, помножений на співвідношення внутрішніх цін до цін країни, до валюти якої котирується національна валюта.
Номінальний ефективний валютний курс - це індекс валютного курсу, що встановлюється як співвідношення національної валюти до валют інших країн, котирування яких визначено відповідно до частки цих країн у валютних операціях даної країни.
Реальний ефективний валютний курс - це номінальний ефективний валютний курс з поправкою на зміни співвідношення внутрішніх цін до цін країн, до валют яких встановлюється котирування національної валюти.
Методика визначення валютного курсу. Є декілька методів визначення валютних курсів. Традиційним вважається метод визначення валютних курсів на основі зіставлення ринкових цін на золото: визначається ринкова ціна, наприклад, однієї унції золота з певній валюті, паралельно визначаються ринкові ціни унції золота в інших валютах, у результаті зіставлення чого і встановлюється валютний курс грошової одиниці даної країни.
Тривалий час панувала думка, що рівень і зміни валютного курсу можна пояснити через співвідношення рівня цін у країнах, що беруть участь у торгівлі. Цей погляд відомий як теорія паритету купівельної сили. При цьому робиться припущення, що у стосунках між країнами відсутні торговельні бар'єри та транспортні витрати. За таких обставин ціна товару, що вивозиться за кордон, має бути приблизно однаковою у різних країнах, якщо її вимірювати однією і тією ж валютою.
Купівельна спроможність (сила) визначається як сума товарів і послуг,
які можна придбати за певну грошову одиницю, визначену порівняно з базовим
періодом.
Ціна іноземної валюти, як і будь-якого іншого товару, формується на валютному ринку як результат взаємодії попиту і пропозиції. Попит резидентів на іноземну валюту виникає через потреби оплатити імпорт іноземних товарів, купівлю іноземних цінних паперів, придбання власності за кордоном тощо. При зростанні курсу іноземної валюти попит на неї скорочується, а при падінні - збільшується.
Джерелом пропозиції іноземної валюти є країни, для яких ця валюта є національною. Пропозиція іноземної валюти прямо пропорційна її курсу відносно національної валюти.
В результаті взаємодії попиту на іноземну валюту з її пропозицією формується рівноважний валютний курс національної валюти. У ринкових умовах попит і пропозиція на іноземну валюту постійно змінюються під впливом багатьох чинників, що у сукупності відбивають зміну відносного місця країни в міжнародній економіці. Економічний зміст зміни валютного курсу за плаваючого та фіксованого режимів різний
За умови режиму плаваючого валютного курсу його зміна відбувається як результат простої взаємодії ринкових сил попиту і пропозиції. В результаті національна валюта може або знецінитися, що означає, одночасне відносне подорожчання іноземної валюти, або подорожчати, що означає одночасне знецінення іноземної валюти.
Знецінення валюти - зниження вартості валюти при режимі плаваючого валютного курсу.
Подорожчання валюти - збільшення вартості валюти при режимі плаваючого валютного курсу.
Валютні резерви держави, як правило, обмежені. Коли резерви знижуються до критичного рівня, перед державою постає питання про необхідність відмовитися від захисту фіксованого курсу і перейти до режиму плаваючого курсу. У цій ситуації валютні спекулянти, які грають на різниці курсів на валютному ринку, можуть випередити державу і почати активно продавати національну валюту в обмін на іноземну. У результаті виникає ситуація, відома в міжнародній економіці як "спекулятивна атака на валюту".
Спекулятивна атака - різке зростання пропозиції валюти на ринку в період ослаблення її курсу, що приводить до втрати валютних резервів країни у випадку спроб підтримати валютний курс, що падає.
Девальвація валюти - зниження державою курсу валюти або центрального паритету при режимі фіксованого валютного курсу.
Ревальвація валюти - підвищення державою курсу валюти або центрального паритету при режимі фіксованого валютного курсу.
Зміна вартості валюти може бути номінальною та реальною, що відповідає номінальному та реальному валютним курсом. Поняття номінальної зміни курсу цілком збігається зі знеціненням і подорожчанням валюти у випадку плаваючого курсу і девальвації та ревальвації у випадку фіксованого курсу. Реальна зміна курсу означає зміну реального валютного курсу, тобто зміну номінального курсу з урахуванням зміни рівня цін у своїй країні та у тій країні, до валюти якої здійснюється котирування національної валюти. Найбільше практичне значення має реальна девальвація, що використовується країнами з фіксованим валютним курсом як потужний інструмент економічної політики.
Падіння курсу національної валюти призводить до зниження цін національних товарів на світовому ринку, виражених в іноземній валюті, що сприяє зростанню експорту. У той же час ціни на іноземні товари, виражені в національній валюті, стають вищими, у результаті чого їхній імпорт скорочується. Внаслідок падіння курсу національної валюти деноміновані в ній національні, активи і цінні папери дешевшають і стають більш привабливими для іноземних інвестори;, що приводить до збільшення припливу капіталу з-за кордону.
Зростання курсу національної валюти має протилежні наслідки. Воно призводить до зростання цін національних товарів на світовому ринку, виражених в іноземній валюті, та подорожчання національних активів. В результаті відбувається скорочення експорту та збільшення відпливу капіталу за кордон. У той же час ціни на іноземні товари, виражені в національній валюті, знижуються, в результаті чого імпорт зростає.
7. Валютна політика.
Валютна політика - це насамперед політика валютного курсу. Сучасний етап розвитку грошово-валютних відносин характеризується множинністю валютних курсів.
Існує два основних види політики валютного курсу - фіксований і плаваючий, та їхні різновиди. Так системі золотого стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні курси, для паперово-грошового обігу - плаваючі. За класифікацією, схваленою МВФ у 1982 р., усі валюти країн світу залежно від ступеня свободи зміни їхніх курсів поділяються на валюти з фіксованим курсом, валюти з обмежено гнучким курсом і валюти з плаваючим курсом.
Фіксований валютний курс встановлюється державою. Даний режим передбачає, що уряд спроможний забезпечити продаж іноземної валюти у кількостях, потрібних для підтримані» встановленого ним курсу. Для цього уряд повинен мати необхідні запаси іноземної валюти.
Курс може фіксувалися одним із таких способів:
1. Фіксація курсу до однієї валюти - прив'язка курсу національної валюти до курсу однієї з резервних валют (долара США, євро тощо).
2. Використання валюти іншої країни як законного платіжного засобу.
3.Валютне правління - фіксація курсу національної валюти до іноземної, випуск національної валюти цілком забезпечений запасами іноземної (резервної) валюти.
4. Фіксація курсу спільної валюти до однієї іноземної валюти (курс валюти зони франка, що використовувався 14 африканськими країнами, був зафіксований до французького франка).
5. Фіксація курсу національної валюти до валют країн, - головній торгових партнерів. Іноді вважають цей тип фіксації курсу різновидом валютного правління.
6. Фіксація курсу до валютного композиту - прив'язка курсу національної
валюти до курсів колективних грошових одиниць (до кошиків валют країн -
головних торгових партнерів).
Фіксація курсу, як правило, носить односторонній характер: факт фіксації малою країною курсу своєї валюти до валюти великої країни означає тільки те, що уряд малої країни засобами грошової політики зобов'язується захищати і підтримувати курс, але це не означає, що його буде підтримувати велика країна.
Обмежено гнучкий валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає невеликі коливання валютного курсу відповідно до встановлених правил. Може встановлюватися такими способами:
1. Обмежено гнучкий курс до однієї валюти - підтримка коливань валютного курсу у визначених межах від офіційно зафіксованого паритету до якоїсь однієї іноземної валюти.
2. Обмежено гнучкий курсу рамках спільної політики - спільне плавання національних валюту межах 2.25 % від центрального розрахункового курсу.
Плаваючий валютний курс - курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції, на який держава може за певних умов впливати шляхом валютних інтервенцій. Курсоутворення тут діляться на:
"чисте" плавання - курсоутворення без втручання ЦБ у валютний ринок;
"брудне" плавання - курсоутворення за активних інтервенцій на валютному ринку центрального банку.
Існують такі його різновиди.
1) незалежне плавання - курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків;
2) кероване плавання - подібне до незалежного плавання, але за більшого втручання центральних банків;
3) спільне плавання - використовувалось валютним угрупованням ЄС, причому з двома валютними режимами: один - для валютних операцій серед членів Союзу, інший - для третіх країн.
Кожна країна має можливість вибору одного з п'яти основних варіантів валютної стратегії:
1) постійно фіксований валютний курс, на підтримку якого має бути
зорієнтована вся внутрішня економіка;
2) валютний контроль у поєднанні з фіксованим валютним курсом;
3) фінансування тимчасового платіжного дисбалансу шляхом змін у
рівнях резервування і грошових зобов'язань перед іншими країнами;
4) вільно плаваючий валютний курс;
5) регульоване плавання курсу валюти.
Проблема вибору одного з зазначених варіантів валютної стратегії полягає в застосуванні концепції оптимального валютного простору.
Оптимальний валютний простір - підтримка фіксованого валютного курсу між обмеженою групою країн і плаваючого валютного курсу з іншими країнами. Оптимальним може вважатися простір між країнами, що входять в інтеграційне об'єднання, яке знаходиться на високому рівні розвитку.
Іншим варіантом валютного курсу є його штучна підтримка в рамках цільових зон, визначених урядом.
Цільові зони - параметри валютного курсу, до яких країна вважає за необхідне прагнути. Для стимулювання окремих сфер економіки уряд може вважати за доцільне підтримувати занижений курс національної валюти (наприклад, для заохочення експорту і подолання диспропорцій у платіжному балансі або для обмеження інфляції). Окремим випадком цільової зони є обмеження коливань валютного курсу визначеними межами в рамках валютного коридору.
Валютний коридор - це визначені межі коливання валютного курсу, які держава зобов'язується підтримувати. Валютний коридор може встановлюватися декількома основними способами:
1) підтримка коливань курсу валюти у визначених межах її паритетна
вартості - зафіксованого співвідношення між валютами;
2) встановлення меж коливання курсу національної валюто і
номінальних межах без визначення центральної паритетної вартості;
3) введення меж коливання національної валюти та правил їхньої зміни Передбачає розширення або звуження коридору на певну дату, зміні параметрів меж за певних умов;
4) визначення механізмів підтримки та захисту валютного коридогл методами державного регулювання економічної політики.
У деяких країнах застосовується повзуна фіксація - механізм встановлення валютного курсу як відсотка коливань навколо центрального паритету, що передбачає регулярну його зміну на визначений розмір.
Навіть відносно вільне плавання курсів більшості валют не означає повного державного невтручання у валютний курс.
Кероване плавання» політика керування валютним курсом за допомогою валютних інтервенцій, що передбачають скупку або продаж іноземної валюти.
Перевага керованого плавання: уряд не зв'язаний ніякими зобов'язання?, щодо підтримки курсу і може проводити ту політику в цій сфері, яка є найбільш оптимальною для існуючої в економіці ситуації. Недоліки: країни - торговельні партнери можуть переслідувати різні цілі у своїй валютній політиці.
Крім політики валютного курсу, яка за своєю природою є стратегічною, існує також поточна валютна політика, яка здійснюється переважно у двох формах: обліковій (дисконтній) і девізній.
Облікова, або дисконтна політика означає зміну облікової ставки центрального банку для регулювання валютного курсу за допомогою впливу ні рух короткострокових капіталів.
Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіза). У сучасних умовах девізні політика часто набуває форми валютної інтервенції - прямого втручання ЦБ в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введенні обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.
Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курс) валюти на заниженому рівні за допомогою валютного демпінгу - знецінюванні! національної валюти для масового експорту товарів за цінами, нижчими, ні» світові. Валютний демпінг використовується для експорту товарів шляхом застосування спеціальних занижених валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти в розмірах, що перевищують знецінення грошей на внутрішньому ринку країни-експортера.
Валютні ринки.
Валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції.
В організаційному плані валютний ринок - це множина великих комерційних банків та інших фінансових закладів, зв'язаних складною мережею сучасних засобів зв'язку, за допомогою яких здійснюється торгівля валютою і платіжними документами в іноземних валютах
На міжбанківському валютному ринку здійснюються угоди з купівлі-продажу великих сум. Друковані котирування валют враховують угоди на суми, не менші за і млн. дол. США. Валютний ринок відкритий цілодобово з понеділка до п'ятниці.
Основними функціями світового валютного ринку є:
- здійснення зовнішньоторговельних операцій;
- регулювання валютних курсів;
- валютний кліринг;
- страхування (хеджування) валютних ризиків;
- отримання прибутків (спекуляція) на різниці валютних курсів. Валютний кліринг, страхування та спекуляція є особливими функціями
світового валютного ринку.
Валютний кліринг - це угоди між урядами двох або декількох країн про обов'язковий залік взаємних міжнародних вимог і зобов'язань. Зумовлений валютний кліринг великими масштабами міжнародної торгівлі.
За обсягом операцій розрізняють повний кліринг, який охоплює до 95 % платіжного обігу, і частковий, який поширюється лише на певні операції. Обсяги товарообігу і клірингу не збігаються: у частковому клірингу обсяг товарообігу перевищує обсяг клірингових розрахунків, а у повному - навпаки, оскільки кліринг охоплює і неторгові операції, зокрема й угоди з цінними паперами.
Страхування, або хеджування, валюти - це дії, спрямовані на недопущення ні чистих активів, ні чистих пасивів у даній валюті. Згідно з фінансовою термінологією страхування означає дію з недопущення двох видів відкритих позицій в іноземній валюті - довгих позицій (володіння довгостроковими активами в іноземній валюті) і коротких позицій (володіння іноземною валютою в більших обсягах, ніж необхідно в короткостроковому плані). Валютний ринок, породжуючи зміну валютних курсів, одночасно дає можливість застрахуватися від Майбутніх їх коливань.
Зворотною стороною страхування є спекуляція. Валютні спекуляції - це операції банківських закладів, фірм, юридичних та фізичних осіб для отримання прибутку від зміни валютних курсів у часі або на різних ринках. За фінансовою термінологією спекуляція - це дії з відкриття нетто-активів (довга позиція) або нетто-пасивів (коротка позиція) в іноземній валюті.
Залежно від обсягу, характеру валютних операцій та набору використовуваних валют валютні ринки поділяються на міжнародні, регіональні та національні (місцеві).
Під національними та регіональними валютними ринками розуміють сукупність операцій з валютного обслуговування клієнтів (компаній, приватних осіб та банків, що не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій), що здійснюють банки, розмішені на території даної країни (регіону).
Крім того, до операцій внутрішнього національного ринку належать валютні операції між окремими компаніями та приватними особами, а також ті, що проводяться на валютних біржах.
85-95 % валютних угод укладається на міжбанківському валютному ринку.
Через валютний ринок здійснюються всі розрахунки у світовому співтоваристві.
Ядром валютного ринку є країни, в яких практично відсутні валютні обмеження. Це - США, Німеччина, Японія, Великобританія, Швейцарія, Швеція, Канада, Норвегія, Нідерланди, Люксембург та деякі інші.
Провідну роль у здійсненні валютних операцій на валютних ринках відіграють комерційні банки, які на договірній основі виконують інкасові та інші платіжні доручення іноземних банків-кореСпондентів.
Основними валютними центрами є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. В них встановлюються валютні курси.
Розрізняють міжбанківський і біржовий валютні ринки. На мїжбанківському ВР усі операції проводяться безпосередньо банками за допомогою технічних засобів зв'язку. Така форма ВР найпоширеніша (близько 90 % усіх валютних угод). Міжбанківський ВР ділиться приблизно на дві однакові частини: брокерський та прямий ринки.
На брокерському ринку банки користуються послугами брокерів, а на прямому - самостійно знаходять партнерів.
На біржовому ринку зустрічаються представники центральних банків країн-членів і, балансуючи заявки своїх клієнтів, фіксують курс валют, який стає орієнтиром для всього ВР.
■ Найпоширенішими є такі угоди з валютами: долар - евро; долар - єна; долар»фунт стерлінгів.
Торгують валютою у вигляді касової та строкової валютних угод. Касові (готівкові) валютні операції в основному здійснюються на умовах „спот", що означає розрахунок у момент укладання угоди або не пізніше ніж на другий робочий день після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання.
Під час строкових (форвардних) валютних операцій сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної валюти через певний строк після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Найпоширенішим є строк від одного тижня до 6 місяців. Курс за форвардними угодами може бути як вищим, так і нижчим від курсу спот. Курси валют, обумовлені в даний час для обміну усіх валют пізніше, називаються строковими (форвардними). Курс спот - це той курс, який є на ринку на певну дату. Форвардний курс може бути вищим, нижчим або дорівнювати курсу спот на цю дату. Якщо він вищий, то різниця плюсова - премія (ажіо), а якщо нижчий, то різниця мінусова (дисконт).
Різновидами строкових операцій с опціонні та ф'ючерсні операції.
Ф'ючерсні операції - це купівля-продаж валюти за зафіксованими в момент укладання угоди цінами з виконанням операції через певний період.
Основна їх особливість - це торгівля стандартними контрактами, з яких детально регламентовані всі умови - сума, термін, метод розрахунку тощо. В момент укладання угоди вноситься невелика сума - гарантійний депозит. Під час ф'ючерсних угод застосовується хеджування (від англ. огороджувати) - форма страхування ціни або прибутку, за допомогою якого учасники угод мають можливість застрахувати себе від можливих втрат за рахунок зміни цін протягом дії угоди.
Об'єктом опціонних угод є право купити (опціон) або продати (пут) валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент укладання угоди. Це є угода з незафіксованою датою поставки валюти. За придбання права купити або продати валют)' платиться невелика премія. Якщо за період дії угоди опціон був невигідний, тоді оплачена премія втрачається і валютна операція не здійснюється. Опціон вигідний, якщо курсові коливання вищі, за розмір премії.
Валютною угодою, яка поєднує готівкову і строкову операції, є операція своп. Це валютна операція, що передбачає купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на визначений строк з тими ж валютами. Під час операцій своп готівкова угода здійснюється за курсом спот, який у строковій контругоді коректується з урахуванням премії або дисконту залежно від руху валютного курсу. Клієнт економить на різниці між курсами продавця і покупця за готівковою угодою.
Світовий ринок золота
Світовий ринок золота можна визначити як систему відносин купівлі-продажу золота, а також - як сукупність центрів, в яких здійснюються купівельно-продажні операції з золотом для промислових цілей та приватної тезаврації. Тезаврація - це процес. нагромадження золота банками, скарбницями, різними фондами, а також нагромадження приватними особами золота як скарбу.
Суб'єктами світового ринку золота являються комерційні банки, фірми, приватні особи, виконавчі валютні органи.
Приватні тезаврації поширені в світі. Найбільше золота зосереджено у Франції (майже половина європейських приватних тезаврацій) та Індії.
Сьогодні у світі функціонує понад 40. міжнародних ринків золота. Найбільші з них знаходяться в Цюріху та Лондоні. На їх частку припадає переважна частина сукупного обороту всіх міжнародних ринків золота. Серед внутрішніх ринків перше місце за обсягом угод займає Париж. Також до великих ринків золота відносяться ринки Женеви, Брюсселя, Франкфурта-на-Майні, Мілана, Стамбула. Дубая, Карачі, Бомбея, Калькутти, Токіо, Йокагами, Бангкоку, Сінгапуру. Маніли, Касабланки, Дакару, Джибуті, Торонто, Вініпегу, Каракасу, Мехіко, Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу, За останні двадцять років помітного розвитку набула торгівля золотом в США. Великі ринки золота є в Нью-Йорку, Чикаго, Детройті, Буфало, Сан-Франциско. На ціну золота впливає складний комплекс чинників, головними з яких є:
• стан попиту та пропозиції; розташування ринку:
• транспортні та страхові витрати; ступінь ризику;
• фізична форма металу, який пропонується на ринку:
• ступінь втручання державних органів у діяльність ринку;
• економічний, валютний і фінансовий стан країни, де знаходиться ринок. Ціни на європейських ринках золота, а також на найбільших
міжнародних ринках встановлюються приблизно на однаковому рівні і змінюються у відповідності з динамікою цін на золото на ринках Цюріха і Лондона. В той же час, на ринках деяких азіатських країн операції із золотом обмежуються або забороняються, а тому ціни на золото на цих ринках можуть помітно відхилятись від цін найбільших світових ринків золота.
Найпоширенішими формами торгівлі золотом с торгівля золотими зливками та монетами. Найчастіше золоті зливки мають вагу 12,5 кг та 1 кг.
