Поняття екологічного менеджментудля вітчизняної науки не є абсолютно новим. Теоретичним і прикладним дослідженням у цій сфері приділяють багато уваги. Такі проблеми, як введення принципів сталого розвитку, становлення ринкових економічних інструментів екологічного управління, реалізація екологічного менеджменту в Україні тощо, вивчали провідні вітчизняні спеціалісти в галузі економіки природокористування. Незважаючи на це, досі немає єдиного загальноприйнятого тлумачення сутності екологічного менеджменту. Сьогодні у літературі можна натрапити на такі терміни, як: "екологічний менеджмент", «екологічне керування», "екологічне управління" та ін. Усі перелічені терміни використовуються для позначення управління еколого-економічними процесами або на різних організаційних рівнях (макро- (держава), мезо- (регіон), мікрорівень (організація)) або лише на рівні організації. До плутанини також призводить використання у державних стандартах серії ДСТУ ISO 14000 (нормативної основи екологічного менеджменту в Україні) таких термінів, як "управління навколишнім середовищем" та "екологічне управління".
Найбільш традиційним для України є поняття управління навколишнім середовищем, управління охороною навколишнього природного середовища або ж екологічне управління, якими оперує державна система охорони довкілля і яке широко використовують у нормативно-правових актах, наукових публікаціях та інших джерелах. Тому після появи у вітчизняній науці поняття "екологічний менеджмент" виникли певні непорозуміння щодо розмежування цих двох термінів – їх часто вживають як синоніми, нехтуючи при цьому притаманною їм внутрішньою несумісністю. Нижче ми спробуємо розмежувати ці поняття і дати їм адекватне тлумачення.
З огляду на сучасний розвиток промисловості і стан природних екосистем, управління у сфері цих взаємовідносин вже давно стало необхідним та обов’язковим у багатьох країнах. Управління в галузі охорони довкілля стосовно підприємства може бути двох форм:
§ зовнішнє, яке здійснюється органами державної влади і громадськими організаціями і спрямовується на забезпечення дотримання вимог природоохоронного законодавства України (державне і громадське екологічне управління);
§ внутрішнє – ініційоване підприємством і спрямоване на досягнення відповідності екологічної діяльності до вимог державних структур, економічних партнерів і споживачів з урахуванням власних потреб і можливостей та з метою забезпечення довготермінового розвитку виробництва (корпоративне екологічне управління).
Зовнішнє управління і є управлінням навколишнім середовищем (екологічним управлінням, управлінням охороною навколишнього природного середовища). Щодо внутрішнього управління, то в цьому випадку краще вживати термін «екологічний менеджмент».
В Україні управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів здійснюють:
1. Державні органи загального призначення:
Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, обласні, районні, селищні Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи.
2. Спеціально уповноважені державні органи:
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України віднесено здійснення зазначених функцій.
3. Інші державні органи, відповідно до законодавства України:
громадські організації й об’єднання, якщо така діяльність передбачена їхніми статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.
Метою управління навколишнім середовищем, відповідно до екологічного законодавства України, є:
§ реалізація екологічного законодавства;
§ контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки;
§ забезпечення вживання ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів;
§
досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Загалом управління навколишнім середовищем забезпечує виконання норм і вимог, які обмежують шкідливий вплив виробничих процесів і продукції на довкілля, та раціональне використання природних ресурсів, що забезпечує їх відновлення і відтворення. Для цього здійснюється екологічний моніторинг, контроль і прогнозування, проводиться екологічна експертиза програм і проектів, поширюється екологічна інформація і проводиться інша виконавчо-розпорядча діяльність.
Отже, управління навколишнім середовищем- це:
§ процес постійного впливу державних органів (суб’єктів управління) на підприємство як об’єкт управління;
§ вмотивована ззовні діяльність, зумовлена необхідністю дотримання екологічного законодавства;
§ діяльність, обов’язкова у своїй основі;
§ діяльність, здійснювана в межах посадових обов’язків і інструкцій.
Характерними рисами такого управління є:
§ перевага процесу управління діяльністю над її результатом;
§ ігнорування негативних результатів в охороні довкілля;
§ консервативність і обмеженість;
§ порівняна легкість імітації і фальсифікації ефективної діяльності.
На противагу управлінню навколишнім середовищем, екологічний менеджмент, будучи спрямованим на досягнення еколого-економічної ефективності виробництва та керуючись природоохоронним законодавством, здійснюють винятково економічні суб’єкти. Це не лише діяльність, зумовлена необхідністю забезпечення законодавчої відповідності виробництва, простимульована державним екологічним управлінням, державною екологічною політикою та використанням відповідних економічних інструментів ринкового регулювання. Це, передусім, внутрішньо вмотивована, ініціативна, добровільна і результативна у своїй основі діяльність, яка залежить від особистої зацікавленості керівництва підприємства і всього персоналу в її остаточних результатах. Ця діяльність визначається рівнем кваліфікації, екологічної свідомості й досвідом усього персоналу підприємства. Екологічний менеджмент спрямовується на досягнення екологічних цілей і завдань, розроблених
самим економічним суб’єктом з урахуванням специфічних чинників діяльності виробництва.
Характерні риси екологічного менеджменту:
§ перевага результатів менеджменту над процесами їхнього досягнення;
§ всебічне врахування негативних результатів;
§ активність, пошук нових можливостей і шляхів, творчий підхід;
§ практична неможливість і непотрібність імітації та фальсифікації ефективної діяльності.
Ефективний екологічний менеджмент забезпечує підприємству кредит довіри у відносинах з усіма зацікавленими в його діяльності сторонами, в чому вбачається головна перевага екологічного менеджменту порівняно з традиційним формальним управлінням навколишнім середовищем. Порівняльну характеристику екологічного менеджменту й екологічного управління подано в табл. 3.
Таблиця 3. Порівняльна характеристика екологічного менеджменту й екологічного управління
Аспект порівняння | Екологічний менеджмент | Екологічне управління |
Суб’єкт діяльності | Винтково економічні суб’єкти (переважно промислові підприємства) | Органи державної влади й економічні суб’єкти |
Об’єкт діяльності | Екологічні аспекти виробничих процесів на локальному організаційному рівні | Екологічні процеси в організаціях виробничого і невиробничого спрямування на різних організаційних рівнях (національному, регіональному, місцевому, локальному) |
Мотивація | Внутрішньо вмотивована, ініціативна діяльність | Зовнішньо вмотивована діяльність |
Обов’язковість | Добровільна діяльність | Обов’язкова діяльність |
Основні принципи | Екологічна ефективність | Законодавча відповідність |
Орієнтація | Ринкова орієнтація | Орієнтація на централізоване управління |
Риси діяльності | Активність, творчість, пошук нових можливостей і підходів. Неможливість і недоцільність фальсифікації результатів. Використання негативних результатів для покращення діяльності. | Формалізм, консервативність, обмеженість. Потенційна фальсифікація результатів діяльності. Приховування або ігнорування негативних результатів. |
Принциповою відмінністю екологічного менеджменту від управління навколишнім середовищем є його спрямованість на постійне покращення
екологічних та економічних характеристик виробничої діяльності – на еколого-економічну ефективність виробництва.
Отже, термінологічні непорозуміння виникають не лише під час трактування поняття екологічний менеджмент, але і з взаємопов’язаним поняттям системи екологічного менеджменту, прийнятим і затвердженим на міжнародному рівні у стандартах Міжнародної організації зі стандартизації (ISO). У вітчизняному перекладі та відповідних національних стандартах це поняття спершу отримало назву "система управління навколишнім середовищем", що вважається недоречним з огляду на наведені вище принципові відмінності між базовими поняттями – екологічним менеджментом і управлінням навколишнім середовищем. (У переглянутих відповідних українських стандартах термін «управління навколишнім середовищем» замінено терміном «екологічне керування»).
Пропонуємо надалі вживати термін екологічний менеджмент для означення внутрішньої екологічно свідомої організації природоохоронної діяльності підприємства, а поняття система екологічного менеджменту трактувати як основний добровільний інструмент екологічного менеджменту, що сприятиме кращому розумінню економічними суб’єктами міжнародних вимог і настроїв у галузі підприємництва та охорони довкілля.