Теоретичні основи екологічного менеджменту

Тема 2

Сутність екологічного менеджменту

 

Історія становлення та розвитку екологічного менеджменту

 

Екологічний менеджмент- сучасна галузь науки, становлення якої розпочалося наприкінці ХХ століття та відбувалось під впливом різних напрямків наукового знання та практичного досвіду щодо вирішення економічних, екологічних і соціальних завдань.

На сьогодні екологічний менеджмент є повноправною галуззю наукових знань і водночас окремою навчальною дисципліною, яка синтезує знання та досягнення економіки, менеджменту, екології, права та інших дисциплін (рис.2.).

Рис. 2. Взаємозв’язок екологічного менеджменту з іншими науками

 

Головним спонукальним чинником появи цього альтернативного вчення стало, передусім, зростання зацікавленості з боку громадськості щодо вирішення екологічних проблем та усвідомлення міжнародної спільнотою необхідності пошуку нового напряму економічного розвитку, який би обмежувався не лише промисловими потужностями, а й потребами та можливостями природних екосистем поглинати негативні наслідки антропогенної діяльності.

За останнє сторіччя підходи до вирішення екологічних проблем значно змінились. До процесу виробництва поступово ставили дедалі жорсткіші природоохоронні вимоги, які зобов’язували підприємства шукати й використовувати у своїй діяльності нові управлінські й інженерно-технічні підходи. Відповідно до цих змін, виділяють три основні етапи розвитку екологічного менеджменту (табл. 2).

 

Таблиця 2. Етапи розвитку екологічного менеджменту у розвинених країнах ^[1]

Аспект	І етап До 1970 року	ІІ етап 1970 – 1990 роки	ІІІ етап З 1990 року
Відношення до охорони довкілля	Окремі законодавчі акти щодо регулювання викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря і водойми	Введення жорсткіших законодавчих вимог. Підприємства прагнуть дотримуватись цих вимог	Комплексний підхід до вирішення екологічних проблем. Підприємства виказують прагнення досягти вищого рівня охорони довкілля, аніж того вимагає законодавство
Філософія управління	Стан довкілля - це не проблема	Екологічні питання вирішуються підходом "кінця труби"(end-of-pipe) (контролюванням забруднення)	Попереджувальні (превентивні) заходи системи екологічного менеджменту (підхід "початку труби")
Організація	Природоохоронні питання потребують незначних організаційних ресурсів	Природоохоронні питання досліджує лише відділ охорони довкілля відокремлено від процесу виробництва	Екологічні аспекти становлять невід’ємну частину системи виробництва. З метою підвищення еколого-економічної ефективності діяльності підприємств впроваджуються системи екологічного менеджменту
Витрати	Незначне вкладення капіталу	Кошти витрачаються лише на задоволення вимог природоохоронного законодавства	Екологічні питання набувають стратегічного значення для ведення бізнесу

 

Перший етап розвитку екологічного менеджменту був реактивним, зосередженим лише на виконанні обов’язкових законодавчих вимог, а довготерміновий стратегічний підхід не використовувався. Застосування підходів і принципів екологічного менеджменту на промислових підприємствах пов’язували з додатковими накладними витратами, переважно акцентуючи на боротьбі з уже спричиненим забрудненням. Компанії вирішили екологічні проблеми в міру їх виникнення.

Другий етап розвитку екологічного менеджменту характеризувався на підприємствах обмеженим стратегічним підходом, відповідно до якого витрати, пов’язані з використанням екологічного менеджменту, розглядали як необхідні довготермінові витрати, особливо задля уникнення майбутніх зобов’язань. Підприємства продовжували орієнтуватися на формальне дотримання обов’язкових вимог природоохоронного законодавства.

Третій етап розвитку екологічного менеджменту розпочався нещодавно, переважно у розвинених країнах, однак країни, що розвиваються, також роблять активні кроки в цьому напрямі.

Характерними рисами сучасного етапу розвитку екологічного менеджменту є:

§ визнання факту, що екологічний менеджмент є невід’ємним складником стратегічної лінії поведінки і розвитку компанії у довготривалій перспективі;

§ використання підходів і принципів екологічного менеджменту розглядають як повністю виправдані виробничі витрати;

§ у разі вирішення екологічних проблем, корпорації орієнтуються на якість продукції, інтереси суспільства і потреби споживачів, що потребує використання цілісного підходу до екологічних витрат на рівні компанії;

§ від керівників промислових підприємств вимагається усвідомлення екологічних цінностей і побудова ефективних систем екологічного менеджменту.

Завдяки введенню жорсткішого екологічного законодавства й активному впровадженню превентивних заходів, багатьом країнам вдалося досягти значних успіхів у вирішенні екологічних проблем. Суспільство і виробники продукції змінили своє ставлення до довкілля, й екологічні питання почали відігравати значну роль у процесі прийняття рішень. Поруч із підвищенням вимог до якості продукції на міжнародних ринках, зокрема європейському, постійно підвищуються вимоги до екологічних характеристик товарів і послуг.

Зміни, які відбулися в галузі екологічного менеджменту, є цілком закономірним процесом розвитку суспільства. Виділяють декілька сучасних тенденцій, що спричинили появу якісно нового сприйняття природоохоронних питань виробниками:

1. Споживачі почали ставитись до вибору товарів більш свідомо і відповідально з екологічного погляду (зважаючи на те, що рівень екологічної свідомості споживачів різний у різних країнах, то й екологічна діяльність підприємств цих країн є різною).

2. У багатьох країнах сьогодні істотно розширилося поняття екологічної відповідальності.
Якщо раніше відповідальність була обов’язком лише підприємств, які безпосередньо забруднювали довкілля, то сьогодні до цієї категорії відносять також страхові компанії і банки, які обслуговують підприємства, і навіть потенційних покупців. Зважаючи на те, що страхові компанії не зацікавлені виплачувати величезні суми на відшкодування екологічних збитків, а банки, своєю чергою, почали дуже прискіпливо ставитися до фінансування проектів із невизначеними екологічними наслідками, промисловці дедалі частіше змушені більше уваги приділяти екологічному менеджменту.

3. Останніми роками акцент природоохоронної діяльності зміщується із самого забруднення на джерела, що його спричиняють. До таких джерел інколи належать і товари. Це - перехід від політики охорони довкілля "на кінці труби" (end-of-pipe) до більш системних і превентивних заходів відносно забруднення – методології "початку труби".

4. Існує ще одна сила, здатна впливати на політику підприємств: постачальники, корпоративні клієнти (організації), підприємства-партнери, конкуренти й інші зацікавлені сторони
(стейкхолдери).
Відомі випадки, коли компанії втрачали ділові контакти лише через те, що їх екологічні стандарти, або показники, були нижчими за відповідні стандарти і показники інших компаній.

 

Усі зазначені чинники стимулювали активізацію зусиль керівників підприємств до приведення своєї діяльності відповідно до нових стандартів і прискореного переходу від первинного рівня організації екологічного менеджменту до більш офіційного, краще продуманого, тобто такого, що займе центральне місце у загальній системі менеджменту підприємства.

Україна набуває досвіду провідних зарубіжних підприємств щодо впровадження нових інструментів охорони довкілля, визначальну роль серед яких відіграє екологічний менеджмент. Тут спостерігаються деякі відмінності у сприйнятті екологічного менеджменту порівняно з країнами Західної Європи, зокрема в нашому суспільстві ще не сформовано розуміння нагальності вирішення екологічних проблем.

В Україні домінує державна система управління охороною довкілля. Держава фактично "монополізувала" екологічну відповідальність, що призвело до послаблення відповідальності природокористувачів – суб’єктів господарювання і власників землі, основних фондів. Є певні суперечності між масштабами зміни власності (приватизації) і збереженням, домінуванням адміністративної відповідальності за екологічну шкоду. Цей визначальний чинник стримує процес формування національної системи екологічного управління відповідно до сучасних вимог.

Процес ідентифікації національної та європейської систем екологічного управління стримується також неготовністю (психологічною, професійною) державних інституцій та посадових осіб ухвалювати стратегічні рішення щодо Європейської екологічної інтеграції, небажання це усвідомити і вжити відповідних заходів щодо оцінювання і поліпшення компетенції управлінського персоналу.

 

Теоретичні основи екологічного менеджменту