Тема: Гроші. Товарно – грошові відносини.

План.

 

1. Сутність грошей. Еволюція і типи грошей.

2.Функції грошей та їх системи.

3.Грошовий обіг та його закони.

4.Суть, причини, види інфляції.

5.Соціально – економічні наслідки інфляції. Антиінфляційні міри.

 

Рекомендована література:

1. Економічна теорія для менеджерів. (за ред.. С.В.Мочерного, В.М. Фомішиної, О.І.Тищенко) – Херсон «Олді-плюс»,2006, с. 174-188,

243-248.

2. Основи економічної теорії (за ред. В.О.Рибалкіна та інш.)- К.,Академія, 2002, с.126-154.

3. Основи економічної теорії (за ред. Мочерного С.В.), Тернопіль, 1993, с.138-159.

4. Чувашев В.А. Основы рыночной экономики – Луганск, 1997, с.74-93.

5. Экономика в схемах. Экономика в таблицах (под ред. Пруссовой Л.Г.), - К.,1995, с.106, 111.

6. Економічний словник – довідник, К, 1995, с.151 – 153.

 

Завдання:

1.Скласти стислий конспект відповідей за питаннями плану:

1 рівень – питання № 1,2,4.

2 рівень – питання № 1,2,3,4.

3 рівень – питання № 1,2,3,4,5.

Виконати завдання:

2.Заповніть таблицю, що стосується наслідків 2-х антиінфляційних заходів:

Контроль за цінами та з/платнею	Індексація доходів
Позитивні наслідки	Негативні наслідки	Позитивні наслідки	Негативні наслідки

3.Додаткове завдання:

Використовуючи матеріали періодичної преси, складіть повідомлення, доповіді, реферат за темою: «Інфляційні процеси в Україні на сучасному етапі:проблеми, протиріччя. Антиінфляційна політика держави.»

Методичні матеріали до підготовки до семінарського заняття.

1.

Концепції грошей

Світовій економічній літературі відомо кілька альтернативних концепцій походження грошей. В одній з них — раціоналістич­ній — зазначається, що гроші є результатом згоди між людьми, які визнали необхідність спеціальних засобів для обслуговування мі­нового обороту. Вперше ця концепція була висунута Арістотелем у праці "Нікомахова етика". Деяке законодавче відображення вона знайшла в античному і середньовічному суспільствах. Наприклад, у римському праві було зафіксовано, що імператор декретує вар­тість грошей.

Різновидом раціоналістичної концепції є державна теорія гро­шей німецького економіста Г. Кнаппа. В книзі "Державна теорія грошей" він назвав гроші "продуктом правопорядку", творінням державної влади, встановленим законом платіжним засобом. На його думку, створені державою гроші приймаються незалежно від їх металевого змісту, є "хартальними платіжними засобами", тобто умовними знаками, наділеними державною владою певною пла­тіжною силою.

Раціоналістична концепція походження грошей застосовується і в літературі кінця XX ст. під час аналізу тих форм, яких набувають гроші. Відомий англійський економіст Л. Харріс у праці "Грошова теорія" викладає суть цієї концепції: "Сам по собі доларовий бі­лет — річ непотрібна; він набуває вартості лише тому, що суспіль­ство через свої закони і звичаї наділяє його властивістю функціо­нувати як засіб обігу. Аналогічно морські черепашки, які викорис­товувалися в деяких співтовариствах як гроші, не мали б вартості, якби суспільна структура, яка їх породила, не потребувала в якійсь формі грошей і не надала їм відповідної ролі"*. Отже, раціоналіс­тична концепція заперечує товарну природу грошей, їх стихійне походження.

Представники іншої концепції — еволюційного походження гро­шей — вказують на товарну природу грошей, стихійне виділення їх із загальної маси товарів і на їх особливе місце в економіці. Всебічно ця концепція була обгрунтована в роботах К. Маркса та його послідовників. Однак вона має прихильників не тільки серед марксистів. Концепція поширена і в сучасній економічній літера­турі Заходу, хоч і не пов'язується з подвійним характером праці, втіленої в товарі, і подвійною природою товару, його- внутрішньою суперечністю.

Представники функціональних концепцій грошей серед конкрет­них причин, які викликають необхідність використання грошей, називають такі: відсутність синхронізації надходжень і платежів, яка ускладнює прямий товарообмін; наявність трансакційних вит­рат, тобто витрат праці і ресурсів, необхідних для здійснення това­рообмінних угод (у цьому випадку гроші є засобом мінімізації ви­трат); невизначеність господарських перспектив, що змушує учас*> ників обігу накопичувати залишки грошей для страхування від ризику; час як невід'ємний елемент процесів виробництва і обігу товарів, який надає грошам роль з'єднувального ланцюга між сього-» денням і майбутнім. Економісти неокласичної школи, як правило, пов'язують існування грошей з першими двома причинами, а при* хильники кейнсіанського напряму — з двома останніми, і

Ще в XIX ст. чимало економістів звертали увагу на відсутність у вчених навіть відносної згоди з питання про сутність грошей. Не< зважаючи на велику кількість досліджень з грошової теорії, таке положення спостерігається й нині.

У сучасній світовій економічній теорії існує кілька принципово різних підходів до визначення суті грошей. Прихильники першого підходу (М. фрідман, А. Шварц та ін.) фактично розглядають гроші; лише як зручний спосіб організації статистичних спостережень і визначають їх як "тимчасове вмістилище купівельної сили". При цьому увага концентрується на конструюванні різних грошових агрегатів, виявленні елементного складу пропозиції грошей тощо.

В основу другого підходу — найбільш поширеного серед захід­них економістів — покладено попередній теоретичний аналіз функ­цій грошей, на підставі якого визначаються суті і форми грошей. Так, автори популярного підручника "Економіко" американські професори К. Р. Макконнелл та С. Л. Брю вважають, що гроші — це те, що гроші роблять. Все, що виконує функції грошей, і є гроші. Л. Харріс також визначає суть грошей через їх функції, стверджую­чи, що гроші — це будь-який товар, який функціонує як засіб обі­гу, розрахункова одиниця і засіб збереження вартості. Найчастіше в роботах сучасних західних учених виділяється три функції гро­шей: засіб обігу, одиниця розрахунку, збереження вартості. Пере­вага при цьому віддається функції засобу обігу. Тому положення про гроші як товар, що виконує різні функції, трансформується у визначення: гроші — це все, що загальноприйняте як засіб обміну, а останній — це все, що приймається в обмін на товари й послуги. Поширеним є ототожнювання грошей як засобу обігу чи засобу платежу і об'єднання двох останніх в одну функцію. Отже, питан­ня про функції грошей підмінюється питанням про суть грошей.

Найбільш обгрунтовано історичну суть і функції грошей роз­кривають концепції, які розглядають їх через розвиток форм вар­тості.

На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад, вдале полювання, рибалка) з'являлись деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись.Так з'яви­лася проста, випадкова, або одинична, форма вартості:

х товару А = у товару В.

Товар А відіграє активну роль, виражаючи свою вартість у то­варі В. Тому перший товар знаходиться у відносній формі вартості. Товар В виконує пасивну роль, оскільки служить вираженню вар­тості першого, протистоїть йому як еквівалент. Тому другий товар перебуває в еквівалентній формі вартості.

Отже, проста, випадкова, або одинична, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає інший один товар, що перебуває в екві­валентній формі вартості. Якщо поміняти товари А і В місцями, суть простої форми вартості не зміниться. Зміниться лише роль товарів (товар В знаходитиметься у відносній формі вартості, а то­вар А — в еквівалентній). Відносна вартість (тобто вартість товару, виражена в певній кількості товару-еквівалента) залежить як від вартості товару А, так і від вартості товару В.

Еквівалентна форма вартості має три особливості.

Перша особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що споживна вартість, товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність — вартість. Власна споживна вартість товару-еквівалента не має значення, бо в ній лише виражається вартість іншого товару. Так, при зважуванні предметів люди користуються терезами, на одну шальку яких кладуть предмет, а на іншу — гирі. Метал, з якого вони виготовлені, має ряд фізичних, хімічних та інших властивостей. Проте всі вони при зважуванні не беруться до уваги, крім однієї — метал має вагу.

Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена в товарі-еквіваленті, виражає свою протилежність — абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару. Аналогічно й споживна вартість товару-еквівалента хоч і створена конкретною працею, але віддзеркалює абстрактну працю.

Третя особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що приватна праця виробника, який створив товар-еквівалент, є її прямою протилежністю — безпосередньо суспільною працею. В цьо­му випадку, як і в перших двох, конкретна властивість товару-екві­валента відбиває свою протилежність.

Отже, аналіз навіть простої форми вартості свідчить про те, що вартість не може бути виражена безпосередньо в робочому часі. Вартість одного товару може бути виражена тільки опосередкова­но, через вартість іншого товару. В самому факті прирівняння у певній міновій пропорції двох різнорідних товарів розкривається їх спільність.

Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотар­ства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відно­син. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до ре­гулярного. Він знаменував також перехід від простої, випадкової, або одиничної, форми вартості до повної, або розгорнутої. Її мож­на виразити так:

х товару А = у товару В, або = 2 товару С, або = д товару Д або = п товару Е.

Отже, на відміну від простої форми вартості при розгорнутій її формі еквівалентами в обміні є численні товари, а мінові пропорції мають регулярний характер.

Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, від­повідає безліч інших товарів, що знаходяться в еквівалентній формі вартості.

Проте розгорнута форма вартості має суттєві недоліки, які вза­галі властиві міновому господарству як специфічній історичній формі до грошового обміну і створюють труднощі у відносинах товарови­робників. До них належать, по-перше, незавершеність відносної вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обмі­ну могла нескінченно зростати. По-друге, різнорідний характер та­ких еквівалентів. Наприклад, вартість м'яса виражалась і в зерні, і в овочах, і в вовні, і у вині. Це ускладнювало мінові пропорції товарів і орієнтацію товаровиробників в їх господарській діяльності. По-третє, неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок невідповідності попиту і пропозиції на конкрет­ному ринку або інтересів товаровиробників. По-четверте, зумовле­ність пропорцій обміну значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика, чверть сокири тощо внаслідок відсутності в останніх довільної подільності.

Отже, повна, або розгорнута, форма вартості не розв'язує супе­речності між споживною вартістю і вартістю, між конкретною і абстрактною працею, що міститься в товарі. Їх розв'язує (але не усуває) подальший розвиток товарного виробництва і обміну, під час якого відбувається перехід від розгорнутої форми обміну до загальної. Відповідно відбувається перехід від повної, або розгор­нутої, форми вартості до загальної.

Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими то­варами в одних місцевостях була худоба, в інших — хліб (зерно), в третіх — хутро тощо.

2.

З розвитком виробництва і обігу товарів, ринкового господарст­ва в цілому відбувалися як кількісні, так і якісні зміни у функціону­ванні грошей, що привело нині до демонетизації золота. Щоб осяг­нути сутність сучасних грошових систем, зміни у грошовому обігу і в самих грошах при демонетизації золота, слід розкрити підвали­ни цього процесу через розгляд функцій грошей як загального екві­валента.

У розвинутому товарному господарстві гроші у вигляді золота як загальний еквівалент виконували п'ять функцій:

· міри вартості,

· засобу обігу,

· засобу нагромадження,

· засобу платежу,

· світових гро­шей.

Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не гроші роблять товари сумірними, а втілена в них абстрактна, суспільне необхідна праця. Тому їх вартість може вимірюватись особливим товаром — грошима, що, як конкретна форма втілення абстракт­ної праці, самі мають вартість і можуть бути мірою вартості.

Ціна — це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матері­алу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін. У різ­них країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кіль­кості грошового металу. Наприклад, у Росії після реформи 1897 р. грошовою одиницею став рубль, який містив 0,774234 г чистого золота. У США масштабом цін є долар, який втілював після рефор­ми 1973 р. і до скасування його золотого паритету (вмісту) 0,736736 г

чистого золота.

У багатьох країнах фіксована вага металу визначала назву гро­шових одиниць (г. о.). Проте з часом вони перестали відповідати одна одній. Це було пов'язано, по-перше, з введенням іноземних грошей, які за своєю назвою нічого спільного не мали з ваговими одиницями даної країни; по-друге, із заміною одного металу як загального еквівалента на інший (наприклад, в Англії, коли фунт стерлінгів почав прирівнюватися до золота, це вже не був фунт, а 1/15 або 1/16 фунта); по-третє, з фальсифікацією монети, коли дер­жава навмисне зменшувала ваговий зміст грошової одиниці.

Масштаб цін встановлює держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об'єктивно. Масштаб цін не залежить від зміни вартості грошового металу, бо він є фік­сованою ваговою кількістю металу.

Процес товарного обігу, опосередкованого грошима, можна зоб­разити формулою Г—Г—Г, де Г — товар, Г — гроші. Цей процес включає два протилежних акти — продаж товару за гроші (Г—Г) і купівлю товару на гроші (Г—Г), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу.

Перехід від безпосереднього товарообміну (за формулою Г—Г) до товарного обігу за допомогою грошей (Г—Г—Г) дає змогу ус­пішно подолати межі (індивідуальні, часові та просторові), пов'я­зані з безпосереднім обміном товару на товар. Індивідуальні межі долаються тому, що стає непотрібним одночасний збіг попиту і пропозиції, а також інтересів власників товарів, які ними обміню­ються. Продавши товар за гроші, можна придбати на них будь-який інший товар. Збіг у часі й просторі актів продажу-купівлі та­кож стає непотрібним. На одержані за проданий товар гроші мож­на купити інший товар у будь-який час і в будь-якому місці. Все це сприяє розширенню масштабів товарообміну і прискоренню руху товарів та грошей.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її викону­ють, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні то­варами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, немовби повноцінні. Враховуючи це, в багатьох краї­нах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, "псувати" монети, тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з'явились паперові гроші.

Появу прообразу паперових грошей можна віднести до І тис. до н. е. У цей час у Китаї з'явились гроші, виготовлені із шкір білих оленів. Усі білі олені були у власності імператора. В XIII ст. відомий мандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені із пе­ретвореної в драглі внутрішньої частини деревної кори (паперу). Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками та печатками, різну купівельну спроможність і були обов'язковими до приймання. Виникнення паперових грошей пов'язане з іменем хана Хубілая — онука Чингісхана.

Широкого розповсюдження паперові гроші набули лише в кінці XVII — на початку XVIII ст. На Заході вони вперше були випущені в британських колоніях Північної Америки в 1690 р. (штат Массачусетс). Спочатку кількість паперових грошей була обмеженою, і тому вони мали високу представницьку вартість. Однак під час вій­ни колоній з метрополією випуск їх різко збільшився, внаслідок цього відбулося різке знецінення паперових грошей (в 10 разів).

У Західній Європі паперові гроші увійшли в обіг у Франції в 1716— 1721 рр. Багато випускалось так званих асигнатів під час французь­кої революції та в перші роки після неї (1789—1797 рр.).

Паперові гроші функціонували у вигляді "континентальних" грошей у США з 1775 по 1780 р., так званих грінбеків — у 1861— 1879 рр., не розмінюваних на золото банкнот в Англії — в 1797— 1815 рр. В Австрії паперові гроші розповсюджуються з 1762 р., в Росії — з 1769, в Італії — з 1866, в Пруссії — з 1806 р.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є симво­лами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм при­мусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замін­ник повноцінних грошей.

Оскільки гроші — це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням сус­пільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за об­міном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній "плоті". Специфіка грошей як засобу нагромадження Полягає в тому, що це гроші, по-перше, реальні і, по-друге, повно­цінні, тобто такі, які мають власну вартість.

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має накопи­чити достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він висту­пає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не тіль­ки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Періо­ди суспільних потрясінь і знецінення грошових знаків щодо благо­родних металів наочно демонструють фіктивність скарбів у формі неповноцінних грошей.

Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує супереч­ність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як за­гального виразника речового багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золо­та та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконува­ної ними функції, а з другого — створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

В умовах обігу металевих грошей останні як скарб стихійно ре­гулювали грошовий обіг. У зв'язку з постійними коливаннями то­варного виробництва і товарного обігу, його швидкості, цін циркулююча маса грошей то зменшувалась, то збільшувалась. Це відпо­відало випаданню грошей у скарб або вилученню їх з нього. Отже, скарб був відвідним і привідним каналами для циркулюючої гро­шової маси, завдяки якому вона не знала ні надлишку, ні нестачі.

Функція засобу платежу тісно пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. В товарообороті, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють само­стійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійсню­ють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

Кредитні гроші виникають з функції грошей як засобу платежу. Коли власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов'язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як останній є безпосереднім попередником кредитних грошей.

Вексель — це боргове зобов'язання, складене за певними пра­вилами. Вперше векселі з'явились в Італії в середні віки. Спочатку їх використовували для пересилання грошей, потім вони почали проникати в сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу і загального грошового зобов'язання.

Існує суворо визначена форма оформлення векселя: на спеціаль­ному папері, який використовують для друкування грошей, де за­значають, кому і ким, в якому місці і в який час видано вексель, строк і суму платежу по ньому. Вексель підписує той, хто його видав. У векселі не вказується, за що видано грошове зобов'язан­ня. Абстрактний характер векселя дає можливість для зловживань, таких як видача "дружніх", так званих бронзових векселів, які не відображають реальних економічних зв'язків. Вони можуть підір­вати вексельний оборот, і тому в усіх країнах переслідуються в кримінальному порядку.

Обліком векселів займаються банки. Фактично банк скуповує векселі, розплачуючись за них власними векселями, які назива­ються банкнотами.

Банкнота — це зобов'язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюється не лише під векселі, а й під золото та інші дорогоцінності.

Кредитні гроші, векселі, банкноти — важливі елементи функціо­нування ринку. В процесі становлення ринкових відносин., виник­нення і зміцнення ролі фондових, валютних, товарних бірж, комерційних банків у нашій країні вони починають активно викорис­товуватись у господарському механізмі.

Між кредитними і паперовими грошима існують суттєві відмін­ності. Так, паперові гроші виникають з функції обігу, в той час як кредитні — з функції платежу. Паперові гроші випускає держава, яка вимагає від усіх суб'єктів ринкових відносин приймати їх у всіх платежах. Такі гроші випускаються в обіг в міру потреби. Кредитні гроші випускаються банком, вони не обов'язкові для приймання, але забезпечені золотом, іноземною валютою та іншими активами банку. Вони випускаються відповідно до суми товарних векселів і, таким чином, не перевищують потреби в них. Проте в сучасних умовах відмінності між паперовими і кредитними грошима стира­ються.

Функція світових грошей. Спочатку на світовому ринку панува­ла подвійна міра вартості — золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото. Нині витіснен­ня золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки (долари, фунти стерлінгів, марки, єни тощо) відіграють все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишаєть­ся твердими і бажаними для всіх країн світовими грошима, надій­ним гарантом у міжнародних розрахунках.

Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, за­гальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі.

Як загальний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо).

Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення між­народних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є резервним фондом світо­вих грошей. Зростає також реальна роль у цій функції національ­них резервних валют та інших різновидів грошей.

До початку XX ст. у товарному виробництві й обігу існувало чотири типи загального еквівалента: товарно-лічильний, товарно-ваговий, металокарбований і емісійний. До товарно-лічильного за­гального еквівалента належать товарні гроші: знаряддя праці, ху­доба, раби, прикраси тощо. Товарно-ваговий пов'язаний з продук­тами рослинного походження, що мало псувалися, а пізніше — і з металами. Металокарбований тип передбачає наявність метале­вих грошей у вигляді монет, а емісійний — різні знаки вартості на спеціальному папері з певною атрибутикою.

У сучасних умовах набув поширення новий тип загального екві­валента — депозитно-єлектронний. Він втілений у банківських де­позитах, кредитних картках і електронних грошах.

Сучасні зміни в грошовому обігу

Розвиток товарного виробництва та грошового обігу привів у наші дні до суттєвих змін у використанні золота як грошей. Прак­тично відбувається процес демонетизації золота. Відповідно до Ямайської угоди 1976 р. з 1 квітня 1978 р. золотий вміст національ­них валют, що називається золотим паритетом грошової одиниці країни (раніше золотої, тепер паперової), був скасований. Нині зо­лото як грошовий матеріал ніде у світі в обігу не використовують. Золото купують тепер як звичайний товар. Практично воно вико­нує, по-перше, функцію засобу нагромадження скарбів; по-друге, бере участь у визначенні валютних курсів як матеріально-речове, а разом з тим і вартісне забезпечення кредитних грошей (паперо­вих, електронних карток тощо).

Валютний курс — це грошова одиниця країни, виражена в гро­шових одиницях інших країн. Тепер він визначається купівельною спроможністю певної валюти відносно заданого набору товарів та послуг кількістю 250 найменувань при середньозваженій ціні (в доларах США та в інших національних валютах). Розрахунок валютного курсу здійснюють у кожній країні конкретні установи, наприклад у США — федеральна резервна система за участю від­повідних банків; у Франції — національний інститут економіки, фінансів і статистики; в Україні — Національний банк. Так званий споживчий кошик — з 250 найменувань — це споживчі блага, які найбільш широко вживаються. На валютні курси впливають чис­ленні фактори: ступінь інфляції, стан платіжного балансу, рівень відсоткових ставок у країні, авторитет валюти на світових ринках тощо. Названий кошик і є основою функції грошей як міри вар­тості при паперових, електронних та інших грошах.

І сьогодні золото залишається найнадійнішим виразником ба­гатства. Справа в тому, що ціна золота в основних валютах на всіх валютних біржах світу, які включені до міжнародної системи авто­матичної швидкісної передачі інформації, практично однакова, тобто існує світова ціна золота, яка відбиває його світову вартість. Це пов'язано з тим, що витрати на виробництво золота усереднюють­ся, продуктивність праці при його виробництві вирівнюється.

Раніше золотий курс (ціну) національної грошової одиниці ви­значала держава, виходячи з золотого запасу країни, запасу інших дорогоцінних металів та інших активів Держбанку. Наприкінці 60-х років цей метод був порушений. Спочатку із ініціативи США як головного кредитора світу, а потім і Міжнародного валютного фон­ду, в якому США домінують, золото перестало бути міжнародним загальним товарним і грошовим еквівалентом. Його місце посіли кошики відповідних споживчих товарів, на які в кожній країні вста­новлюються свої ціни в національних грошових одиницях. Отже, курси національних валют визначаються співвідношенням цін у цих валютах за кошик з однаковим набором товарів. Природно, що різниця витрат на виробництво одного й того самого товару в різ­них країнах робить такий еквівалент досить недостовірною міжна­родною мірою вартості.

Функцію засобу обігу та платежу виконують паперові гроші, кредитні білети, електронні картки тощо. Юридичною основою валютної системи для світових грошей були проголошені спеціальні записані права,гарантовані Міжнародним валютним фондом. Курс 50К визначається на основі середньозва­женого курсу певного набору національних валют, де на долар США припадає 42 відсотки. На практиці долар США залишається основ­ним міжнародним платіжним засобом. Використовуються націо­нальні валюти і ряду інших розвинутих країн. Так, в Європейсько­му Союзі використовують як групову міжнародну безготівкову розрахункову грошову одиницю ЕС17 (з англійської та французь­кої — об'єднана європейська валюта), яка за рішенням, прийнятим керівництвом Союзу у 1996 р., має бути перейменована в Еиго. Реальні можливості демонетизації золота створюють сучасний роз­виток науково-технічного прогресу, впровадження АСУ, комп'юте­ризація обліку, розвиток економічної інтеграції, нових колективних форм власності, її соціалізація тощо. Це відкрило шлях до виявлен­ня необхідної кількості грошей для нормального функціонування господарства без посередника — золота.

Демонетизація золота і формування нових валютних систем про­йшли певний історичний шлях. Початковим його етапом було витіснення золота як грошей у першій половині XX ст. з внутрішнього товарообороту. Закінчується цей шлях заміною золота в товарообо­роті на світовому ринку. Як уже зазначалося, в основу цього процесу покладено як реальні можливості, так і об'єктивну необхідність.

Найбільшого розвитку світова грошова система, заснована на золоті, досягла на початку XX ст., коли забезпечувався необмеже­ний обмін національних валют на золото. Ця система одержала назву золотого стандарту. Нині на основі демонетизації золота формується нова міжнародна валютна система, юридичний статус якої почався після підписання Ямайської угоди.

З розвитком масштабів товарного господарства золото поступо­во не в змозі було виконувати функцію засобу обігу, платежу, а потім і світових грошей внаслідок недостатньої для цього його кількості. До того ж застосування паперових, а потім кредитних та електронних грошей все більше відривало їх від своєї золотої осно­ви. Це давало змогу урядам віддаляти золото від його представ­ницьких форм внаслідок інфляції тощо.

За приблизними оцінками, протягом усієї історії розвитку золото­го промислу в стародавні та середні віки (до початку XVII ст.) загаль­ний видобуток золота становив 13,3 тис. т. З 1600 по 1990 р. у світі було добуто 106,2 тис. т золота. Отже, загальний золотий запас люд­ства — приблизно 119,5 тис. т. Третину його (38—39 тис. т) станов­лять державні золоті запаси, приблизно чверть (28—ЗО тис. т) золо­та — тезаврована, тобто накопичена приватними особами у вигляді скарбу, більше третини — використано в ювелірних, зубопротезних і промислово-технічних, особливо радіоелектронних виробах (40— 42 тис. т). Певна частина (9—13 тис. т) знаходиться в гробницях, скар­бах, тайниках, руїнах стародавніх міст, на дні морів, океанів тощо.

 

3.

З появою грошей виникла необхідність їхнього регулювання.

Сучасна економічна наука концентрує увагу на трьох основних, фундаментальних функціях: мірі вартості, засобі обігу і засобі платежу.

Виходячи із специфічної природи грошей (золотих, паперових, кредитних) і тих функцій, що вони виконують, діють суворо визначені закони грошового обігу.

В умовах обігу золота, а також паперових та кредитних грошей при їх вільному обміні на золото кількість грошей, необхідна для обігу, визначається такою формулою (класичний підхід):

де Г - кількість грошей, необхідна для обігу;

Р - сума цін товару, які підлягають реалізації;

К - сума цін товару, проданих у кредит;

П - платежі, що настали;

ВП - взаємосплачувані платежі;

О - число оборотів однойменних грошових одиниць.

Більшість економістів Заходу користуються рівнянням обміну І. Фішера (неокласичний підхід):

M ´ V = P ´ Q, де

М - грошова маса;

V - швидкість обігу грошей;

Р - рівень товарних цін;

Q - кількість товарів, що перебувають в обігу.

Порушення даного рівняння приводить до інфляції.

Інфляція - це знецінення грошей, викликане їх перенагромадженням у сфері грошового обігу. Проявляється інфляція передусім у зростанні цін на товари.

Існують такі форми інфляції:

1. За характером інфляційного процесу:

- відкрита – нічим не стримуване, вільне і тривале зростання цін;

- прихована (пригнічена) - державний контроль над цінами в умовах товарного дефіциту;

- інфляційний шок - одночасне різке підвищення цін.

2. За місцем поширення:

- локальна (в межах однієї країни);

- світова (охоплює групу країн або всю глобальну економіку).

3. За темпами підвищення цін:

- повзуча (зростання цін приблизно на 10% на рік);

- галопуюча (зростання цін від 20 до 200% на рік);

- гіперінфляція (зростання цін від 500 до 1000% і більше на рік).

4.

Інфляція -дисбаланс попиту та пропозиції, інших пропорцій національного господарства, що виявляється в росту цін. Виміряється інфляція за допомогою індексу цін.

Індекс цін у даному періоді - %

Ціна ринкового кошика в даному періоді

· * 100

ціна аналогічного ринкового кошика в

базовому періоді.

Інфляція - це знецінення грошей, викликане їх перенагромадженням у сфері грошового обігу. Проявляється інфляція передусім у зростанні цін на товари.

Існують такі форми інфляції:

1. За характером інфляційного процесу:

- відкрита – нічим не стримуване, вільне і тривале зростання цін;

- прихована (пригнічена) - державний контроль над цінами в умовах товарного дефіциту;

- інфляційний шок - одночасне різке підвищення цін.

2. За місцем поширення:

- локальна ( в межах однієї країни);

- світова ( охоплює групу країн або всю глобальну економіку).

3. За темпами підвищення цін:

- повзуча ( зростання цін приблизно на 10% на рік);

- галопуюча ( зростання цін від 20 до 200% на рік);

- гіперінфляція (зростання цін від 500 до 1000% і більше на рік).

По ступені розбіжності росту цін по різних товарних групах – збалансована (ріст цін рівнозначний для всіх товарів), не збалансована.

Інфляція може бути очікуваної і неочікуваний.

У світовій економічній літературі виділяють три основні сили, що приводять до дисбалансу й інфляції.

1. Державна монополія емісію грошей, зовнішню торгівлю, військові витрати;

2. Профспілкова монополія, що задає розміри рівня заробітної плати;

3. Монополія найбільших фірм по визначенню витрат і цін.

Розрізняють два типи інфляції: - інфляція попиту; - інфляція пропозиції.

Інфляція попиту

Інфляція пропозиції

5.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ:

1. Знецінювання потоку грошових доходів - ріст цін вище зростання доходів.

2. Перерозподіл доходів і багатства - інфляція збільшує вартість нерухомості;

3. Матеріалізація коштів - нагромадження товарів.

4. Падіння інтересу до довгостроковим цілям - інфляція з'їдає очікуваний доход.

5. Знецінювання грошових заощаджень. - скорочення фінансових ресурсів тобто скорочення виробництва.

6. Схована конфіскація коштів і падіння реального %, через податки вилучаються гроші необхідні для відтворення.

7. Погіршення керованості національного господарства, нестабільність і мінливість інформації.

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА В УМОВАХ ІНФЛЯЦІЇ.

 

1. Антиінфляційна політика - пристосування до інфляції тобто діяльність суб'єктів ринку з урахуванням утрат від інфляції.

 

 

- 60-70 р. Англія - політика "кошти - уперед" - обережний рух уперед. (неефективно)

- 1967 - 1971 р. Фінляндія; 1951 - 1952 р. США - контроль за співвідношенням цін і зарплати (короткостроковий ефект).

2. Скорочення державного втручання в гру ринкових сил при використанні антимонопольних мір.

3. «Компромісна» теорія боротьби з інфляцією» – зниження безробіття супроводжується зростанням цін та заробітної плати. Зайнятість повинна бути достатньою.

Інфляція - фундамент економічної кризи в цілому, тому визначення закономірностей інфляційних процесів дозволить визначити засобу боротьби з нею, і найефективнішим з них є розвиток національного виробництва.

 

Питання для самоконтролю:

1. Як розвиток товарного виробництва і обміну привів до виникнення гро­шей? У чому їх сутність?

2. Розкрийте єдність і протилежність товару і грошей.

3. Які функції грошей як загального еквівалента?

4. З яких функцій грошей і чому почалася заміна золота на паперові та кредитні

гроші?

5. Охарактеризуйте концепції грошей. Які причини існування різноманіт­ності

концепцій грошей сьогодні?

6. Які сучасні зміни в грошовому обігу?

7. У чому полягають об'єктивна необхідність і реальні можливості процесу демонетизації золота?

8. Поясніть, чи існує принципова різниця між двома визначеннями сутності

грошей.

9. Доведіть, що сучасна теорія моніторизму (Фридмен) справедлива тільки для

сучасних процесів розвитку економіки.

10. Поясніть, яким чином швидкість звертання грошей може впливати на рівень

національного доходу.

11. Поясніть причини інфляції і вкажіть заходу для її зниженню.

 

Дисципліна: «Економічна теорія»

Модуль 2. Зміст основних понять, категорій,