Тема 17. «Виробництво» соціальної істоти та формування соціальних відносин. Технології «виробництва» і «промивання мозків».

Окрім само собою зрозумілого факту про те, що суспільство не можливе без членів суспільства, воно ще й не можливе без відповідно організованих членів суспільства. Тобто членом суспільства може бути насправді лише той, хто засвоїв і застосовує або послуговується в своєму існуванні мінімумом моделей поведінки та сукупності світоглядних установок, зведених у відповідну систему. Решта, якщо вони й присутні в суспільстві, належать до нього побіжно як такі, що здебільшого перебувають на чужому опікуванні і не вплетені, принаймні сповна, в мережу соціальних відносин.

Відповідно основна функція суспільства – створити необхідні умови, за яких би воно щонайменше відтворювалося та підтримувало власну тяглість, перш за все зростаючи чисельно та/або розвиваючись, принаймні економічно. А це можливо лише за умови забезпечення повного циклу «виробництва члена спільноти», починаючи з його народження аж до повної соціалізації. При цьому завершення циклу соціалізації має відносний характер, оскільки в ідеалі не припиняється до тих пір, поки соціальна істота не припиняє своє (публічне) існування. Як правило, таке існування найчастіше остаточно і безповоротно припиняється зі смертю людини, рідше внаслідок серйозного психічного розладу, і зовсім рідко внаслідок набуття індивідом стану повної самодостатності (просвітлення).

Серед необхідних умов «виробництва людини», економічні чинники, що стоять за можливістю задовольняти первинні потреби індивіда, хоча й є одними з основних, однак не базовими. Основу складає те, що прийнято позначати ємним поняттям «спілкування». Від самого свого початку існування, а воно починається, очевидно, ще в утробі матері, людина потребує до себе уваги інших, включеності в світ людини, як і наявності самого світу людини, в який занурюється автоматично кожен «новоприбулець». Дитина буквально всотує в себе оточуючий світ людини, засвоюючи за декілька десятків місяців свого існування більший об’єм інформації, аніж за решту свого життя, навіть якщо ця решта життя була геніальної людини або такого собі всезнайки.

Важливим елементом спілкування в першу чергу дитини зі світом, виявляється, є м’які тактильні відчуття. Як правило, це поглажування. Ці відчуття єдині, які сприймаються людиною в стані коми або кататонії, а також рослинами. Тому можна вважати м’які тактильні відчуття базовими для всього живого. За їх відсутності в достатній мірі дитина ростиме або ж агресивною, або відлюдькуватою. До речі, це чи не єдині відчуття, які не підлягають спотворенню, не викликають відразу, біль, страх, інші негативні переживання.

Іншими відчуттями, яким людина, цілком ймовірно, може і однозначно мусить з огляду на її ситуацію в світі довіряти сповна, є відчуття/переживання стану задоволення або незадоволення. Ці дві протилежності одного й того ж сприйняття, що між іншим, перетікають одне в одне, виконують основну роль базових ідентифікаторів наявної ситуації, в якій опинилася або перебуває людина. Вони також причетні до стимулювання, якщо й не самих дій людини, то відповідних мисленнєвих процесів, направлених на формування враження та оцінки ситуації, в якій опинилася чи перебуває індивід. Особливо буденна людина схильна «глибоко задумуватися» тоді, коли переживає відчуття незадоволення або невдоволення. Щоправда концентруючись на своїх переживаннях мало кому з-посеред буденних людей властиво шукати відповідь на питання «як?». В той же час переважна більшість переймається пошуком різноманітних пояснень, тобто зосереджує свою увагу на питанні «чому?».

Потреба, нагальна і неспростовна, буденної людини в постійному продукуванні контексту власного існування, тобто в формуванні і формулюванні відповідей на поточні та/або базові «чому?» невідворотно відкриває шлях до маніпулювання. Інакше кажучи, людина, що зосереджується на питаннях «чому?» автоматично піддає себе процесу маніпулювання. Вона сама завжди вимушена маніпулювати власними переконаннями, враженнями та переживаннями, аби вписати їх в межі чергової перманентної версії потоку подій, в які занурена і в яких віднаходить себе. Останні відкриває фактично безкрайні можливості для маніпулювання людиною ззовні.

Взагалі-то в буденному або, як прийнято говорити, в класичному варіанті під маніпулюванням прийнято розуміти вид психологічного впливу, майстерне виконання якого призводить до прихованого збудження в іншої людини намірів, які не співпадають з її актуально існуючими бажаннями абощо. А от з позицій ситуації людини в світі, під маніпулюванням слід розуміти всяку спробу чи намір довільного впливу на (само)свідомість людини з метою формування або корегування в бажаному руслі контексту її (свого) існування або й перегрупування відчуттів та центрів збудження в психіці. Щодо останнього, то мова стосується тонкої або грубої (за допомогою хімічних речовин або спеціальних дійств) роботи з відчуттями задоволення/незадоволення.

Отож за маніпулюванням, по-перше, приховується «ненав’язливе» нав’язування контексту ситуації (або й змісту існування) буденній людині, коли їй, наприклад, пропонують «цікаві» пояснення причин її непривабливої ситуації або її вчинків чи взагалі її фізичного, психічного та духовного стану. Те ж саме стосується життєвих орієнтирів, цілей, смаків та вподобань. Всі ці віхи, версії та ідеї вона, між іншим, схильна ідентифікувати як свої власні, як власні «маленькі» відкриття або прояви обізнаності чи й взагалі геніальності. А далі йдуть «м’які» або й директивні стимулювання до певних рішень, вчинків чи дій. По-друге, стоїть пряме втручання в роботу психіки шляхом застосування різноманітних речовин, фізичних подразників, гіпнозу тощо. Таким чином маніпулятивні дії прикладаються умовно до свідомості безпосередньо та до фізичного носія свідомості, тобто до тіла.

Суб’єктом маніпулятивних дій не тільки може бути, але й неодмінно є індивід, інституція, суспільство в цілому. Категоричність даного твердження витікає з того, що буденна людина вже нездатна довільно, тим більше без сторонньої допомоги уникнути тенет постійного обману, особливо самообману. Тому вона постійно, до того ж непомітно для самої себе підтасовує численні факти, переживання та почуття відповідно до логіки чергової версії, яку нібито покладає в основу, а насправді за допомогою якої ідентифікує і пояснює логіку своєї перманентної поведінки. Обманюючи себе, жодній людині, природно, не уникнути обману інших. А всякі спроби все ж бути «чесним до кінця» з іншими, очевидно, є вершиною самообману. Та й чесність, з іншого боку, або ж прямолінійність дуже далеко не всіх влаштовує, тому сучасним суспільством сприймається майже як патологія.

Зрештою, складається на те, що маніпулювання є невід’ємною складовою цивілізованих відносин та відповідає ситуації цивілізованої людини, оскільки від самого початку представник цивілізації налаштований на те, що штучний світ його помешкання є нібито природним та ще й єдино можливим. Відтак з приходом у цивілізований світ, людина не лише соціалізується, а й цивілізується – активно втягується у зв’язки та відносини, спродуковані суспільством, точніше цивілізацією. Ці зв’язки в кінцевому варіанті направлені на підтримання і відтворення специфічної «картини» цивілізованого світу. Таким чином цивілізація замикається сама на собі, розчиняючи в собі цивілізовану людину.

Тож з позицій самого життя маніпулювання є механізмом «ручного» керування цивілізованою істотою, що тяжіє до остаточного вилучення себе з природного середовища. Маніпулювання є наслідком втрати людиною здатності сприймати і розуміти потік подій в Бутті. Тому воно завжди виказує наявність посередника поміж Буттям та людиною, будь-то держава, суспільство, бог абощо.

Що ж стосується суто технічного контексту маніпулювання, то тут виділяються численні способи і шляхи «корегування» поведінки і дій індивіда. Умовно широкий спектр спеціальних впливів можна поділити на такі категорії.

1. Вплив деяких фізичних факторів інформаційного середовища. До них можна віднести: звукові феномени; інфразвук; вплив бінаурального ритму; музичні феномени тощо.

2. Світлові феномени. До них можна віднести: ефект світлових спалахів, ефект світлових мерехтінь, вплив кольору.

3. Комплексний психологічний і психофізіологічний вплив. Тут висвітлюються деякі широко вживані психологічні впливи, а також метод нейролінгвістичного програмування.

4. Конкретна реалізація психологічних та психофізіологічних методів, що включає: методи використання ефектів уваги, методи перевантаження пам‘яті в сполученні з прийомами нейролінгвістичного програмування, комп‘ютерні технології (комп‘ютерні ігри, комп‘ютерні віруси, Інтернет-технології), а також застосування психотропних речовин тощо.

Водночас серед найпоширеніших та технологічно відносно нескладних методів психологічного впливу на свідомість людини, що досить часто застосовуються індивідом в буденній практиці навіть на «автоматі», виділяються такі. Посилання на авторитет, дія якого ґрунтується на довірі людей до певних авторитетних фігур, так званих лідерів громадської думки. Ця техніка також має іншу назву – використання «ікон» або «слонів».

Посилання на анонімний авторитет. Для цього наводяться посилання, цитати документів, оцінки експертів, результати соцопитувань. Широко використовуються лінгвістичні конструкції на кшталт: «більшість «експертів» зійшлися на думці…», «авторитетне» джерело повідомило…» тощо.

Навішування ярликів. Ярлик – це елемент антиобразу конкурента, негативна характеристика, яка зазвичай не є правдою, однак активно «навішується» суперниками за допомогою інформаційних технологій і з часом вкорінюється в масовій свідомості.

Технологія залякування або емоційного збурювання. Наприклад, якщо звернути увагу на рекламу, не обов’язково, поширювану ЗМІ, але й продуковану та поширювану індивідами в режимі звичайного спілкування – це здебільшого суцільна гра на людських емоціях, підміна цінностей, спотворення ідентифікації, зміщення горизонтів сприйняття.

Відволікання уваги, метод «копченого оселедця». Цей термін придумали політтехнологи, бо запах копченого оселедця збиває нюх собаки, а техніка застосовується для того, щоб відвернути увагу аудиторії від важливої, але непотрібної інформації з допомогою іншої інформації, поданої в максимально сенсаційній формі.

«Нейролінгвістичне програмування» або НЛП, тобто управління людською свідомістю за допомогою лінгвістичних конструкцій, архетипів, візуальних зображень тощо. Засновниками НЛП вважаються американці Джон Гріндер і Річард Бендлер, які знайшли взаємозв’язок між жестами, мімікою людини і структурою її мови.

Для спрощення маніпулювання свідомістю використовуються методи контролю поведінки та часу. Перший метод – сувора регламентація графіку життя. Цей графік може містити: лекційний марафон, тривалі засідання, інтенсивні консультації, медитацію, монотонний спів, фізичні вправи, напружено-емоційний пресинг, брак сну та їжі. Подібна практика залишає мало часу для усамітнення та роздумів. Другий метод контролю поведінки і часу – це обов’язкове звітування про свій проведений час.

Задля посилення ефекту, очікуваного від перерахованих вище методів впливу на свідомість людини або як самостійні також використовуються метод «бомбардування любов’ю», метод інформаційного контролю, методи маніпулювання мовою: використання додаткового словникового запасу та надання відомим словам іншого змісту; метод «сповідальних» місій. Останнє стосується замкнутих груп людей або й соціальних чи глобальних кластерів, якщо мова йде про владні структури (еліту) або фінансовий світовий «олігархат».

Для замкнених груп, наприклад, грабіжницьких чи розбійницьких, релігійних чи догматичних сект, а також для владних кіл притаманний ефект кругової поруки, коли члени групи пов’язуються поміж собою за допомогою відповідного ритуалу, спільних (протиправних) дій, доступу до «сакральної» інформації, зайняття відповідної соціальної ніші тощо. Дуже часто спроби довільного виходу з таких замкнених груп супроводжуються шаленим спротивом аж до психічного або й фізичного знищення «зрадника».

В цілому прийнято виокремлювати «тверде» і «м’яке» психопрограмування. Зовнішні ознаки «м’якого» «зомбі» нічим не відрізняється від всіх інших людей, а для «твердого» характерні: відчуженість на обличчі, млява інтонація голосу, неадекватна поведінка, відсутність здатності зосередитися, сповільнені реакції, провали у пам’яті тощо.

Врешті-решт, явними проявами глибокої залежності індивіда від маніпулятивного впливу є явне зниження інтенсивності або й викорінення вищих інтелектуальних функцій, що у свою чергу спричиняє зменшення порогу критичності мислення, підвищення рівня догматизму i стереотипiї в інтелектуальній діяльності; докорінна зміна спiввiдношення інтелектуального раціонально-логічного та iррацiонально-інтуїтивного контурів вертикальної ієрархії нервової регуляції. Як наслідок, має місце грубе придушення творчого потенціалу індивіда, демонтаж механізмів висування і критичної перевірки гіпотез, інтуїтивних схоплень, пластичності поведінки тощо.

Цитати до роздумів.

«Навчання за допомогою розмови не лише нікчемне, але й верх ідіотизму, оскільки навчання є чи не найважчим завданням, за яке тільки може взятися людина» (11, 16).

«Виховання і настанови починаються з перших років існування і продовжуються до кінця життя» (Платон).

«Як виховувати дітей, знає кожний, за винятком тих, у кого є вони» (Патрик О’Рурк).

«Людина велика в своїх помислах, однак слабка в їх здійсненні» (Еріх Марія Ремарк).

«Велику небезпеку вбачайте в тому, що всі внутрішні моральні сили вихованця ідуть лишень на виконання вашої волі. Нехай ваш вихованець буде непокірним, норовливим – це незрівнянно краще, аніж безмовна покора, безсловесність» (В.А. Сухомлинський).

«Важко настановити на шлях добра повчаннями, легко прикладом» (Луцій Анній Сенека (Молодший).

«Виховання дітей для потомства» (Пубій Корнелій Тацит).

«Невдачі інших нам видаються цілком природними. Але чому фортуна неприхильна до нас – цього зрозуміти ми аж ніяк не можемо зрозуміти» (Марія Ебнер Ешенбах).

«Добрий політик здатний змусити повірити в нього людей, великий політик здатний змусити повірити людей в самих себе» (НН).

«Є на світі дрібка людей, котрих гроші не можуть зіпсувати, і ми, звичайно, належимо до їх числа» (Міньон Маклофлін).

«Істинно велика та людина, яка божим даром своїм духовно запліднює та програмує майбутню долю свого народу» (2, 5).

«Якщо в цьому немає ані правди, ані доброти, ані необхідності, то залиш це! Не говори і не обтяжуй цим ані мене, ані себе» (Із легенд про Сократа).

«Ніколи не слухай людей, котрі намагаються передати тобі свій песимізм та негативний настрій… Вони позбавляють тебе найзаповітніших мрій і бажань. Тих, котрі зрощуєш в своєму серці! Не забувай про силу слів. Все, що ти чуєш або читаєш, впливає на твою поведінку!» (Ідріс Шах).

«Практика як відновлення... «первісної спонтанності», втраченої в ході довгого процесу цивілізації; йдеться про повторне відкриття природної мудрості, що складається і з інстинкту, і з того, що можна назвати «містичною симпатією», завдяки якій мудрець несвідомо реанімує в глибині свого єства гармонію з космічними ритмами» (4, 335).

«Пізнай (знайди) себе, і все, щоб ти не робив, буде правильним» (НН).

Література.

1. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. - М.: Медиум, 1995.

2. Войтович В.М. Сокіл-Рід. Легенди та міфи стародавніх українців. Рівне, «Оріана», 1997. – 332 с.

3. Гриффит В. Виртуальный мир рождает реальные болезни // Финансовые известия.. – 1996. – Вып. 54. – С. 183.

4. Еліаде Мірче. Мефістофель і андроген. К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 591 с.

5. Кабаченко Т. С. Методы психологического воздействия. – М.: Педагогическое общество России, 2000.

6. Калмыков А.А. Информационная модель Эйкоса и проблема психологических загрязнений // Прикладная психология. – 1999. - № 2. – С. 23-33.

7. Кастанеда Карлос. [Сочинения]. Т. 1-2: Т.1: Учение дона Хуана. – К.: София. – 479с.

8. Крысько В.Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт). – Минск: Харвест. – 1999. – 448 с.

9. Петренко В.Ф., Кучеренко В.В. Взаимосвязь эмоций и цвета // Вестн. Моск. ун-та. – 1988. – Сер. 14. – №3. – С. 14-19.

10. Ронин Р. Своя разведка: способы вербовки агентуры, методы проникновения в психику, форсированное воздействие на личность, технические средства скрытого наблюдения и съёма информации: Практическое пособие. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. – 368 с.

11. Самохвалов В.П. Психический мир будущего. – Симферополь: КИТ, 1998. – 400 с.

12. Сьомін С.В. Міжнародні християнські організації та національна безпека України: Монографія. – К., 1999. – 267 с.

13. Хананашвили М.М. Информационные неврозы. – Л.: Медицина. – 1978. – 144 с.