Тема 5. Прогнозування національної економіки

Основні питання:

1. Сутність, принципи і системи соціально-економічного прогнозування.

2. Класифікація соціально-економічних прогнозів.

3. Методи і моделі соціально-економічного прогнозування.

4. Прогнозування економічного і соціального розвитку України.

Мета теми: з’ясувати підходи, принципи, функції та методи прогнозування соціально-економічного розвитку країни.

Основні терміни і поняття: прогноз, гіпотеза, план, економічне прогнозування, пошуковий і нормативний прогноз, принципи, підходи, багатоваріантність, системність, адекватність, функції прогнозування, економічна прогностика, інтуїтивні і формалізовані методи прогнозування, аналітичний метод, метод побудови сценарію, метод „мозкова атака”, метод „Дельфі”, методи прогнозної екстраполяції, економіко-математичне моделювання, факторні, структурні, сітьові, імітаційні моделі.

Зміст теми:

В залежності від ступеню конкретності і характеру дії на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотеза, прогноз і план.

Прогноз (передбачення) – науково-обгрунтоване судження, що дає випереджаючу інформацію про розвиток об’єкта у майбутньому, про можливі шляхи та строки його досягнення. Прогнозування – це сам процес розробки прогнозу.

Економічне прогнозування – процес розробки економічних прогнозів, заснований на наукових методах пізнання економічних явищах та використання усієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики.

Існують наступні способи прогнозування: експертні, екстраполяції та моделювання.

Джерела прогнозної інформації:

· накопичені знання і досвід;

· фактична і статична інформація про об’єкт прогнозування;

· економіко-математичні моделі.

Однією із найважливіших теоретичних проблем економічного прогнозування є побудова типології прогнозів, котра будується в залежності від різних критеріїв і ознак: цілей, завдань, об’єктів, методів організації прогнозування. До числа найбільш важливих із них відносяться прогнози: за масштабом, за часом випередження, за характером об’єкта та за функціональною ознакою.

За масштабом прогнозування виділяють: макроекономічні і структурні прогнози, прогнози розвитку народногосподарських комплексів, прогнози галузеві та регіональні, прогнози первинної ланки системи національної економіки (фірма, підприємство).

За часом прогнози поділяються на оперативні, короткострокові, середньострокові та довгострокові.

Поділ прогнозу в залежності від характеру досліджуваного об’єкту пов’язано з різними аспектами відтворювального процесу.

За функціональною ознакою прогнози поділяються на пошуковий та нормативний.

Важлива роль у розвитку економічного прогнозування належить підходам до дослідження. Існують загальні підходи та специфічні. До числа загальних відносяться: історичний, комплексний, структурний, системний, системно-структурний. Специфічні підходи економічного прогнозування цілком і повністю пов’язані з економічною прогностикою.

Наукою розроблена велика кількість економічних та соціальних прогнозів. Необхідним є об’єднання прогнозів у єдину систему, що дозволила б забезпечити узгодженість та взаємну ув’язку. Систему прогнозів економічного і соціального розвитку можна представити як сукупність груп прогнозів, які об’єднані за об’єктами і суб’єктами прогнозування, за якісним змістом, за окремими елементами і напрямами відтворення, способами і методами прогнозування. Вихідними в системі економічного прогнозування є прогнози первинних факторів виробництва: природних, трудових, науково-технічних ресурсів та соціальних прогнозів.

Під методами прогнозування слід розуміти сукупність прийомів мислення, способів, які дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, зв’язків, які властиві об’єкту прогнозування, а також їх виміру винести судження про можливий його розвиток у майбутньому.

Розробка прогнозів ґрунтується на основних функціях та певних принципах. Можна виділити як основні такі принципи економічного і соціального прогнозування: системності, наукової обґрунтованості, альтернативності, адекватності.

Основними функціями прогнозування є:

- науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій, який здійснюється за трьома стадіями: ретроспекція, діагноз, проекція;

- оцінка об’єкта прогнозування на основі вибраних альтернатив;

- оцінка можливих наслідків прийнятих рішень;

- підготовка рекомендацій для урядових структур для ухвалення рішень.

Сьогодні нараховується більше 150 різних методів прогнозування, але на практиці використовується 15-20. Методи класифікуються за ступенем формалізації, за принципом дії та за способом отримання прогнозної інформації.

За ступенем формалізації прогнози поділяються на інтуїтивні та формалізовані. Інтуїтивні методи передбачають розробку прогнозу на основі індивідуального чи колективного опитування спеціалістів (експертів). До складу індивідуальних експертних оцінок входять: метод інтерв’ю, аналітичний метод та метод написання сценарію. Методи колективної експертної оцінки – розробка прогнозу на основі колективного обговорення проблеми, до них входять: методи комісій, колективної генерації ідей („мозкова атака”), метод „Дельфі, матричний метод.

Формалізовані методи прогнозування – складання прогнозу на основі використання математичних формул та економіко-математичних моделей для визначення кількісних параметрів. Є дві групи методів: прогнозної екстраполяції та економіко-математичне моделювання. До першої групи відносяться методи: метод найменших квадратів, середньої ковзної, експоненційного згладжування; до другої групи – структурне, сітьове та матричне моделювання.

Прогнозні та програмні документи економічного і соціального розвитку розробляються на основі комплексного аналізу демографічної ситуації, стану використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної економіки, оцінки досягнутого рівня розвитку національної економіки і соціальної сфери та інших факторів і очікуваних тенденцій зміни впливу цих факторів у перспективі.

Прогнози економічного і соціального розвитку України на середньо - та короткостроковий періоди та національні програми економічного і соціального розвитку України розробляються в порядку та в строки, встановлені Кабінетом Міністрів України.