Тема 4. Роль держави в економіці та організація державного управління

Національною економікою

Основні питання:

1. Державне регулювання національною економікою: сутність, необхідність, цілі, функції та об‘єкти.

2. Сучасні підходи та принципи державного регулювання економікою.

3. Основні форми впливу держави на соціальний розвиток країни.

4. Методи державного регулювання економіки: сутність і класифікація методів.

5. Держава як підприємець, державний механізм перерозподілу доходів і ресурсів.

6. Тіньова економіка і методи її оцінки.

7. Держава як виробник суспільних благ.

Мета теми: з‘ясувати об‘єктивну необхідність державного регулювання національної економіки, систему заходів, спрямованих для забезпечення її ефективності та конкурентноздатності на світовому ринку; визначити функції органів державного регулювання економіки, принципів та конкретних прийомів впливу держави на соціально – економічний розвиток країни.

Основні терміни і поняття теми: державне регулювання економіки; економічна система; ринковий механізм; адміністративно–командна система управління економікою; змішана система регулювання; інститут соціального партнерства; соціальна спрямованість; функції державного регулювання економіки; система управління національною економікою; об‘єкти та суб‘єкти регулювання; економічна політика; методологія регулювання; принципи бюджетно – податкового регулювання; кредитно – грошове регулювання; методи державного регулювання економікою: прямі і непрямі, адміністративні, правові та економічні; державний сектор економіки; підприємництво та його середовище; конкурентна політика держави; тіньова економіка; державний механізм перерозподілу доходів і ресурсів; держава як виробник суспільних благ.

Зміст теми:

Регулювання означає внесення порядку у певну діяльність. Державне регулювання економікою – це вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.

Управління економікою – це свідомий вплив держави на об‘єкти і процеси з метою надання певної спрямованості господарській діяльності, узгодженості дій суб‘єктів національної економіки і досягнення бажаних результатів.

Необхідність втручання держави в економіку зумовлена:

- створенням умов для ефективного функціонування ринкового механізму;

- усуненням негативних наслідків ринкових процесів;

- захистом національних інтересів на світовому ринку;

- вирішенням проблем, які ринковий механізм вирішити не може або вирішує їх погано.

Основними функціями державного регулювання економіки є: цільова, стимулююча, нормативна, коригуюча, соціальна, безпосереднє управління неринковим сектором економіки та контролююча.

Об‘єктом державного регулювання економіки є сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально – економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності.

У стабільній економіці основним регулятором соціально-економічних процесів виступає ринковий механізм, а державне регулювання економіки виконує допоміжну роль – створення нормальних умов для функціонування ринку.

Основними принципами державного регулювання економіки є принципи: наукової обґрунтованості, погодження інтересів, системності, цілеспрямованості, пріоритетності, комплексності, адаптації, мінімальної достатності та ефективності.

Основні форми впливу держави на соціально – економічний розвиток країни: бюджетно-податкове, кредитно-грошове, адміністративно-економічне та цінове регулювання.

Методи державного регулювання економіки – сукупність способів, прийомів, засобів державного впливу на соціально – економічний розвиток країни. Вони поділяються на прямі і непрямі. До прямих методів слід віднести методи адміністративного характеру, засновані на застосуванні таких засобів впливу, як державні замовлення і контрактами, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету. До методів непрямого, опосередкованого впливу, належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб‘єктів ринку, а через створення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку. До методів непрямого впливу слід віднести податкове регулювання, регулювання через політику прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо.

Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють:

а) правові – регулювання розвитку економіки здійснюється шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної ради України, нормативних актів уряду, видання указів Президентів;

б) адміністративні – ліцензії, дозволи, квотування, система санкцій, системи норм і нормативів, стандартів;

в) економічні – фінансово – бюджетні і кредитно-грошові методи регулювання ринку.

Однією із найважливіших проблем сучасного розвитку українською економікою є розширення розміру її тіньового сектору. За деякими експертними оцінками, у вітчизняному виробництві його частка зрівнялася з частиною офіційного сектору. Тіньова економіка в Україні набула такого розвитку, що у поєднанні із загальною проблемою криміналізації суспільства почала загрожувати економічній і національній безпеці держави.

Існує декілька методів розрахунку тіньової економіки:

- метод стійких взаємозв‘язків, що ґрунтується на урахуванні взаємозв‘язку між офіційним ВВП і визначеної перемінної;

- монетарні методи аналізують різні аспекти, пов‘язані з попитом на гроші, оборотністю і формою використання грошової маси.

Державне регулювання підприємництва – це система правових, організаційних та регулятивно–контролюючих заходів держави, спрямованих на створення сприятливого підприємницького середовища й управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентноздатності національної економіки.

Конкурентна політика держави – це діяльність держави, спрямована на створення і розвиток конкурентного середовища, антимонопольного регулювання з метою сприяння зростанню ефективності виробництва, кращому задоволенню потреб суспільства, підвищенню конкурентноздатності національної економіки.

Система соціальної безпеки на заході дістала назву держави загального (або соціального) добробуту. Для неї характерне суспільне охоплення соціальним забезпеченням усіх громадян незалежно від їхнього трудового внеску. Доктрина держави загального добробуту й відповідні їх механізми соціального захисту ґрунтуються на принципах соціальної справедливості.