Загальні положення щодо організації розвідки

88 На кожному спостережному пункті розвідка організовується з моменту його розгортання і ведеться безперервно (до його згортання).

Розвідка за допомогою оптичних та оптико-електронних приладів передбачає:

- вивчення місцевості в розташуванні противника;

- спостереження за діями противника з метою виявлення його живої сили, вогневих засобів, оборонних споруд та інших цілей;

- визначення положення (координат) цілей і вивчення характеру їх дій;

- спостереження за положенням та діями своїх військ.

89 Вивчення місцевості передбачає:

- топографічне орієнтування на місцевості та порівняння карти з місцевістю;

- вибір орієнтирів і визначення їх місця розміщення;

- визначення полів невидимості із спостережного пункту;

- визначення ділянок місцевості в розташуванні противника, зручних для розміщення його спостережних пунктів, вогневих позицій артилерії, ПТРК, позицій засобів високоточної зброї та інших об'єктів розвідки.

90 Для ведення розвідки противника призначають:

- взводу - смугу розвідки і райони особливої уваги;

- обслузі КМУ, відділенню управління (розвідки) - смугу (сектор) розвідки або напрямок розвідки;

- розвіднику - сектор (об'єкт) або напрямок розвідки.

Смуга (сектор) розвідки призначається відповідно до завдання, яке виконує підрозділ, і можливостей існуючих сил і засобів розвідки.

Райони особливої уваги охоплюють місця ймовірного розміщення найбільш важливих об'єктів (цілей), особливо засобів високоточної зброї, вогневих позицій артилерії, мінометів, ПТРК, командних і спостережних пунктів, оборонних споруд, зосередження танків та мотопіхоти противника.

Об'єкт розвідки призначають під час ведення бойових дій у місті, в горах та при прориві укріпленого району, а також під час підготовки до наступу, коли за короткий час необхідно розвідати добре замасковані вогневі засоби та оборонні споруди противника.

Напрямок розвідки, як правило, призначають під час розвитку наступу вглибині оборони противника, в ході зустрічного бою та при переслідуванні противника, що відступає.

Спостереження в смузі (секторі, напрямку) розвідки ведеться на глибину прямої видимості й повинне забезпечувати добування даних про противника, необхідних для його вогневого ураження.

91 Розвідка із спостережних пунктів ведеться активно, безперервно та потайки, в тісній взаємодії з розвідкою інших родів військ і повинна забезпечувати своєчасне отримання найбільш повних і точних розвідувальних даних про противника.

Активність розвідки полягає в наполегливому прагненні добути необхідні розвідувальні відомості про противника і досягається: вмілим і своєчасним застосуванням приладів спостереження, нових прийомів та способів ведення розвідки; проявленням ініціативи та наполегливості, що ґрунтуються на правильному розумінні завдань і обстановки, знаннях організації військ противника, його техніки і тактики ведення бою; своєчасним уточненням і поставленням додаткових завдань особовому складу.

Безперервність розвідки полягає у веденні її у всіх видах бойових дій, вдень і вночі, в будь-яких умовах місцевості й погоди та досягається ретельною організацією роботи особового складу на спостережних пунктах, своєчасним поставленням завдань і систематичним контролем за веденням розвідки, передачею розвідувальних даних при зміні підрозділів, своєчасною зміною спостережних пунктів у ході бою.

Потайливість розвідки полягає у виконанні вимог, що виключають можливість виявлення противником спостережних пунктів і досягається ретельним маскуванням висування, розгортання та інженерного обладнання спостережних пунктів, дотриманням дисципліни в роботі, а також світлового і радіолокаційного маскування при веденні розвідки вночі.

Своєчасність розвідки полягає у добуванні і поданні розвідувальних даних у терміни, зазначені старшим начальником та досягається ретельною організацією розвідки зі спостережних пунктів, застосуванням найбільш ефективних засобів і способів розвідки, високою професійною підготовкою особового складу розвідувальних підрозділів, а також скороченням часу на обробку і доповідь результатів розвідки.

 

Цілевказання

92 Швидкість і правильність виявлення цілей залежать від чіткості цілевказання.

Цілевказання повинно бути коротким і зрозумілим. Спосіб цілевказання повинен забезпечувати можливість швидко знайти ціль тому, хто отримує цілевказання. Для цього необхідно:

- вивчити місцевість в смузі (секторі, напрямку) розвідки, знати умовну назву місцевості й орієнтири;

- вивчити розташування противника і вести безперервне спостереження за його діями;

- знати місця розміщення (координати) спостережних пунктів, куди передається або звідки приймається цілевказання;

- підготувати завчасно для цілевказання прилади, графіки і таблиці;

- знати способи цілевказання та правильно їх застосовувати у відповідності до обстановки.

93 Всі розрахунки для цілевказання проводить той, хто дає цілевказання. Під час цілевказання зазначають:

- кому адресовано цілевказання;

- положення цілі на місцевості;

- найменування цілі та її ознаки;

- характерні ознаки місцевості та місцевих предметів у районі цілі;

- завдання: "спостерігати", "засікти", "доповісти відлік" і т.п.

При цілевказанні для засічки цілі необхідно вказувати точку, в яку повинен наводитися прилад, наприклад: "Наводити в середину", "Наводити в правий край" і т.д.

Той, хто приймає цілевказання, повинен вжити всіх заходів для швидкого знаходження цілі на місцевості. З'ясувавши місцезнаходження цілі, він визначає її за характерними ознаками і доповідає:

- " Ціль бачу ", якщо він знайшов ціль на місцевості;

- " Ціль не видно ", якщо він з'ясував місцезнаходження і характер цілі, але її не видно;

- " Ціль не зрозумів ", якщо він не зрозумів місце розміщення цілі.

У цьому випадку той, хто дає цілевказання, повинен його уточнити або повторити іншим способом, який би забезпечив з'ясування і знаходження цілі тим, хто приймає цілевказання.

Той, хто дає цілевказання, повинен впевнитися в тому, що той, хто приймає цілевказання, правильно зрозумів місце розміщення і характер цілі.

94 Цілевказання проводять такими способами:

- наведенням приладу в ціль;

- за відліком приладу;

- за зміненим відліком;

- від орієнтира (місцевого предмета);

- у полярних координатах;

- у прямокутних координатах.

Крім цих способів, цілевказання може бути проведене розривами снарядів (мін), сигнальними або трасуючими кулями (снарядами).

95 Цілевказання наведенням приладу в ціль є найнадійнішим способом, коли той, хто дає, і той, хто приймає цілевказання, знаходяться на одному спостережному пункті. При цьому способі той, хто дає цілевказання, наводить прилад у ціль і вказує тому, хто приймає, її властивості. Наприклад: " У верхньому правому куті перехрестя з'єднання ходів сполучення. Спостерігати".

96 Цілевказання за відліком приладу застосовується, коли той, хто дає, і той, хто приймає цілевказання, знаходяться на одному спостережному пункті і використовують для спостереження однаково орієнтовані прилади (далекомір, теодоліт, бусоль).

Той, хто дає цілевказання, наводить перехрестя (марку) свого приладу в ціль, знімає та передає відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі та вказує характерні ознаки цілі, наприклад, "Дирекційний 34-80, кут місця плюс 5, танк в окопі, видно ствол, доповісти дальність".

Той, хто приймає цілевказання, встановлює на своєму приладі вказаний відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі та знаходить ціль на місцевості за її характерними властивостями.

97 Цілевказання за зміненим відліком є основним способом цілевказання з одного пункту спряженого спостереження на інший.

При цьому способі той, хто дає цілевказання, повинен:

- навести перехрестя приладу в ціль, зняти відлік по цілі та кут місця цілі;

- визначити дальність до цілі;

- визначити приблизне значення кута засічки за графіком (рис.3.1) або розрахувати кут засічки за формулою

С = Б / (0,001×Д),

де Б - величина бази (відстань між пунктами),

Д - дальність до цілі, м;

- змінити відлік по цілі на величину кута засічки С, виходячи з такого правила: при роботі з приладами, що мають оцифрування шкал за ходом годинникової стрілки (розвідувальні теодоліти, шкали дирекційних кутів далекомірів та бусолі), при цілевказанні з лівого спостережного пункту на правий відлік зменшується, а з правого на лівий - збільшується; при роботі з приладами по кутомірних шкалах (оцифрування проти ходу годинникової стрілки) при цілевказанні з лівого на правий спостережний пункт відлік збільшується, а з правого на лівий – зменшується;

- передати цілевказання.

 

Рисунок 3.1 - Графік для визначення наближеного значення величини кута засічки С

100 200 300 400 500600 700 800 900 1000

Рисунок 3.1 – Графік для визначення кута засічки

Приклад 1 Цілевказання передається на боковий спостережний пункт, розміщений праворуч від командно-спостережного пункту. З командно-спостережного пункту визначили відлік по цілі А=15-64, кут місця =+0-09, дальність Д=2500 м. Відстань між пунктами Б=320 м.

Розв’язання. Розраховують кут засічки С:

С=320/2,5=1-28.

Визначають відлік В для бокового СП:

В=А-С=15-64 - 1-28=14-36.

Передають цілевказання на боковий спостережний пункт " Правому 14-36, кут місця плюс 9, кулемет веде вогонь, засікти".

Мал. 3.1. Графік для визначення кута засічки

Приклад 2 Цілевказання передається з правого спосте-режного пункту на лівий (умови прикладу 1). З правого пункту визначили по цілі відлік В=17-74, кут місця цілі =-0-03, дальність до цілі 1900м.

Розв’язання. Визначають кут засічки за графіком (рис. 3.1): С=1-60.

Розраховують відлік А по цілі для командно-спостережного пункту:

А=В+С=14-74+1-60=16-34.

Цілевказання на командно-спостережний пункт:

" Лівому 16-34, кут місця мінус 3, скупчення піхоти на узліссі, спостерігати".

Той, хто приймає цілевказання, повинен:

- встановити на приладі прийнятий відлік (дирекційний кут) і кут місця цілі;

- спостерігаючи за допомогою приладу, знайти ціль за демаскуючими ознаками.

98 Цілевказання від орієнтира (місцевого предмета) застосовують без перерахунку для того, хто приймає, в таких випадках:

- коли той, хто дає та той, хто приймає цілевказання, знаходяться на одному спостережному пункті або віддалені один від одного не більше ніж на 100м;

- коли ціль знаходиться поблизу орієнтира.

У цих випадках той, хто дає цілевказання, визначає та передає тому, хто приймає:

- горизонтальний кут між ціллю та найближчим до неї орієнтиром;

- різницю дальностей до цілі і орієнтира в метрах або кутове перевищення цілі над орієнтиром у поділках кутоміра.

Приклад 3. "Орієнтир третій, праворуч 30, ближче 200, спостережний пункт біля узлісся гаю, засікти".

Приклад 4. "Орієнтир другий, праворуч 40, вище 5, піхота в окопі на полі жовтому, доповісти дальність".

Той, хто приймає цілевказання, наводить прилад у зазначений орієнтир і, вимірявши переданий кут, знаходить ціль за характерними ознаками, враховуючи віддалення її від орієнтира або кутову величину перевищення.

Якщо дальність спостереження того, хто дає, й того, хто приймає цілевказання, значно відрізняються одна від одної, величину кута з пункту того, хто дає, між напрямком на ціль і на орієнтир помножують на коефіцієнт віддалення (Кв). Коефіцієнт віддалення розраховують за формулою

Кв = Д д / Д п,

де Д д - дальність до орієнтира від того, хто дає цілевказання;

Д п - дальність до орієнтира від того, хто приймає цілевказання.

Величина коефіцієнтів віддалення за кожним орієнтиром може бути розрахована завчасно з округленням до 0,1.

Різницю дальностей до цілі і орієнтира передають без змін.

Якщо поблизу цілі немає орієнтира, але є місцевий предмет, що добре спостерігається, то цілевказання може бути передане переходом від орієнтира до місцевого предмету, а потім від нього до цілі. Наприклад, "Орієнтир четвертий, праворуч 70, ближче 200, курган, від нього праворуч 25, вище 3, ПТРК в окопі, засікти".

99 Цілевказання в полярних координатах може даватися відносно спостережного пункту того, хто дає цілевказання або відносно спостережного пункту того, хто приймає цілевказання.

Цілевказання відносно спостережного пункту того, хто дає цілевказання, виконують в такій послідовності.

Той, хто дає цілевказання:

- визначає дирекційний кут (відлік) приладу по цілі і дальність до цілі в метрах;

- передає цілевказання, зазначаючи найменування свого спостережного пункту, місцерозміщення цілі в полярних координатах, найменування цілі та її характерні ознаки.

При передачі цілевказання слова "дирекційний кут" та "дальність" можуть не зазначається. Наприклад, "Груповий,42-60, 3450, скупчення піхоти в чагарнику на полі "Зеленому". Спостерігати".

Той, хто приймає цілевказання:

- наносить ціль на карту (ПУВ) відносно пункту того, хто дає цілевказання;

- визначає зі свого спостережного пункту дирекційний кут (відлік) по цілі та дальність до неї в метрах;

- встановлює на приладі дирекційний кут (відлік) по цілі та на відповідній дальності знаходить ціль за її ознаками.

Цілевказання в полярних координатах відносно пункту того, хто приймає цілевказання, виконують в такій послідовності.

Той, хто дає цілевказання:

- визначає положення цілі на місцевості і наносить її на карту (ПУВ);

- визначає за картою (ПУВ) для спостережного пункту того, хто приймає цілевказання, дирекційний кут (відлік) та дальність до цілі в метрах;

- передає цілевказання, зазначаючи найменування цілі, її місцеположення в полярних координатах відносно пункту того, хто приймає цілевказання, і характерні ознаки цілі. Наприклад, "Батарейний 29-40, 4800, БТР на узліссі лісу "Темний", спостерігати".

Той, хто приймає цілевказання встановлює на приладі дирекційний кут (відлік) і на визначеній дальності знаходить ціль за її ознаками.

100 Для цілевказання в прямокутних координатах, той, хто дає цілевказання, визначає за картою (ПУВ) прямокутні координати цілі та передає тому, хто приймає цілевказання. Наприклад, "Ікс 49620, ігрек 16840, скупчення автомобілів в гаю, спостерігати".

Той, хто приймає цілевказання:

- за отриманими координатами наносить ціль на карту (ПУВ) і визначає дирекційний кут (відлік) і дальність до цілі зі свого пункту;

- встановлює на приладі отриманий дирекційний кут (відлік) і на виміряній дальності знаходить ціль за її ознаками.