Визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямків

57 Дирекційні кути орієнтирних напрямків у ході топогеодезичної прив'язки визначають способами, перерахованими в ст. 31.

58 При геодезичному способі дирекційний кут орієнтирного напрямку отримують:

- безпосередньо з каталогу (списку) координат геодезичної мережі;

- розв’язанням зворотної геодезичної задачі за координатами пунктів геодезичної мережі;

- одночасно з визначенням координат прив'язки точок при засічках або прокладанні ходу.

59 При гіроскопічному способі орієнтування за допомогою гірокомпаса визначають істинний азимут А орієнтирного напрямку. Від азимуту орієнтирного напрямку до дирекційного кута цього ж напрямку переходять за формулою

 

.

 

Залежно від типу застосованого гірокомпаса, а також умов роботи спостерігають і обробляють відмітки за двома - чотирма точками реверсії.

При визначенні дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою гірокомпаса, стаціонарно встановленого на об'єкті (командирській машині, ПРП), спочатку визначають дирекційний кут повздовжньої осі машини, а потім кут між повздовжньою віссю об'єкта і напрямком на орієнтир , що розраховується за ходом годинникової стрілки.

До дирекційного кута орієнтирного напрямку переходять за формулою

 

α _ор = α _осі + β _ор .

 

60 Дирекційні кути орієнтирних напрямків із астрономічних спостережень визначають:

- за годинним кутом світила;

- за допомогою азимутальної насадки АНБ-1 бусолі ПАБ-2А із спостереження зірок і Малої Ведмедиці.

61 При визначенні дирекційного кута орієнтирного напрямку астрономічним способом за годинним кутом світила (рис. 2.13) вимірюють на місцевості за допомогою бусолі з азимутальною насадкою АНБ-1 кут між напрямками на орієнтирну точку і світило, який відраховують за ходом годинникової стрілки від напрямку на орієнтир до напрямку на світило. Дирекційний кут на орієнтир розраховують за формулою

 

,

де - дирекційний кут світила на момент вимірювання кута.

 

 

α _св.

α _ор

 

 

β

 

Рисунок 2.13 - Сутність визначення дирекційного кута за годинним кутом світила

 

Дирекційний кут світила розраховують за "Збірником астрономічних таблиць", "Таблицями обчислення азимуту" або визначають з таблиць раніше розрахованих дирекційних кутів світила для даного району.

62 Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку із застосуванням таблиць раніше розрахованих дирекційних кутів світила виконують в такому порядку:

- готують бусоль до роботи, встановлюють азимутальну насадку і горизонтують її;

- встановлюють за бусольними шкалами нульові відліки і наводять прилад установлювальним черв'яком на орієнтир;

- наводять прилад на світило (відліковим черв'яком) і супроводжують його;

- за командою "Стій" припиняють супровід, фіксують момент часу за годинником і знімають відлік ;

- проводять двічі вимірювання з інтервалом в одну хвилину кожне і перевіряють виконання умови

;

- наводять прилад на орієнтир і перевіряють відлік за орієнтиром, при цьому відлік повинен бути в межах 0-00 ± 0-01;

- перевіряють горизонтування бусолі;

 

- за середнім часом спостереження вибирають із таблиць дирекційний кут світила і від нього віднімають відлік відповідно до обраного часу спостереження. Отриманий кут є дирекційним кутом на орієнтир.

Орієнтир обирають на відстані не ближче 200 метрів. При відстані орієнтира ближче 200 м у розрахований дирекційний кут вводять поправку: при відстані 100 м – 0-01; 50 м – 0-02; 25 м – 0-04.

63 Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою азимутальної насадки АНБ-1 проводиться за спостереженням двох зірок сузір'я Мала Ведмедиця – (Полярна зірка) і β (Кохаб).

Роботу виконують в такій послідовності:

- встановлюють бусоль, одягають на патрубок монокуляра азимутальну насадку і закріплюють її;

- прикріпляють до візира патрон з лампою для освітлення сітки і включають освітлення;

- обертанням відлікового черв'яка бусолі встановлюють на бусольних шкалах нульові відліки;

- обертаючи барабан механізму вертикального наведення монокуляра бусолі, виводять на середину рівень візира насадки;

- відшукують на небі Полярну зірку і, обертаючи маховик встановлювального черв'яка бусолі та повертаючи візир навколо горизонтальної осі насадки, вводять Полярну зірку в поле зору візира;

- відкривають кришку головки візира і, обертаючи маховик повороту головки візира, вводять в поле зору зірку β сузір'я Малої Ведмедиці;

- діючи встановлювальним черв'яком бусолі, мікрометричним гвинтом механізму вертикального наведення візира, вводять зображення зірки α в малий бісектор, проти штриху відповідного року, а зображення зірки β - у великий бісектор (рис. 2.14), при цьому оптична вісь візира (перехрестя сітки) буде збігатися з напрямком істинного меридіана;

 

- перевіряють установки на бусольному кільці та барабані, якщо вони збились в процесі роботи (не дорівнюють 0-00), то знімають і записують відлік ;

- обертаючи маховичок відлікового черв'яка бусолі і, відпускаючи захисний гвинт механізму вертикального наведення візира, суміщають перехрестя сітки візира із зображенням орієнтира, азимут на який потрібно визначити;

- знімають відлік по бусольному кільцю та барабану , якщо відлік на бусольному кільці і барабані при наведенні на зірки дорівнюють 0-00, то відлік по орієнтиру буде істинним азимутом на дану точку, якщо не дорівнює нулю, то розраховують азимут на орієнтир за формулою

 

.

 

Для отримання більш точного значення істинного азимуту його визначають 3-4 рази. За кінцеве значення беруть середнє арифметичне із отриманих значень.

До дирекційного кута орієнтирного напрямку переходять за формулою

.

При віддаленні орієнтира ближче 200 м в обчислений азимут вводять поправку згідно з ст.62.

64 Визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за допомогою магнітної стрілки бусолі виконують в такому порядку:

- встановлюють бусоль і визначають магнітний азимут на орієнтир Аm_ср з трьох незалежних вимірювань (максимальна різниця в магнітних азимутах орієнтирного напрямку не повинна перевищувати 0-04; якщо одне із значень азимута перевищує 0-04, то його виключають і проводять ще одне вимірювання);

- переходять від виміряного магнітного азимута до дирекційного кута на орієнтир за формулою

.

Поправку бусолі визначають на місцевості як різницю магнітного азимута і дирекційного кута одного і того самого орієнтирного напрямку.

Магнітний азимут при визначенні поправки бусолі вимірюють не менше п'яти разів. Дирекційний кут на орієнтир визначають гіроскопічним, геодезичним або астрономічним способами.

Поправку бусолі в неаномальних районах не змінюють в радіусі 10км від точки, на якій вона визначена. При переміщенні на відстань більше 10км поправку бусолі потрібно визначати знову.

65 Для визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку за контурними точками карти потрібно:

- обрати за картою (аерознімком) і на місцевості дві контурні точки, між якими є пряма видимість і на одній із яких можна встановити прилад, відстань між орієнтирами повинна бути не менше 10см по карті (аерознімку);

- визначають за картою за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу прямокутні координати контурних точок;

- за допомогою розв’язання зворотних геодезичних задач розраховують дирекційний кут з контурної точки, над якою встановлюється прилад, на точку, за якою визначають дирекційний кут;

- встановлюють прилад над точкою і орієнтують його за розрахованим дирекційним кутом.

Якщо прямокутні координати спостережного пункту визначені, то за початкову точку, над якою буде встановлюватися прилад, можна брати місцеположення спостережного пункту.

66 Дирекційний кут орієнтирного напрямку кутовим ходом визначають в тому самому порядку, що і при прокладанні ходу. При цьому сторони кутового ходу обирають по можливості більшими, а їх довжину не вимірюють.

За вихідні напрямки беруть напрямки, дирекційні кути яких відомі або отримані гіроскопічним чи астрономічним способом.

67 При визначенні дирекційного кута орієнтирного напрямку одночасним відмічанням по небесному світилу використовують дані поста передачі орієнтування, який повинен розміщуватися на відстані не більше 10км від спостережного пункту.

На спостережному пункті повинні бути відомі координати поста передачі орієнтування, світило і точка наведення, графік роботи поста, позивні й частота радіостанції поста передачі орієнтування.

При відмічанні по Сонцю прилади наводять в правий кут диска, при відмічанні по Місяцю - в невищерблений край, а в повний Місяць - в правий кут диска Місяця.

Для визначення дирекційного кута орієнтирного напрямку одночасним відмічанням по небесному світилу на спостережному пункті потрібно:

- підготувати бусоль і азимутальну насадку до роботи;

- встановити нульові відліки на бусольних шкалах і навести прилад в орієнтир;

- увімкнути радіостанцію на зазначеній частоті і приймати команди поста передачі орієнтування (запрошувати передавальну радіостанцію забороняється);

- навести прилад відліковим черв'яком на світило і супроводжувати його;

- за командою "СТІЙ" з поста передачі орієнтування припинити супроводження, зняти і записати відлік ;

- записати дирекційний кут , переданий по радіостанції на момент відмічання;

- обчислити дирекційний кут на орієнтир за формулою:

.

З метою контролю відмічання по світилу і обчислення дирекційного кута повторюють 1-2 рази. Допустима різниця між значеннями дирекційного кута на орієнтир при роботі з бусоллю, не повинна перевищувати 0-02.

68 При передачі орієнтування за допомогою гірокурсопокажчика апаратури топоприв'язки командирської машини (ПРП) потрібно:

- на визначеній точці підготувати апаратуру топоприв'язки до роботи;

- з прибуттям командирської машини (ПРП) на спостережний пункт зняти із шкали КУРС курсопрокладчика (координатора) дирекційний кут повздовжньої осі машини ( );

- підготувати до роботи далекомір (візир) і координатор (азимутальний покажчик), встановивши по шкалах азимута 0-00;

- обертаючи башту, навести вертикальний штрих сітки далекоміра (візира) на орієнтир і зчитати зі шкал азимута дирекційний кут орієнтирного напрямку.