Виміряними відстанями і кутом

 

42 Визначення координат спостережного пункту за ходом (рис. 2.8) проводиться в тих випадках, коли за умовами місцевості зі спостережного пункту не видно жодної контурної точки. Як правило, прокладають висячий хід орієнтованим приладом (бусоллю, теодолітом). При прокладанні ходу потрібно намагатися, щоб довжина ходу і кількість сторін були найменшими.

Висячий хід орієнтованим приладом прокладають у такому порядку:

- прилад (бусоль, теодоліт) встановлюють на вихідній точці й орієнтують його за дирекційним кутом;

- наводять прилад на першу точку ходу, знімають значення дирекційного кута напрямку і вимірюють відстань до першої точки ходу;

- переносять прилад на першу точку ходу і орієнтують його в напрямку на вихідну точку за дирекційним кутом, зміненим на 30-00, після чого наводять прилад на другу точку ходу, знімають дирекційний кут і вимірюють відстань до другої точки ходу;

- переносять прилад на іншу точку ходу і, зорієнтувавши його в напрямку на першу точку за дирекційним кутом, зміненим на 30-00, наводять на спостережний пункт, знімають дирекційний кут і вимірюють відстань до пункту;

- послідовно розв’язуючи прямі геодезичні задачі, обчислюють координати точок ходу, а потім координати спостережного пункту.

У тому випадку, якщо вихідна точка для встановлення приладу не доступна, а також при обмеженому часі на проведення топогеодезичної прив'язки, роботи з прокладання ходу починають з першої точки. Встановивши прилад на першій точці і зорієнтувавши його, вимірюють дирекційний кут і відстань до вихідної точки і змінюють значення дирекційного кута на 30-00. У подальшому прокладання ходу виконують у встановленому порядку.

 

 

α_ор

 

α_вп

α₁

α₂ Д₃

КТ 2

Д₁ Д₂

Рисунок 2.8 – Визначення координат висячим ходом

43 При визначенні координат спостережного пункту за допомогою апаратури топоприв'язки апаратура повинна бути завчасно вивірена й підготовлена до роботи.

Робота з апаратурою топоприв'язки передбачає підготовчі заходи, підготовку апаратури і безпосередньо визначення координат спостережного пункту. До підготовчих заходів відносять: вибір початкової точки і маршруту руху, визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини й координати точки її стояння.

44 Початкову точку обирають з таким розрахунком, щоб довжина маршруту до спостережного пункту не перевищувала 3км, а час руху – 20 хв. У тому випадку, якщо довжина маршруту перевищує 3км, то на маршруті руху вибирають контрольні контурні точки і визначають їх координати. При під'їзді до цих точок контролюють точність роботи апаратури топоприв'язки і за необхідності вводять коректури осі.

45 Дирекційний кут повздовжньої осі командирської машини (ПРП) визначають за допомогою гірокомпаса, бусолі або раніше відомих дирекційних кутів орієнтирних напрямків.

При визначенні дирекційного кута повздовжньої осі за допомогою гірокомпаса, встановленого в командирській машині (ПРП), необхідно:

- підготувати гірокомпас до роботи і визначити істинний азимут повздовжньої осі машини;

- визначити зближення меридіанів ( ) розрахунковим способом, за графіком або картою;

- розрахувати дирекційний кут повздовжньої осі машини за формулою

Визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини за допомогою бусолі або виносного гірокомпаса (рис. 2.9) виконують у такому порядку:

- встановлюють прилад за 30-50 м від командирської машини (ПРП) і визначають дирекційний кут за візиром (далекоміром) командирської машини (ПРП);

- з командирської машини (ПРП) визначають кут _паб по приладу;

- розраховують дирекційний кут повздовжньої осі машини за формулою:

,

де - дирекційний кут з бусолі (гірокомпаса) за візиром (далекоміром) командирської машини (ПРП);

- кут між повздовжньою віссю машини (ПРП) і напрямком на бусоль (гірокомпас), відрахований за ходом годинникової стрілки.

 

 

вісь КМУ

α _осі

α _км-паб

β _паб

α _паб-км

 

 

Рисунок 2.9 – Визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини за допомогою бусолі

 

Визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини за раніше відомим дирекційним кутом орієнтирного напрямку (рис. 2.10) проводять в такому порядку:

- завчасно визначають дирекційний кут з початкової точки на віддалений (не ближче 1000 м) орієнтир;

- встановлюють командирську машину (ПРП) над точкою, з якої визначений дирекційний кут (зміщення центра машини від точки не повинно перевищувати 0,001 дальності до орієнтира) і визначають кут b за орієнтиром;

- розраховують дирекційний кут повздовжньої осі машини за формулою

,

де - дирекційний кут з точки стояння командирської машини (ПРП) на орієнтир;

- кут між повздовжньою віссю машини і напрямком на орієнтир, що відраховується за ходом годинникової стрілки.

 

 

α _осі вісь КМУ

α _ор

β _ор

 

 

Рисунок 2.10 – Визначення дирекційного кута повздовжньої осі машини за раніше відомим дирекційним кутом

 

46 Для підготовки апаратури топоприв'язки до роботи командирську машину (ПРП) встановлюють на вихідній (контурній) точці або в безпосередній близькості від неї (не далі 10м). У цьому випадку за координати машини беруть координати контурної точки, визначивши їх за картою (аерознімком) за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу.

При неможливості встановлення командирської машини на вихідній точці для визначення її координат потрібно:

- виміряти дирекційний кут і відстань до контурної точки;

- встановити на лічильниках курсопрокладчика (координатора) координати початкової точки, а на шкалі КУРС дирекційний кут напрямку з контурної точки на командирську машину (ПРП);

- ввести в курсопрокладчик (координатор) виміряну відстань, при цьому на лічильниках X і Y будуть встановлені координати точки стояння.

47 Для забезпечення потрібної точності та надійності визначення координат за допомогою апаратури топоприв'язки потрібно:

- визначити дирекційний кут повздовжньої осі машини на початковій точці за допомогою приладів, для орієнтування яких дирекційний кут визначався астрономічним або геодезичним способами;

- контролювати правильність роботи апаратури топоприв'язки під час руху на маршруті;

- обирати початкову точку так, щоб забезпечувалася мінімальна довжина маршруту при максимальному використанні дорожньої мережі;

- визначати координати контурних точок, що використовуються як вихідні, за допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу або знімати зі спеціальної карти з надрукованими координатами контурних точок;

- під час руху своєчасно змінювати коректуру шляху залежно від обраного датчика шляху та дорожніх умов;

- рухатися на маршруті з максимальною в даних умовах швидкістю, не допускати різких поворотів і гальмування;

- виключати відхід осі гіроскопа за час стоянки на маршруті.