Капітал як мікроекономічна категорія

Загальне поняття «капітал» конкретизується у багатьох формах капіталу: продуктивному, торговельному, грошовому, індивідуальному, акціонерному, основному, оборотному, міжнародному та ін.

Складові капіталу відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є фактором виробництва, споживання вартостей, але не бере участі в процесі збільшення вартостей, а відповідно не створює додаткової вартості.

Інша частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва, — це змінний капітал v. Він збільшує первісну вартість. Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили.

Критерієм поділу капіталу на постійний і змінний є в одному випадку те, що у процесі виробництва перший не змінює своєї вартості, а другий змінює її. В другому випадку таким критерієм є розгляд засобів виробництва і робочої сили з погляду двоїстості капіталістичного виробництва. Якщо постійний капітал розглядати лише з погляду матеріально-речового змісту, то він постає у формі основних фондів.

Капітал — це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні відносини, скільки соціально-економічні, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов.

З точки зору зростання вартості весь капітал можна розділити на дві частини: постійний капітал, уречевлений у засобах виробництва, вартість якого в процесі виробництва залишається незмінною, і змінний капітал, представлений робочою силою, вартість якого в процесі виробництва змінюється, зростає. Виходячи з цього, структура вартості товару, виробленого за умов застосування найманої праці, буде такою:

W=c + v + m,

де W — вартість товару; с — вартість постійного капіталу, перенесена на продукт; v — вартість змінного капіталу; т — додаткова вартість.

Висновок про те, що нову вартість в цілому і додаткову зокрема створює робоча сила, а засоби виробництва лише переносять свою вартість на продукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі у виробництві додаткової вартості. Процес праці не можливий без знарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості і додаткової вартості без них не можливе. І навпаки, без живої праці засоби виробництва не можуть функціонувати.

Інший підхід до джерела зростання капіталу сформульований у теорії «граничної продуктивності» (Менгер, Маршалл, Вікстід, Віксель, Хікс, Самуельсон). Збільшення обсягу необхідних для виробництва факторів здійснюється доти, доки вартісна величина граничного продукту даного фактора не зрівняється з ціною цього фактора. «Гранична продуктивність» кожного з факторів із зростанням обсягу його знижується, оскільки приріст фактора на кожну додаткову одиницю не супроводжується відповідним зростанням обсягу виробленого за його допомогою продукту. Це видно з перебігу виробничої функції, якщо виходити з того, що всі інші виробничі фактори залишаються без змін.

Після зрівняння вартості граничного продукту і ціни капіталу, застосування кожної додаткової одиниці капіталу призведе до зниження маси доходу, оскільки витрати будуть перевищувати після певного значення К * додатковий дохід, який даватиме кожна нова одиниця капіталу (див. рис. 1).

Рис. 1. Оптимальний обсяг застосування капіталу Е

Тут МР — граничний продукт; рМР — його вартість; r — величина позичкового процента; К — обсяг капіталу при праці, що дорівнює одиниці.

Оптимальний обсяг виробництва урівнюється з витратами на фактори виробництва, тобто

де р — ціна продукції; Р — обсяг продукції; п — кількість факторів виробництва; і — порядковий номер фактора виробництва; V_{i —} обсяг і -го фактора виробництва; р_{і —} ціна і -го фактора виробництва.

60. Дисконтована вартість