Акти Української держави гетьманського правління

У той час, коли на останньому засіданні Центральної Ради приймали Конституцію УНР і вибирали Президентом УНР Михайла Гру-шевського, у приміщенні київського цирку Шанцера відбулися збори Української партії хліборобів-демократів та Союзу земельних власників, при підтримці яких в Україні мав бути здійснений державний переворот. Вважається, однак, що ця акція проводилась з волі Німеччини та її військового командування в Україні. На головний державний пост після перевороту - гетьмана - було намічено командира 34-го корпусу генерала Павла Скоропадського, нащадка українського гетьмана Івана Скоропадського.

Тим самим днем, 29 квітня 1918 p., було датовано Грамоту до всього українського народу за підписом "Гетьмана всієї України Павла Скоропадського" та "Отамана Ради Міністрів" М.Устимовича. В тексті Грамоти звертання уточнювалося: "козаки та громадяни України". Як засвідчують документи, гетьманська влада мала намір офіційно відновити стан козаків. Грамота констатувала "бешкети і анархію", "розруху і безробіття", "грізну мару голоду", що склалися в Україні, та нездатність "бувшого Українського Правительства" все те подолати. Тому, мовляв, "усі трудові маси населення... виступили з категоричним домаганням збудувати таку Державну Владу, яка здібна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці". Ось у таких умовах Гетьман сповіщав народ Грамотою, що він, "як вірний син України... рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади". "Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України", - зазначалось у документі. Грамота сповіщала про розпуск Центральної та Малої Ради, звільнення її міністрів і товаришів та про тс, що Гетьманом для управління Україною буде призначений Кабінет Міністрів. Права приватної власності оголошувались фундаментом культури і цивілізації. Однак давалась обіцянка: "Будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній вартості від великих власників" для наділення малоземельних хліборобів.

Йшлося також про поліпшення становища й умов праці робітників і залізничників, повну свободу торгу І приватного підприємництва.

В той самий день оголошувалися "Закони про тимчасовий державний устрій України". Вони мали діяти "тимчасово до обібрання Сейму" і складалися з таких розділів: про Гетьманську владу, про віру, права і обов'язки українських козаків І громадян, про закони, про Раду Міністрів і про Міністрів, про фінансову Раду, про Генеральний суд. Закони наділяли Гетьмана практично необмеженою владою. Йому належала "влада управління", утвердження законів, призначення Отамана Ради Міністрів, взаємини з Іноземними державами. Він керував армією і флотом, йому належало право помилування. "Генеральний Суддя та всі генеральні судді призначаються Гетьманом", - гласила заключна 44-та стаття документа. Зазначалось, що "первенствуюча... є віра християнська, православна, а Інші віросповідання є свобідними у своїх богослужениях і обрядах".

Проголошувались обов'язки "козаків і громадян" захищати Вітчизну, платити податки, а також їх демократичні права і свободи.

Роль гетьмана в державі особливо підносилась документом, ухваленим 1 серпня 1918р. Радою Міністрів "Тимчасовий закон про верховне управління державою на випадок смерти, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави ясновельможного пана гетьмана всієї України". Згідно з цим законом ставало офіційним титулування "Ясновельможний Пан Гетьман". На випадок обставин, згаданих у заголовку закону, "Верховне Управління Державою", тимчасово, аж до одужання або до вступления нового Гетьмана, мало перейти до Колегії Верховних Правителів з трьох осіб, яких заздалегідь таємно мали визначати: одного - Гетьман, одного - Державний сенат, одного - вибирати Рада Міністрів. Але, згідно 8-ї статті, Головою Колегії Верховних Правителів ставав Правитель, визначений Паном Гетьманом. Документ був підписаний Головою Ради Міністрів Ф.Лизогубом та Державним Секретарем С.Завадським.