Ефективність спілкування визначається не тільки ступенем розуміння слів співрозмовника, але і умінням правильно оцінити поведінку учасників спілкування, їх міміку, жести, рухи, позу, направленість погляду, тобто зрозуміти мову невербального (вербальний - словесний, усний) спілкування. Ця мова дозволяє точніше виразити свої почуття, показує, наскільки людина володіє собою.
Головним показником почуттів промовця є вираз обличчя. Міміка дозволяє краще зрозуміти людину, розібратися, що вона відчуває. Почуття радості і щастя, здивування і гніву, болю і суму відбиваються на обличчі за допомогою міміки, яку важливо розуміти, бо очі і вираз обличчя є не менше красномовними, ніж слова. Треба вивчити своє обличчя, зрозуміти, що відбувається з ним, щоб міміка була виразною, доречною, емоційною.
Ми навіть не уявляємо, скільки різноманітних жестів використовує людина при спілкуванні, як часто вона супроводжує ними свою мову. Видатний оратор давнини Демосфен на питання, що потрібно для успіху оратору, відповів так: "Жести, жести и жести!". Жести роблять мову емоційною, уточнюють думку, посилюють значення слів, але користуватися ними слід обережно. Механічні жести відвертають увагу від мови, не дають змоги зосередитися, свідчать про невпевненість в собі.
Залежно від призначення жести поділяють на ритмічні, емоційні, вказівні, символічні, зображальні.
Ритмічні жести зв'язані з ритмикою мови, вони підкреслюють логічний наголос, уповільнення та прискорення мови, місце пауз.
Хвилювання, радість, захоплення, смуток, сум, розгубленість - все це проявляється не тільки в словах і інтонації, а і в жестах. Жести, що передають різноманітні відтінки почуттів, називаються емоційними. Деякі з них закріплені в стійких сполученнях, оскільки такі жести загальноприйняті. Наприклад: бити себе в груди, стукнути кулаком по столу, повернутися спиною, вказати на двері.
Вказівні жести вживаються в тих випадках, коли є предмет, на який можна вказати. Вживання того чи іншого вказівного жесту залежить від ситуації. Жести, які показують предмет замість тлумачення слів, називають зображальними.
Ці жести з'являються у таких випадках:
- якщо невистачає слів, щоб передати уявлення про предмет;
- якщо тільки слів недостатньо з якихось причин (підвищена емоційність, нервозність, невпевненість);
- якщо необхідно посилити враження, вплив на аудиторію.
Однак, користуючись зображальними жестами, важливо мати почуття міри і не підмінювати ними слова.
Під час усного мовлення часто вживаються жести-символи, або символічні жести. Найбільш частий жест - поклон як символ подяки за теплий прийом, жест привітання - піднята рука, ознака біди - обхвачена руками голова. Кожний символічний жест має певне значення, буває характерним для типової ситуації.
Жест категоричності - енергійна відмашка правою рукою супроводжує такі слова: ніхто не знає.
Жест інтенсивності - рука стискується в кулак, супроводжує такі слова: яка активність, які ми сильні.
Жест відмови, заперечення - відштовхуючий рух рукою, супроводжує такі слова: ні, ні, ніколи.
Жест протиставлення - рука виконує рух у повітрі "там" і "тут", супроводжує такі слова: великі і маленькі.
Жест роз'єднання - долоні розкриті в різні сторони: це треба розрізняти.
Жест об'єднання - долоні рук поєднуються: треба поєднати зусилля.
Національний характер жестів пов'язаний з культурними та етнічними традиціями кожного народу. Так українці на знак згоди хитають головою вперед-назад, а болгари - вліво-вправо. Різними жестами прощаються українці і французи.
Жести, як і слова, бувають експресивними, надають мові різноманітних відтінків: урочистості і піднесення, зниженості і фамільярності. Кожен жест повинен бути доречним, важливо не вживати жест заради жесту, бо це не прикрашає мову. Слід ураховувати, що жестикуляція обумовлена і характером людини. Деякі люди від природи емоційні, вони не можуть обійтися без жестів, а спокійній, стриманій людині жести невластиві.
Кращим жестом вважається той, якого не помічають, який органічно поєднується із словом і підсилює його вплив.
Техніка мовлення
Для публічного виступу характерні словесна імпровізація і деякі мовні особливості (свобода у виборі лексики, використання простих речень, повтори и т.п.), а також сприймання інформації на слух. Тому техніка мовлення має велике значення, і, в першу чергу, треба звернути увагу на дихання, яке обслуговує мову. Його називають фонаційним. Фонаційне дихання характеризують:
- активність, яка пов'язана з тим, що дихання служить енергетичною базою нашої мови;
- організований видих, струю повітря треба "фокусувати";
- розподіл видиху - це уміння ділити весь обсяг повітря на порції. Ритм фонаційного дихання відрізняється від звичного, при добре тренованому диханні видох легко розподілити на 25-30 порцій, і кожна з них буде повною, а кожне слово - повнозвучним. Такий розподіл повітря при видиху необхідно свідомо тренувати. При цьому немає необхідності збільшувати обсяг повітря, яке вдихаємо, а важливіше навчитися розподіляти запас повітря на рівні порції за активністю видиху;
- добір дихання у процесі мови. При усному мовленні треба навчитися швидко, енергійно, а головне, непомітно для слухачів підхоплювати нову порцію повітря, поповнювати його запас. Це досягається постійним тренуванням дихання, виконанням спеціального комплексу гімнастики для нього, підготовленої з урахуванням особливостей мовного (фонаційного) дихання. Після обробки вправ підготовчого періоду можна приступати до спеціальних вправ, що розвивають активність мовного дихання, регулюють його під час публічного виступу.
Окрім тренування, необхідно дотримувати і деяких гігієнічних правил:
- не слід читати чи промовляти у непровітреному приміщенні;
- дихання залежить і від розміру приміщення, його акустики: сила звука залежить від якості дихання, яка зумовлена активною роботою реберних, діафрагмових і голосових м'язів;
- оскільки надлишок повітря утруднює утворення звуку, не слід набирати в легені надто багато повітря;
- поза мусить бути вільною, грудна клітка не стиснута, голова піднята;
- не можна надмірно посилювати голос - напружувати голосові зв'язки, бо це вимагає напруження і від дихального апарату, що призведе до розладу всього апарату мовлення;
- не слід без належної паузи переходити від афективного до врівноваженого мовлення - у стані афекту дихання не може бути правильним.
Отже, при вимові треба слідкувати за тим, щоб кожний наголошений голосний звук отримував однакову кількість повітря, щоб між словами і в паузах не відбувалася втрата повітря, не треба поспішати, слід економити повітря так, щоб і останнє слово було повнозвучним, як і перше.
Відпрацювавши і закріпивши навички фонаційного дихання, можна переходити до наступного етапу техніки мовлення - виховання мовного голосу.
Утворення голосу - складний багатофункціональний процес. Він відбувається в організмі людини автоматично, у спеціальних нервових центрах, які знаходяться у корі головного мозку.
В повсякденному житті наш голосовий апарат легко переносить навантаження, що виникають за різних обставин. Але коли людині доводиться говорити перед аудиторією тривалий час, переконувати інших людей, то в цих умовах звичних прийомів для утворення голосу вже недостатньо. Публічна мова ставить перед голосовим апаратом складні завдання, невміле користування ним в умовах підвищеного навантаження приводить до захворювання.
Добре поставлений голос дає змогу передати у слові різні смислові відтінки, допомагає аудиторії сприймати думку, створити певний емоційний настрій. Навпаки, тусклий і нерозвинений голос негативно впливає на аудиторію.
Від чого ж залежить нормальне звучання голосу, уміння поставити його? Якими знаннями щодо професійних якостей мовного голосу повинна володіти людина?
Виділяють такі основні якості професійного мовного голосу:
1. достатня сила звуку, який повинен бути почутий в різній аудиторі, навіть без технічних засобів посилення. Це називається динамічним діапазоном голосу;
2. посил звуку, тобто здатність його досягати кожного слухача;
3. звуковисотний діапазон, який дозволяє передавати думку в усій її різноманітності відтінків і в різних інтонаційно-мелодійних видах усної мови;
4. тембр голосу. Від того, наскільки виразний голос у своєму тембральному забарвленні, залежить сприйняття слухачами змісту виступу;
5. політність звуку, його здатність виділятися на фоні інших звуків, не змішуватися з ними, не губитися серед них;
6. витривалість голосу, яка дозволяє не губити основні ознаки звучання при довгому інтенсивному виступі, витримувати значні голосові навантаження.
Для того, щоб мати ці необхідні голосові якості, треба багато і довго працювати над своїм голосом. Для правильного поставлення голосу треба оволодіти деякими методичними навичками:
- навичка контролю за активним змішаним діафрагмально-реберним диханням, що забезпечує нормальний процесс утворення голосу;
- контроль за свободою фонаційних шляхів, зняття напруги з м'яз гортані;
- уміння фокусувати звук;
- навичка розвитку звуковисотного діапазону, що включає звуковий монотон;
- навички мови на змішаному регістрі ("міксті");
- навички рівного, злітного звучання при активному посилі звуку.
Крім спеціального тренування, необхідно слідкувати за своєю повсякденною мовою, не говорити при розслабленому диханні, не напружувати м'язи, не говорити на одній ноті, добиватися рівного злитного звучання.
Дикція
Вимова при публічному виступі повинна бути бездоганною, без фізичних та мовних вад, з дотриманням усіх норм сучасної української літературної мови: орфоепічної, орфографічної, лексичної, граматичної, стилістичної, пунктуаційної.
Правильна і чітка вимова звуків, яка відповідає фонетичній нормі української літературної мови, називається дикцією.
Чітка артикуляція звуків мови залежить від ступеню тренувованості активних мовних органів - губ і язика. Тому праця над чіткою дикцією завжди починається з м'язового тренування - артикуляційної гімнастики, яка дозволяє свідомо управляти потрібними м'язами.
Після тренування активних органів мови за допомогою артикуляційної гімнастики слід починати працювати над правильною вимовою голосних і приголосних звуків. Для цього існують спеціальні вправи, які треба виконувати регулярно.
Враження недбалої мови створюють нечіткі закінчення слів, особливо, якщо вони закінчуються приголосним звуком. Такі закінчення необхідно спеціально тренувати для чіткого вимовлення.
Для роботи над чіткою вимовою звуків використовують чистомовки і скоромовки, диктування тексту, запис вправ на магнітофоні.
Активність, хороший енергійний темп мови вимагають абсолютного володіння дикцією, технічної майстерності, які дозволяють зробити публічний виступ зрозумілим.
Жанри публічного виступу
В усі часи людство обережно і уважно ставилося до формування інтелекту і душі людини, розвитку її творчих здібностей.
Наш час - час активних і ділових людей. В країні створені умови для розвитку творчої ініціативи, ділових пропозицій. Все це вимагає розвитку комунікативних можливостей сучасної людини.
Важливим засобом комунікації є слово. "Словом можна убити - і оживити, поранити - і вилікувати, посіяти збентеженість і безнадію - і сповнити високих прагнень", - писав В.О. Сухомлинський.
Яскраве і пристрасне слово в усі часи, як свідчить історія розвитку суспільства, мало великий вплив на людей, їх погляди і переконання, справи і вчинки, тому так важливе підвищення риторичної культури людей, особливо тих, хто активно спілкується, користуючись засобами усного переконуючого слова.
Спілкування - складний процес, досконалий і загадковий, на який впливає загальна культура людини. За різних ознак виділяють побутове і ділове спілкування і розрізняють такі їх види:
- контактне і дистантне (за станом комунікантів у просторі і часу);
- безпосереднє і опосередковане (за наявністю або відсутністю опосередкованого "апарату");
- усне і писемне (з точки зору форми мови);
- діалогічне і монологічне;
- міжособисте і публічне (з точки зору кількості учасників).
Кожна людина може оволодіти умінням говорити перед аудиторією переконливо і з натхненням, тобто оволодіти мистецтвом публічного виступу, яке ще називають ораторським мистецтвом або риторикою, або красномовством.
Красномовство - це високий ступінь майстерності публічного виступу, якісна характеристика мови, віртуозне володіння живим словом, це мистецтво побудови і публічної промови виступу.
М.М. Сперанський у праці "Правила найвищого красномовства" радив: "Хто має справу з людьми, той повинен мислити добре, але говорити ще краще".
Жанри публічного мовлення впливають на побудову промови і її мовні особливості.
Залежно від змісту, призначення, способу проголошення і обставин спілкування виділяють такі жанри публічного мовлення (або жанри красномовства):
- соціально-політичний;
- академічний;
- лекційно-пропагандистський;
- судовий;
- соціально-побутовий;
- дипломатичний;
- військовий;
- торговельний;
- церковно-богословський.
До соціально-політичного красномовства відносять соціально-політичну доповідь, політико-економічну, звітну доповідь, політогляд, агітаційну, мітингову, парламентську промову.
До академічного красномовства відносять вузівську лекцію, наукову доповідь, науковий огляд, наукове повідомлення, реферат, бесіду.
До лекційно-пропагандистського красномовства відносять науково-теоретичну, науково-популярну, науково-методичну лекцію, кінолекцію, лекцію-концерт, лекцію-екскурсію, лекцію-інформацію, бесіду, репортаж, спогади, інструктаж, цикли лекцій.
До судового красномовства відносять прокурорську або звинувачувальну промову, адвокатську або захисну промову, самозахисну промову, промову громадського обвинувача, промову громадського захисника, судову промову.
До соціально-побутового красномовства належить ювілейна, застільна промова (тост), ритуальна, усне побутове оповідання.
До дипломатичного красномовства належить промова на міжнародній конференції, в процесі дипломатичного акту.
До військового красномовства належить промова-наказ, інструктивна промова, військово-політична доповідь, надихаюча промова, заклик.
До торговельного красномовства належить рекламна промова.
До церковно-богословського красномовства належить церковна проповідь, духовна бесіда, промова на соборі, ритуальна промова.
Жанри публічного мовлення розрізняються на основі ораторського монологу і ораторського діалогу.
Основні форми ораторського монологу вже були розглянуті. Ораторський діалог дедалі набуває все більшого значення у сучасному житті. Форми реалізації діалогу: спір, дискусія, диспут, бесіда, ділова нарада, інтерв'ю, прес-конференція, ділова гра "круглий стіл", вечір запитань і відповідей. Для ораторського діалогу притаманна полемічність розмови, зіставлення, протиставлення різних точок зору, великі пристрасті, емоції. Діалог має такі аспекти:
- логічний (суттєва форма мислення);
- соціальний і соціологічний (між різними соціальними групами);
- лінгвістичний (роль слова у діалогічному спілкуванні, структура, функції мови);
- психологічний (аналіз душевного стану співрозмовників);
- історичний (осмислення яскравих взірців);
- аксіологічний (розкриття його цінності);
- педагогічній (вчити вести творчий діалог, формувати почуття поваги до співрозмовника);
- ідейно-політичний (з'ясування політичних моментів у різних формах діалогу).
Діалог - це велике надбання людства, не лише витвір людини, а і певною мірою творець особистості.
Серед усіх жанрів красномовства існує і епідейктичне або похвальне, урочисте красномовство, яке досягло значного розквіту ще в античні часи і має свої традиції і сьогодні. Це красномовство мало непросту історію, свої злети (ораторська творчість Горгія, Ісократа, Демосфена, Цицерона, відомих перлинами похвали, уславлення богів, героїв та їхніх подвигів) і падіння ("орнаментальна", "декоративна" риторика софістів). Як сказав Гомер, "з язика таких ораторів лилися слова, солодші від меду".
Усі жанрі красномовства реалізуються у таких видах публічного мовлення, як доповідь, промова, лекція, огляд, бесіда.
Доповідь - документ для публічного прочитання і обговорення, у якому викладаються певні питання, пропозиції, даються висновки.
Промова - агітаційний виступ на мітингах або зборах, присвячений темі, важливій для слухачів.
Лекція - викладення загальних проблем з елементами академічного характеру.
Огляд - публічний виступ інформаційного характеру з певної проблеми.
Бесіда - публічний виступ з елементами діалогу, в якому викладаються основні положення якоїсь проблеми з відповідями на питання.
11.7. Запитання і завдання для самоперевірки
1. Назвіть види усного ділового мовлення.
2. Які стадії підготовки до виступу ви знаєте?
3. Назвіть типи пам'яті.
4. З чого складається композиція публічного виступу?
5. Які функції виконує інтонація при публічному виступі?
6. Від чого залежить інтенсивність звучання?
7. Яка роль паузи у публічний промові?
8. Яке призначення має міміка?
9. Які типи жестів ви знаєте?
10. Наведіть приклади національних жестів.
11. Що характеризує фонаційне дихання?
12. Яких гігієнічних правил треба дотримувати при фонаційному диханні?
13. Які основні якості професійно поставленого голосу?
14. Що означає поняття “дикція”?
15. Назвіть види спілкування.
16. Що таке красномовство?
17. Які жанри публічного виступу ви знаєте?
