Порушення водних екосистем

Порушення режиму водних систем — це зміна процесів циркулювання водних потоків, яка погіршує підтримання стану рівноваги природних екосистем. Порушення екосистем, які підтримують водні об'єкти, викликає зміни стану рослинних і тваринних ресурсів, що прямо чи опосередковано пов’язані з підтриманням стану рівноваги водних об’єктів. Особливої шкоди завдають вирубування прибережних лісів, переорювання лугів, осушення боліт, а також процеси, які прямо чи опосередковано ведуть до знищення тварин, що живуть у даних екосистемах (наприклад, внаслідок використання ядохімікатів). Водні об’єкти, позбавлені біоти, яка їх підтримує, швидко деградують. До цього ж результату веде вже згаданий процес зміни русел рік. Зокрема, через руйнування берегів Дніпра внаслідок знищення рослинності вже втрачено 6176 га землі. За останні 35 років у водоймища потрапило 337 млн м3 продуктів руйнування берегів (Шевчук та ін., 1996).

41.Порушення біоти

Вплив на біоту здійснюється внаслідок антропогенних процесів, які прямо чи опосередковано діють на біологічні об’єкти (рослинний світ і царство тварин) аж до їхнього знищення, або ведуть до погіршення їх репродуктивних чи інших функцій. Говорячи про негативні наслідки впливу на біоту, звичайно виділяють два основні аспекти: екологічний і моральний. Екологічні наслідки пов’язані з погіршенням екологічних функцій біоценозів, порушенням їх динамічного рівноважного стану (заміною на інший небажаний для людини вид рівноваги), деградацією екосистем - унаслідок ушкодження і вилучення частини біологічних об’єктів, порушення умов їх життєдіяльності, блокування усталених зв’язків між організмами. Процеси прямого впливу спричинюють ушкодження або загибель біологічних об’єктів. До подібних процесів відносять усвідомлені або непередбачені дії людини. Усвідомлені дії пов’язані з полюванням, збиранням, рибальством, промисловою заготівлею рослин, вирубуванням лісів, знищенням рослин і тварин унаслідок промислового або цивільного будівництва. Звичайно за первинними процесами прямого впливу на біоту відбуваються вторинні процеси деградації екосистем. Так, вирубування лісів веде до заміни біоценозів і появи пустель. Вилучення біологічних видів при досягненні критичного мінімуму популяції веде до її деградації та вимирання.Форми непрямого впливу на біоту пов’язані з порушенням рівноваги природних екологічних систем. Основні причини цих явищ обумовлені діями людей, які через свою неосвіченість, неуцтво, технічну неспроможність, моральну недосконалість не можуть або не хочуть передбачати і запобігати вторинним наслідкам впливу на біоту.

42.Порушення глобальної екосистеми Землі та вплив на людину

В п л и в на глобальну екосистему Землі стосується процесів порушення екологічної рівноваги на планеті, що погіршує умови життя біологічних об’єктів. Серед них можна виділити такі форми глобальних екодеструктивних процесів:

• зміна клімату на планеті; • зміна електромагнітної системи Землі; • зміна якісних характеристик глобальних геосфер (літосфери, атмосфери, гідросфери); • зміна буферних захисних систем планети (зменшення озонового шару, зміна іоносфери).

Будь-які процеси цілеспрямованого впливу на природне середовище пов’язані з витратами засобів (фінансових, матеріальних, енергетичних, інформаційних), що можна виразити через систему кількісних показників, у тому числі вартісних, адекватних економічній сфері діяльності людини.

• Сучасне виробництво тісно пов’язане з природним середовищем, яке виконує безліч економічних функцій (джерело ресурсів, середовище здійснення виробничої діяльності, «резервуар» відходів, що видаляються, ін.).

Види негативного впливу на організм людини умовно можна об’єднати у дві групи: процеси прямого впливу і процеси непрямого впливу. Процеси прямого впливу обумовлені безпосереднім контактом людини з техногенними об’єктами (механізмами, машинами) або робочими агентами цих об’єктів (високою температурою, токсичними речовинами, електричним струмом, електромагнітними полями чи іншими формами енергетичного впливу, активними біологічними організмами, ін.), що можуть завдавати шкоди здоров’ю людини або навіть призводити до її загибелі. Процеси непрямого впливу на організм людини пов’язані з погіршенням умов життя і діяльності людини (склад повітря, Температура, вологість, ін.), які зумовлюють процеси метаболізму в організмі людини. Щоб зрозуміти природу цих факторів впливу, досить задуматися про особливості функціонування такої складної матеріально-енергетично-інформаційної системи, якою є людський організм. Зміна будь-якого з тисяч параметрів (хімічних, фізичних, механічних, біологічних), що до того ж дуже тісно взаємодіють між собою, може виявитися достатньою, щоб серйозно погіршити фізіологічні функції організму людини.

43.Поняття про біорізноманіття, його склад і рівні.

Біорізноманіття (скорочене від «біологічне різноманіття») визначається кількістю, різноманітністю і мінливістю живих організмів. У найширшому розумінні це поняття синонімічне з життям на Землі».

Екологічне біорізноманіття: біоми, біорегіони,ландшафти, екосистеми, середовище існування.

Екосистемне різноманіття. Різновид існує в природних умовах у межах екосистем, що взаємодіють з іншими видами і абіотичним навколишнім середовищем. Екосистеми функціонують як об’єкти, що мають безліч властивостей.

Генетичне біорізноманіття: популяції, особини,хромосоми, гени,нуклеотиди.

Генетичне різноманіття - різноманіття наборів генів, що несуть різні організми: у малому масштабі це відбувається між організмами того самого різновиду, між близько пов’язаними різновидомами - у тому самому гені, між більш віддалено пов’язаними різновидами - у різних сімействах, підкласах або царствах.

Різноманіття організмів: царства,типи,сімейства, роди, популяції, особини.

Функціональне різноманіття - оцінює багатство функціональних особливостей і взаємозв’язків на території, визначаючи харчові ланцюги поряд з різновидом основних видів.

44.Закономірності біорізноманіття

Сучасні уявлення про біорізноманіття як основі стійкості співтовариств базуються на наступних принципах.

1.Принцип додатковості. У будь-яких спільнотах уживаються разом тільки ті види, які володіють різними екологічними нішами і, отже, доповнюють один одного у використанні ресурсів середовища.

2.Принцип взаємозамінності. Види організмів в тому чи іншому співтоваристві можуть бути замінені іншими, не порушуючи загального ходу кругообігу речовин і потоку енергії в екосистемі, якщо у них такі ж екологічні потреби.

3.Принцип взаєморегуляції. Для підтримки стійкості співтовариств важливі біотичні взаємодії і зв’язку між популяціями різних видів.

4.Принцип дублювання функцій. Найбільш багаті видами співтовариства більш стійкі. Чим більше видів рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів в співтоваристві, тим складніше і різноманітніше зв’язки між ними.

Знання про закономірності біорізноманіття спільнот мають не тільки теоретичне, а й прикладне значення. Вони потрібні для проведення екологічної реставрації порушених собществ, їх повернення до початкового стану. Це необхідно в тих випадках, коли спільнота не може саме пройти всі стадії сукцесіі. Людина допомагає такій спільноті: очищає грунт від речовин-забруднювачів, відновлює гідрологічний режим абіотичного середовища, висіває насіння типових для даного співтовариства видів трав, висаджує средообразующие породи дерев і чагарників, розселяє види комах, земноводних, плазунів, птахів, звірів і т. П. І співтовариство, підтримане людиною, відроджується.

45.Основні варіанти економічної оцінки біорізноманіття.

Згідно із загальноприйнятими теоретичними положеннями економічна цінність біорізноманіття визначається двома групами чинників: а) споживчою цінністю; б) неспоживчою цінністю.

Споживча цінність (use value) — це вартісна оцінка економічних вигод (приріст доходу, зниження економічних витрат, ін.) від використання різних функцій біорізноманіття.

Неспоживча цінність (non-use value) - це умовна економічна оцінка екологічних і соціальних функцій біорізноманіття, тобто пов’язаних з підтриманням цілісності екосистем і формуванням особистісної природи людини без урахування безпосередніх економічних ефектів. Неспоживчу цінність умовно можна поділити на два види: а) цінність існування або її пасивного використання (existence value); б) заповітну цінність, або цінність, яка передається наступним поколінням (bequest value).

Серед інших популярних методів непрямої оцінки можна назвати: • метод оцінки транспортних витрат (travel-cost method)', • метод вартісної оцінки спожитих екологічних благ (чисте повітря, мальовничий пейзаж, відсутність шуму від транспорту тощо) за різницею у вартості житла в різних районах, що відрізняються своєю екологічною чистотою, за різницею зарплати на екологічно чистих та забруднених підприємствах тощо. Такий метод називається гедоністичним ціноутворенням (hedonic pricing; hedone грецькою означає «задоволення, комфорт»).

46.Рівні охорони біорізноманіття

Збереження біорізноманітності — це складна, комплексна проблема. Вона пов'язана з цілою системою юридичних, наукових, організаційних, фінансових, етичних, виховних заходів,охоплює біорізноманітність на всіх її рівнях.

Завдання щодо збереження біорізноманітності входять до глобальної концепції стратегії й тактики виживання людства. Це:

– планування й збалансоване використання земельних ресурсів;

– боротьба зі зменшенням площі лісів;

– невиснажливе використання природних екосистем;

– невиснажливе ведення сільського господарства;

– зниження рівня техногенних забруднень води, ґрунту й повітря;

– раціональне використання ресурсів моря та ін.

Проте є й система специфічних заходів захисту. Це, передусім, заповідна справа та біоконсервація.Заповідна справа — це теорія й практика організації та збереження заповідних територій різних рангів. На заповідних територіях охороняються як окремі носії біорізноманітності — популяції, види, екосистеми, так і середовище проживання в цілому. Ранг заповідної території визначається науковою значущістю об'єктів, що охороняються, та її площею. Серед заповідних територій найвищий ранг мають заповідники й національні природні парки (табл. 2. 2.), потім — заказники й заповідно-мисливські господарства, а також пам'ятки природи.Біоконсервація сьогодні розглядається як остання лінія захисту генетичної й видової біорізноманітності. Навіть у біосферних заповідниках з їхньою налагодженою й суворою системою охорони деградація біоти триває. Наприклад, у Карпатському біосферному заповіднику через кислотні дощі дедалі скорочуються популяції лишайників, занесених до Червоної книги.

47.Причини втрати біорізноманіття. Показники біорізноманіття в Україні.

Зменшення біорізноманіття обумовлюється рядом причин.

1. Втрата середовища існування

2. Розповсюдження екзотичного різновиду.

3. Незаконне полювання і систематичне рубання лісу для одержання енергії або виробництва деревного вугілля також є причинами втрати біорізноманіття.

4. Менш вивченими є випадки «взаємозалежних» ефектів.

5. Забруднення і глобальна зміна навколишнього середовища також загрожують всесвітньому біорізноманіттю.

6.. Зростання кількості насел

7. Структура виробництва і надмірне споживання. Збільшення обсягів виробництва і споживання енергії веде до перетворення середовища існування і надмірного використання екосистем.

Показники стану біорізноманіття в Україні.

Займаючи менше 6% площі Європи, Україна володіє приблизно 35% її біорізноманіття. Це обумовлено тим, що територія України розташована в різних природних зонах, таких, як: степова, лісостепова, широколистяно-лісова, присередземноморська. Характерною особливістю України є існування широкої водної екосистеми Дніпра, що спричинює велику різноманітність ландшафтів. Найбільшою різноманітністю в Україні відзначаються гірські природні ландшафти Карпат і Криму, а в межах рівнинної території найбільш багатий Поліський край. Багатство ландшафтів в Україні збільшується в такій послідовності: луки, болота, плавні, степи і ліси. В Україні живуть представники більш ніж 70 тис. таксонів. Флора України сьогодні налічує близько 25 тис. видів рослин, із них майже 4,5 тис. видів вищих (у тому числі понад 700 видів лікарських) і більш як 6 тис. видів грибів і водоростей. Фауна України представлена близько 45 тис. видів тварин (17 видів - земноводні, 20 - плазуни, понад 350 - птахи, 113 — ссавці, 200 - риби, решта - безхребетні). На жаль, видове багатство як тварин, так і рослин стрімко зменшується через антропогенне навантаження на середовище і техногенні катастрофи. Територія України, раніше одна з найбагатших за біорізнома- ніттям, втрачає свій природний потенціал і перетворюється на зону екологічного лиха. Так, за висновками спеціалістів, Україні властива тенденція до суттєвого кількісного і якісного зменшення видового багатства біорізноманіття. Приблизно 9% судинних рослин, 38,0% ссавців, 38,1% плазунів, 29,4% амфібій перебувають у складному стані. Існують прогнози, що за умови збереження таких тенденцій частка ссавців, які будуть занесені до Червоної книги України, становитиме більше 50%, а уже в третьому виданні Червоної книги опиниться до 5% фауни та 2/3 хребетних тварин.

48.Поняття про екологічний ризик. Моделювання і прогнозування екологічного ризику.

Екологічний ризик _ це ймовірність негативних змін під впливом сукупності шкідливих впливів на навколишнє середовище, що призводить до необоротної деградації екосистеми.

В оцінюванні ризику можна виділити 4 основних напрямки: інженерний,

модельний, експертний і соціологічний

1. Інженерний напрямок – є розрахунком ймовірностей аварій. Основні зу-

силля спрямовуються на збір статистичних даних про аварії та пов’язані з

ними викиди токсичних речовин у навколишнє середовище.

2. Модельний напрямок. Розробляються математичні моделі процесів, які

призводять до небажаних наслідків для людини та навколишнього середо-

вища під час використання шкідливих хімічних сполук.

3. Експертний напрямок- єдине джерело даних — експерти, перед якими ставиться завдання ймовірної оцінки наслідків подій повязаних із аналізом ризику

4. Соціологічний напрямок – дає змогу визначити сприйняття населенням і

його окремими групами того чи іншого ризику.

Оцінка екологічного ризику може бути проведена на основі наявних нау кових і статистичних даних про екологічно значимі події, катастрофи, про вне-

сок екологічного фактора в формування стану санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, про вплив забруднення навколишнього середовища на

стан біоценозів і т. ін. Вихідними даними можуть слугувати:

• Статистична оцінка на основі досвіду дослідження аналогічних ситуацій;

• Експертна оцінка.

Аналіз ризику в екології:

- вивчення ефектів впливу різних факторів на н_с

- кількісна оцінка ризику

- управління ризику.

49.Управління екологічним ризиком для забезпечення сталого розвитку.

Фактори екоризику можна поділити на неантропогенні – ті, які не залежать від людини, і антропогенні. Антропогенні фактори ризику поділяються на фактори пряямої дії і непрямої дії. Фактори непрямої дії обумовлені вторинними наслідками діяльності людини. Існує два можливих напрямки забезпечення стійкого розвитку люства: перший пов'язаний з консервуванням існуючого стану системи «людина – природа». При цьому стабілізується чисельність населення і форми антропогенного впливу на природу. Другий пов'язаний з прогресивними змінами суспільної системи (відповідаючи на кількісне зростання населення, людство має якісно змінювати свої продуктивні сили так, щоб питоме екодеструктивне навантаження на одиницю території не збільшувалося (а краще зменшувалося).

50.Характеристики стійкості систем.

Витривалість – це здатність системи зберігати свої функціональні особливості або можливість їх відновлення при відхиленні умов навколишнього середовища від оптимальни для системи умов.

Толерантність характеризує здатність приймати ті чи інші несприятливі параметри зовнішнього середовища.

Стійкість – це здатність системи зберігати за різних параметрів зовнішнього середовища свою структуру і функціональні особливості, достатні для діяльності.

Вразливість системи – ступінь нездатності протистояти зовнішнім діям.

Еластичність – це здатність відновлювати числові значення параметрів свого стану після зняття навантажень, що впливають на систему (здатність повертатися в колишній стан).

51.Механізми зворотного зв’язку.

Зворотний зв'язок – це наявність взаємозумовленості у функціонуванні розділених у просторі і (чи) у часі систем; це вплив системи у відповідь на зовнішній вплив. Наприклад, своєю поведінкою система може впливати на чинник, який діє на неї з боку навк. серед. (гасити, чи навпаки, підсилювати його). Цей чинник може бути механічна, теплова, електромагнітна, хімічна та інші види дії. Розрізняють позитивні і негативні зворотні зв’язки: перші підсилюють, а другі уповільнюють протікання процесів. Механізм негативного зворотного звязку забезпечує підтримання існуючого гомеостазу.

52.Мета, принципи, етапи і зміст екологічної освіти. Екологічна політика, екологічна стратегія, екологічна тактика. Базові напрямки екологічної політики.

Екологічна політика – це здіснювана економічним субєктом вищого рівня (держава, регіон, міждержавні обєднання) послідовність дій або система заходів, що визначають напрями природокористування і стан довкілля. Екологічна політика визначає екологічну спрямованість діяльності окремих складових господарського обєкта. Стратегія і тактика підпорядковуються реалізації політики, при цьому стратегія передбачає більш довгострокові, значні і важливі настанови, тактика бере до уваги короткострокові орієнтири. Екологічна тактика – це засоби та методи, лінія поведінки, що використовується в екологічній політиці для досягнення стратегічних цілей. Це більш деталізоване планування на коротші терміни. Базові напрямки екологічної політики: кінця труби, маловідходних технологій, підвищення ефективності, зміни стилю життя.

53.Поняття про екомережу. Елементи екомережі. Досвід інших країн у створенні екомережі.

Екологі́чна мере́жа — єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів.

До складових структурних елементів екомережі включаються:

а) території та об'єкти природно-заповідного фонду;

б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;

в) землі лісового фонду;

г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;

ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;

д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів;

є) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність);

є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

Ідею Європейської екомережі було запропоновано колективом голландських дослідників у 1993 р. на конференції в Маастріхті. Сьогодні вона є головним визначальним елементом Всеєвропейської стратегії збереження біорізноманіття

54.Екологічні конфлікти. Стадії та методи вирішення ЕК.

Екологічний конфлікт - протистяння на внутрішньо- і/або міждержавному рівнях, спричинене несумісними чи ворожими інтересами однієї або більше сторін і їхньою боротьбою за право власності, використання (розподілу) природних ресурсів чи контролю над ними, яке супроводжується можливим застосуванням насильницьких методів для досягнення мети. Виділяють три групи екологічних конфліктів: територіальні, природно-ресурсні та екологічні. Конфлікти за землю, територію виникають з різних причин. Але найчастіше це географічне положення території у військово-стратегічному або економічному відношенні. Чи не найбільше конфліктів виникає внаслідок проникнення через кордон держав забрудненої атмосфери. Такі конфлікти найчастіше відбуваються в Європі та Північній Америці. Винуватцями забруднення атмосфери багатьох країн в Європі є Англія та Німеччина. в найближчому майбутньому екокрнфлікти можуть набути масштабів глобальних явищ. Відповідних ефективних механізмів і інструментарію розв’язання таких конфліктів економічними суб’єктами ще не сформовано.

55.Класифікація ресурсних конфліктів. Ресурсна політика у забезпеченні сталого розвитку.

Інтенсивне залучення і використання екосистем в сучасних виробничих процесах є джерелом потенційних екологічних конфліктів («ресурсні»), які вже мають прояви на територіальному рівні і в найближчому майбутньому можуть набути масштабів глобальних явищ. Умовно ці види конфліктів можуть бути ідентифіковані таким чином: 1) «земельні» конфлікти; 2) «водні» конфлікти; 3) «лісові» конфлікти; 4) «мінеральні» конфлікти; 5) «продовольчі» конфлікти; 6) «асиміляційні» конфлікти; 7) комплексні конфлікти.

«асиміляційні» конфлікти можуть виникати і розвиватися на будь-якому рівні (локальному, регіональному, міжнаціональному) з приводу інтенсивного використання асиміляційного потенціалу природного середовища. У більшості випадків має місце «переексплуатація» цього потенціалу, що негативно впливає на сусідніх субєктів господарювання.

земельний - наприклад конфлікт між Україною і Румунією за володіння о. Зміїний (Україною знайдені значні запаси нафти в прилеглому до острова морському шельфі)

56.Характеристика основних енергетичних ресурсів. Геліоенергетика та вітрова енергетика у суспільстві сталого розвитку.

У резюме Програми розвитку ООН обґрунтовано, що для успішного розв’язання проблеми енергозабезпечення й дотримання вимог сталого розвитку стратегія паливно-енергетичного комплексу має спиратися на: підвищення ефективності використання енергії, тобто створення й використання енергоефективних технологій, матеріалів, організації виробництва; широкомасштабне використання поновлюваних та інших нетрадиційних (для нашого часу) джерел енергії; створення та максимально ефективне використання нового покоління технологій спалювання органічних викопних видів палива.

Програма розвитку ООН прогнозує, що до 2050 року частка поновлюваних джерел у світовому балансі комерційної енергії становитиме 27—54%, тобто їх використання посяде першу або одну з чільних позицій в паливно-енергетичному балансі. У ряді країн Західної Європи (Норвегія, Австрія, Швейцарія, Швеція, Данія) такі результати вже досягнуті, а в Німеччині вимагають 100% енергозабезпечення до 2050 року без АЕС, вугілля, нафти й природного газу.

Прогнози Світової енергетичної ради щодо можливих варіантів модернізації ПЕК засвідчують, що до 2100 року головними джерелами енергопостачання стануть АЕС та поновлювані джерела енергії, а частки нафти, природного газу та особливо вугілля будуть вкрай незначними.

Метою доктрини розвитку паливно-енергетичного комплексу Європейського Союзу до 2020 року є доведення в його паливно-енергетичному балансі частки технологій ви-користання енергії сонячного випромінювання до 41%, вітру — до 31% при зменшенні частки АЕС до 12%.

Сьогодні 48 економічно розвинених країн світу законодавчо підтримують розвиток відновлюваних джерел енергії, шукаючи альтернативи традиційному паливу. Загальні світові інвестиції у відновлювані енергетичні технології в 2005 році досягли 30 мільярдів доларів і складають майже четверту частину від усіх інвестицій, спрямованих на розвиток енергетичного сектору. У 2005 році понад 1,7 мільйона людей безпосередньо були зайняті в цій галузі. Ріст вітроенергетики в 2005 році склав 24%. На сьогодні частка цієї галузі у світовому виробництві енергії становить 1%, однак у деяких країнах на частку енергії, виробленої з вітру, припадає 20% і більше.

57.Сучасні тенденції в енерговиробництві та енергоспоживанні у Європі і світі.

У резюме Програми розвитку ООН обґрунтовано, що для успішного розв’язання проблеми енергозабезпечення й дотримання вимог сталого розвитку стратегія паливно-енергетичного комплексу має спиратися на: підвищення ефективності використання енергії, тобто створення й використання енергоефективних технологій, матеріалів, організації виробництва; широкомасштабне використання поновлюваних та інших нетрадиційних (для нашого часу) джерел енергії; створення та максимально ефективне використання нового покоління технологій спалювання органічних викопних видів палива.

Програма розвитку ООН прогнозує, що до 2050 року частка поновлюваних джерел у світовому балансі комерційної енергії становитиме 27—54%, тобто їх використання посяде першу або одну з чільних позицій в паливно-енергетичному балансі. У ряді країн Західної Європи (Норвегія, Австрія, Швейцарія, Швеція, Данія) такі результати вже досягнуті, а в Німеччині вимагають 100% енергозабезпечення до 2050 року без АЕС, вугілля, нафти й природного газу.

Прогнози Світової енергетичної ради щодо можливих варіантів модернізації ПЕК засвідчують, що до 2100 року головними джерелами енергопостачання стануть АЕС та поновлювані джерела енергії, а частки нафти, природного газу та особливо вугілля будуть вкрай незначними.

Метою доктрини розвитку паливно-енергетичного комплексу Європейського Союзу до 2020 року є доведення в його паливно-енергетичному балансі частки технологій ви-користання енергії сонячного випромінювання до 41%, вітру — до 31% при зменшенні частки АЕС до 12%.

Сьогодні 48 економічно розвинених країн світу законодавчо підтримують розвиток відновлюваних джерел енергії, шукаючи альтернативи традиційному паливу. Загальні світові інвестиції у відновлювані енергетичні технології в 2005 році досягли 30 мільярдів доларів і складають майже четверту частину від усіх інвестицій, спрямованих на розвиток енергетичного сектору. У 2005 році понад 1,7 мільйона людей безпосередньо були зайняті в цій галузі. Ріст вітроенергетики в 2005 році склав 24%. На сьогодні частка цієї галузі у світовому виробництві енергії становить 1%, однак у деяких країнах на частку енергії, виробленої з вітру, припадає 20% і більше.

58.Роль лісів у функціонуванні біосфери. Середня продуктивність різних типів лісів. Сучасні тенденції у сталому використанні лісових ресурсів.

З екологічної точки зору, ліс - це наземна екосистема, у якій панівною рослинною життєвою формою є деревні рослини. Лісові екосистеми вирізняються серед екосистем суші найбільшими запасами біомаси, найскладнішою вертикальною й горизонтальною структурою, найбільшою просторовою потужністю, найвищим біотичним різноманіттям. Вони мають найвищу екологічну стійкість і справляють найбільший вплив на зовнішнє середовище, порівняно з іншими наземними екосистемами.

У лісах планети зростає понад 10 000 видів дерев, чагарників і ліан, під наметом яких ростуть трав'яні рослини, мохи, лишайники, плауни, хвощі, папороті, гриби. Щороку в процесі фотосинтезу ліси виробляють величезну кількість (коло 100 млрд. т органічної маси) продуктів - кислот, смол, цукрів, вітамінів, фітонцидів тощо.

Унікальність тропічного лісу в біосфері визначається не лише безпрецедентним видовим різноманіттям (не менше 40-50% світового), але і його провідною роллю в життєво важливому для біосфери процесі поглинання двоокису вуглецю і виділення кисню.

Головна проблема тропічних вологих лісів нині полягає у страхітливо швидкому темпі їх зведення людиною як для отримання деревини, так і з метою сільськогосподарського освоєння території. Ще в 1950 р. тропічні ліси всіх типів займали площу коло 2400 млн. га, а тепер - в 1,5 раза менше.

59.Сучасний стан продовольчої проблеми на Землі і в окремих регіонах. Шляхи вирішення продовольчої проблеми.

Продовольча проблема належить до категорії глобальних. Для розв'язання продовольчої проблеми недостатньо зусиль окремої держави, а потрібне добре налагоджене співробітництво всіх країн. Забезпеченість людства продуктами харчування завжди була не тільки головною умовою його існування, але й найбільш важливим фактором соціальної стабільності.

Світове виробництво продовольства постачає більш, ніж достатньо калорій, щоб підтримувати населення планети, з близько 15 відсотками для заощадження. Але голод зберігається в основному через політичні і економічні перешкоди у розподілі продовольства.

Нині в усьому світі є приблизно 854 млн людей, які недоїдають, із них:

A) 820 млн людей в країнах, що розвиваються, із них:

- 212 млн знаходиться в Індії;

- 206,2 млн знаходяться в Африці в районі Сахари;

- 524 млн населення знаходиться в Азії і в Тихоокеанському регіоні;

- 52,4 млн знаходиться в країнах Латинської Америки і Карибського моря;

- 37,6 млн голодних знаходиться в близькосхідній і Північній Африці;

Б) 25 млн - у країнах з перехідною економікою;

B) 9 млн - в індустріальних країнах.

60.“Зелена революція” та її наслідки.

«Зеленої революцією» був названий процес бурхливої інтенсифікації сільського господарства в період 1960-1970-х рр., коли з'явилися нові сорти культурних рослин з високим продукційним потенціалом і породи сільськогосподарських тварин з дуже високими надоями і приростами ваги. Батьком «Зеленої революції» вважається американський селекціонер Н. Борлоуг, який вивів сорт короткостеблової пшениці «Мексікале», що давав урожай приблизно в 3 рази вище, ніж традиційні довгостеблові сорти (частка зерна в біомасі «Мексікале» досягла 60%). Автор нового сорту був удостоєний Нобелівської премії миру. Потім були отримані високопродуктивні сорти основних видів культурних рослин (кукурудзи, рису, бавовни, сої та ін.).

«Зелена революція» збільшила врожайність культур і загальний збір зерна. За даними Міжнародного банку реконструкції та розвитку, виробництво рису в світі збільшилося на 65%, пшениці - на 80%, інших злакових культур – на 90%.

Загалом «Зелена революція» лише частково вирішила проблему продовольчої безпеки і на деякий час відсунула проблему голоду, однак поставила агросферу на грань екологічної катастрофи. Різко підвищилася енергоємність сільського господарства за рахунок використання поливу, добрив, пестицидів, антибіотиків та стимуляторів росту для тварин, інших засобів інтенсифікації. Це призвело до руйнування навколишнього середовища - дегуміфікації, обезструктурування і засолення грунтів, які перетворилися в безплідні «агроземи», забруднення вод, зниження біологічного різноманіття.

У середині 1980-х рр. негативні наслідки «Зеленої революції» проявилися вже повною мірою, подальше нарощування вкладень антропогенної енергії в агроекосистеми перестало давати віддачу, і приріст виробництва зерна припинився.